Тимошенко втрачає Захід України, але не рейтинг

«Як на рейтингу кандидата у президенти Юлії Тимошенко позначаться: переговори про створення широкої коаліції між БЮТ і «Регіонами»; обговорення у ЗМІ антидемократичного «міжсобойного» проекту Конституції, узгодженого і переданого лідерами БЮТ та «Регіонів» спікеру Верховної Ради для ознайомлення; підступний і публічний вихід Віктора Януковича в односторонньому порядку з переговорного процесу; розгублена і нервова реакція Юлії Тимошенко у вигляді спонтанного телезвернення та доважку у вигляді ролика «Пропало все!»? Це питання було ключовим для політикуму, який спостерігав за результатами нереалізованого альянсу. Прогнози були різні: від зловтішних — «у Тимошенко пропало все» – до шапкозакидацьких: «у Тимошенко тефлоновий імідж, і до неї ніщо не пристане». Усі чекали надійної соціології, яка б показала електоральні наслідки цих процесів. Першим із грандів температуру суспільства заміряв КМІС і надав її «ДТ».

У результаті істина лягла десь посередині. Хоча на перший погляд може здатися, що Юлія Володимирівна не зазнала втрат: її рейтинг, за даними КМІС, практично не змінився. Якщо у травні він становив «від тих, хто прийде на вибори», 22 відсотки, то в червні — 21,5 відсотка. Така сама ситуація і в графі «від усіх громадян»: 14,6 — у травні, 14,5 — у червні. Отже, можна було б сказати, що виборці вибачили Тимошенко її спробу укласти союз з опонентами Майдану. Але є два «але».

По-перше, цифра «14 відсотків» — це електоральне ядро прибічників Юлії Володимирівни. Практично, стільки ж людей у жовтні минулого року заявили Центру Разумкова, «що за будь-яких обставин проголосують за Юлію Тимошенко». Отже, для цієї частини громадян України Тимошенко справді «тефлонова»: втратити ядро політикові з її досвідом і часом перебування в політиці та з її харизмою — дуже складно. Але ядра для перемоги на виборах замало. Інше питання: яка частина потенційно прирощуваного електорату не відреагувала на процеси, пов’язані з невдалим створенням широкої коаліції, а яка поставила це на карб? На це запитання відповідь може дати тільки більш розгорнута і специфічна соціологія.

По-друге, у середовищі прибічників Тимошенко відбулася заміна. Якщо в травні у західному регіоні України за Юлію Тимошенко були готові віддати свої голоси 24 відсотки громадян, то в червні — 17,6. Західноукраїнський електорат заведено вважати базовим для Тимошенко і максимально непривітно налаштованим до Януковича та об’єднання з ним. Як бачимо, ситуаційну втрату вірних прибічників на Заході Тимошенко змогла компенсувати певним приростом в інших регіонах. Насамперед — у Центрі України. Тому що в травні там готові були віддати за неї голоси 20 відсотків від усіх виборців, а в червні — 22,8. На Сході до травневих 9,2 відсотка додалося піввідсотка. А ось на Півдні травневий показник 3,3 відсотка в червні перетворився на 5,5. Що дало такий приріст у Центрі й на Півдні? Можливо, в цих частинах країни більш лояльно поставилися до спроб об’єднання. А може, в аграрних регіонах — Центрі і Півдні — голови сільрад уже на знак вдячності прем’єрові провели роботу, поділившись з односельцями грандіозними планами стосовно села, а головним чином — стосовно голів сільрад, якими Юлія Володимирівна поділилася на нараді з ними.

Що стосується рейтингу Віктора Януковича, то на ньому коаліційні пристрасті також особливо не позначилися. Проти травневих 23 відсотків від усіх виборців, він має 23,4 — у червні. Втім, технологія глибинного занурення в переговорний процес із лідером БЮТ з подальшим, що називається, «без оголошення війни» виходом із неї була спрямована не на підвищення рейтингу Януковича, а на зниження рейтингу Тимошенко. Сам Віктор Федорович за цей час походу наростив відсоток на Заході країни; додав 2,4 відсотка в Центрі; майже два — на Сході; і втратив близько двох на Півдні (що й не дивно у зв’язку з перманентними скандалами у партії влади на півострові).

У кожному разі, можна стверджувати, що ситуація з широкою коаліцією, яка примушувала по черзі хапатися за серце її прибічників і противників у політикумі, не стала потрясінням для українського суспільства. І це свідчить не так про «здорову байдужість» наших громадян до подій «нагорі», як про болісні результати, які у зв’язку з цими байдужістю та інфантилізмом ми зазвичай отримуємо на виборах.