Тест на спроможність

Вже не знаю, сміятися тут потрібно чи плакати, але медичні й кримінальні подробиці біографії Миколи Рудьковського, ушкоджені в боротьбі за його свободу кінцівки Нестора Шуфрича і середній палець бійця «Кобри», який образив почуття Арсенія Яценюка, виявилися для наших політиків і журналістів набагато важливішими приводами для тривалих і палких суперечок та публічного смакування подробиць, ніж подія, наслідки якої справді можуть найсерйознішим чином позначитися на долі країни й кожного її громадянина. Офіційний початок переговорів між Україною і Європейським Союзом про створення зони вільної торгівлі навіть у понеділок, коли ця подія відбулася, на більшості вітчизняних телеканалів ішов лише п’ятим-шостим сюжетом...

Ризикуючи випасти із загального інформаційного потоку, ми, однак, усе-таки вирішили поставити кілька простих запитань комісарові Європейської комісії у справах торгівлі Пітеру МЕНДЕЛЬСОНУ, який приїжджав до Києва спеціально для урочистого початку переговорів, що обіцяють бути дуже й дуже нелегкими для України.

— Шановний пане комісаре, що означатиме для України створення з ЄС поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі?

— Це — як економічний, так і політичний крок. Він більше наблизить Україну до спільного ринку ЄС, який загалом є її найбільшим ринком експорту та найбільшим джерелом іноземних інвестицій. Він означатиме покращання умов для українських підприємців, які прагнуть здійснювати експорт до ЄС, а також здешевлення продукції ЄС для українських споживачів і підприємств, що планують імпортувати проміжні товари. Україна має великий потенціал як експортер аграрної продукції та промислових товарів, а ЄС стане для України найбільшим ринком для обох категорій.

Залучення більших обсягів іноземних інвестицій також буде важливою частиною економічного розвитку України, особливо у плані розбудови потужної галузі надання послуг. Це також свідчить про значний прогрес, досягнутий у впровадженні Україною реформ, а також про бажання України мати тісніше партнерст­во з ЄС.

— Чим цікава така зона вільної торгівлі з Україною для Європейського Союзу?

— ЗВТ покращить умови для здійснення інвестицій із країн ЄС в Україну через створення більш зрозумілих, прозорих і передбачуваних правил. Завдяки заохоченню нової торгівлі, вона сприятиме створенню нових зв’язків між підприємствами ЄС і України. ЗВТ між Україною та ЄС є частиною ширшої політики ЄС щодо створення стабільного та успішного простору європейського сусідства через тісніші економічні зв’язки. Наша політика сусідства має бути спрямована на забезпечення економічної інтеграції та процвітання країн-сусідів.

— Як довго, на вашу думку, можуть тривати ці переговори? Чому ви вважаєте, що вони будуть «болісним процесом»?

— Як я сказав у понеділок, коли ми започаткували переговори, такого роду перемовини є завжди складними, детальними і часто чутливими. Така природа торгових переговорів: вони торкаються складних питань, таких як зближення регуляторних норм і тарифні бар’єри. Але саме тому таке велике значення мають амбіції: чим більш комплексною та глибокою буде угода, тим більшою буде економічна цінність. Інколи це означає перегляд закріплених прав заради ширшого блага економіки. У політичному плані це може бути викликом. Але я думаю, що як ЄС, так і Україна хочуть досягти амбітних результатів, і вони цього добиватимуться.

— Чи готова, на ваш погляд, Україна до створення ЗВТ з Євросоюзом?

— Слід пам’ятати, що Україна вже виконала багато складної роботи, готуючись до вступу до СОТ. Це було величезним засвідченням прогресу, досягнутого у реформуванні економіки України, та її поступової інтеграції до світової економіки й економіки ЄС. Членство в СОТ дає нам основу для того, щоб рухатися у напрямі встановлення тісніших дво­сторонніх економічних зв’язків, і я думаю, що Україна готова до цього.

— Що ви можете відповісти на побоювання представників деяких українських галузей (наприклад, сільського господарства, банківської сфери, малого та середнього бізнесу тощо), що ЗВТ з ЄС призведе до знищення цих галузей в Україні?

