Таємниці «бюджетного двору» від Ігоря Уманського

Для початку — кілька зауважень. Публіка поділяється зараз на електорат, який «схаває» все, та на експертне середовище, котре вже так «наїлося», що не в змозі перетравити всі тривожні сигнали. Страшно стає за друге півріччя. Не треба бути геніальним експертом, аби спрогнозувати, що найбільші неприємності для макроекономічної ситуації можуть виходити не з Нацбанку, а радше, від бюджету і бюджетної політики цього року.

У приймальні, чекаючи на інтерв’ю з виконувачем обов’язків міністра фінансів Ігорем Уманським, ми прикидали — так, для загального розуміння ситуації. Прострочені суми відшкодування ПДВ: на початок року було два з лишком мільярди, стало 4 млрд. грн. Переплати податків — зростання на 3 млрд. грн. (із 9 млрд. до 12 млрд. грн). НБУ достроково, вже в квітні, закрив річний план із перерахування коштів до бюджету. Зростають позики Пенсійному фонду з бюджету (ми не знаємо, наскільки короткострокові-довгострокові): входили в рік із 4,7 млрд. грн., зараз — 11 млрд. Таке враження, що все валиться з рук.

Дуже бентежить, як хвацько Мінфін обходиться з бюджетним розписом, забезпечуючи, таким чином, помісячне виконання бюджету. Якщо за розписом бюджету на 2009 рік (у редакції січня) за п’ять місяців слід було зібрати до загального фонду бюджету 71 млрд. грн., то згодом план п’яти місяців знизили на 9 млрд. грн., до 62 млрд. — і, природно, виконали. Тобто за результатами півріччя, щоб вийти на цифри бюджету, нам не вистачить рівно одного місяця доходів, а за результатами року, якщо все йтиме в тому ж дусі, — двох місяців.

Цікаво, чим цю «дірку» закриватимуть, і чи не чесніше вже тепер піти на серйозне урізування бюджетних видатків? Тільки от кого закликати до чесності — незрозуміло.

Бюджетні плани і «нафтогазові» проблеми

— Спочатку з приводу бюджетного розпису — звідки він береться і що це за документ. Розпис складає Міністерство фінансів, виходячи з прогнозів доходів по основних адміністраторах, виходячи із загальної суми на рік. За великим рахунком, це певна експертна оцінка, прогноз — помісячний, поквартальний. Я, мабуть, не відкрию секрету, сказавши, що того ж 2007 року розпис у частині доходів змінювався в 11 місяцях із 12-ти.

Це не є якимись іграми, не є спробами когось ввести в оману. Коли ми плануємо бюджетні надходження, то виходимо з рішень, які мають бути прийняті, і термінів, коли вони спрацюють.

На жаль, на цей бюджетний рік рішення щодо наповнення дохідної частини так і не були реалізовані в повному обсязі. Такий ризик є завжди, він досить серйозний. Наприклад, ми планували, що акцизи буде запроваджено в тому обсязі й у тих ставках, які ми закладали в бюджет, але вже сьогодні очевидно, що недоотримаємо близько
3 млрд. грн. Й імплементація за місяцями відбувалася не так, як прогнозувалося. Безумовно, ми не можемо продовжувати відображати це як доходи, котрі бюджет нібито отримає. Звідси — коригування розпису.

Така ж ситуація з Пенсійним фондом. Ми плануємо по днях фінансування дотацій. Позики ПФ як такі бюджетом не передбачені. Дається короткострокова підтримка, виходячи з тієї специфіки, що в першому півріччі доходи Пенсійного фонду менші, виникають розриви між зобов’язаннями та надходженнями, але до середини року вони, по ідеї, вирівнюються. Інше запитання — чи вийдемо ми на баланс до кінця поточного року?

Зараз ситуація така, що по місяцю ми видаємо Пенсійному фонду трохи менші позики, ніж спочатку планували. Поки що там ситуація з надходженнями краща, аніж очікувалося.

Тому я не драматизував би бюджетного розпису як такого…

— Тоді давайте порівнювати з минулим роком…

— Торік була інша проблема. Було бурхливе зростання, і ми не знали, що з цим зростанням робити. Хоча те, що економіка увійде в рецесію, було зрозуміло ще в квітні—травні. Американський ринок упав, було зрозуміло, що спад піде по Європі і докотиться до України. Тому той графік, те постійне перевиконання, що спостерігалося, не було характерним для бюджетної політики загалом. І тим більше не можна порівнювати цей рік із минулим.

