«СУМИОБЛЕНЕРГО»: ГРА ЗА ЧУЖИМИ ПРАВИЛАМИ

Якщо в Україні й існує компанія, що претендує на роль «почесного піддослідного кролика», то це, безсумнівно, «Сумиобленерго».

Як тільки над нею не експериментували! Були спроби оскаржити результати приватизації, запровадити зовнішнє керування, прохання передати держпакет обладміністрації тощо. Хіба що безперервні перевірки не можна зарахувати до розряду чогось надзвичайного — кожне обленерго перевіряють мінімум місяців десять на рік. Проте позаминула п’ятниця перевершила всі прецеденти: на підприємстві стався банальний переворот, причому в його найбільш «агресивному» вигляді, тобто нахрапом.

За суто випадковим збігом, ця подія сталася відразу після того, як з’ясувалося, що для проведення в керівництво парламенту людей із правильного провладного пакета й формування бодай подоби більшості гостро необхідне сприяння об’єднаних есдеків.

Зовні все здавалося навіть не просто, а дуже просто. Коли голова правління — генеральний директор Левон Варданян — поїхав у чергове відрядження в Москву, залишений на господарстві фінансовий директор Микола Кривой почекав днів зо три, а потім витягнув на світ Божий наказ № 178 від 30 травня 2002 року, відповідно до якого, пан Варданян нібито йде у відставку, передаючи йому всі повноваження. Тобто відтепер саме фінансовий директор й керуватиме обленерго. Крапка.

Усі, хто знає Миколу Ілліча Кривого, дуже схвально характеризують його розумові здібності: дурнів на посаді фіндиректорів у приватних обленерго роками не тримають. Хоча його роль у подіях видається, радше, трагічною — як у розмінної фігури у великій грі.

А гратимуть інші люди. Саме вони в п’ятницю й продемонстрували активність на підприємстві. Спочатку там з’явилося двоє нових чоловіків — колишній працівник «Сумиобленерго» Віталій Хомяк і спочатку нікому не відомий Віталій Куреннов. Причому, як стверджують в обленерго, на територію вони потрапили досить потішним способом — прилаштувавшись у хвіст чергової перевірки податкової, яка прийшла робити чергову виїмку документів. За дивним збігом, цього разу податкова, раніше без будь-яких проблем потрапляючи на підприємство, визнала за необхідне взяти з собою групу фізичного захисту. Тим самим фактично було забезпечено коридор для проходу «групи захоплення».

Проте найцікавішим було навіть не це. Річ у тому, що добродії Хомяк і Куреннов — представники акціонерів наших довгоочікуваних стратегічних інвесторів, словацької енергокомпанії VSE. Вони очолюють спостережні ради, відповідно, «Севастопольенерго» і «Херсонобленерго». Інакше кажучи, загарбників підтримували серйозні люди. Що, загалом, відразу й підтвердилося. Було миттєво замінено охорону, а розрахунковий рахунок протягом кількох годин переведено в Перший інвестиційний банк, який обслуговує словаків.

Утім, потужний словацький слід відразу викликав серію запитань. І перше з них тягнеться ще з минулого року — чиї ви, хлопці, будете? Це не про українських працівників VSE — вони якраз відомі. Йдеться про реальних власників.

Власне, сама словацька компанія відпадає відразу: державна VSE нині перебуває у стані приватизації. Наприкінці травня було визначено переможця в конкурсі на придбання 49% її акцій. Ним стала велика німецька енергокомпанія RWE PLUS. За всіма законами світового фондового ринку, у період продажу акцій ніяких різких дій ніхто не робить. Тож імовірність того, що словацькі держчиновники поки що на 100% державної компанії віддали наказ своїй дочірній фірмі VSE Energy «трішки повоювати в Україні», суворо дорівнює нулю. Можливо, хтось відповість на наївне запитання: чи належать їй взагалі акції українських обленерго? Методів, якими вони могли бути перепродані, не бракує, починаючи з банального опціону на продаж. Тим паче що зараз її з трьох словацьких енергокомпаній, які продаються, оцінили найдешевше — у 122 млн. дол. Не схоже, що там була «українська складова». Втім, задля справедливості треба сказати, що наші східнословацькі друзі ніколи й не вдавали, що купують акції на свої гроші. Майже 93 млн. доларів на їхню покупку їм дав у кредит американський фонд «Українське енергетичне партнерство». А вже хто їх позичив йому, це інша річ.

Утім, ми надіслали лист у компанію VSE з проханням прокоментувати ситуацію. На жаль, на час здачі матеріалу в номер відповідь ще не надійшла.

