ЦЕ ПОТРІБНО НЕ МЕРТВИМ. ЦЕ ПОТРІБНО ЖИВИМ

Поняття «мертві душі», як відомо, стало загальним завдяки Миколі Васильовичу Гоголю, який створив безсмертний твір під такою назвою. На жаль, він залишився незакінченим, оскільки другу частину, уже готову до друку, автор спалив. Важко сказати, що його підштовхнуло на цей крок, але тільки не висновок, що ідея себе вичерпала. Ідею вбити неможливо — це безперечно. Її можна тільки розвинути. Це вкотре було блискуче доведено в ході минулих парламентських виборів, коли багатьом цілком живим громадянам так і не вдалося пробитися до виборчих урн. Зате і мертвим, і не народженим було надано зелену вулицю до волевиявлення, якою вони, судячи з виборчих списків, скористалися. І без будь-якого втручання потойбічних сил. Це були сили цілком відчутні. Та матеріалізуються вони перед громадськістю лише за умови, що судові органи на виконання Закону України «Про вибори народних депутатів України» перестануть, нарешті, посилатися на їх віртуальність.

Торжество демократії, чи Концерт за заявками?

Поклавши руку на серце, зазначу, що одномандатний виборчий округ №221 м. Києва став об’єктом моєї уваги за теорією випадкових чисел. Події, які відбувалися тут 31 березня поточного року, лише в дрібних деталях відрізнялися від тих, які можна було спостерігати в інших округах, свідченням чому є численні повідомлення з регіонів країни. Та й автору цих рядків довелося того дня вистояти на своїй виборчій дільниці чималу чергу до столу реєстрації, потім, не виявивши свого прізвища в списках, йти до іншого — просити включення в додатковий список, повертатися на вихідну позицію і, отримавши, нарешті, бюлетені, проставляти в них галочки, прилаштувавшись на підвіконні. Причому все це відбувалося ще в першій половині дня. Пізніше, як казали ті, хто прийшов ближче до кінця голосування, «маразм міцнішав».

Як називати те, що відбувалося того дня на виборчих дільницях 221 столичного округу, нехай кожний вирішить для себе сам.

Голова комісії виборчої дільниці №20, прийшовши в 7.50, не встиг провести засідання, на якому мав за присутності спостерігачів відкрити сейф і повідомити їм кількість бюлетенів, отриманих виборчою комісією. Спостерігачам залишилася не відома кількість виданих відкріпних талонів, кількість виборців, включених до списку для голосування поза дільницею, їх не ознайомили зі списками виборців. Голосування розпочалося стихійно. Стару шафу, що відігравала роль сейфа, розкрили, і бюлетені без будь-якого контролю були розібрані членами комісії. Кабінок для голосування явно бракувало, тому виборцям надавалося право виявляти свою волю де доведеться: одні робили це, прилаштувавшись по кутках, інші вдвох — утрьох заходили до кабінки, ігноруючи зауваження спостерігачів. Все це — за повного потурання членів комісії, її секретаря та голови. Останній висловив своє ставлення до роботи цілком конкретно: на запитання одного з виборців, що йому робити з бюлетенями, дав вичерпну відповідь: «Та хоч на лоба собі наклейте».

Прийшовши на дільниці, дехто зі здивуванням виявив, що в списках за його місцем проживання вказані інші особи, і самозванці вже встигли проголосувати. Іншим же, можна сказати, пощастило. Так жителі будинку №16 по вулиці Малій Житомирській значилися в списках двічі, що давало їм унікальну можливість голосувати за принципом «іще по одній!» Тим паче, що й запрошення на вибори їм надіслали по два кожному, природно, під різними номерами. Та радості з цього приводу серед виборців чомусь не спостерігалося.

Втім, поки що це були лише квіточки. Що таке ягідки приписані до даного округу повністю усвідомили тоді, коли до виборчих дільниць стали під’їжджати автобуси, заповнені футбольними вболівальниками з міст і сіл Черкаської, Рівненської, Житомирської, Криворізької та Чернігівської областей. Гучні ватаги вболівальників, маючи на руках відкріпні талони, заполонили дільниці, відтиснувши місцевий електорат, і, не надаючи відповідних письмових заяв, отримували бюлетені. Звичайно, це можна називати торжеством демократії, коли людям, які приїхали на спортивне видовище, влада надає можливість реалізувати своє конституційне право. Та як бути з правами киян, які, не протиснувшись за півтори години до урн, змушені були розійтися по домівках? Адже в’їзди з Черкас, Житомира, Чернігова розташовані з різних боків столиці й товкотнечі на дільницях цілком можна було уникнути, розвівши потоки іногородніх вболівальників. Та спостерігаючи, як, отримавши бюлетені й згорнувши їх у трубочку, вони безперешкодно розгулюють приміщенням, виходять за межі дільниці й лише після цього направляються до кабін для голосування, цілком резонно було припустити, що саме на таке голосування і розраховували ті, кому доручено організацію та проведення виборів.

