Ціна не своїх перемог

Із часів появи фільму «Подвиг розвідника» усі радянські люди знали, що піднімати келихи за перемогу можна навіть із ворогом. Головне — вчасно багатозначно додати «За НАШУ перемогу!». Українські політики досі використовують цей наївний «шпигунський прийом». Щиро радіючи, що конкуренти (вони ж — соратники по боротьбі) нібито не здогадуються, що насправді має на увазі «тостуючий». Щоправда, результати такої конспірації можуть бути геть несподіваними для «розвідників від політики». І чи варто дивуватися, що відчайдушна боротьба президента і прем’єра за мир і єдність демократичної коаліції — кожного на свою користь — призводить до руйнації не лише самої парламентської більшості, а й дискредитації та деградації державних інституцій як таких.

Герасим заговорив

Юлія Тимошенко так і не з’явилася на урочистих заходах, присвячених Дню Перемоги. Демарш (якщо це справді був демарш) виглядав тим більше дивовижно, що практично всі політичні сили намагалася використати 9 Травня для самореклами та демонстрації своїх можливостей напередодні виборів столичного мера. Про причини відсутності лідерки БЮТ говорять різне, але в будь-якому разі вийшло символічно.

У прем’єра з президентом і справді виявилося не так уже багато приводів для спільної радості. Логіка боротьби «за свою перемогу» розвела їх по різні боки фронту. Мало того — саме напередодні бійці держохорони встановили контроль над будинком Фонду держмайна — стратегічною висотою в протистоянні уряду та СП. За цих обставин демонструвати єдність із Ющенком для Тимошенко означало розписуватися у власній поразці.

Тим часом прем’єр здаватися не збиралася. Та й відступати їй, за великим рахунком, нема куди. Саме напередодні 9 Травня стало ясно, що в уряду просто закінчуються гроші, необхідні для виплат за боргами Ощадбанку СРСР. Із запланованих на ці цілі в бюджеті шести мільярдів гривень виплачено майже 90%, а обіцяну тисячу гривень отримала в кращому разі половина зареєстрованих вкладників. Відсутні кошти може дати лише приватизація — і саме тому в бій за ФДМ було кинуто такого досвідченого бійця, як Андрій Портнов.

Втім, як виявилося, і Портнов не всесильний. От чому Тимошенко задіяла запасний варіант — з ініціативою в найкоротші строки змінити Конституцію і назавжди позбавити президента можливості блокувати дії Кабміну. Після маневрів навколо будинку Фонду держмайна Олександр Турчинов навіть пообіцяв перепідпорядкувати уряду силові структури.

Як такі наміри сприймуть на Банковій, здогадатися було нескладно. Досить згадати події річної давності, після яких Ющенко пообіцяв, що люди в погонах виконуватимуть виключно його накази. Те, що президентська сторона почала активну контргру, стало зрозуміло вже в суботу. З численних заяв про «неприйнятність конституційних пропозицій БЮТ» — від імені юристів секретаріату, Блоку Литвина і навіть представників «прагматичного крила» Партії регіонів, про тісні взаємини якого з Віктором Балогою вже ходять легенди.

Попрацювали, вочевидь, і з «Народною самообороною». Але, схоже, перегнули палицю. Тієї ж суботи поповзли чутки, що у відповідь на тиск на головного спонсора «НС» самбісти погрожують вийти з коаліції. У понеділок перед журналістами, щоправда, з’явився не Давид Жванія, а Юрій Луценко. Який прямо звинуватив президентських канцеляристів у спробі зробити з нього «другого Цушка» (натяк на події навколо будинку ФДМ) і зажадав відставки Балоги. При цьому міністр внутрішніх справ спробував розіграти карту «третьої сили» і пообіцяв, що самооборонці не голосуватимуть за бютівський проект Конституції.

Щоправда, про Тимошенко Юрій Віталійович анекдотів не розповідав, якось більше жартував про зникле з продажу «м’ясо криля». Не дивно, що на Банковій «мирні пропозиції» Луценка сприйняли як відверте знущання. Ігор Кріль оголосив перший номер списку «НУ—НС» «засланим козачком» від БЮТ, а Віктор Балога вибухнув інвективами на адресу самої Юлії Тимошенко, звинувативши її — ні багато ні мало — у хамстві й «безкультурному пігмействі».

