Судді на лаві підсудних

Від редакції

Понад 20 років тому, наприкінці 1990-х, журналісти-розслідувачі поцікавилися у групи відомих юристів, який закон вони б прийняли передусім. Варіанти були різні. Адвокат Віктор Петруненко наполягав, що треба реалізувати вже прийнятий закон про боротьбу з корупцією. На жаль, тоді така відповідь не викликала особливого інтересу. Можливо, тому тепер боротьба з корупцією - проблема номер один в Україні. А Віктор Петруненко написав для DT.UA цю статтю про боротьбу з суддівською корупцією…

Стародавні латиняни казали: правосуддя - основа держави. І справді, стійкість суспільної формації та сила держави передусім залежать від якості, тобто справедливості, прийнятих законів і точності їх виконання владою та громадянами.

Державним бюро розслідувань України як гасло заявлений інший усім відомий вислів: нехай загине світ, але звершиться правосуддя.

Незважаючи на різні трактування його походження й смислу, не можна не погодитися з правильністю і своєчасністю такого вибору ДБР: світова історія наочно продемонструвала, що без справжнього правосуддя, у тому числі, і передусім як інструмента реформування та подальшого розвитку всіх державних і громадських інститутів, не може існувати жодна демократична держава.

Внутрішня загроза державі

Упродовж багатьох років різні інституції країн демократії наполегливо закликають політичний клас і народ України виявити волю й розпочати справжню боротьбу з корупцією як основною причиною всіх соціально-економічних та політичних проблем у державі.

Але очевидно, що ефективно боротися з тотальною корупцією, яка стала ледь не способом організації громадського життя, спираючись на такі ж корумповані кадри правоохоронців і суддів, украй складно, коли не неможливо.

Останніми роками в нас було створено НАБУ й ДБР, а також почато або проведено реформи: судову, прокуратури, МВС, СБУ.

Впровадження у 2017 році нових правил для адміністративного, господарського та цивільного процесів - безперечно, велике досягнення в житті суспільства. Чого, на жаль, не можна сказати про також порівняно недавно прийнятий Кримінальний процесуальний кодекс України.

Та, хоча всі ми розуміємо, що тільки конкретні перемоги в боротьбі з корупцією зможуть переконати наше суспільство і закордонних партнерів у перспективі встановлення в досяжному майбутньому правил, які забезпечать сталий розвиток країни, - правовий нігілізм і корупція, що випливає з нього, все ще залишаються основною внутрішньою загрозою держави.

Неправосудне рішення - акт диверсії

Хоч як це сумно, свою негативну і значною мірою визначальну роль у безрезультатності боротьби відіграють суди.

Усе більше й більше з'являється незаперечних доказів того, що в усіх юрисдикціях сформувалися стійкі групи, котрі забезпечують прийняття та "захист" завідомо неправосудних рішень по всій вертикалі, включно з Верховним Судом.

Протиправна діяльність суддів, які входять до складу таких груп або ж епізодично беруть участь у вчинюваних ними злочинах, підпадає під дію ст.255 КК України - створення злочинної організації.

Особливо тривожать факти системного і безстидно демонстративного обслуговування такими суддівськими групами протиправних інтересів злочинних утворень, які поєднують формально юридичні процедури обстоювання своїх незаконних інтересів із гангстерськими методами впливу на процесуальних опонентів.

Веління часу, бажання народу та воля керівництва країни на реформування судової системи, що розкладається й підриває засади держави, очевидні.

Боротьба зі злочинами суддів, яка ведеться впродовж низки років і полягає переважно у викритті хабарників серед них, безперечно, заслуговує всілякої професійної поваги, зважаючи на високу складність слідчо-оперативних завдань.

Але слід визнати, що, з низки причин, успішно реалізується лише невелика частина матеріалів оперативних розробок, у зв'язку з чим кардинально вплинути на криміногенну обстановку в суддівському середовищі та припинення діяльності злочинних груп такі процеси не можуть.