Чи то з благородним наміром дотримати прав військовослужбовців, чи то з недоброю метою перешкодити проникненню до урн «неорганізованих» виборців, але коли після 20.00 з’ясувалося, що не встигли проголосувати службовці військових частин, дислокованих на території виборчого округу №221, зателефонували до ЦВК, і начебто на підставі отриманого розпорядження було прийняте рішення продовжити вибори на невизначений час. Настільки невизначений, що порушили навіть календарний термін, тому що й після 24.00 військовослужбовці строєм марширували до урн, тобто вже 1 квітня! У нас це називається День сміху, у деяких інших країнах — День дурня...

Що робити і хто винний?

Чимало тих, хто не захотів бути обдуреним цього дня, звернулися зі скаргами й заявами в комісії по місцю голосування, до Центрвиборчкому, у судові органи й прокуратуру. Причому протестували як виборці, так і кандидати в депутати по цьому мажоритарному округу. Здавалося б, підтвердження лише одного з перерахованих порушень виборчого процесу (а перераховані далеко не всі) мало викликати бурю в інстанціях, куди направлялися скарги. Та про те, як на них відреагували, розповідь окрема.

Олександр Качура керівник ДХК «Артем», вклад якої в бюджет Шевченківського району м.Києва становить 38%, який балотувався по 221 округу, протестував проти порушень виборчого законодавства. Його довіреній особі Георгію Джурку надійшла відповідь голови окружної виборчої комісії такого змісту:

«Окружна виборча комісія вважає, що на підставі вимог ч. 10 ст. 29 Закону України «Про вибори народних депутатів» наведені в скарзі факти вимагають ретельної перевірки й розслідування правоохоронними органами з метою вирішення питання про порушення кримінальної справи по ст. 157 Кримінального кодексу України.

За результатами розслідування, з огляду на висновок слідства, комісія пропонує вам з питання визнання виборів недійсними звернутися до суду».

Скориставшись порадою, Олександр Степанович Качура звернувся з заявою в апеляційний суд м. Києва. Відповідь надійшла така:

«Відповідно до ст. 243-11 ЦПК України, у редакції закону від 07.03.2002 р., скарга, із якою звертаються до суду, має містити виклад обставин і зазначення доказів, якими заявник обгрунтовує свої вимоги.

У даному випадку в скарзі відсутні посилання на порушення, які мали місце під час визначення результатів голосування в роботі окружної комісії, і не наведені докази, якими заявник обгрунтовує незаконність рішення, дії чи бездіяльність окружної виборчої комісії. У скарзі йдеться лише про порушення, які мали місце під час голосування на виборчих дільницях. Відповідно до ч. 6 ст. 29 Закону України «Про вибори народних депутатів України» розгляд скарг з цих питань не належить до компетенції апеляційних судів.

Скаргу Качури Олександра Степановича на рішення окружної виборчої комісії від 2 квітня 2002 року №18 про результати голосування в одномандатному окрузі №221 м. Києва повернути заявнику».

Заяву про оскарження рішення міського апеляційного суду направлено до Верховного суду України. Якою буде реакція нашої Феміди? Та ці хоча б відповіли. А ось Центральна виборча комісія на кількаразові звернення відповідає лише загадковим мовчанням.

Не подіяли й звернення кандидата в народні депутати й до прокуратури Шевченківського району столиці, і до генерального прокурора України, державного радника юстиції України М. Потебенька, який відреагував на факти правопорушень, але дещо вибірково.

Адже Олександр Качура не єдиний, хто обурюється організацією, проведенням і результатами виборів народних депутатів. Редакція має у своєму розпорядженні безліч інших свідчень, серед яких протоколи з грубими виправленнями, акти про виявлення порушень Закону України «Про вибори народних депутатів України», складених спостерігачами, скарги виборців. Створюється враження, що всі ці порушення, які вилилися у відвертий глум над законом, виборцями та кандидатами, допускалися свідомо й цілеспрямовано. І ті, хто на них йшов, переконані у своїй невразливості, більше того, побоюються вчинити інакше, аби не накликати на себе біди.

Особисто в мене все це чомусь асоціюється з естрадною примадонною, яка страждає на хронічне нетравлення шлунку і рекламує на телебаченні якийсь молочний продукт, після вживання якого заявляє: «Я чувствую себя комфортно. Результат — налицо». Як можна відчувати комфорт, маючи такий результат, запитайте в тих, хто, організувавши та провівши вибори подібним чином, укотре видає їх за вільне волевиявлення народу.

Та чи згодні виборці на такий «комфорт»? Це покаже наступна виборча кампанія.