Втім, шанси на компроміс формально ще зберігалися. На Банковій дали зрозуміти, що Ющенко не розпускатиме Конституційний суд — про те, що БЮТ розглядав цю загрозу як цілком реальну, ще минулого тижня заявляв Турчинов. А тому тимошенківцям не слід побоюватися послання президента до Верховної Ради. Але в гру несподівано — і не виключено, що мимоволі — вступив... Арсеній Яценюк. Загалом-то, спікер усього лише припустив, що президент наполягатиме на приведенні до присяги нових суддів КС. Але навіть цього натяку Тимошенко виявилося достатньо. У БЮТ президента запідозрили в намірі змінити баланс сил усередині Конституційного суду. Прем’єр терміново зібрала вранці фракцію і віддала наказ заблокувати трибуну.

Зрив виступу Ющенка був підкреслено демонстративним. Заодно із насолодою відігралися й на Гелетеї. Спочатку його «орлів» депутати виставили з залу засідань. Президент змушений був виступати на п’ятачку перед кабінетом спікера. Але й цього «плацдарму» його люди не втримали. Попри категоричні заперечення начальника УДО місце біля трибуни відразу ж зайняла прем’єр, котра публічно висловила все, що вона думає і про президента, і про його оточення. У запасі залишилося тільки кілька неозвучених тез, підглянутих кореспондентами «Українсь­кої правди». Убивче твердження, що ниніш­ні мешканці Банкової «гірші за Кучму», і виразне порівняння — мовляв, чотири місяці прем’єр мовчала, як тургенєв­ський Герасим, але тепер «усе буде інакше». Порівняння, щоправда, не зовсім вдале. У Тургенєва Герасим, як ми пам’ятаємо, так і не заговорив (не міг він це зробити просто фізично), а обіцяти втопити когось, як Муму, Тимошенко явно не готова. Втім і без цього поразка президента справила приголомшливе враження. Навіть від’їзд Ющенка в аеропорт для поїздки до Ізраїлю, нехай і запланований заздалегідь, виглядав як поспішно-метушливий відступ.

З іншого боку, Тимошенко відверто блефувала. Як причину блокування трибуни було названо не плани Банкової щодо КС, а так званий «антиінфляційний» пакет законів, який нібито кілька місяців припадав пилом у ВР. Насправді — за словами Яценюка — останній із нерозглянутих урядових законопроектів надійшов не більше місяця тому, а останні три тижні парламент не працював. Та й розрекламований настільки гучно пакет складається всього з трьох проектів, які до подолання інфляції мають загалом дуже віддалений стосунок. Зміни до Закону «Про митний тариф України» і встановлення на 2008 рік тарифної квоти на ввезення в Україну деяких видів м’яса та обмеження торговельних надбавок у супермаркетах у кращому разі можуть збити ажіотажний попит, та й то навряд чи. Зате конкуренція з імпортною продукцією може остаточно добити українське тваринництво.

Володимир Литвин уже встиг звинуватити авторів законопроектів — депутатів-бютівців Сергія Терьохіна і Євгена Сігала в лобіюванні приватних інтересів торговельних компаній на шкоду вітчизняному виробникові. Мало того, екс-спікер натякає, що імпортне м’ясо завезли ще до ухвалення законів і депутатам пропонують просто узаконити дії трейдерів заднім числом. Що дивно, йдеться про сценарій «цукрової кризи» дворічної давності. Втім, дисципліновані бютівці на такі «дрібниці» уваги не звертають. Захоплені боротьбою за «нашу перемогу», вони на всіх майданчиках запевняють, що мають по-справжньому чудодійний антиінфляційний пакет, ухваленню якого заважають підступи Банкової та регіоналів, котрі приєдналися до неї.

