Торги на згарищі

Пожежа на Вуглегірській ТЕС 29 березня жахлива не тільки сама по собі. Події на станції спровокували безліч далекосяжних наслідків, оскільки постраждав вузловий центр не тільки енергетичної, а й економічної та соціальної систем Донбасу.

У вогні загинула одна людина, п'ятеро постраждали. Д есятьох працівників станції рятувальникам вдалося вивести. А от урятувати саму ТЕС не вийшло - пожежею виведені з ладу чотири енергоблоки, станцію зупинено, прилеглий Світлодарськ залишився без енергії та тепла, інших споживачів довелося в терміновому порядку переключати на резервні потужності.

Пожежа, за повідомленнями ДСНС, розпочалася із загоряння обладнання, що перетирає вугілля на пил. Офіційних версій поки що не озвучено. З поінформованих джерел відомо, що опрацьовувалося два варіанти - відмова зношеного обладнання та помилка персоналу.

За словами міністра енергетики, близько двох місяців знадобиться на розбирання завалів, точну оцінку масштабів події та, відповідно, складання кошторису й плану ліквідації наслідків. Попередні дані, озвучені головою Донецької обласної ради Андрієм Федоруком, такі: збиток оцінюється в 173,5 млн грн., і за півроку планується відновити два ушкоджені енергоблоки з чотирьох.

У подальшій долі зруйнованої станції взагалі багато незрозумілого. Навіть міністр енергетики Едуард Ставицький і голова Донецької ОДА Андрій Шишацький, які виступають пліч-о-пліч, коли говорять про цю аварію, починають, як висловлюються міліціонери, плутатися в показаннях.

З одного боку, міністр випромінює впевненість із приводу участі колективу. "На станції трудилися 2836 працівників, усім їм зарплата виплачуватиметься в повному обсязі як на діючому підприємстві. Ми людей у біді не кинемо. Прошу дотримуватися соціального спокою", - каже він.

Однак голова адміністрації, у свою чергу, тут-таки починає бідкатися, що обласній скарбниці доведеться тепер дотувати місцевий бюджет Світлодарська. Фінанси територіальної громади на 90% складалися з платежів ТЕС.

"Ми вже опрацьовуємо питання про заміщення через дотацію вирівнювання", - повідомляє Шишацький. Але навіщо, якщо надходження в місцевий бюджет - це прибутковий податок працівників?

Проте чиновники різних рівнів єдині в одному. Вони твердо висловлюють готовність поновити роботу станції до кінця поточного року.

І ось тут найголовніше і найбільш слизьке запитання: хто управлятиме відновленою силами держави ТЕС?

Нагадаємо, компанію ПАТ "Центренерго", до складу якої входять Вуглегірська, Зміївська та Трипільська теплоелектростанції (14% генерації України), Фонд держмайна включив до плану приватизації на 2013 р.

Імовірний покупець називався лише один - ДПЕК, яка зростає, як на дріжджах. Корпорація Ахметова, власне, особливо й не ховається. Гендиректор ДПЕК Максим Тимченко, коментуючи плани компанії на 2013-й, відкрито заявив, що одним із пріоритетів залишається "подальша інтеграція нових підприємств".

Слідами подій на Вуглегірській ТЕС можна відстежувати механізм інтеграції. Саме ДПЕК після аварії замкнула на себе поставки тимчасово незатребуваного вугілля, яке видобуває основний постачальник Вуглегірської ТЕС - об'єднання "Селідоввугілля".

Топ-менеджери ДПЕК вийшли на сцену в найвдаліший момент, опинившись у ролі благородних рятівників, практично меценатів. Буквально за один день розігрався сюжет: спочатку вугільна профспілка зчинила паніку з приводу того, що після зупинки станції шахтарів "Селідоввугілля", що залишилися не при ділі, женуть у неоплачені відпустки. Щоправда, на нараді в Донецьку під головуванням Ставицького гендиректор об'єднання про це промовчав.

Однак на тій самій нараді присутні на ній керівники ДПЕК "великодушно" погодилися викупити запаси палива.

І свій виробничий баланс зміцнили вугіллям потрібної марки, і репутацію підняли, одержавши відповідне моральне право вимагати від Міненерговугілля джентльменських поступок.

Стартові позиції в можливих майбутніх переговорах уже окреслилися: ТЕС буде відновлено за рахунок держави і при цьому залишиться в плані приватизації. "Для того, щоб щось продати, треба, щоб воно працювало", - сказав у Донецьку Ставицький.

