Судова реформа померла. Хай живе судова реформа?

2017 р. став поворотним для судової реформи в Україні. Але, на жаль, поворот цей відбувся не туди, куди треба. І чим далі ми рухаємося цим шляхом, тим стає очевидніше, що доведеться пройти ще довшу відстань, аби знову вирулити на правильну траєкторію.

Безумовно, центральною подією 2017-го в судовій реформі було створення нового Верховного Суду.

За задумом, ми мали отримати нову найвищу судову інституцію замість 4 старих касаційних судів, які асоціювалися з корупцією та політичною залежністю. Але новим Верховний Суд виявився лише на папері і в промовах президента.

Майже 80% складу "нового" суду - це старі судді. Доброчесність більшості їх, щонайменше, під великим сумнівом, а 27 новопризначених суддів однозначно не відповідають критеріям доброчесності. Очільниками Верховного Суду стали майже виключно старі суддівські боси. Не працювала на адміністративній посаді раніше хіба що голова суду Валентина Данішевська. Але й вона рекомендувала призначити своїм заступником Богдана Львова, фігуранта кількох кримінальних справ, який до того ж не може пояснити походження колекції своїх годинників вартістю кілька десятків тисяч доларів. За його кандидатуру проголосували 69 із 89 суддів "нового" ВС.

Не попрацювавши і 3 місяці, Верховний Суд уже встиг "відзначитися" кількома гучними справами - відмовився переглядати законність виділення цілого острова площею 3,2 га Юлії Льовочкіній, почав поновлювати суддів Майдану, з величезними труднощами звільнених Верховною Радою в останній день її конституційних повноважень, ухвалив 4 різних процесуальних рішення за ідентичними заявами, притому що сам покликаний утверджувати єдність судової практики.

Причина такого результату - у двох ключових речах: процедурі добору суддів та органах, які приймають рішення.

Процедуру добору суддів ВС часто називають "безпрецедентно прозорою". Це міф. Окрім того, що було забезпечено трансляції співбесід із кандидатами онлайн і після тривалої затримки були опубліковані суддівські досьє, похвалитися особливо нічим. Натомість, практично, кожен процес відбору суддів Верховного Суду позначений ознаками маніпуляцій або, як мінімум, серйозними вадами. Критерії і методологія відбору були нечіткими й неякісними, оцінювання - непрозорим, походження отриманих кандидатами балів - незрозуміле ні суспільству, ні самим кандидатам, а факти, які свідчили про недоброчесність кандидатів, - проігноровані. Громадянське суспільство й міжнародні партнери України ще в жовтні зажадали пояснень - як усе-таки потрапили в переможці конкурсу недоброчесні кандидати? Але зрозумілої відповіді не отримали й досі.

Це не дивно. Попри те, що в питанні очищення судової влади від недоброчесних суддів суспільство вшестеро більше довіряє представникам громадськості, ніж самим суддям, впровадження реформи повністю віддали Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) - органу, який на дві третини складається з суддів. При цьому роль Громадської ради доброчесності, що складається з представників ГО - адвокатів, науковців і журналістів, - звели фактично до нуля, а переважну більшість її висновків - проігнорували.

Стандарт "більшість суддів, обраних суддями", який вироблений в умовах високої довіри до суду, в перехідних демократіях не працює. Не виправдав він себе і в Україні. В результаті його застосування, замість незалежності суддівського корпусу від політичної влади ми отримали хіба що меншу підзвітність суддів суспільству. Адже тепер політикам набагато легше продовжувати впливати на процес через підконтрольних членів суддівських рад, доброчесність яких також сумнівна, а в разі чого - покласти всю відповідальність на "незалежне суддівське самоврядування". І, як не дивно, це й надалі подається українському суспільству як велика перемога демократії. А всі питання до якості роботи цих органів розбиваються або об залізну мовчанку, або взагалі об досить дивні твердження, що в нас "завершено судову реформу", як недавно висловився президент у Давосі.

