Тріумф волі і його побічні ефекти

Український приклад, виявляється, буває заразливим. Після «авіаційного скандалу» між Ющенком і Тимошенко минулого тижня літак не поділили прем’єр і президент сусідньої Польщі. Дональд Туск, відлітаючи на саміт ЄС, відмовився брати на урядовий борт Леха Качиньського. І глава польської держави — так само, як двома тижнями раніше український прем’єр, — полетів чартерним рейсом. У Брюсселі, щоправда, ніхто Туска «мазуриком» називати не наважився — у Євросоюзі із політкоректністю строгіше, ніж у Москві.

З Києва на саміт (як гість) полетіла одна Тимошенко. Може, це й на краще. З’ясування стосунків між українськими прем’єром і президентом у «домашній» обстановці досягло такого загострення, що скандал із літаком уже здається безневинними пустощами. Тепер вони ділять суди — із залученням «Беркута», «Альфи» і бойових парламентарів... Так уже було. Рік тому. Щоправда, прізвище прем’єра тоді було інше. І президент казав, що таке не повинно повторитися.

Повернися, я все пробачу

Соратники Юлії Тимошенко, втім, упевнені, що вивчили урок, провалений торік Віктором Януковичем. Боротьбу проти президентського указу про дострокові вибори бютівці намагаються вести за всіма правилами військової науки. Правилами не в значенні дотримання «звичаїв війни» — про лицарські манери і дотримання елементарних приписів поводження вітчизняні політики давно вже не згадують. Боротьба за владу в Україні — вкрай цинічна. Але саме тому виграти в ній без точного розрахунку не можна. І в цьому сенсі біло-сині зразка 2007 року видаються наївними аматорами на тлі нинішніх біло-сердечних. Тимошенківці не намагаються імітувати вуличну активність (поки що цей інструмент загалом не є ефективним), не вплутуються в бої на тих фронтах, де не почуваються впевнено, — наприклад у парламенті, ГПУ та Конституційному суді. Усі сили концентрують на тих напрямах, де перевага бютівців видається справді переконливою — в адміністративних судах і судах загальної юрисдикції. Але тут — як і в Центрвиборчкомі, де вирішується доля будь-якої виборчої кампанії, — запекло б’ються за кожну п’ядь землі, не шкодуючи сил і піджаків своїх депутатів, загартованих у боях за парламентську трибуну та електрощитову Верховної Ради.

І хоча правових і політичних підстав для того, щоб оспорити пре­зидентський указ, на відміну від 2007-го, сьогодні для позивачів образливо мало, вольова такти­ка Тимошенко виявляється ціл­ком ефективною. З одного боку, на Банковій просто не очікували такого напору і такої рішучості, якщо не сказати нахабності. З іншого боку — сюрпризом для президента і його радників стало те, що Тимошенко не намагається, подібно Януковичу торік, виторгу­вати умови, на яких БЮТ погодиться не заважати достроковим виборам. Вона сама диктує. І запитує ціну, за якою Ющенко може.... відмовитися від дострокових виборів. Хоча дивуватися, взагалі-то, немає з чого — занадто добре відомо, чим закінчилася для регіона­лів (не кажучи вже про соціаліс­тів) гра в піддавки, затіяна в травні 2007-го Віктором Федоровичем. Тому й пропонує Юлія Володи­мирівна Вікторові Андрійовичу роль веденого — так би мовити, з почуття самозбереження.

Заради цього Тимошенко навіть утримується останнім часом від прямих випадів на адресу Ющенка, хоча очевидно, як непросто це їй дається. Але візаві не поспішає оцінювати героїчні зусилля прем’єра. Адже без відповіді залишається головне питання: ЩО прем’єр може запропонувати президенту в обмін на скасування горезвісного указу номер 911? Виконати всі кадрові побажання Банкової? Задоволь­нити всі законодавчі фантазії секретаріату? Але що перешкоджає бютівцям за першої нагоди скасувати всі ці поступки легким помахом депутатських рук над пультами для голосування, як це вже було з чарівним перетворенням 2 вересня в 2 жовтня? Тимо­шенко може пообіцяти голоси фракції за написану в СП... перепрошую, Національній конституційній раді Конституцію? Але ж на Банковій відразу ж запідозрять, що БЮТ «за» тільки тому, що бачить у кріслі глави держави свого лідера. Прем’єр заприсягнеться не висувати свою кандидатуру на президентських виборах? Але хто повірить у це? Та й неучасть Тимошенко в перегонах-2010 аж ніяк не гарантує Ющенкові другий строк, скоріше — за справедливим зауваженням Ігоря Жданова — розчистить дорогу Януковичу...

А проте лідер БЮТ продовжує улещувати свого вчорашнього соратника. Їй вдалося домогтися практично неможливого — перші особи держави, які не спілкувалися між собою місяцями, за останній тиждень зустрічалися кілька разів: коротко в позаминулу п’ятницю та більш грунтовно в понеділок після РНБО. І не просто зустрічалися, а серйозно розмовляли. Але без особливого успіху. Максимум, чого вдалося домогтися Тимошенко, — доручення главі президентського секретаріату обговорити з прем’єром умови ймовірного «нульового варіанта». Але Балога навіть не став розмовляти. А Ющенко після цього кілька разів публічно пообіцяв, що від перевиборів в жодному разі не відмовиться. І відбудуться вони саме 7 грудня.

