Третій не зайвий

Прогнозована поява у новій Верховній Раді Блоку Литвина здатна істотно змінити політичні розклади та конфігурації у парламенті. Кардинальна відмінність цього передвиборного об’єднання від більшості політсил, що змагаються сьогодні за місця в парламенті, — підкреслений нейтралітет. У цьому плані блок є певною мірою феноменом сьогоднішньої української політики. Оскільки, хоч би як політичні сили прагнули віддалитися від двох центрів тяжіння, які існують сьогодні в країні, — помаранчевого та біло-синього, — значною мірою поляризоване суспільство зрештою все ж приписує учасників перегонів до «своїх» чи до «чужих». Блок Литвина в цьому контексті був і залишається справді нічиїм, тобто рівновіддаленим і від помаранчевих, і від біло-синіх, причому як по суті, так і в очах електорату. Розуміння цього моменту важливе для відповіді на запитання: до якої все ж таки сторони в новому парламенті приєднається ця політична сила? Оскільки союз блоку з помаранчевими чи біло-синіми, ймовірно, означатиме формування в парламенті відповідної коаліції.

Лідери Блоку Литвина дипломатично уникають розмов щодо конфігурації в парламенті, заявляючи, що їхня структура підтримає ті сили, які розділять її програму. Тому ми вирішили зосередитися на порівнянні ключових програмних позицій Блоку Литвина і провідних парламентських партій.

Зазначимо відразу, що соціальні позиції в програмах Партії регіонів, блоків «НУ—НС», БЮТ і Литвина різняться в підходах. Наприклад, стосовно новонароджених ПР, БЮТ і «НУ—НС» пропонують значно збільшити разову допомогу при народженні дитини. Відрізняються тільки її розміри. Блок Литвина підходить до питання більш концептуально: у програмі цієї політичної сили зафіксоване створення спеціального Фонду майбутнього, який зможе фінансово підтримувати дитину до повноліття (щось подібне існує в благополучних Об’єднаних Арабських Еміратах).

У питанні підвищення добробуту трудящих у програмах ПР, БЮТ, «НУ—НС» і Блоку Литвина є різниця в підходах. Якщо перші три партії зосередили увагу на розмірах (точніше, на підвищенні) заробітної плати, то Блок Литвина виступає за якісно новий підхід у цьому питанні, а саме — за введення погодинної оплати праці (так прийнято в Європі).

У цілому ж можна констатувати, що в соціальних питаннях політика провідних парламентських партій і Блоку Литвина, у принципі, схожа. Понад те, з огляду на динаміку «соціалізації» великих парламентських сил, можна припустити, що до ідей, запропонованих Блоком Литвина, і біло-сині, й помаранчеві рано чи пізно прийшли б самі.

Ще один ключовий момент, з якого донедавна можна було визначити близькість тієї чи іншої політичної сили до центрів тяжіння, — це питання зовнішньої політики. Втім, на нинішніх виборах поляризація політсил у цьому контексті втратила актуальність. Як неважко помітити, питання мови, НАТО тощо, які ще недавно роздирали країну, зникли з риторики більшості політиків. У цьому світлі Блок Литвина, котрий задовго до виборів закликав політичні сили зосередитися на внутрішніх проблемах і в зовнішніх питаннях сповідував раціональний центризм, опинився в досить виграшному становищі. По суті, можна констатувати, що в питаннях зовніш­ньої політики помаранчеві та біло-сині наблизилися сьогодні до поміркованої позиції Блоку Литвина. Проте в будь-якому разі і з тими, і з іншими, з огляду на вищесказане, блок досить легко може знайти спільну мову в питаннях розбудови зовнішньої політики.

Однак є і низка досить істотних відмінностей між Блоком Литвина, з одного боку, і Партією регіонів, Блоком Тимошенко, «Нашою Україною — Народною самообороною» — з іншого. Наприклад, Блок Литвина, електорат якого значною мірою складається із селян, виступає категорично проти продажу землі, стверджуючи, що це приведе до зубожіння села. Водночас відомо, що, наприклад, «НУ—НС» і БЮТ є послідовними прибічниками приватизації земельних угідь.

Блок Литвина виступає за відновлення мажоритарної системи виборів, що, на думку цієї сили, збільшить політичну відповідальність парламентаріїв перед виборцями. А та сама Партія регіонів є прибічником пропорційної системи. Блок Литвина проти продажу рентабельних підприємств, які дають у бюджет великі надходження, БЮТ і ПР — за. При цьому треба зазначити, що наведені позиції є істотними як для Блоку Литвина, так і для «опонентів», а тому кожна із сил намагатиметься у Верховній Раді відстояти саме свої позиції.