Судову реформу на цьому, очевидно, не завершено. Принаймні в тому вигляді, в якому передбачено чинним законом. Наступний великий її етап, що вже розпочався, - переатестація, або первинне кваліфікаційне оцінювання суддів, яких в Українікілька тисяч.Вона проводиться з метою перевірити на доброчесність і профпридатність суддів перших двох інстанцій: питання назріло ще з домайданних часів. Проблема цього етапу в тому, що проводитиме його та сама Вища кваліфікаційна комісія суддів, ще й за дуже схожими процедурами. І, на жаль, відмінність процедур - не на користь очищення судової влади.

Нещодавно ВККС змінила власне Положення про проведення оцінювання, нібито на виконання тих-таки європейських стандартів. Цим вона не тільки значно ускладнила життя Громадській раді доброчесності, на яку незаконно поклала додаткові обтяження, а й, фактично, відмовилася оцінювати будь-які рішення суддів у процесі переатестації. Це, фактично, означатиме, що її успішно зможуть пройти всі судді Майдану і будь-які інші судді, до рішень яких є претензії. Це недавно викликало обурення родин Героїв Небесної сотні, які в роковини трагічних подій Майдану прийшли з протестом проти цього під стіни Комісії. Представники ВККС їх вислухали, але рішення не змінили.

Не кращі справи і з дисциплінарними процедурами, які б мали бути постійно діючим механізмом контролю за якістю судочинства. Лише 14% суддів Майдану було звільнено в межах дисциплінарних процедур (ця цифра може ще зменшитися за рахунок поновлення звільнених суддів Верховним Судом). Щодо решти суддів Майдану - термін притягнення до дисциплінарної відповідальності сплинув. Дисциплінарні провадження в інших справах теж навряд чи можна вважати ефективними, - за січень-листопад 2017 р. ВРП отримала 8054 скарг, але тільки у 301 випадку (або 3,7%) відкрила провадження у справі, а реальне покарання отримали одиниці суддів. При цьому інколи, за "дивним збігом обставин", розгляд справ суддів у ВРП припадає на ті самі дні, що й розгляд цими суддями або судами, які вони очолюють, справ проти громадських активістів.

Відповідальна за цей процес Вища рада правосуддя (ВРП) - ще одна суддівська рада, більшість якої - судді, обрані самими суддями. Про незалежність цього органу також навряд чи можна говорити всерйоз. Лише декілька з його членів. - це колишня юристка "5 каналу" Тетяна Малашенкова, її сусід у виборчому списку БПП Олексій Маловацький, що недавно засвітився у президентських газових оборудках... До Ради входить також адвокат Павло Гречківський, щодо якого ГПУ передала справу до суду за шахрайство на суму 500 тис. дол., які той, відповідно до матеріалів справи, взяв за вирішення справи в господарських судах через Богдана Львова (теперішнього заступника голови ВС), але йому не доніс. Очолює ВРП призначений особисто президентом суддя Ігор Бенедисюк, який, всупереч закону, отримав від нього вогнепальну зброю і, ймовірно, суміщає українське громадянство з громадянством РФ.

Майже непоміченою залишилася ще одна подія - ліквідація та реорганізація кількох сотень місцевих і апеляційних судів, вчинена президентом "під ялинку", 29 грудня минулого року. Коли більшість українців готувалася до свят, а західні донори вже на повну відпочивали, в останні три дні своїх конституційних повноважень президент видав відповідні укази.

Адміністрація президента назвала цей хід "другою стадією" судової реформи, яка дасть можливість оптимізувати суди, а також позбутися корумпованих суддів нижчого рівня. Втім, із цією логікою є дві проблеми. Перша полягає в тому, що для "позбавлення від корумпованих суддів" уже нібито відбувається кваліфікаційне оцінювання. Навіщо потрібно ліквідовувати ще кількасот судів - незрозуміло.