Перенесення чи скасування?

Щоправда, в четвер замголови ЦВК Жанна Усенко-Чорна заявила, що графік виборів уже зірвано. Навіть якби судово-фінансова епопея завершилася до кінця тижня, надолужити прогаяне було б уже неможливо. А закін­чуватися вона не збирається. Розгляд президентської апеляції в п’ятницю у черговий раз перенесли. Уряд, замість виконати вимогу РНБО негайно виділити гроші, переклав відповідальність на парламент, і немає жодної впевненості в тому, що голосів регіоналів і залишків «Нашої України» вистачить для ухвалення рішення. А бютівці (принаймні станом на суботу) збираються наполягати на поіменному голосуванні. Не вийде — можуть і трибуну заблокувати. Зрештою, бютівці можуть і знову заблокувати трибуну. Тому дату волевиявлення, імовірніше за все, доведеться переносити із суто технічних причин. Втім, перенести на два-три тижні — це означає призначити вибори саме на свята, «під олів’є і вінегрет», чим іще нещодавно лякала співгромадян сама Тимошенко. Можливо, тому бютівці під час бойових перепочинків у судових коридорах називають інші дати. Мовляв, право розпускати пар­ламент у прези­дента з’являється не раніше 23 лис­топада. Додаємо відведені законом 60 днів і отримуємо кінець січня — початок лютого. Новоріч­ні свята закінчилися, березневі не почалися, саме час волевиявлятися.

Союзником Тимошенко в цьо­му випадку, до речі, може стати... Віктор Балога. Його улюблене дітище — «Єдиний центр» — несподівано випало з президентського передвиборного пасьянсу, «нашоукраїнці» рішуче відмовилися йти з ним в одному списку. За місяць-два глава президентської канцелярії сподівається або переконати Ющенка, або знайти для «ЄЦ» інше застосування. До того ж Балога сподівається, що бодай до лютого виборець почне твердо асоціювати втрати від економічної кризи з діяльністю уряду Тимошенко.

Про перенесення виборів на кілька місяців — як про можливий компроміс між прем’єром і президентом — говорять і експерти. Мовляв, і Ющенко не осоромиться, доможеться переобрання Ради. І Тимошенко встигне багато чого — бюджет ухвалити, із Ро­сією щодо газу домовитися, із спонсорами стосунки налагодити. Зрештою, іти в опозицію навесні (а в тому, що в новому парламенті більшості, необхідної для затвердження свого прем’єра, БЮТ не збере, впевнені практично всі аналітики) для Юлії Воло­димирівни навіть вигідніше — саме встигає до президентських виборів розкрутити кампанію по свіжих слідах відставки. На користь цієї версії говорить і те, що, попри публічні заяви, до парламентської кампанії на Турівській продовжують готуватися на всіх парах. Особливо допитливі спостерігачі взагалі запевняють, що битви в судах і відмова виділити гроші — усього лише димова завіса, покли­кана перекласти відповідальність за непопулярні в суспільстві вибори на Банкову та ПР. Але в такому разі Тимошенко маску­ється просто віртуозно. Адже за будь-якої можливості — навіть у непуб­лічних розмовах — вона підкрес­лює, що хоче не ПЕРЕНЕСЕННЯ дати голосування, а СКАСУВАННЯ перевиборів як таких.

У будь-якому разі прем’єр грає в ризиковану гру. Але впевнена — справа варта вживаних заходів, а волі до перемоги в неї вистачить із запасом. Зрештою, вона непогано вивчила характер і звички президента. Ющенко не раз демонстрував уміння зібратися і сконцентруватися, коли його заганяли в кут (власне, саме в такій ситуації він підписав обидва укази про розпуск парламенту), але, будучи небайдужим до комфорту, у політичній «теплій ванній» часто розслаблюється, пускаючи процес на самоплив. Розуміючи, що у вересні перегнула палицю, Тимошенко тепер усіма силами намагається переконати президента в тому, що з нею йому все одно буде комфортніше, ніж в абсолютній меншості в майбутньому парламенті. Правда, сам Ющенко впевнений, що ізоляція йому не загрожує — благо, «теплу ванну» йому пропонують і регіонали (навіть якщо потайки сподіваються в майбутньому відігратися за кидок із широкою коаліцією в нинішньому складі Ради). Не забуває прем’єр і про давню любов Віктора Андрійовича до компліментів з боку західної громадськості. Саме тому йдуть у хід листи євродепутатів і візити до Брюсселя то на зустріч із Хав’єром Соланою, то на саміт Європейської народної партії. Але, схоже, в ЄНП Ющенко
встиг розчаруватися, і на критику з-за кордону останнім часом більше ображається, ніж дослухається до неї.