— Однак у бюджеті на цей рік заплановано збільшення доходів порівняно з 2008-м. Зараз ми маємо відставання за доходами на 10 млрд. грн. Це при переплатах податків, при тому, що Нацбанк усіляко допомагає бюджету. Проте уряд у червні ухвалив рішення про збільшення на 18,6 млрд. грн. статутного фонду НАК «Нафтогаз України».

— Постанову поки не прийнято. Щоб таке рішення було прийняте і могло бути реалізоване, потрібні зміни до закону про бюджет.

— Відповідно, якщо в нас дефіцит бюджету-2009 за умовами меморандуму з МВФ може сягати максимум 40 млрд. грн. (без урахування коштів на рекапіталізацію банків), то треба або передомовлятися з МВФ, або рішення про збільшення статутного фонду НАК жодним чином не може бути реалізоване.

— У тому вигляді і з тими ідеями, з якими на Кабміні ухвалювалася з голосу пропозиція пана Продана, рішення не може бути реалізоване. Тому я вчора доповідав (і ми розглядали на Кабміні) проект змін до закону про держбюджет на цей рік у частині «Нафтогазу». Без цих змін у мене нема юридичних підстав зробити емісію ОВДП і наповнити статутний фонд НАК.

Щодо дефіциту є два моменти. За нашою методикою, рішення про збільшення статутного фонду «Нафтогазу України» на дефіцит не вплине, баланс буде нульовим. Ми отримуємо мінус 18,6 млрд., коли робимо емісію, але плюс 18,6, коли придбаваємо активи.

— Давайте все-таки спробуємо зрозуміти — звідки візьмуться реальні гроші?

— За рахунок випуску облігацій. Така сама модель, що й по рекапіталізації банків.

— Однак у бюджеті вже немає сумнозвісної 84-ї статті. Ви якимось чином збираєтеся змусити Нацбанк викупити ці облігації? Чи ви сподіваєтеся, що ринок проковтне таку купу грошей?

— На жаль, президент правий у тому, що сьогодні неможливо розглядати проблему «Нафтогазу» поза ситуацією з Ощадним банком. Сьогодні існує досить великий кредитний портфель Ощадбанку по НАК, і сума в 18,6 млрд. — це той кредит, який ще в грудні минулого року банк видав «Нафтогазу» під купівлю 11 млрд. кубометрів газу.

Я не деталізуватиму проблеми, які існують у системі відносин НАК «Нафтогаз» — Нацбанк — Ощадбанк. Однак суть у тому, що ще кілька місяців тому, розглядаючи фінплан «Нафтогазу», ми передбачали, зокрема, й можливість реструктуризації кредиту Ощадбанку. З урахуванням того, що основним ресурсом, використаним для кредитування, були рефінансування і рекапіталізація з боку держави, певна логіка в цьому була.

Якби ми проводили реструктуризацію за звичайною схемою «Нафтогаз» —Ощадбанк, ми отримали би розрив в Ощадбанку. Знову виникла б необхідність його рекапіталізації, при цьому на «Нафтогазі» висить ще «шапка» досить високих відсотків, які треба сплачувати.

Вивчивши ситуацію, ми вирішили, що краще докапіталізувати «Нафтогаз». Паперами на 18,6 млрд. грн. він закриває розрив з Ощадбанком, Ощадбанк закриває свої проблеми з Нацбанком, із нормативами. Тож, якщо ми робимо докапіталізацію не на Ощадбанк, а на «Нафтогаз», у нас виникає можливість розірвати це коло кредитної залежності й очистити і НАК, і той самий Ощадбанк.

— Та коли для рекапіталізації банків бюджетом передбачено випуск облігацій на 44 млрд. грн., процедуру було узгоджено з МВФ, щодо «Нафтогазу» такої процедури немає. НБУ викуповувати ці облігації не зобов’язаний. Звідки візьмуться реальні гроші, якщо в бюджеті фактично зростає дефіцит?