Хоча за рік ситуація і так трохи прояснилася. Зокрема у ряді зустрічей зі словацького боку «засвітився» пан Гарезі. Він більш відомий як представник англійської компанії Blue Castle. Зареєстрована 20 грудня 2000 року, компанія, за даними газети «Таймс», не надає даних ні про своїх директорів, ні про рахунки. А прославилася вона купівлею торік 49% акцій московського футбольного клубу ЦСКА, що викликало тоді легкий шок у Білокам’яній.

Спроби щось дізнатися про власників Blue Castle вивели інформаторів впливової московської газети «Известия» на власників найбільшого в Європі ринку в Лужниках. Утім, ті негайно зажадали вибачень і спростування «викличної і навіть образливої інформації». Що «Известия» і зробили, збентежено зазначивши, що «мабуть, легенда про те, що за таємничим Blue Castle маячіють гроші Microsoft або «Сибірського алюмінію», видавалася б привабливішою. Проте й ринок «Лужники» — не медельїнський картель. Цілком законне підприємство. «У кожної професії — запах особливий», — говорив із такого приводу безсмертний Джанні Родарі. Усе, що ми хотіли сказати... це те, що ЦСКА — заможний, солідний клуб, який ставить перед собою великі цілі. Акціонери ПФК ЦСКА чомусь категорично не згодні з цим твердженням». Ця стаття-вибачення досі висить на сайті ЦСКА.

А ось інформація, що Blue Castle — дочірня компанія голландського холдингу, який реалізує інвестиційні проекти у Східній Європі, зокрема в Україні та Латвії, є офіційною. Як і те, що цей холдинг «займається банківським бізнесом, бізнесом електричних мереж, портовим бізнесом, продажем продуктів та іншими сферами бізнесу». Щоправда, знайти в нідерландських електронних базах даних якісь сліди цієї бурхливої діяльності не вдалося. Але нині «дочку» VSE справді зареєстровано саме в Голландії.

* * *

Але хоч би хто стояв за «масками-шоу» у Сумах, українське законодавство їх не дуже хвилювало. Не можна сказати, що сумський випадок є першим у низці спроб силового перехоплення управління. Навіть щодо обленерго можна пригадати Луганськ та Одесу. Проте раніше сторони запасалися бодай набором фігових листків результатів рішень дружніх судів або позовів фізичних осіб.

Тут нічого подібного не зробили. Люди обмежилися папірцем сумнівного походження й чіткою підтримкою обласної адміністрації. Рішення спостережної ради компанії проігноровано, а в попередньому з правління звільнено п’ять чоловік із семи. Причому невідомо, на якій підставі. Але на роботу в понеділок їх уже не пустили.

І все це, повторимо, на базі маленького аркуша паперу, легітимність якого заперечують власники обленерго й та людина, котра його начебто написала. Чудовий результат! А головне — легко тиражований...

Ліричний відступ. Акціонери «Сумиобленерго» належать до «групи компаній, які проводять узгоджену політику». Причому погоджують вони її не лише в Сумах, а й у ще кількох обленерго. На світанку приватизації контроль над ними приписували Суркісу, але реально найбільших власників представляє Костянтин Григоришин. Він також, до речі, й очолює спостережну раду «Сумиобленерго». Хоча в ній присутній і представник Українського Кредитного банку. Взагалі-то, в ті роки запитання, хто головний, викликали досить абстрактний інтерес — політика була справді єдиною, і певних зовнішніх непорозумінь не спостерігалося. Очевидно, тепер такі ідилічні відносини відійшли в минуле. Принаймні на позачерговому засіданні спостережної ради, яке засудило силове перехоплення, була відсутня лише одна людина: представник УКБ Юрій Лях. Такий нейтралітет досить таки симптоматичний. Те, що між акціонерами обленерго пробігла чорна кішка, вже очевидно. Водночас у другої групи — зараз її представляють «словаки» — до 20—25% акцій. Цього відверто мало для проведення легітимних зборів. Схоже, вони це розуміють. Можливо, від цього й різкість розпочатих кроків.

Чи означає це, що тепер саме так відбуватиметься зміна власників? Зовсім не виключено — автор з ходу назве два-три губернатори або мери, які з задоволенням скористаються можливостями, що відкриваються. А вже про бізнесменів узагалі мовчатимемо...

Широке застосування цієї технології обмежує хіба що такий момент — у Росії, і не лише, це вже було. Результат вийшов середній. На певному етапі, коли закони відверто ігнорувалися, дедалі ширшого застосування набували «неформальні методи» врегулювання (а саме автомат сержанта Калашникова, снайперська гвинтівка Драгунова й т.п.) Те, що при цьому гинули й випадкові люди, ще можна було списати на недоліки перехідного періоду. Але з’ясувалося, що й «найкрутіші» не застраховані від такого. Їхні недалекі перспективи стали надто вже прозорими — друга хвиля перестріляє першу, її підмете третя...