— Досвід свідчить, що відкриття ринків завжди створює нові торгові можливості для партнерів. Що стосується всіх названих вами галузей, то ЗВТ дасть можливість поширити сферу застосування європейських стандартів виробництва, що різко підвищить конкурентоспроможність українських виробників на міжнародних ринках, а отже й на ринку ЄС. Як нові можливості для здійснення експорту українськими товаровиробниками, так і зростання інвестицій із країн ЄС в Україні, забезпечені створенням ЗВТ, значною мірою компенсують можливі короткострокові втрати, пов’язані з реструктуризацією цих галузей.

— Угода про створення ЗВТ повинна бути невід’ємною частиною нової поглибленої базової угоди між Україною та ЄС. Якщо переговори щодо ЗВТ триватимуть декілька років, то на основі якого документа сторони будуватимуть свої відносини, адже дія нинішньої Угоди про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС закінчується за тиждень?

— Обидві сторони демонструють очевидне бажання завершити переговори щодо створення ЗВТ настільки швидко, наскільки можливо в рамках нової посиленої угоди. Однак Угода про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС містить положення, відповідно до якого чинність УПС продовжується на такий термін, який буде узгоджений між сторонами. Якщо ЄС і Україна домовляться про подовження терміну чинності УПС до набуття чинності новою посиленою угодою, яка включатиме також і ЗВТ, то крайній термін не буде питанням.

— Ви щойно повернулися з Москви. Коли, на вашу думку, Росія приєднається до СОТ?

— Я думаю, Росія вже близько підійшла до вирішення останніх відкритих питань. ЄС завжди активно підтримував вступ Росії до СОТ. Я сподіваюся, що це станеться нинішнього року. Немає причин, із яких це було б неможливо.

— Які, на ваш погляд, питання може вирішити Україна, увійшовши до робочої групи з підготовки вступу Росії до СОТ?

— Очікується, що офіційно Україна стане членом СОТ на початку літа, тому очевидно, що коли процес вступу Росії до СОТ завершиться раніше, членство України не матиме матеріального впливу на процес вступу Росії. Якщо переговори з Росією триватимуть довше (я сподіваюся, що це буде не так), тоді Україна матиме повне право брати участь у цьому процесі так само, як будь-який інший член СОТ. Звичайно, якщо ми професійно виконували нашу роботу, то уряд у Києві має з’ясувати, що питання, які його турбують у сфері торгівлі, вже порушували інші країни СОТ. На цьому етапі у мене немає причин очікувати, що Україна схоче відкривати нові питання.

* * *

Як випливає з інтерв’ю пана Мендельсона, можливість вирішити з Росією деякі дражливі для обох країн питання, використовуючи свою першість у вступі до СОТ, Україна практично вже згаяла. Зволікання із ратифікацією сотівського пакета документів робить цю можливість ще більш примарною. Проте перманентна політична турбулентність у країні та надмірне захоплення так званої політичної еліти вирішенням власних проблем можуть перекреслити для України набагато вагоміші перспективи.

Сьогодні лише дуже вузьке коло експертів уявляє собі весь обсяг і складність питань, які постають перед нашою країною у зв’язку з розпочатими переговорами з ЄС про створення зони вільної торгівлі (ЗВТ). Вище ж керівництво країни лише заучено повторює тези про важливість такого кроку й намагається використовувати навіть цю малозрозумілу (і для українського суспільства, і для політикуму) тему з метою піару, розрахованого як на внутрішнього споживача, так і на експорт.

І президент, і прем’єр, які претендують на звання досвідчених економістів, наввипередки заявляють про те, що хотіли б завершити ці переговори якнайшвидше, навіть до кінця поточного року. Ці одкровення змушують здригнутися від жаху експертів, які навіть у найоптимістичніших прогнозах говорять про, щонайменше, два-три роки напруженої роботи. Оскільки річ не тільки й не стільки в самих переговорах, скільки в необхідності швидких та ефективних реформ у всіх сферах, без яких зона вільної торгівлі з ЄС не тільки не принесе вигоди українській економіці, а й може спричинити знищення низки галузей. Але навіщо нашим можновладцям експерти? Їм потрібен рейтинг, отже, настання світлого майбутнього слід обіцяти вже завтра. І байдуже, що в 2005-му нам уже обіцяли і подання заявки в ЄС того самого року, і початок переговорів про вступ у 2007-му. Однак, хто сьогодні пам’ятає про це, крім прискіпливих експертів?

Навіщо слухати єврокомісара Мендельсона, який намагався вгамувати зайвий запал Юлії Володимирівни в Брюсселі словами про те, що, як правило, навіть за бажання швидкого просування подібні переговори проходять довше, ніж передбачалося спочатку? Навіщо зважати на слова досвідченого брюссельського чиновника, сказані ним після зустрічі з Віктором Андрійовичем, про те, що «на нас чекає тривалий і складний процес»?