— Щодо дефіциту повторюся: за українською методологією, при цій операції по дефіциту нульовий баланс. Дефіцит не збільшується. За методологією МВФ він, звісно, збільшується. Безперечно, цю операцію потрібно узгодити з МВФ, інакше це буде порушення програми. У середу в мене була зустріч із Максом Альєром, у прем’єра відбувся conference-call із Джейлою Пазарбазіолу. Ми передали цю інформацію, чекаємо на їхню реакцію.

— Ігоре Івановичу, поясніть, будь ласка, як «Нафтогаз» у червні розрахувався з Росією за газ. Є така інформація, що пан Стельмах нібито й ні до чого, що це не була емісія Нацбанку, — гроші нібито взяли з коштів МВФ, які надійшли до бюджету. Стан руху коштів на Єдиному казначейському рахунку підтверджує, що наприкінці першої декади червня гроші в еквіваленті 4 млрд. грн. було знято з рахунку. Очевидно, їх поклали на депозит в Ощадбанк як тимчасово вільні кошти, а той уже видав кредит під розрахунки з Росією.

Якщо це правда, то в уряді мають розуміти, що грошей МВФ на розрахунки за газ надовго не вистачить. І якщо проблему грудня вирішуєте зараз ви, то хто і коли вирішуватиме проблему червня?

— У вас не зовсім коректна інформація і не зовсім коректна оцінка. Я ще місяць тому, коли не більше, узгоджував із прем’єром, які валютні кошти з рахунку уряду в Нацбанку можна розмістити під відсоток або в Ощадбанку, або в Укрексімбанку до моменту погашення серпневої зовнішньої позики. Узгодження було отримано.

— Зачекайте, але місяць тому на ЄКР не було серйозних валютних коштів, вони надійшли від МВФ тільки наприкінці травня...

— Ну, у мене день за тиждень. Але ж були в нас й інші валютні надходження, зокрема від продажу квот за Кіотським протоколом.

Згоду від прем’єра я одержав, ми подивилися з Ощадбанком і з Укрексімбанком дохідність за депозитом. Проблема в тому, що заробити не дуже виходить: відповідно до нормативів НБУ, за валютними депозитами здійснюється чотиривідсоткове резервування на коррахунку в Нацбанку.

— Виходить, ви поклали гроші в Ощадбанк на депозит, і він ними прокредитував «Нафтогаз»? Чи він все-таки одержав рефінансування від НБУ і видав кредит?

— Ощадбанк одержав рефінансування від Національного банку на 3,8 млрд. грн. під кредит «Нафтогазу». Голова правління Анатолій Гулей уже казав про це. Сталося те, про що говорив президент у перший день: Нацбанк видав необхідний ресурс Ощадбанку, аби той прокредитував НАК.

— А взагалі, під яке забезпечення, під яку заставу ці кредити Ощадбанку видаються «Нафтогазу»?

— Під газ у сховищах. З цього приводу навіть жартують: Ощадбанку бракує однієї речі — шматка труби, бажано з запірною арматурою.

Що скорочувати, а що збільшувати

— Та повернімося до проблем наповнення бюджету…

— Проблема є, і досить серйозна. Нерозумно було б заперечувати. Але мені зовсім не подобається нагнітання емоцій з цього приводу.

Візьмімо останню ситуацію зі зміною закону про держбюджет на нинішній рік. Кабмін запропонував за рахунок невеликого регулювання акцизів, переважно по пиву, врегулювати проблеми з інсуліном та питною водою для Львова. Але народні депутати відразу додали 97 млн. грн. на утримання апарату Верховної Ради...

— А що, краще, коли прем’єр-міністр публічно обіцяє головам сільрад збільшити зарплату в півтора чи два рази? З наближенням виборів такі експромти можуть тільки почастішати. По-хорошому, треба або урізувати видатки, або тиснути на МВФ і Національний банк у частині збільшення дефіциту та його фінансування. Яким шляхом підете?

— Тут є три можливості: збільшити доходи, скоротити витрати або збільшити дефіцит. У принципі, збільшити дефіцит нескладно. Усі країни зараз на це йдуть, та сама Росія заявила, що виконає бюджет із дефіцитом у 7%. Але чим його фінансувати? Якщо він залишиться непрофінансованим, тоді ми маємо розуміти: або ми когось у ручному режимі недофінансуємо, або вийдемо на якісь більш важкі наслідки.