Війна нервів

Секретаріат, звісно, в боргу не залишається. Але в боротьбі за «свою перемогу» теж не соромиться видавати бажане за дійсне. Заява «НУ—НС» з осудом дій БЮТ реально виявилася в кращому разі заявою «НУ без НС». І це вже після того, як її поширили всіма можливими інформаційними каналами. Обурення нешанобливим, якщо не сказати хамським, ставленням до президента зрозуміти, звісно, можна. Але загалом-то Ющенкові не вперше не дають виступити з трибуни Верховної Ради. Першими цю технологію випробували ще комуністи під час обговорення законів щодо СОТ.

В історії взаємин між українськими інституціями влади були випадки й крутіші. На підписання «конституційного договору» між президентом Кучмою і депутатами запросили навіть перекладача. Для допомоги присутнім іноземцям, звісно, але спільну мову президент і парламентарі тоді справді знаходили з труднощами. На цьому тлі зустріч у середу на Банковій дійсно виглядала «милою розмовою», як висловилася Тимошенко. Але за суттю це була — не більше не менше — спроба мирних переговорів. Яка до того ж закінчилася нічим. Повернувшись до своїх соратників, прем’єр дала зрозуміти, що потрібно готуватися до нових зіткнень.

Чого Тимошенко, щоправда, не очікувала, так це того, що полем нової битви виявиться Кабмін. Зібравши уряд для показового шмагання недолугих губернаторів, вона змушена була вислуховувати виступ Юрія Павленка, котрий несподівано нагадав прем’єрові, що міністри не обговорювали і вже тим більше не давали своєї згоди ні на «антиінфляційний» пакет, ні на блокування засідань парламенту. Щоправда, відчитавши міністра молоді та спорту, Тимошенко змушена була відповідати на «мирні пропозиції» гуманітарного віце-прем’єра Івана Васюника. «План Васюника» настільки збігався з вимогами секретаріату (ухвалення закону про Кабмін, оприлюднення принципів урядової економічної політики, відмова від змін до Конституції), що лідерці БЮТ коштувало чималих зусиль тримати себе в руках. Втім, її вистачило на саркастичну посмішку й запевнення, що вона вже давно діє за запропонованим планом.

Однак, схоже, Тимошенко починає втрачати темп. А на затяжну війну відразу на кілька фронтів у неї просто може забракнути ресурсів, часу і сил. Адже, по суті, головним козирем БЮТ залишається особиста енергія та харизма лідера. І виходить, що навіть у локальних боях прем’єр змушена брати участь особисто, тоді як опоненти завжди можуть ввести в бій запасні фігури. А останнім часом Тимошенко велику частину свого часу витрачає ще й на участь у столичних виборах, хоча навіть її власні штабісти в приватних розмовах зізнаються, що на перемогу Олександрові Турчинову розраховувати не доводиться. З огляду на захист Леоніда Черновецького з боку Банкової, можна було б домовитися з Віталієм Кличком, у якого шанси вищі, але на Турівській навіть розмов про це не допускають.

Втім, головна гра Тимошенко призначена не на 26 травня, а на 20-те. Саме цього дня має відбутися продаж Одеського припортового. Якщо Портнову вдасться домогтися свого, ця перемога затьмарить можливу поразку в столиці і дасть прем’єру фінансовий ресурс для боротьби за виборців у загальноукраїнському масштабі. Парадокс полягає в тому, що брати участь у приватизації в умовах відкритої війни між гілками української влади мало хто готовий. А якщо бути гранично відвертими — лише росіяни. Заявлена сума аж ніяк не є для них позамежною, і вони загалом готові ризикнути, якщо ставкою будуть добрі стосунки з майбутнім президентом. Приклад Лакшмі Міттала показав, що це лише в стосунках між собою українські політики є недоговороспроможними.

