Трійка, сімка, туз...

Бліцкригу з відставкою Мартиненка з посади глави фракції «НУ—НС» не вийшло. Мета була очевидною — позбавити влади пробютівськи налаштованого Мартиненка і вибити останній камінь з-під ніг де-факто неіснуючої коаліції. Історія з «фальсифікаціями документів» і відкликанням підписів «уенпіста» Клименка і «самбіста» Стецьківа, котрі, за їхніми заявами, взагалі не підписували цих паперів, уже встигла приїстися. Зауважимо лише, що регламентний комітет не став розбиратися із цими фальсифікаціями, обмежившись офіційним випадом у бік Парубія, котрий подав документи, не будучи, на думку комітету, уповноваженим фракцією. Тому не дивно, що обидві сторони «НУ—НС» — і та, яка ввійшла в коаліцію, і та, яка зберегла рештки вірності президенту («За Україну!», «ЄЦ», УНП, «Собор» та ін.) — залишилися при своїх інтересах.

Так, Микола Мартиненко, коментуючи «ДТ» можливий розвиток ситуації, заявив про готовність уже наступного тижня зібрати фракцію і «поставити питання про свою відставку на живе голосування під протокол». Однак представник групи «За Україну!» Ксенія Ляпіна уточнила, що її товариші навряд чи відгукнуться на заклик Миколи Володимировича. Мотивує ж свою байдужість депутат тим, «що Мартиненко: а) сам був обраний шляхом збирання підписів, а не прямого голосування, б) не має авторитету, в) не є главою фракції, оскільки документи таки було подано в апарат Ради». Їх відкликання, виявляється, має «таке ж «вагоме» значення, як і відкликання підписів Омельченка та Джоджика з коаліції». «Але навіть якщо хтось і піде на фракцію, де після «обрання Мартиненка жодного разу не було кворуму», то тільки для того, щоб проголосувати проти його повернення на посаду, а не за його відставку. Тому що Мартиненко після збирання підписів та офіційної заяви Лавриновича про його відкликання — не глава «НУ—НС», — заявила Ляпіна.

І ще одна залаштункова історія в «НУ—НС». Олександр Третьяков підтвердив «ДТ» чутки про серйозні розбіжності в позиціях зі своїм бізнес-партнером Ігорем Коломойським. Останній, як відомо, помітно поліпшив свої стосунки з Банковою. Тим часом Третьяков відкрито підтримав Мартиненка. Його багаторазово перекреслене прізвище в списках Парубія — тому підтвердження. Попри наявні там підписи близьких до Третьякова депутатів.

Напевно, тим самим Третьяков підтвердив свою заявку на особливе місце в команді Тимошенко. І, судячи з усього, не буде учасником торгів навколо відставки її Кабінету. Цікаво й те, що Третьяков абсолютно впевнений «у неминучості консолідації фракції «НУ—НС», натякаючи на приховані резерви, «активізація яких зможе вже найближчим часом примирити ворогуючі сторони». Водночас Микола Мартиненко виявився менш оптимістичним, ніж його заступник, припустивши, що «консолідувати фракцію, де є два кандидати в президенти, і коаліцію, де їх аж три (!), — буде нелегким завданням. Щонайменше, до оголошення результатів першого туру президентських виборів». Однак перш ніж перейти до моделювання світлого майбутнього, спробуємо пролити світло на деякі аспекти темного теперішнього.

Останні ініціативи ПР, які стосуються закону про підвищення соціальних стандартів, до речі, активно підтримані Блоком Литвина, комуністами і частиною «НУ—НС», у числі цих незграбних прийомів. Так, нині чинний «європейськи орієнтований» президент Ющенко підписав цей закон після непростої розмови з головою Єврокомісії Баррозу, чудово розуміючи, що рве тонку нитку, котра зв’язує Кабмін і МВФ. А популістськи орієнтована ПР пішла ще далі, заявивши про швидку відставку Тимошенко. Позицію Ющенка в цій історії почасти пояснюють його особиста ворожість до прем’єра, бажання заробити очки в очах Януковича (як можливого гаранта спокійної президентської пенсії), а також, подейкують, рожеві мрії про прем’єрство і власну фракцію у ВР. Прагнення ж регіоналів вибити крісло з-під Тимошенко за справді безпрецедентне для чиновника такого рівня публічне небажання виконувати закон (байдуже, хороший він чи поганий) багато хто характеризує як чергову браваду партії Януковича, котра нібито перебуває в постійному пошуку інформприводів. При тому, що «самі власники заводів і пароплавів від ПР, які не бажають підвищувати зарплати своїм робітникам, ночами моляться про здоров’я норовливого, але раціонального прем’єра».

Є й інші пояснення «рішучості» Януковича. Частина наших джерел наполягає на особливій серйозності намірів і переговорів ПР. Натякаючи як на їхній традиційній фінансовій складовій, так і на бажання регіоналів устигнути відставити прем’єра до 5 грудня. Тоді, за твердим переконанням інформованих опонентів ПР, у Януковича в разі перемоги з’явиться конституційна підстава оперативно розпустити Раду та оголосити дострокові парламентські вибори. Адже від моменту відставки чинного уряду і призначення нового має пройти не менш як 60 діб. А оскільки за нинішнього складу ВР створити коаліцію, а тим більше призначити прем’єра навряд чи здатен навіть Копперфільд, то сценарій видається цілком правдоподібним.