Щодо збільшення доходів. За всього бажання, додушити економіку і змусити когось платити, навіть шляхом позбавлення певних пільг, — я не дуже вірю в цей шлях. Не та економічна ситуація в країні.

Щодо витрат. У загальному фонді 95% — захищені статті. Кого скорочувати? Якщо подивитися за останні чотири роки, то збільшення зобов’язань держави (починаючи з пенсій і закінчуючи тими самими зарплатами) відбувалося абсолютно непропорційно як до зростання економіки у цей період, так і до збільшення бюджетних надходжень. Навіть за дуже динамічного зростання надходжень минулого року, яке відбувалося за рахунок митниці.

За ці чотири роки ми самі себе загнали в глухий кут, це об’єктивно. І сьогодні скорочувати видатки — так, потрібно, так, у тому числі соціальні зобов’язання. Ті ж прибалти виявилися більшими екстремалами — вони на 30% скоротили зарплати в бюджетній сфері. Всім. Але це пов’язано не тільки з бюджетною мотивацією — вони дуже хотіли потрапити в зону євро.

Можна подивитися статистику: всі країни йшли шляхом скорочення зобов’язань, з одного боку, і реального збільшення дефіциту — з іншого.

Щодо фінансування дефіциту. Так, ми свідомо прибрали 84-ту статтю, в тому числі і як спокусу для Міністерства фінансів. Вона неправильна за своєю суттю: не можна в обов’язковому порядку замикати фінансування дефіциту на емісію. Майже всі країни зараз покривають дефіцит за рахунок емісії, але це не робиться як установлене законом безумовне зобов’язання центробанку викуповувати держоблігації. Так можна елементарно не втримати монетарну ситуацію.

Має бути нормальний діалог між Мінфіном і Нацбанком та узгодження позицій щодо монетарної політики. Мені здається, що із січня—лютого між урядом і Національним банком складаються дещо інші, більш конструктивні відносини.

— Так, але дотепер Нацбанк старанно фінансував бюджетні «дірочки», а нині пан Стельмах заявляє, що більше не монетизуватиме дефіциту.

— Даремно ви так думаєте про Володимира Семеновича. Він самодостатня людина, у віці, він не з тих людей, які фінансуватимуть «дірочки». Це не зовсім коректно. Не закривав Нацбанк усіх «дірочок», не закривав.

— Гаразд, а на що пішла емісія, котру зробив НБУ для покриття дефіциту бюджету? Адже тільки цього року НБУ збільшив свій портфель ОВДП на 15 млрд. грн. Які конкретно видатки покривалися?

— Основна позиція — збільшення статутних фондів державних банків, друга — емісія ОВДП (дефіцит бюджету), третя — «Нафтогаз».

— 3,8 млрд. грн. «Нафтогазу» у червні — і більше нічого по цій лінії НБУ цього року не фінансував?

— Було ще, звісно.

Проблема не в тому, що Нацбанк рефінансує такі операції. Проблема в тому, що держава в цілому (не Верховна Рада, уряд і президент окремо) не визначилася, як розв’язувати проблему боргів «Нафтогазу». Як вирішувати проблему зобов’язань бюджету. На жаль, президент нічого, крім критики, собі дозволити не зміг.

Ні від президента, ні від депутатів ми не отримали жодної пропозиції, як збалансувати бюджет. Жодної! Хоча на нарадах по понеділках нам вдалося вийти хоч на якийсь формат діалогу президента, прем’єра та основних учасників від Верховної Ради, Нацбанку. Атмосфера, звісно, була дуже колючою. І конструктиву практично не було.

Як у нас із ресурсом?

— А в чому полягають пропозиції Мінфіну?

— Пропозицій було досить багато. Безумовно, про якісь великі ресурсні речі зараз не йдеться, тому зібрали близько 46 реальних пропозицій як по дохідній, так і по видатковій частині. І таким чином виходили на балансування приблизно 12 млрд. грн. Не все було імплементовано, окремі ініціативи викликали вето президента…

— …а частину сам же Кабмін і скасував, наприклад, екзотичну ідею оподатковувати податком на прибуток від’ємний фінансовий результат.