Автор зовсім не збирається звинувачувати когось у намірі організувати стрілянину. Просто при зірваних законодавчих гальмах поява першого «відморозка» — справа часу, й нічого більше.

У Росії, повоювавши зо два роки, російські олігархи були змушені оголошувати «велике водне перемир’я» й починати з’ясовувати стосунки на зборах акціонерів, у судах, у пресі, нарешті — в тих-таки саунах.

Довелося втрутитися і владі, з’явилися процедури, надто продажних суддів почали усувати. Європа, до речі, через це також колись проходила — просто давно, ще до автоматів. Та, втім, що це ми все про сусідів. Пригадаймо Донбас 1995—1996 років або Крим — функції міліції поступово почали зводитися до реєстрації трупів. І, щоб загнати випущеного джина назад у пляшку, знадобилися великомасштабні «відпрацьовування регіону», причому вже залученими ззовні силами. Місцеві були надто деморалізовані. Ну, а якщо хтось знову вирішив, що на волі цей джин корисніший, тоді, будь ласка, назвіть його прізвище — країна повинна знати своїх героїв. І якщо нині обладміністрація твердо й цілком відкрито підтримує одну зі сторін, то, може, поцікавитися — а на якій підставі?

Зараз уже пішов процес «повторного переділу первинного «дерібану»». Він неминучий, але відбуватиметься або за законом, або «по понятіях».

Автор також зовсім не збирається розповідати, який білий і пухнастий Григоришин або Варданян, тим більше що ми достатньо писали. Вони також бізнесмени періоду первинного накопичення капіталу. Просто вони завжди грали в правовому полі. При цьому якщо в законодавстві була дірка й нею можна було скористатися, то й користувалися. Між іншим, так працюють у всьому світі — державі треба просто вміти встановлювати такі правила гри, аби щілин було не надто багато. До речі, коли на Енергоринку дірок зменшилося, саме приватизовані ними обленерго стали кращими за платежами. А зараз шукають не щілин — закон просто відкидають убік. Через непотрібність.

Костянтин Григоришин, голова спостережної ради «Сумиобленерго»

Я погано стріляю з автомата Калашникова

— Костянтине Івановичу, те, що сталося в Сумах, це локальний конфлікт чи початок серйозного протистояння з вашими партнерами?

— Поки що не знаю, але загалом те, що відбувається, вражає. Звісно, в Сумах у нас завжди був відчайдушний губернатор, однак такого я не чекав.

Проте, по-моєму, вони вже зробили помилку. Усе занадто грубо. Підкилимовою боротьбою вони напевно досягли б більшого.

— Ви вважаєте, ваші противники діяли самі по собі. Чи замовлення все-таки прийшло звідкись згори.

— Важко сказати. Не думаю, що був якийсь чіткий наказ. Мені, правда, казали, що існує певний лист із підписом Президента, тільки чомусь ніхто його не показував. Гадаю, його просто немає. Нині безліч вердиктів виносять від імені Президента, та й не лише від його імені. Втім, подивимося.

— Ви чекаєте продовження?

— Я його не виключаю.

— І що ви робитимете?

— Для початку посилимо охорону, але, природно, ми не воюватимемо з державою. Вона саме має визначитися з тим, хто і що робить.

Тим більше що події прямо торкаються всіх. Від таких дій падає капіталізація не лише наших обленерго, а й взагалі будь-яких українських підприємств. Скажіть, хто дасть кредит підприємству, керівництво якого можна в будь-який момент скинути, і взагалі, скільки такий завод коштуватиме на ринку? Гадаю, це розуміємо не тільки ми...

Звісно, якщо просто покерувати фінансами, а потім усе кинути, то наслідки не мають значення. Ми побачили, до чого в результаті дійшли в «Одесаобленерго»: мільярд боргів перед Енергоринком і лише мільйонів сто реальної дебіторської заборгованості, яку ще можна повернути.

Та якщо люди збираються робити довгостроковий бізнес, то сумські методи їх торкнуться прямо: навіщо взагалі тоді купувати якісь акції, коли все визначатиметься тим, у кого більший і міцніший адмінресурс.

— Щодо адмінресурсу. Наскільки події пов’язані з розлученням із вашими колишніми бізнес-партнерами? Адже тепер, після сварки з Григорієм Михайловичем, у вас немає політичного прикриття.

— Знаєте, усі ці прикриття настільки дорого коштують, що краще якось без них.

— Однак ви брали участь у виборах. Ви серйозно розраховували, що «Яблуко» Бродського — прохідна партія?