Друга проблема полягає в тому, що цим президент поставив під загрозу практично всі судові справи, провадження в яких тривають, - зокрема, розслідування вбивств на Майдані і злочинів топ-корупції, таких як справи Насірова і Мартиненка. За чинним законом, усе судове слідство доведеться розпочати заново, з новим складом суду. А це майже гарантовано означатиме, що воно ефективно не закінчиться ніколи.

Натомість ліквідація судів дає чудову можливість вручну переводити суддів, тим самим підібравши собі найбільш бажаний склад до президентських і парламентських виборів 2019 р. Адже за переведення суддів до нових судів відповідатиме добре знайома ВККС, яка дуже непогано (для президента принаймні) себе зарекомендувала.

Цікаво в цьому контексті, що сумнозвісний Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідований не був. І вже, швидше за все, не буде, дарма що в ньому працюють такі "яскраві особистості" як Богдан Санін, який заборонив Майдан, або Євгеній Аблов, що зобов'язав "Беркут" розігнати активістів у ніч із 10 на 11 грудня і того ж місяця отримав за це квартиру, яку потім продав за 9 млн 100 тис. грн. Очолює суд Павло Вовк, якого НАБУ знайшло о 7-й ранку у величезному будинку його нібито колишньої дружини. Дивно, що не вписується в концепцію реформи ліквідація суду, який так "добре" вже себе зарекомендував.

Очевидно, з такою динамікою судова реформа приречена на провал. Але цей сумний тренд може змінити прийняття закону про Антикорупційний суд.

Цього четверга Верховна Рада прийняла в першому читанні президентський законопроект про Антикорупційний суд. А це означає, що кілька наступних тижнів не вщухатимуть дискусії щодо правок до другого читання.

Проект розкритикували МВФ і ціла низка інших міжнародних партнерів за порушення міжнародних зобов'язань України щодо створення суду - юрисдикцію, яка то більша, то менша від юрисдикції НАБУ, надто високі вимоги до суддів, відсутність у процесі добору Громадської ради доброчесності.

Та головна дискусія, вочевидь, розгорнеться про роль міжнародних експертів у процесі добору суддів.

Очевидно, що президент Петро Порошенко хоче використати той самий, уже перевірений "новим" Верховним Судом, механізм, замінивши Громадську раду доброчесності на Громадську раду міжнародних експертів. Останній, усупереч рекомендаціям Венеційської комісії, він так само пропонує не надавати жодних реальних механізмів впливу на процес.

Для цього прибічники президента навіть вигадали спеціальний аргумент - "ми суверенна держава, і за нас не можуть вирішувати якісь міжнародні експерти". Але сувора правда в тому, що наші органи вже довели свою неспроможність в обранні незалежних суддів і очищенні судової системи. Тому потрібно або їх повністю перебудовувати (що, безумовно, необхідно для подальшої судової реформи), або все-таки виконати зобов'язання щодо реального, а не бутафорського залучення міжнародних експертів.

Що стосується суверенітету, то, відповідно до Конституції, його носієм є народ, який у цьому питанні значно більше довіряє міжнародним експертам і громадськості, ніж суддям, - 41% і 42% проти 10%, відповідно.

"За відсутності правосуддя що таке суверенітет як не організоване пограбування?" - таке риторичне запитання поставив свого часу ще Святий Августин. І воно дуже точно відображає поточну ситуацію з вибором моделі реформування Антикорупційного суду. Або ми дослухаємося до думки суспільства й досягнемо справедливості і справжнього суверенітету, або й далі будемо лише свідками пограбування самих себе.

P.S. 5–7 березня відбудеться XV з'їзд суддів України, на якому судді обиратимуть зі свого середовища ще одного члена ВККС і ще двох членів ВРП. Ці вибори стануть додатковим лакмусовим папірцем розвитку реформи та додатковим сигналом про те, кому треба довірити відбір суддів Антикорупційного суду.