— Це рішення було запізно ініційоване, коли вже завершився податковий період. Я не впевнений, що коректно було ставити саме так завдання платникам податків.

— А чи коректно було змінювати податковий закон постановою уряду? Ви взагалі візували цей документ?

— На жаль, ми зараз багато питань змушені вирішувати постановами уряду. Я доповідав цей документ на Кабміні, але не візував.

— Чи працює постанова уряду від 22 квітня, котрою компенсацію різниці в тарифах поклали на місцеві бюджети? З тим, щоб вони брали кредити в банках, а потім, може, уряд колись за це розрахується…

— Не працює. Ми збирали всіх. Ми давали інструмент, де взяти ресурс. Там була, звісно, одна некоректність із боку «Нафтогазу»: коли ми закривали проблему щодо цін на газ і тарифів, по ідеї, вони дзеркально мали закрити проблему по минулих періодах із тими ж теплокомуненерго. Вони її не закрили. Це одна з претензій, котру місцеві органи влади висували НАК «Нафтогаз».

— Ігоре Івановичу, просвітіть нас на предмет стабфонду — усе ж таки 20 млрд. грн., на них зав’язано чимало програм розвитку. Як він наповнюється?

— Там було кілька джерел: перше — перехідні залишки з минулого року (5,9 млрд. грн.), друге — приватизація і продаж землі, третє — фінансування дефіциту держбюджету. Щодо приватизації, гадаю, питання зрозуміле: там нема надходжень. Щодо землі — теж.

— То стабілізаційний фонд наповнений?

— Ще ні — ми поки що не в повному обсязі профінансували дефіцит. За різними джерелами, він профінансований на 23 млрд. грн., за річним бюджетом — потрібно 31 млрд. Із потенційних джерел надходжень — дві позики від Світового банку, і принаймні 500 млн. дол. ми сподіваємося отримати ще цього року.

— У МВФ іще щось на фінансування бюджетного дефіциту просити будете?

— Будемо. 24—26 червня має приїхати чергова місія. Відповідно до програми, черговий транш передбачений в обсязі 3,2 млрд. дол. Зараз ми просимо про те, щоб переглянути його у бік збільшення — до 3,8 млрд.

— Із них до бюджету хочете забрати хоч би половину?

— Із них хочемо забрати все. Але питання, скільки всього коштів надійде і скільки з них піде на фінансування дефіциту, поки що залишається відкритим. Безумовно, Міжнародний валютний фонд висуває низку умов. І перш ніж до Києва приїде чергова місія фонду, буде підготовлено остаточний їхній перелік. Ми очікуємо, що це станеться до кінця цього тижня.

— І все ж повернімося до стабфонду. Якщо не помиляємося, на нього вже «навісили» зобов’язань приблизно на 12 млрд. грн. Тут і збільшення статутних фондів авіапідприємств, і зарплати шахтарям, і багато іншого…

— Розписані вже біля 12 млрд. грн. і прийняті порядки.

— Але в повному обсязі грошей іще нема?

— З урахуванням перехідних залишків минулого року загальна сума становить близько 9 млрд. Профінансовано рішення щодо збільшення статутних фондів харківського і київського авіапідприємств, частково — програми за оборонним замовленням (гроші пішли на три програми, загалом близько 300 млн. грн.). Частково пішли гроші на фінансування функцій столиці — близько 25 млн. грн. Частково — шахтарям, але там теж невеликі суми…

— За вашими прогнозами, секвестр бюджету цього року буде чи ні?

— (Пауза) Складно сказати. Сподіваюся, що ні. За великим рахунком, секвестр — при тому, як прописана його технологія і причини проведення в Бюджетному кодексі, — це рішення політичне. На щастя, я не приймаю політичних рішень, тому не можу сказати, буде секвестр чи ні.

Рекапіталізація

— Ігоре Івановичу, давайте поговоримо про рекапіталізацію. Ті три банки, щодо яких уже прийнято урядову постанову, не найбільші серед проблемних установ. Водночас є ще два банки — «Надра» й Укрпромбанк, в яких зосереджено левову частку вкладів, що потрапили під дію тимчасового мораторію, і вкладників. Там досі «гуляють» різні суми потреб у рекапіталізації.