Легковажна й популістська квапливість наших керівників змушує фахівців побоюватися, що в результаті може значно постраждати зміст майбутнього документа. Навіть експерти сьогодні не можуть сказати, який вигляд насправді матиме проанонсована «поглиблена і всеосяжна» зона вільної торгівлі, що під цим поняттям розуміє європейська сторона і наскільки бачення Брюсселя збігається з уявленнями Києва. Та й узагалі, чи є в Києва ці уявлення? З чим він підійшов до таких довгоочікуваних переговорів? Чи є в нашого керівництва єдине бачення, єдині стратегія і тактика ведення майбутніх переговорів і створення цієї самої «поглибленої та все­осяжної»? На ці запитання досить таки впевнено можна дати негативну відповідь.

З огляду на наявність у країні серйозних інституціональних проблем, брак досвіду ведення таких переговорів і критичну нечисленність фахівців, готових брати в них участь, Україна ризикує опинитися в дуже невигідній позиції порівняно з Євро­союзом. На відміну від нас, у європейців є і багатий досвід, і досвідчені переговірники, і чітке уявлення про власні інтереси, і достатні егоїзм та жорсткість у їх обстоюванні.

А умови роботи вітчизняних переговірників, крім усіх перелічених вище проблем, ускладнюються бажанням наших керманичів сподобатися не тільки українському електорату, а й мешканцям високих брюссельських кабінетів. У 2005-му це бажання змусило нову помаранчеву владу безоглядно і, не дослухаючись боязких зауважень і попереджень деяких експертів, радісно підписати План дій із ЄС, тим самим загнавши Україну в тісне стійло Європейської політики сусідства. А невдовзі Київ почав публічно критикувати ЄПС, голосно кажучи про відсутність у ній «додаткової вартості» для України й тихо розмірковуючи, як би з неї тепер вибратися. Однак, попри цей досвід, є серйозні побоювання, що те ж таки бажання сподобатися і невміння вчасно сказати «ні» нехай навіть такому любому і такому бажаному Євросоюзу може зашкодити інтересам України. Особливо, якщо ніхто не знає, а в чому ж ці інтереси в контексті створення зони вільної торгівлі полягають.

Єврокомісія, готуючись до переговорів про ЗВТ з Україною, провела консультації з представниками європейського бізнесу, розіслала список запитань галузевим асоціаціям, вивчила їхні побажання. З пропозицією якомога швидше вивчити потреби різних галузей української економіки та вітчизняного бізнесу наші дипломати з представництва України при Євросоюзі стукали в численні київські двері останніх років зо два. Переважно безуспішно. Зрештою, як свідчать представники нашого Мінекономіки, вони теж розіслали відповідні запитальники українським асоціаціям. Але ось уже переговори з ЄС офіційно розпочалися, а від 99% асоціацій відповідей так і немає... Звідки ж нашим переговірникам знати, чого домагатися від Євросоюзу, що потрібно тій чи іншій українській галузі, де можна й потрібно піти на поступки, а де проходить та червона лінія, якої переступати на переговорах із ЄС у жодному разі не можна?

Звичайно, можна сидіти й нарікати, що наші товари неконкурентоспроможні на європейському ринку, що їх там «ніхто не чекає», їх туди «ніхто не пустить». А можна перейнятися запитанням: що ми маємо зробити, щоб пробитися на європейський ринок? І, дізнавшись відповідь, почати це робити. Ніхто не каже, що буде легко. Та ставки надто високі: або наша економіка реструктуризується і реформується, або українські галузі постараються не тільки вижити, а й бути конкурентоспроможними — або більшість із них поступово просто помре.

Експерти кажуть про колосальний обсяг європейських норм і стандартів, які необхідно якомога швидше зробити частиною українського законодавства. Для цього потрібна ледь не цілодобова напружена й кропітка робота парламенту.

Та навіщо сушити голову над тарифами, санітарними й фітосанітарними нормами, правилами конкуренції та іншими нудними й малозрозумілими речами? Набагато ж приємніше і цікавіше обговорювати в кулуарах, з ким і з якою метою літав до Парижа Рудьковський, ефектно демонструвати перед телекамерами «бойові» поранення, весело розвішувати під куполом парламентського цирку антинатовські кульки й гучно дудіти в дудки...