А Шишацький доповнив його слова досить двозначним жартом: "Це як спалити будинок перед продажем".

Отже, благородство ДПЕК (інших великих гравців, які можуть претендувати на "Центренерго", попросту немає) не простирається настільки далеко, щоб за свої інвестиції відновлювати купу руїн. Хоча компанія, яка показала за підсумками 2012 р. чистий прибуток в 5,9 млрд грн., напевно, могла б собі це дозволити.

Зате напевне вистачить цинізму торгуватися, вимагаючи дисконту з огляду на форс-мажор.

Тим паче що для Донецької області подібні торги на непрохололих згарищах і свіжих могилах не є чимось надзвичайним. Це частина місцевої бізнес-культури.

Як у відомому прислів'ї "лихо одне не приходить" - донбаські підприємства часто потрапляли в чорну смугу, де зміні власника передували великі техногенні катастрофи та резонансні НП, нерідко - зі смертельними наслідками.

Наприклад, у Макіївці в листопаді 2008 р. збіглися за часом конфлікт власників місцевого ЦУМу та велика пожежа в цьому торговельному закладі.

Там-таки, у Макіївці, під акомпанемент чуток про можливу приватизацію об'єднання "Макіїввугілля" гендиректором Станіславом Толчиним з товаришами чи, навпаки, про відставку і навіть посадку керівника, в липні 2011-го сталася безпрецедентна аварія - уперше у світі на вугільній шахті обрушився скіповий копер (та сама "вежа", за якою шахту легко впізнати здалеку).

Приватизацію в підсумку було відкладено, а Станіслав Толчин, стурбований пильною увагою правоохоронців до своєї діяльності, поїхав за кордон і після закордонних мандрів опинився через рік у команді голови Черкаської ОДА Сергія Тулуба.

Копер, до речі, не відновлений досі, і обіцянки влади в стислі строки відродити Вуглегірську ТЕС треба розглядати, у тому числі, через призму даного факту. При цьому відповідний проект Юрій Бойко затвердив іще під час перебування в міністрах, а об'єднання залишається у планах приватизації. Отже, є привід упевнено говорити про те, що на відновлення шахти витратять 307 млн грн. - і продадуть.

Звичайно, зовсім не обов'язково з усього цього випливає, що власники "віджимних" активів із криком "Тож не діставайся ти нікому!" жбурляють коктейлем Молотова у вікна своїх підприємств. Або що Донбасом кружляють наймані бригади диверсантів, покликані забезпечувати згідливість продавців і заодно збивати ціну спірних об'єктів.

Можливо, є набагато простіші й раціональніші пояснення: через неясність перспектив невизначеного статусу співробітники та вже майже не власники стежать за безпекою на своїх практично колишніх підприємствах абияк, що й призводить до подібних інцидентів.

Так чи інакше, але тенденція в цілому незмінна. Катастрофа нерідко передвіщає, а то й каталізує процеси, пов'язані з подальшою долею привабливих активів.

Трагедії з холодним розрахунком включаються в бізнес-схеми, як це було, скажімо, на шахті імені Засядька, де наслідки масштабної аварії 2007 р. під час приватизації стали приводом визначити вартість запасів вугілля та обладнання в постраждалих лавах як нульову.

Містичний зв'язок надзвичайних подій з донецькими бізнес-апетитами наочно спостерігали кияни. Це коли Андріївський узвіз спочатку горів, а за кілька років деякі розташовані на ньому будівлі було знесено.

Закінчилося це протистояння громадськості і капіталу тим, що Рінат Ахметов відмовився від планів забудови історичного центру Києва й публічно вибачився за наміри своїх менеджерів.

Але перед ким вибачатися в Донбасі?

Донбас, у силу особливостей господарського укладу, є благодатним полем для своєрідного "економічного тероризму" - вдалою купівлею великого активу можна взяти в "заручники" десятки тисяч людей. Феномен "містоутворюючих підприємств" обертається тим, що купується й продається не завод як такий, а завод і заразом ціле місто, яке перебуває в міцному симбіозі з промисловим об'єктом. А то й не одне місто, а ціла агломерація.

Це звичайна людина, яка не входить у коло сильних світу цього, купувати міста може тільки в комп'ютерній стратегії.

У великих людей свої ігри. З відповідними правилами та ставками.