— Усе-таки, давайте уточнимо, що внутрішньої інформації про банки, зокрема й ті, по яких уже розпочато процес рекапіталізації, в Мінфіну не було. Ми одержали лише ту інформацію, яку Національний банк вважав за можливе й доцільне нам надати.

— Це нормально?

— Нормально це чи ні, гадаю, відповідь очевидна. Та, відповідно, ті цифри, зокрема й щодо потреб у рекапіталізації, якими ми оперуємо, базуються: а) на результатах, які свого часу дали перевірки аудиторів, і б) на даних, які розраховує та передає нам Нацбанк. Ми приймаємо ці цифри. Та перш ніж зайти в банк остаточно, проводимо аудит, дивимося, що відбувається в банку, і що буде дешевше з погляду бюджету — входити чи не входити. І якщо входити, то в якій сумі.

На жаль, занадто багато людей та інститутів намагаються впливати на ідеологію, процедуру всього цього процесу. Тому в якийсь період часу ми й тупцювали на місці: крок уперед, три назад і два вбік.

— А тепер ця ідеологія вже є, відпрацьована?

— Вона є, її виписано, формалізовано. Та, на жаль, процес її коригування і доопрацювання практично не припиняється.

— Громадськість колись таки побачить цей документ? І дізнається, наприклад, для чого державі ці банки? Якими будуть процедури корпоративного управління, на що підуть державні гроші, зрештою?

— Щодо потреб у рекапіталізації банку «Надра» і Укрпромбанку, то, повторюся, ми користуємося тими цифрами, які нам дає Нацбанк.

По цих банках цифри були дуже різні, оскільки в різний час їх по-різному рахували. Були дуже великі — від 7 до 12 млрд. грн. по кожному з цих банків. Були й скромніші.

Не зовсім зрозуміла логіка, у тому числі щодо методології підрахунку потреб у рекапіталізації, яку використовував Національний банк. Тому ми довго не могли узгодити суму рекапіталізації.

І тут проблема була не в тому, що Нацбанк поганий або Мінфін поганий. Просто справа нова, і всі ми не дуже розуміли, якими мають бути вимоги. Та коли в Нацбанку намагаються ідентифікувати Міністерство фінансів як звичайного інвестора, вважаючи, що ми маємо поводитися відповідно... Тоді я кажу, що в такому разі ми розвертаємося й ідемо, а ви — займайтеся банками самі.

Якщо ми — звичайні інвестори, то покажіть нам інвестиційну привабливість цього банку. Інакше ми, по суті, дотуємо збитки. Тоді треба застосовувати дещо інші підходи та критерії...

По кожному з трьох банків, щодо яких ухвалено остаточне рішення про рекапіталізацію за рахунок держави, я вже підписав тристоронні договори. Ми все одно заводимо туди аудиторів, юристів, подивимося, що там є та що з цього всього виходить…

— Реальний капітал цих банків ви перерахуєте чітко й правильно?

— Так, безумовно. Як і потреби в капіталі та рефінансуванні.

Завдань два. Перше — це зрозуміти, що там насправді є в цих банках, і наскільки коректні надані нам цифри, чи є потреба їх уточнювати, передусім із точки зору обсягів необхідного капіталу.

І друге — визначитися з перспективою кожного банку. На підставі чого робити оздоровлення? Робити цей банк секторальним, не робити? Робити чи ні прив’язку до якогось сегменту ринку і спеціалізацію? Все це потрібно дивитися.

Хоча, за великим рахунком, наше завдання просте. Ми не повинні займатися банківським бізнесом. І щойно ситуація на ринку зміниться і становище в цих установах вирівняється, треба буде виходити на їхній продаж.

— Хто і як формуватиме наглядові ради? По п’ятірці від президента, уряду й ВР чи виключно Кабмін?

— Наглядові ради формуватимуться зі співробітників Міністерства фінансів. Відповідно до державної частки в банку, ми формуватимемо свою квоту за кількістю членів наглядової ради. Скажімо, якщо в Укргазбанку в нас є партнери, то на свою частку вони делегуватимуть пропорційну кількість своїх представників у наглядову раду.

Людина, яка увійде від нас у наглядову раду, одержить відповідне доручення і вказівки, як і з яких питань вона має голосувати.