Це, а також індивідуальні сподівання суддів, що небезпека навислої над державою загрози хаосу і втрати керованості їх не торкнеться, разом з віртуозним маніпулюванням та спекулятивним використанням принципу незалежності судової влади для зведення особистої недоторканності в ранг незаперечного постулату, перешкоджають "українській правовій реформації".

Тим часом держава й суспільство, практично, не використовують такого потужного механізму контролю як відповідальність суддів за злочини проти правосуддя, якими найчастіше є винесення завідомо неправосудних судових рішень. У поєднанні зі службовим підробленням, використанням службового становища тощо.

Думаю, не помилюся, коли скажу, що існування в правовому полі держави завідомо неправосудного судового акта підриває засади державності і, за ступенем заподіяної шкоди, прирівняне до акту диверсії або державної зради.

І, що характерно, - більшість винесених неправосудних рішень пов'язані з підкупом або іншим втручанням у діяльність судді.

Таким чином, активізація викорінення кримінально-правовими методами злочинів проти правосуддя може виявитися ефективним способом реалізації політичної волі до негайного реформування і очищення авгієвих суддівських стаєнь.

Зазначу, що не йдеться про притягнення судді до відповідальності за правову оцінку тих чи інших обставин справи в господарських, адміністративних або цивільних процесах. Не говоримо і про дискрецію в кримінальному процесі. Ідеться про притягнення до відповідальності за винесення завідомо неправосудного судового акта, в основі якого лежить викривлення справжніх обставин справи чи навіть створення фальсифікованої її фабули. Або ж винесення рішення, при якому застосування закону не відповідає його змістові і смислу, букві й духу, а то й взагалі вимогам формальної логіки.

На користь такої форми контролю свідчить і те, що збір доказів, а відповідно й розслідування справ зазначеної категорії, не потребує великих обсягів слідчо-оперативної роботи, - склад злочину судді-корупціонери фіксують своїми ж неправосудними рішеннями.

Від слідчого потрібні, практично, лише знання матеріального і процесуального законів, які стосуються предмета справи, та доступ до матеріалів самої справи. Факультативно можна ще здійснити й інші комплексні слідчо-оперативні заходи. Після цього, якщо не виявиться, що суддя в момент винесення рішення перебував у зміненому хворобливому стані, - можна оголошувати підозру, обирати запобіжний захід і спрямовувати справу в суд.

Тому видається, що для ефективного формування в судовій системі тренду орієнтування виключно на закон знадобиться зовсім небагато професійних юристів, зібраних під керівництвом генерального прокурора.

Проблемою для ефективної реалізації пропонованої ідеї може стати (не)процесуальне приховування викритих суддів такими ж суддями-корупціонерами, котрі залишаються тимчасово поза рамками кримінальних переслідувань, але усвідомлюють потенційну загрозу для себе як членів системи. Тому видається доцільним покласти контроль і розгляд справ про злочини суддів на Вищий антикорупційний суд.

Суддівсько-адвокатський синдикат

Крім того, необхідність боротьби зі злочинністю актуалізує приведення низки норм чинного Кримінального процесуального кодексу (КПК) у відповідність до його завдань та принципів кримінального судочинства. Час показав, що, крім норм, які, фактично, перешкоджають слідству, захисту і правосуддю загалом, закон сповнений інших нісенітниць. Обмежуся простим прикладом.

Згідно зі ст. 9 КПК, прокурор і слідчий зобов'язані всебічно, повно та неупереджено провести розслідування і виявити обставини - як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного (обвинувачуваного).

Проте далі, у статтях 36–41 параграфа 2 Кодексу, прокурори, слідчі та працівники оперативних підрозділів визначені як сторона обвинувачення. Але при цьому саме обвинувачення пред'являється (або не пред'являється) особі лише після завершення розслідування, а доти ми маємо справу з підозрюваним і підозрами (добре, що не дружини цезаря) сторони обвинувачення. Отже, сторони обвинувачення і захисту, а також їх змагальність, можуть виникнути не раніше, ніж справу (кримінальне провадження) буде направлено в суд.

