Темно дихати

Ні війни, ні миру, ні тактики, ні стратегії. Формула ухилення влади від ухвалення рішень, що вимагає самообмеження інтересів і відмови від комфорту (преференцій, повноважень, годівниць etc.), неминуче проявилася в ситуації навколо "громадянської енергоблокади Криму".

Не переказуючи перебігу подій, пов'язаних із блекаутом, улаштованим "невідомими патріотами" підривом опор чотирьох ліній електропередачі, що йдуть на Крим, і детально описаних на сайті DT.UA у статті "Коридор у Крим" кілька днів тому, зупинимося на реакції влади України і Росії. У надії зрозуміти, чим закінчиться ця перша спроба гібридної економічної війни з боку України на кримському напрямку.

У сухому залишку 26 днів громадянської блокади поставок товарів в окупований Крим її ініціатори й учасники, а з ними не тільки ті, кого вона торкнулася по обидва боки Перекопу, а й суспільство загалом, мають:

- призупинення за фактом дії лобістського закону про ВЕЗ "Крим", що створив сприятливе середовище для корупції, колабораціонізму й дискримінації громадян України з кримською реєстрацією;

- призупинення за фактом дії кабального за ціною, умовами й штрафними санкціям контракту на постачання в "Кримський федеральний округ" електроенергії, а заодно й невигідної її закупівлі в країни-агресора;

- ухвалення КМУ (на вимогу президента) рішення про припинення будь-яких вантажних поставок в окупований Крим;

- повернення у світове інформаційне поле кримської, кримськотатарської, а з ними й української проблематики, практично повністю витісненої терактом у Парижі й війною в Сирії.

Та ці результати мають відносний, а часом і протилежний очікуваному його ініціаторами і/або суспільством загалом ефект. Попри переказаний через лідерів Меджлісу кримськотатарського народу намір, президент Петро Порошенко так і не подав у парламент нагальний законопроект про скасування ВЕЗ "Крим", підвісивши переведення підтриманої ним акції (а інакше хто б дозволив добровольцям блокувати хури на адмінкордоні і стояти статистами міліціонерам, прикордонникам і митникам?) у правове поле. Аж до підриву опор чотирьох ліній електропередачі. Після того як Крим поринув у пітьму, а з європейських столиць почали висловлювати глибоке занепокоєння порушенням господарського контракту, в Києві розворушилися і почали гасити. І за допомогою автоматників, і киданням "кістки" - того самого рішення уряду про заборону поставок вантажів, з дорученням розробити нові правила переміщення товарів з урахуванням "інтересів братнього кримськотатарського народу" (проект яких валяється в Кабміні з літа, про що DT.UA писало ще на початку блокади).

Зрозуміло, що реакція Заходу на знеструмлення Криму не обійшлася публічними занепокоєннями. Ще в понеділок кілька втаємничених народних депутатів розповідали авторові загалом таке: "Ти собі не уявляєш, який тиск іде з Європи. Путін дзвонив Олланду, лякав, що Україна взагалі не контролює своєї території, що це не держава, а гуляй-поле. Що тут татарські екстремісти й нацисти з "Правого сектору" підривають мирний процес тощо". У вжитку також, зокрема, й офіційно озвучена СБУ версія про те, що до підриву опор мала стосунок ФСБ, з метою дискредитувати Україну. Одночасно в західній пресі пройшла серія публікацій з ідентичними посилами, на які в АП і Кабміні (й навколо) не могли не звернути уваги, у тому числі й з користю для аргументації, покликаної зберегти відпрацьовані на енергоринку схеми. У цей час президент так само мовчав. Здається, він узагалі негласно був відсутній…

Мабуть, цього достатньо, щоб зрозуміти, чому українські енергочиновники протягом тижня перекидалися, як акробати в цирку, змушуючи публіку (споживачів) то німіти в передчутті "ядерної зими", то полегшено видихати матом, довідавшись, що в нас, виявляється, усе під контролем. На початку тижня з подачі чиновників депутати від Опоблоку й їхні кишенькові експерти лякали нас колапсом через припинення подачі з Росії газу й електроенергії, другим Чорнобилем через залежність від Росії в поставках ядерного палива. Міністр Володимир Демчишин зустрічався з парламентськими фракціями й окремими депутатами і розповідав про те, скільки ресурсів залишилося в Криму, "а там же наші громадяни". І раптом у п'ятницю виявилося, що нам нема про що турбуватися.

Той-таки Демчишин з парламентської трибуни розповів, що в газосховищах припасено понад 16 млрд кубометрів, і "цього достатньо, щоб пройти опалювальний сезон з поставками тільки з Європейського Союзу. Залежності від Російської Федерації у поставках газу взагалі немає".

"Ядерна зима" скасовується як мінімум на рік, бо Україна забезпечена потрібною кількістю ядерного палива аж до вересня 2016 р., і при цьому частину поставок може забезпечити американсько-японська компанія Westinghouse.

Одна лише проблема, як виявилося, і та на совісті міністра та його підлеглих, які не подбали своєчасно про альтернативну закупівлю, - припинення поставок вугілля з Росії і підконтрольного їй окупованого Донбасу. Зараз, заспокоїв міністр, вугілля достатньо, щоб ТЕС стабільно працювали протягом як мінімум місяця, але тривають переговори з постачальниками з ПАР про додаткові поставки.

"Протягом грудня буде поставлено додатково близько 250 тис. тонн антрацитів. На складах такого вугілля понад 1 млн тонн, крім того, ці
250 тис. тонн дають упевненість, що як мінімум наступні 45–50 днів наша енергетична система перебуватиме у стабільному виробничому процесі. За ці 50 днів однозначно можна знайти рішення, щоб купувати вугілля, зокрема, в ПАР і в інших постачальників", - сказав Демчишин, не уточнивши, чим міністерство і ДП займалися решту місяців року до початку опалювального сезону.