— Тобто трьох п’ятірок не буде, абсолютно точно?

— Абсолютно точно. Будуть співробітники Міністерства фінансів.

— Кого й за якою процедурою призначатимуть менеджерами в ці банки? У нас немає запитань по кандидатурі Олександра Морозова, є певні запитання по кандидатурі Сергія Щербини й дуже багато запитань — по кандидатурі Олександра Сингаївського. Чи не є визначальним чинником у появі останньої кандидатури зв’язок із паном Бондарєвим і, відповідно, паном Осикою? Де прозорість процедури? Як добирають людей, котрі підуть на державні об’єкти і вирішуватимуть дуже серйозні завдання? Хто їх пропонує, хто призначає?

— Давайте розділимо ваше запитання. Перший етап — кандидатури, що з’явилися. З’явилися вони по-різному. Я не хотів би це коментувати. Гадаю, у вас є свої джерела інформації.

Ми ж — незалежно від того, хто і звідки з’явився, — по завершенні роботи тимчасової адміністрації когось призначатимемо виконувачами обов’язків, управляючими. Та робитиметься це відповідно до закону.

Жодних спеціальних процедур або преференцій. Є закон про управління об’єктами державної власності, є постанова Кабміну, яка регламентує порядок конкурсного відбору керівників на підприємства держсектору. Ніхто не скасовував обов’язку ці документи виконувати. Ми зобов’язані — й ми будемо — проводити конкурс.

Безумовно, кандидатури, які пройдуть за конкурсом, слід погодити з Національним банком, вони мають скласти іспити. Буде це Морозов, Щербина чи Сингаївський — покаже час.

— Ви сказали, що не хочете коментувати висування кандидатур. А хто тоді є центром прийняття таких рішень, до кого можна звернутися по коментар? До панів Берадзе, Гінзбурга, Турчинова чи безпосередньо до прем’єр-міністра Тимошенко?

— Безумовно, були й є пропозиції, які формулюю я. Та є й пропозиції, які формулюються в інший спосіб. Остаточне рішення по суті цих питань прийматиме Юлія Володимирівна.

Бюджет-2010: чого тільки немає...

— Які перспективи бюджету-2010? Звичайно, ви цього запитання можете легко уникнути, сказавши, що немає макропоказників, і все-таки...

— Макропоказників і справді немає. Немає засад грошово-кредитної політики на наступний рік, немає валютного курсу. На жаль, у бюджетному процесі Міністерство фінансів поки що залишилося сам-на-сам із цією проблемою. Це з одного боку.

З іншого — за бюджетні процеси, зокрема і за формування бюджету наступного року, відповідаємо ми. А коли так, то відповідно до плану підготовки бюджету-2010 ми підготували своє бачення щодо ресурсу, дефіциту, стосовно основних — як соціальних, так і інших — статей. Тобто процес триває і, попри все, не зупинятиметься. Буде резолюція чи ні, будуть засади монетарної політики чи їх не буде — усе це не привід не подати 15 вересня до Верховної Ради проект закону про державний бюджет на наступний рік.

— Існують різночитання стосовно того, що слід готувати — бюджетну резолюцію чи бюджетну декларацію…

—У нас тривалий час була ця колізія: резолюція, декларація, засади бюджетної політики. У новому Законі «Про Кабінет міністрів» цю колізію начебто прибрали, і 15 вересня ми повинні подати бюджет. «Вам шашечки чи їхати?»

Безумовно, зараз можна було б улаштувати з бюджетного процесу чергове шоу у Верховній Раді, зі звітом за перший квартал, за минулий рік — байдуже. Думаю, багато хто був б щасливим.

Та який зараз результат буде з цього політичного шоу? У моїй особі відлупцюють Міністерство фінансів. Перепаде прем’єр-міністру і всім, хто перебуває в цій будівлі. Причому дістанеться від усіх. Конструктиву знову буде нуль. Жодних рішень ніхто не прийме. Що далі? Далі ми все одно готуватимемо проект закону про державний бюджет. Та за всього бажання не зможемо піти шляхом збільшення соціальних виплат, пенсій, зарплат держслужбовцям, бюджетних програм.