Фракція Блоку Литвина у ВР майбутнього скликання (у разі дуже ймовірного потрапляння в Раду), напевно, буде меншою від фракцій-партнерів за коаліцією (у будь-якій конфігурації). Проте можна припустити, що, володіючи «золотою акцією» коаліції, блок зможе відстояти свої принципи.

Завершуючи «програмну» частину аналізу, можна резюмувати: Блок Литвина як сила, що рівновіддалена від «центрів тяжіння» і має центристську програму, з однаковим ступенем ймовірності може стати ключем до формування як умовної помаранчевої, так і формальної біло-синьої коаліції. Понад те, у разі формування в парламенті так званої широкої коаліції, куди увійдуть сили як з одного, так і з іншого табору, Блок Литвина може стати сполучним містком між колись заклятими опонентами. Що ж до питань, яка саме коаліція за участі Блоку Литвина в парламенті майбутнього скликання найімовірніша та що нового до цього парламенту внесе із собою «третя сила», то на них ми попросили відповісти політичних експертів.

Микола Михальченко, президент Української академії політичних наук:

— Перше, що я сказав би про конфігурації майбутнього парламенту, то це те, що ліві втратять серйозний вплив на українську політику. Ніхто не ризикне брати їх у коаліцію, вони залишаться уламком минулого, із яким дуже небезпечно зв’язуватися. І це стане фундаментальною зміною в масштабах України. Те саме сталося і в Росії, де комуністи начебто є, але ніхто їх серйозно не сприймає.

Друге. Поява у Верховній Раді Блоку Литвина, безумовно, значно підвищить рівень стабільності в Україні та у парламенті в першу чергу. Чому? Тому що Блок Литвина — це патріотичний і, за великим рахунком, національний блок. Для них національні інтереси є визначальними. І тому, хоч би яка була коаліція, участь Литвина позитивно позначиться на її діяльності. Припустимо, у Верховній Раді буде створено широку коаліцію, включаючи Блок Литвина, тоді з’явиться можливість здійснювати будь-які зміни, зокрема конституційні. Збільшувати повноваження президента чи повноваження парламенту, нарешті, досягати консенсусу щодо балансу сил — усе це можна буде реально здійснити.

Валерій Бебік, політолог, кафедра глобалістики, політології та міжнародних комунікацій Університету «Україна»:

— У принципі прихід Блоку Литвина в парламент я назвав би явищем позитивним. Це буде непогано — у його списку серйозні люди, які мають досвід роботи в попередніх парламентах, адміністрації президента тощо. Вважаю, що їхня присутність у парламенті збагатить професійний рівень Верховної Ради.

Окрім того, у списку блоку досить широко представлені регіони України — мабуть, найширше з усіх потенційних учасників наступного парламенту. Я дуже добре ставлюся до Гаркуші, губернатора Миколаївської області. Він доктор економічних наук і досить серйозно знає аграрні питання. З великою повагою ставлюся до Ігоря Шарова, який має дуже позитивний досвід роботи й в адміністрації президента, і в уряді. Є й інші професіонали, які демонструють свій політичний центризм. Це не радикали, які «все до основанья, а затем»…

Сам Володимир Литвин нормально справлявся з роботою спікера Верховної Ради, серйозних проколів у нього не було. Литвин не харизматичний політик, він апаратник. Він працював у ЦК партії, в Міністерстві освіти, адміністрації президента. Тобто він знає ціну якісно зробленим документам. Адже робота парламенту — це не виступи з трибуни, це передусім документи, постанови, закони. І Литвин у цьому питанні дуже допитливий, крючко­твор у хорошому сенсі слова. Другий момент: як свідчить практика, у структурованому парламенті часто виникає необхідність розкермовувати ситуацію. Вочевидь, жодна політична сила не матиме одноосібної більшості в майбутньому парламенті. А коли так, потрібно буде домовлятися. Перше — на рівні створення коаліції, друге — на рівні забезпечення нормальної роботи Верховної Ради, тобто взаємодії коаліції та опозиції. І тут досвід Литвина також може зіграти важливу роль.

Щодо питання, як може змінитися політична конфігурація, тут можна дискутувати, куди цей блок піде. На мою думку, широка регіональна складова буде певним гарантом стабільності парламенту, тобто вона відцентрує весь парламент. Чому? Річ у тім, що список Партії регіонів, хоч би що казали, залишається в основному «донецьким». І Партія регіонів усе одно суспільною свідомістю сприймається як донецьке угруповання. «Наша Україна — Народна самооборона» представляється як західноукраїнське та частково центральне політичне угруповання. Блок Юлії Тимошенко обіймає, по суті, ту саму ділянку електорального поля. А от Блок Литвина представлено різними регіонами — як південного сходу, так і північного заходу.

Можна припустити, що Блок Литвина напевно братиме участь у широкій коаліції — якщо домовляться Партія регіонів і «Наша Україна». Понад те, якнайшвидше, він відіграватиме певну роль на апаратному рівні у наведенні мостів між ПР і «НУ—НС».