Є й третя думка. Її виразники дивуються, чому ПР, котра щиро виступає за простого недоїдаючого українця, досі не зібрала 150 депутатських підписів і не завдала клопоту Генпрокуратурі. Адже остання уповноважена заводити кримінальні справи на державних чиновників, які ухиляються від виконання законів держави, котрій вони служать. Зізнаюся, автор тексту — у числі здивованих. Якщо ж відкинути визначальну роль прокуратури, то в будь-якому разі реалізація сценарію відставки уряду Тимошенко впирається в наявність 226 голосів. Однак, вступаючи в переговори із зацікавленими сторонами, які, можливо, й бажають відставки Тимошенко, ПР не може не враховувати, що фінансова чутливість політичних «гігантів» іноді не в змозі перебити інстинкт самозбереження «малюків». У цій досить меркантильній політичній історії нинішня коаліція і прем’єр Тимошенко — залізна гарантія збереження теплих місць для багатьох парламентських груп і групок, депутатів і депутатиків. Аж до 2012 року.

І тут, схоже, починається найцікавіше. Адже якщо у форматі нинішньої кампанії спільне завдання ПР і Банкової — якнайглибше втопити Юлію Володимирівну в першому турі, зробивши Януковичу максимальний процентний запас для другого, то гра самої Юлії Володимирівни в другому турі тільки починається. На думку бютівців, на руках у їхнього лідера не один козирний туз, а два. І якщо під першим «сердечні» розуміють прем’єрство Тимошенко з її адмінресурсом і бюджетом у ручному управлінні, то під другим — її нинішніх опонентів, котрі представляють так званий демократичний табір. «У той час як електорат Ющенка, Яценюка, Литвина та ін. після упевненого виходу нашого лідера в другий тур буквально приречений підтримати Тимошенко, — каже один із її соратників, — самі політики будуть змушені зцементувати парламентську коаліцію. Причому відразу після першого туру. Якщо вони, звісно, не втратили бажання залишитися в політиці. З урахуванням ще не повністю активізованого електорату Тимошенко на Заході та в Центрі, а також традиційно низької явки прибічників Януковича на Сході, ми переможемо з істотним запасом».

Таким чином, художники БЮТ уже малюють Юлію Володимирівну на троні Банкової. Після обрання Тимошенко президентом Турчинов виявиться в.о. Але виконувати свої обов’язки більш як 60 днів він не має права за Конституцією. Таким чином Юлія Володимирівна отримає право розпустити парламент. Право, а не обов’язок. І наявність у неї такого права може зробити парламент ручним.

Однак частина нинішніх соратників Ющенка за жодних обставин не збирається заявляти про підтримку Тимошенко в другому турі. Більше того, авторське експрес-опитування зафіксувало масове бажання депутатів вийти до виборця з пропозицією «не голосувати ні за кого з основних кандидатів, бо вони всі однакові». Те, що тим самим вони опосередковано підтримають Януковича, анітрохи не бентежить. Вже хоча б тому, що в разі його перемоги — увага! — вони не ввійдуть у коаліцію з ПР, забезпечивши своєрідний баланс влади.

Як президент Янукович уживеться з прем’єром Тимошенко? Пом’якшити приземлення на Банковій лідера ПР можуть не «тільки Литвин», а й Симоненко з... БЮТ. Кажуть, що здатних похитнутися вже сьогодні соратники розрізняють по очах. Що ж до Блоку Литвина, то його представники (зауважте, близькі не до пана Хмельницького, а до Литвина) заявляють: «у випадку реальних обрисів нового формату коаліції з конкретним прізвищем прем’єра до виборів Блок займе традиційно прагматичну позицію і сяде за стіл переговорів. Щоб новий Кабмін забезпечив виконання закону про підвищення соціальних стандартів, який ігнорує Тимошенко і автором якого є представник БЛ». Ні більше ні менше.

Цікаво — саме у литвинівців автор виявив крамольну думку про те, що Турчинову навряд чи варто розраховувати на володіння брендом «в.о.». За словами одного із соратників Володимира Михайловича, ніколи при президенті Тимошенко не буде прем’єра-бютівца, а при президенті Януковичі — регіонала.

Ще одна показова деталь. Зберігши статус прем’єра, Тимошенко зберегла можливість оперативно наступити президенту Януковичу на болючий мозоль. Хочете розпустити парламент? Зась! Навіть якщо у вас є на те законні підстави. Слід розуміти, Юлія Володимирівна навряд чи захоче шукати в бюджеті гроші на дострокові вибори у ВР. Можливо, навіть через підвищення соціальних стандартів, пролобійованих ПР. Прецедент уже був.

Перспективи вимальовуються. На жаль, не країни, а основних кандидатів. Якщо Тимошенко з пропискою на Банковій отримує майже все, то Янукович — майже нічого. Йому справді буде важко утримати ситуацію. Враховуючи, що прем’єр Тимошенко навряд чи віддасть владу просто так.

«Війна», — лякають песимісти. «Ширка», — пригладжують оптимісти. «Якщо тільки домовляться олігархи», — наполягають реалісти. «Імпорт з експортом апріорі не домовляться», — припечатують циніки. Кандидати ж продовжують тасувати краплені колоди. Видаючи бажане за дійсне, чорне за біле, державну дачу «Межигір’я» за свою власність, Louis Vuitton за стан душі, а явно програшну комбінацію за щасливу карту. Спробуй-но розберися...