По лезу бритви

З іншого боку, і сама Тимошенко схильна перебільшувати силу своєї чарівності. Особливо в За­хідній Європі. Насправді в Брюс­селі можуть погодитися з тим, що розпал фінансової кризи — не найкращий час для дострокових виборів. І поскаржитися на небажання Ющенка прислухатися до «порад друзів». Але це не означає, що провину за політичну кри­зу в Києві західноєвропейські політики покладають виключно на президентську сторону. У ЄС підозрюють, що українські дер­жавні мужі і «кавалерственні дами» варті одне одного. Особли­во у вільному поводженні з правом. І тріумф прем’єрської волі в обстоюванні «політично правильних» судових рішень жахає західних європейців (тих, що цікавляться подіями в Україні, зрозуміло) не менше, ніж кавалерійські атаки Банкової на систему правосуддя.

Довіра до всіх українських лідерів упала до мінусової позначки. Навіть найпослідовніші адвокати Києва, схоже, втомилися від своїх візаві. І думають уже не про те, як зробити краще, а як не допустити гіршого. Гірше в їхньому розумінні — це силовий варіант. А про те, що такий варіант цілком можливий, західним партнерам натякають регулярно. Ма­ло в кого залишилися ілюзії з приводу ідеалів і внутрішніх настанов людей, які працюють у пре­зидентській канцелярії. Але вже занадто часто припущення бютівців випереджають найсміливіші фантазії мешканців Банкової. І створюється враження, що це теж може бути частиною «вольо­вої стратегії» Тимошенко. Мовляв, якщо Ющенко і доможеться перевиборів, то ціною остаточної самодискредитації. І перетворення якщо не в українську подобу Аугусто Піночета (цього всі сподіваються уникнути), то в модифіковану копію Леоніда Кучми. Але якщо Леонід Данилович обвинувачення у зловживанні владою і потуранні фальсифікаціям якось пережив, і тепер навіть хизується тим, що в нього «політ нормальний», то політикові, який став президентом завдяки Майдану, після такого «літати» вже не доведеться.

Якщо такий план дійсно існує — то насправді ризикує не тільки Тимошенко. Ризикує вся країна. Прогнози, навіть якщо в них спочатку не вірять самі прогнозисти, мають неприємну звичку збуватися. Практика останніх місяців показує, що порівняння з попередниками ані президентських канцеляристів, ані їхніх підопічних уже не надто засмучує. За адміністративні важелі вони хапаються без остраху, силу демонструють із задоволенням, не вельми замислюючись про наслідки. Кучму, за свідченням людей утаємничених, у 2004-му стримували ще радянський адміністративний досвід та пер­спектива опинитися в Гаазі. У Ющенка з Балогою першого немає, а в друге вони просто не вірять. Тому так легко самі піддаються на провокації і провокують інших. Остання новина: шокувавши публіку звільненнями судів заднім числом і ліквідацією одним розчерком пера цілих інстанцій, Банкова тепер готується до «реформи» всієї системи правосуддя. Парламент у цьому зв’язку турбувати не мають наміру. Обійдуться нібито однією Радою національної безпеки та оборони.

Не дивно, що за такої «зайнятості» РНБО просто бракує часу на такі дрібниці, як, скажімо, розробка стратегії боротьби з фінансовою кризою, яка насувається. Прес-служба, зрозуміло, повідомляє, що й це питання на попередній Раді обговорювали. Що­правда, про суть дискусій і якісь конкретні рішення ніхто співгромадян так і не проінформував. На відміну від недвозначних розпоряджень РНБО щодо організації виборів. Тому й виникають підозри: а чи був хлопчик?

Просвітити народ могла б прем’єр — вона ж на засіданні була присутня, їй за посадою належить. Але Тимошенко вважає за краще скаржитися на тиск Банкової і як мантру повторювати: для боротьби з кризою потрібно передусім скасувати дострокові вибори. Мовляв, на Заході навіть чергові вибори відкладають. У якій країні застосовують таке незвичне антикризове ноу-хау, так і залишилося загадкою. Щонайменше за час кризи свої парламенти без особливих проблем встигли переобрати Австрія, Словенія, Литва і Кана­да. А в епіцентрі фінансової бурі — Сполучених Штатах — саме готуються обирати президента. Правда, в усіх цих країнах функціонує інститут влади…

Втім, не більш правдоподібно виглядає і версія Ющенка, який запевняє, що вибори — найкращий засіб сформувати працездатний парламент і уряд, який зможе впоратися з кризою. Будь-якій людині, яка хоч трохи обіз­нана з українською політичною кухнею, зрозуміло, що до створення нового Кабміну руки дійдуть у кращому разі навесні. А судячи із соціологічних прогнозів, шансів сформувати стійку більшість у новій Раді ще менше, ніж у нинішній.

Тому про боротьбу з кризою краще не згадувати. Навіщо засмучуватися... Замість хліба, українцям у черговий раз пропонують видовища. Політикам чомусь здається, що виборцям, як і раніше, кортить дізнатися, у кого — президента чи прем’єра — воля сильніша. Невже вам це справді нецікаво?