Видається, що обов'язок держави - негайно привести у відповідність до законів тексти положень статей 364, 365, 367 КК України (які передбачають відповідальність за зловживання владою або службовим становищем, перевищення службових повноважень, недбалість), сфальсифікованих навесні 2014 року. Що значною мірою підірвало дисципліну державних службовців і відкрило непорядним особам широкі можливості для всіляких як дрібних, так і великих зловживань. Відновлення в законі формули, що істотна шкода як необхідна умова відповідальності може виражатися не тільки в заподіянні матеріальних збитків інтересам держави або окремих громадян, відразу дисциплінує чиновників. Кожен із них добре подумає, перш ніж щось підписати, зробити або заявити.

Я впевнений, розслідування діяльності злочинних суддівських груп не тільки дозволить поглибити аналітичні напрацювання, а й продемонструє всім служителям Феміди сумну перспективу порушення закону для кожного окремо. Що негайно, а головне - позитивно позначиться на загальному стані правосуддя і закладе ґрунт для розуміння та віри суспільства в можливість встановлення належного правопорядку в країні.

Не сумніваюся, що після початку роботи структури, яка спеціалізуватиметься на виявленні злочинів проти правосуддя, кількість готових до неухильної суддівської законослухняності неухильно й стрімко зростатиме, особливо після того, як держава, відновивши матеріальні ресурси, зможе виявити про суддів турботу, яка відповідатиме їхньому статусу та ролі в житті суспільства.

Крім того, думаю, скоро ми зуміємо виростити й виховати когорту непідкупних юристів, які за будь-яких обставин будуть готові безкомпромісно відстоювати і захищати Закон та Правосуддя як основу держави.

Знаю, що в практикуючих адвокатів є чимало юридично опрацьованих і вже готових до процесуальної реалізації слідством матеріалів стосовно злочинного суддівсько-адвокатського синдикату, куди входять, як мінімум, 70 суддів усіх рівнів і всіх юрисдикцій. Судді й адвокати створили систему завідомо неправосудних судових рішень, які забезпечують протиправне володіння чужим майном і, відповідно, легалізацію коштів, добутих злочинним шляхом. Розслідування дозволить не тільки розкрити і очистити цей фурункул у суспільному організмі, а й виявити інші злочини.

Упевнений, багато хто в нашій країні (не кажучи про напрацювання спеціальних служб) готовий запропонувати слідчим органам матеріали про здійснення злочинів проти правосуддя.

Видається, вище перелічені заходи дозволять нам у стислі (до пів року) терміни відновити судову (в справжньому сенсі цього слова) систему, що безперечно, викличе необоротні втрати потенціалу всієї корупції в країні.

Вважаю також, оскільки штучне/симулятивне звернення до суду для вирішення тієї чи іншої (не)правової ситуації втратить свою актуальність, автоматично знизиться навантаження на суддів, що, відповідно, підвищить якість відправлення правосуддя.

***

Зміна суспільного устрою може завершитися успіхом тільки тоді, коли всі ми колективно усвідомимо, що закон - це не далека абстракція, а договір, який визначає обов'язки і права кожного перед кожним і кожного перед усіма як громадянами своєї країни. А також тоді, коли на прапорах створюваної нами правової держави, крім високих ідеалів Прав та Свобод Людини, буде накреслено "Закон, Порядок, Справедливість".

У зв'язку з цим було б правильно чесно (не применшуючи значення економічних і соціальних реформ) сказати суспільству, що на правоохоронні органи й суди покладається особлива місія - забезпечення правосуддя як основи держави. І тому пріоритетом усього народу є перетворення саме в галузі права та правозастосування, відтак саме на цю ділянку державного будівництва ми маємо передусім спрямувати всі свої (а також залучені) матеріальні ресурси.

Крім того, вважаю, що з таким підходом до проблеми реформування і подальшої побудови держави можна проголосити диктатуру Закону на основі Верховенства Права.

А ідеалом, досягнення якого ми всі разом могли б прагнути, може стати відновлення Української Чесності як загальновизнаної філософсько-правової категорії і відмітної риси колективної свідомості та характеру нації.