— Взагалі, спочатку так вважали не лише ми. І ваша газета друкувала рейтинги, де їм давали до 6%. Щоправда, десь на лютий особливих ілюзій уже не залишалося. Сюрпризів було багато: можна згадати ще пару партій, які теж вважалися прохідними.

— Ви збираєтеся звертатися до уряду? Може, листа Президентові напишете?

— Олега Дубину, Мінпаливенерго, безсумнівно, сповістимо. У Президента ж забагато справ. Я не вважаю, що маю право його турбувати. Крім того, гадаю, у моїх опонентів більше можливостей. Умовно кажучи, я все одно не можу через день говорити: знаєте, а ось той вас назвав «жовтим земляним черв’яком». Це вже інший вид бізнесу, не економічний.

— Та все ж, аби так діяти, вашим опонентам треба відчувати серйозну підтримку.

— Ну, на місцевому рівні вона в них і так повна. Ось зараз захопили ще й Шосткинську ТЕЦ, яка начебто взагалі ні при чому... Та й питання ж не в економіці. Адже до нас немає якихось претензій по роботі. Ми входимо в трійку кращих обленерго за платежами. Нам узагалі говорили, що події можуть розвиватися так: «Ми порушимо кримінальні справи, посадимо половину директорів, ті дадуть свідчення на другу половину, а там додамо все, що накопаємо на вас. Тож краще не зв’язуйтеся». Нам навіть дали контактний номер людини, через яку можна домовитися. Ми зателефонували — з’ясувалося, це номер «Укрполіметалів». Хоча взагалі зі словаками вони сусіди.

— Ви знаєте, хто стоїть за словаками?

— А це не до мене запитання, швидше — до Радченка. У країні досить багато компетентних органів, які мають оцінювати інвестора, який прийшов, і тих, хто за ним.

До речі, я сумніваюся, що СБУ не знала про підготовку до цього. Ви якось спробуйте за півдня найняти державну охорону. Тож у принципі Службі було достатньо зателефонувати Жаркову (в.о. губернатора. — Прим. Ред.) і запитати, що коїться. Контроль над енергокомпанією — це все ж таки питання національної безпеки. Та, може, їх влаштовують нові люди і методи. Взагалі, я можу привітати Україну: вона отримала гідних інвесторів — і стратегічних, і дуже авторитетних.

— Яка роль у цих подіях Мінпаливенерго?

— Гадаю, особливої ролі у міністерства немає. Міністр Гайдук навряд чи в захопленні від того, що відбувається. Хоча деякі його заступники, думаю, спочатку зраділи. Та й вони навряд чи очікували, що все буде настільки неоковирно зроблено.

— Ніби ж знайти спеціалістів не важко. Тим більше, у словаків працюють і колишні ваші співробітники.

— Гадаю, в тих, хто це планував, почалося просто запаморочення від успіхів. Вони вирішили, що їм можна все. А стосовно спеціалістів — там теж за різні речі відповідають різні люди. Одні планують холдинги, працюють із закордонними банками тощо. Ви ж знаєте, у них чимало об’єктів, облгази, той-таки «Прем’єр-Палас». Інші спеціалізуються на специфічних речах. Ось їхню роботу ми зараз побачили.

Та я все ж гадаю, що вони трохи неправильно оцінюють ситуацію. Тут не Москва. Мер Києва не Лужков, та й Президент у нас носить прізвище не Медведчук. Можливо, очікували, що ми злякаємося і замовкнемо. І вони в тіні тихенько нас придушать. Цього в них не вийшло, ми відразу зробили конфлікт публічним.

— Ви не пов’язуєте події з переговорами, скажімо, щодо «Кіровоградобленерго»? Грубо кажучи, вам запропонують розмін — ми перестаємо тиснути на Суми, ви віддаєте нам акції в Кіровограді.

— Я не отримував таких пропозицій. Та гадаю, те, що зараз робиться, — не метод стимулювання переговорів.

— Скільки конфлікт ще триватиме?

— Не знаю. Може, його можна закінчити і за день, а можна і два роки тягнути.

Взагалі ж, треба просто дотримуватися якихось правил, обов’язкових для всіх — для держави, бізнесу, просто громадян. Інакше починається свавілля. А я, приміром, погано стріляю з автомата Калашникова. Мені простіше буде згорнути свій бізнес і почекати, доки все заспокоїться. Причому ще не факт, що тоді ми повернемося назад. Капітал легко тільки наполохати, а щоб повернути назад, ще доведеться довго просити. Ну, нічого, хтось же залишиться. Може, у людей буде і шия гнучкіша, і вогнева підготовка краща.