Дуже м'яко міністр кивнув у бік олігарха Ахметова, головного регулятора генерації теплових електростанцій. Мовляв, енергохолдинг ДПЕК поки що не здійснює закупівлі вугілля морським шляхом: "Сподіваюся, вони зрозуміють серйозність ситуації і активно діятимуть".

Щодо теми дня - врегулювання питання поставок електроенергії в Крим, що вийшло на міжнародний рівень (простіше кажучи, згортання громадянської енергоблокади без досягнення результатів - звільнення політичних ув'язнених), - виразної позиції влади до кінця робочого тижня почути так і не довелося. Як і відповіді на очевидне запитання: а чи можемо ми взагалі відмовитися нині від поставок з Росії, обірвавши, нарешті, кабальну залежність, яка тягне Україну у фарватері Росії третє десятиліття.

Тим часом, картина, що відкрилася погляду простого українця після блекауту в Криму, має геть-чисто позбавити залишків страху перед образом великої, могутньої і досі непереможної країни-агресора. Те, що Росія виявилася абсолютно неготовою до енергоблокади з боку України, що, здавалося б, десятиліттями оговорювалася і після анексії очікувалася, може свідчити тільки про дві речі. Або таємні домовленості про поставки з України були такими залізними (і, можливо, укладені при європейських свідках), що Москва взагалі не докладала екстрених зусиль для забезпечення альтернативного енергозабезпечення поцупленого півострова. Або в Кремля була залізна впевненість, що багатоходівки на світовій арені за відсутності спротиву корумпованої України, зрештою приведуть до визнання анексії. Але, в кожному разі, план-схему введення об'єктів енергомосту Кубань-Крим з підключенням до російської енергосистеми розписано на сайті Міненерго РФ до 2020 р.

Однак знеструмлення Криму за відсутності виразної (принаймні публічної) позиції Києва, поєднане з відмовою керівників акції протесту допускати до повалених опор ремонтників (за винятком найменш потужної лінії Каховка-Титан) і поновлювати постачання електроенергії спричинили справжній психоз у діях адміністрації окупованого Криму і штурмівщину на будівництві "енергомосту" через Керченську протоку. Неспроможність Росії у питанні забезпечення найнеобхіднішим у зимовий період - світлом і теплом - була очевидна. Неготовність швидко вирішити проблему суто технічна. Китайський кабелеукладач після простою працює навіть уночі, з російського материка почали сотнями перекидати генератори. Обурені тим, що вікна адмінбудівель у Сімферополі світяться, а житлофонд у Керчі замерзає, люди почали погрожувати акціями протесту.

До полудня п'ятниці нервозність перейшла у симптоматичну стадію - Москва спростовувала Сімферополь. Заступник Аксьонова Михайло Шеремет (ватажок ополчення) переможно сповістив, що перші 22 МВт (при дефіциті приблизно у 800 МВт) було поставлено з Кубані через щойно прокладений по дну протоки кабель. Міненерго Росії через держагентства тут-таки відбило спростування: додаткові мегавати, повідомляє РІА "Новости", надійшли в Керч не "енергомостом", а завдяки запуску після ремонту блока Сімферопольської ТЕЦ (наш привіт Юрію Бойку). Однак від неї не забарилося ще одне спростування: Сімферопольська ТЕЦ не подає електроенергії в Керч, - це технічно неможливо.

Коротше, "тату, шо це було?" Це була слабкість. Очевидна й передбачувана. Україною не використана. У тому числі - й на інформаційному фронті.

Здавалося б, міць російської пропагандистської машини, включивши п'яту швидкість, мала змести всі боязкі посили лідерів меджлісу та інформацію українських ЗМІ, надавши потрібну картинку й відповідний звуковий ряд. Але вибрано було не менш ефективний метод маніпуляції - замовчування. Тактика поясненна, як на погляд з Києва і Чонгара, але абсолютно незрозуміла кримчанам. У них таке горе, а по російському телевізору, до якого припадають жителі півострова в рідкісні години увімкненого світла, Криму в Росії ніби й немає!

Скажу суперечливі речі. Питання - чи допоможе енергоблокада поверненню Криму - сьогодні не першочергове. Міркування з розряду - наблизить відключення світла жителів Криму чи, навпаки, озлобить проти України - вторинні. З однієї причини: сьогодні важливо одержати відповідь від влади: це маневр чи початок формування політики деокупації Криму? А якщо за великим рахунком: чи готові сьогодні президент і уряд до рішучого кроку для досягнення енергонезалежності від країни-агресора, щоб з нових позицій вести переговори?

Чи готовий президент до деолігархізації енергосектора (враховуючи той незручний момент, що він сам - олігарх). До зламування схем, які десятиліттями живили десяток найзаможніших людей? До відставки чиновників, які ці схеми забезпечують? Старт до знаходження відповідей може дати дещиця, сьогодні гостро необхідна, - звернення президента до народу, частиною якого є жителі окупованого Криму, котрі невимовно потерпають. Їм потрібно сказати небагато - що президент і весь народ сьогодні разом з ними. Буквально. Останній бій за енергонезалежність, як розривання пут залежності від Росії, цілком можливо, принесе сувору зиму. Але ми переживемо її разом - один раз і назавжди. З холодними носами наших дітей, які засинають у шубах, у боротьбі з п'ятою колоною борців за російське тепло, зі свічками й торохкотливими генераторами. Але - упевненими в тому, що весну ми зустрінемо вільними від цієї дурної залежності. Усе інше - замісна терапія, що не змінює діагнозу захворювання влади.

Петре Олексійовичу, ви ще здатні світити?