На Банковій, до речі, уже встигли звернути увагу на певні ознаки потепління у ставленні Тимошенко до Росії. А в деяких інтернет-виданнях уже на повну силу обговорюють версію про БЮТ як «найвдаліший проросійський проект». Навряд чи це серйозно попсує репутацію прем’єра. Зате допомагає в зміцненні іміджу президента як «єдиного послідовного захисника національних інтересів». Судячи з остан­ніх зведень з фронтів російсько-української «дружби», приводи для розкручування в ЗМІ гасел «батьківщина в небезпеці!» наші північні сусіди готові надавати ледь не щодня. І що особливо цікаво — піар-стратеги з біло-синього табору вважають ідею «об’єднання перед лицем зовнішнього ворога» ледь не єдиним пристойним приводом для публічного зближення регіоналів із Банковою. А надалі — чого на світі не буває — і дискусії на тему висування на майбутніх президентських виборах «консолідованої фігури». Щоправда, ознак того, що біло-синій електорат голосуватиме за «президента-консолідатора», немає поки що жодних.

А ну ж бо обніми!

Втім, самі регіонали ідеєю об’єднання переймаються уже давно. Кандидат ПР на київського мера Василь Горбаль продемонстрував це більш ніж наочно. У його ролику він ходить столичними вулицями з плакатом «Обніми!» і насправді обнімається з киянами. У ролику задіяні й інші визначні регіонали. Немає, щоправда, лідера, зате Інна Богословська розвиває заклик Горбаля плакатом «Обійми без меж!». Чи допоможе подібна творчість біло-синім зміцнити свої позиції в столиці — ще запитання, але тактику в стосунках із політичними контрагентами вона змальовує дуже точно.

Ще тиждень тому регіонали відкрили свої обійми Тимошенко, пообіцявши підтримати ідею конституційних змін у парламенті. Не без внутрішньої дискусії, либонь, але добро дали одностайно. Правда, ознайомившись із пропозиціями БЮТ і поспостерігавши за з’ясовуванням стосунків між прем’єром і президентом, біло-сині позицію підкоригували. Тепер вони кажуть, що за зміни, але мають власний проект. І готові до обговорення.

А вся річ у тому, що в позиції Тимошенко регіонали відчули слабину. І запідозрили, що прем’єр веде звичну для себе гру — налякати президента зближенням із Януковичем, аби домогтися поступок для БЮТ. Звісно, у вигляді компромісу заради «консолідації демократичних сил». Власне Юлія Володимирівна деякі конституційні ініціативи соратників уже поквапилася дезавуювати — тепер вона, приміром, стверджує, що в проекті Основного Закону планується не перепідпорядкувати силові структури уряду, а тільки деполітизувати їх.

Якщо Тимошенко дійсно грає з президентом у кішки-мишки, вирішили регіонали, то немає жодного сенсу тягати для неї каштани з вогню. А краще й самим спробувати зробити щось подібне. Саме тому відомих біло-синіх переговірників дедалі частіше стали бачити біля президентського секретаріату. Без плакатів із закликами обніматися, але з явно вираженим бажанням домовлятися.

Власне, для ПР цінним є не стільки результат — конкретні зміни до Конституції, скільки сам процес. Так, у окремих представників регіоналів руки сверблять обрізати повноваження Ющенка, але бажання «помститися за 2004» нині більше в авторів бютівського проекту. А біло-синім важливіше брати участь у процесі. Маючи третину голосів у парламенті, вони завжди будуть цікаві тим, хто захоче поміняти Конституцію, але щойно поправки буде проголосовано, необхідність у них може просто відпасти.

Саме тому в середу керівники партії ухвалили рішення не форсувати конституційний процес і не голосувати за пропозиції БЮТ. Борис Колесніков, кажуть, навіть виступив із полум’яною промовою, в якій зажадав ухвалювати лише той проект конституції, в якому буде враховано «всі програмні вимоги Партії регіонів». А хто б із біло-синіх заперечував? Зрештою, треба ж навколо чогось на переговорах торгуватися.

Сигнал із «Зоряного» на Банковій розшифрували дуже швидко. І відреагували в цілком доброзичливому ключі. Зрештою, президент, який не має більшості в Раді і позбавлений можливості ухвалювати зміни до Основного Закону в обхід парламенту, і сам зацікавлений у максимальному затягуванні процесу. Бажано до майбутніх виборів. І необов’язково для цього публічно обніматися з опозиціонерами. Останні чотири місяці президент тільки те й робив, що казав, що не бачить альтернативи демократичній коаліції. Але хіба це завадило переговорам «усіх із усіма»?