Андрій Єрмолаєв, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:

— По-перше, команда Литвина є дуже професійною, там багато досвідчених політиків, добре освічених людей. І поява такої команди у Верховній Раді — безумовно, позитив. Незалежно від того, яка конфігурація більшості складеться. Просто це підсилить загальний професіоналізм парламенту.

Блок Литвина навряд чи може розраховувати на дуже високий результат, отже, виступати в ролі системоутворювальної сили. На мою думку, йому доведеться вибирати між різними альянсами. У зв’язку з цим висловлю припущення, що блок буде орієнтований, найшвидше, на переможця. Він буде готовий співробітничати і з помаранчевою коаліцією (у разі її появи), і з коаліцією на основі Партії регіонів.

Не думаю, що Блоку Литвина не вдасться розіграти «золоту акцію». Сумний досвід минулого парламенту засвідчив, що ці «золоті акції» дуже дорого всім обходяться. Вважаю, що особливістю ВР наступного скликання стане те, що переможці та організатори коаліції диктуватимуть правила гри при формуванні всіх керівних органів парламенту. Володимир Литвин як досвідчений політик, зокрема, як досвідчений парламентарій, може розраховувати на одну з позицій у керівництві Верховної Ради. Та не думаю, що він може розраховувати на першу позицію. У разі підтримки Литвин може одержати посаду одного з заступників спікера.

Я не став би казати, як нині багато хто стверджує, що постать Литвина як у цілому досить нейтральна фігура є кращою кандидатурою на посаду спікера. Тому що партизація посад в Україні вже відбулася. У будь-якому разі у нас вже не буде нейтрального спікера парламенту, як, до речі, і нейтрального президента. Ющенко — це перший партійний президент України. Тому не можна говорити й про «нейтральність» посади спікера. Питання в іншому: все залежить від мистецтва та дипломатичності спікера. Можна бути представником однієї з партій, і, найшвидше, це буде партія коаліції, і водночас зберігати толерантність стосовно опозиції. І бути справді лідером усього парламенту.

Володимир Фесенко, директор Київського центру політичного аналізу «Пента»:

— Загалом для подолання політичної кризи принципово важливо, щоб у парламенті з’явилися політичні сили, не пов’язані з цією кризою, не пов’язані ні з помаранчевими, ні з біло-синіми. Потрібно змінити сам склад цього «коктейлю», рецептуру приготування. І з огляду на це, Литвин із його поміркованістю є кандидатурою, яка найбільш підходить для стабілізації ситуації.

У нас у чому полягає проблема політичної ситуації? Сталася криза політичного центру. Парламент залишився без центру, він став сильно поляризованим. І от саме Володимир Литвин може стати таким центром українського парламенту. Якщо Литвин та його політична сила зможуть це зробити, це будуть явно позитивні зміни. Тому що потрібно поляризацію ламати.

З ким і як вони можуть створювати коаліцію? Специфіка Блоку Литвина і самого Володимира Михайловича така, що вони можуть домовлятися і з тими, і з тими. Залежно від того, кому не вистачатиме голосів і як домовляться. Та, у принципі, з ідеологічних і політичних установок вони можуть домовлятися з усіма. Понад те, у разі проходження у парламент Литвина можуть зрости шанси на створення широкої коаліції. Саме поява в парламенті третьої сили — нейтральної, яка не брала участі у весняному політичному конфлікті, дасть змогу зняти поляризацію і вибудувати більш гнучку конфігурацію більшості. Тут усе буде органічно та природно. Очевидно, що ця політична сила, допомагаючи створювати нову парламентську коаліцію, претендуватиме на посаду спікера. У цьому плані шанси у Володимира Михайловича стати главою парламенту є.

Знову ж таки для подолання кризи бажано було б використовувати європейський досвід, європейські тенденції. А там роль спікера полягає в тому, щоб бути нейтральним арбітром, об’єднувати парламент. Не виступаючи на боці коаліції чи опозиції. І, як правило, там, де немає жорсткої поляризації, намагаються віддавати цю посаду нейтральному політику. Хто знає, може, саме для нейтралізації ситуації в парламенті, якщо Блок Литвина не увійде до правлячої коаліції та не примкне до опозиції, йому і віддадуть посаду спікера? Це може бути одним із варіантів, який виявиться корисним і функціональним для виходу з нинішньої кризи.

І ще один цікавий момент, за якого Литвин може претендувати на роль спікера. Адже коаліцію можуть і не створити. Парламент може безболісно працювати рік без створення коаліції. Кабміном продовжуватиме керувати Янукович, але без створення парламентської більшості. Це якщо не буде жорсткої вказівки на таке створення. Однак спікера можна обрати й без більшості. І от Литвин може стати нейтральним спікером такого безкоаліційного парламенту.