— Чи є на 2010 рік якісь масштабні ініціативи, що можуть реально збільшити надходження і зняти напруженість? Сьогодні не можна кардинально змінювати податки, це зрозуміло. Але ж на 2010-й ще не все втрачено?

— Не все. Інше питання — чи приймуть ці рішення. Меню пропозицій у нас, безумовно, є. Ми підсумували той мінімальний набір зобов’язань, які держава не може на себе не взяти, і побачили розрив. І меню, як його збалансувати, підготували.

Основні проблеми, якщо говорити про фіскальну частину, — це пільги, які подовжили і додатково наприймали, починаючи із сільського господарства і закінчуючи переробкою. В останньої і раніше були пільги. Але їх надавали, якщо виробник виробляв продукцію з власної сировини. Тоді він одержував такі ж податкові канікули, як і АПК. Зараз прибрали формулювання «з власної сировини»...

Є проблема щодо медикаментів, щодо тих самих суб’єктів підприємницької діяльності. У нас вражаюча країна! Усі пильно спостерігають за тим, як працює митниця, які там надходження. Хоча в інших країнах світу ніхто на це не дивиться: що митники зібрали, те зібрали. Основне справляння податків, як прямих, так і непрямих, відбувається на кінцевому етапі, з реалізації. Ті самі акцизи, той самий ПДВ, той самий податок на прибуток — це усе рахується, це усе працює. У нас, на жаль, найвужче місце — це кінцева реалізація.

Я мовчу про ринки, але навіть якщо взяти деякі найбільші роздрібні мережі — вони не платять нічого. Більш того, з’ясувалося, що в нас окремі роздрібні торговці, магазини, що займаються реалізацією товарів, одержують відшкодування ПДВ! Я не міг повірити, поки не побачив, і навіть теоретично не можу уявити, як таке можливе.

Ще одна дуже серйозна проблема — це спрощенці. Питання не в тому, що треба ліквідувати спрощену систему. В жодному разі — вона повинна працювати. Але в нас немає системи обліку взагалі! Якщо я спрощенець, то можу навіть не вести банального обліку за оборотом.

— Але ж податкову звітність вони подають? Там операції відображаються.

— Які операції там відображаються? Якщо мені потрібно показати цю операцію, для контрагента, я її покажу. Якщо ні — то ні. Адже в нас дерегуляція!

— На вашу думку, чи відбудеться з 1 жовтня підвищення тарифів на газ?

— Міністерство фінансів завжди було, є і буде прибічником дуже простої позиції: кращого й ефективнішого розв’язання проблеми енергоефективності, ніж адекватна ціна на енергоресурс, не існує. Це і моя особиста думка, яку не завжди підтримує енергетичний блок, керівництво уряду. Якщо енергоресурс нічого не коштує — у мене немає жодної мотивації його заощаджувати. Немає і не буде.

У дуже багатій Швейцарії, якщо в квартирі 18 градусів тепла і ви попросите зробити 18,5, вам можуть відповісти: «Знаєш, мені ці півградуса коштуватимуть стільки-то на місяць». Ми ж, на жаль, знову маємо справу з підміною понять. Соціальна підтримка малозабезпечених підміняється тотальною підтримкою усіх.

— То ви розраховуєте на підвищення газових цін чи вони залишаться стабільними?

— Думаю, що цього року навряд чи хтось зважиться на пряме підвищення цін.

— Однак є вимога МВФ привести тарифи у відповідність з економічно обгрунтованими?

— Є. Але тут потрібне системне рішення. Воно не повинно полягати в простому підвищенні цін. Це — не вирішення проблеми, воно не матиме ефекту. Потрібно розписати нормальну програму і графік. Той самий ринок, ті самі люди мають розраховувати свій бюджет — як особистий, сімейний, так і бізнесу. Вони мають заздалегідь знати, коли і на скільки в них збільшаться витрати, пов’язані з оплатою енергоносіїв. І на підставі цього прорахувати: чи готові вони сплачувати, чи здійснюватимуть заходи з енергозбереження.

Мудро в цьому сенсі зробила Росія, розписавши програму до 1 січня 2012 року. Росіяни сказали: «Ми не можемо собі дозволити дотувати багатих людей». Це зрозуміло, прозоро, правильно. Я вважаю, що так слід зробити і в Україні.