Судами горю не допоможеш...

Наші противники спростовують нас по-своєму: повторюють свою думку і не зважають на нашу.

Й. В. Гете

Міністр юстиції Микола Оніщук у своєму інтерв’ю «Дзеркалу тижня» (11.10.08 р.) фактично представив концептуальні юридичні критерії, якими керується президент України та його коман­да, здійснюючи акцію з дострокового припинення повноважень Верховної Ради України. Завдяки Миколі Васильовичу, сьогодні можна оцінювати дії президента, не ризикуючи грубо помилитися в їхньому сприйнятті. В інший час обмежився б ознайомленням зі змістом інтерв’ю міністра юстиції. Але його висновки про мотиви дій президента та обґрунтування їхньої беззастережної конституційності надміру безапеляційні, а подекуди (пробачте вже, Миколо Васильовичу!) — витончено-єзуїтські. Оскільки я маю певний стосунок до створення конституційно-правових основ дер­жавного устрою, вважаю доречним відреагувати на відвертий погляд політика, який привніс елементи системності в юридичний складник президентського проекту. Не претендуючи на володіння істиною в останній інстанції, відзначу відразу ж практично повне несприйняття позиції, викладеної в інтерв’ю, оскільки вона покликана створити ілюзію абсолютної конституційності всього, що йде від президента. Звернімося до конкретних аргументів, запропонованих в інтерв’ю.

1. У зверненні президента до українського народу сказано: «Відповідно до Конституції України я повідомляю про припинення діяльності Верховної Ради України шостого скликання і проведення дострокових парламентських виборів. Голосування відбудеться демократично і законно». Сергій Рахманін звернув увагу міністра юстиції на ці слова президента і запитав: чи не означає, що Віктор Ющенко вважає парламент позбавленим конституційних повноважень з моменту видання ним указу про дострокове припинення повноважень Верховної Ради? Міністр підтвердив, що президент виходить саме з такої концепції. Не можна не завважити послідовності Ющенка: точно так само в 2007 році він вважав парламент таким, що втратив статус з моменту видання першого указу про дострокове припинення його повноважень. Такий підхід не просто має правову ваду: у діях президента очевидні ознаки того, що називається «узурпацією влади» (читайте ст. 5 Конституції, рішення Конституційного суду України (КС) від 5.10.2005 р. і відповідні статті Кримінального кодексу України). Не завадило б президентові послатися на конкретні положення Конституції, які дозволяють йому «припинити діяльність Верховної Ради». Наперед готовий допомогти: немає такого словосполучення в Основному Законі.

Міністр юстиції обмежився тлумаченням ст. 90 Конституції, хоча, на відміну від президента, професійно готовий до системного тлумачення Конституції. Якщо мати на увазі положення ст. 76 про те, що «строк повноважень Верховної Ради України становить п’ять років», та керуючись статтями 81 і 90, неважко дійти висновку, що повноваження парламенту припиняються після спливу п’яти років у день відкриття першого засідання Верховної Ради нового скликання. Ці самі правила застосовуються для визначення моменту виникнення і припинення повноважень народного депутата України. «Дострокове припинення повноважень Верховної Ради» потрібно розуміти як припинення таких повноважень «до спливу п’яти років». У зв’язку з такою концепцією президент мав чимало проблем із реалізацією власних повноважень, які вимагають участі парламенту, наприклад: призначення на посаду і звільнення з посади генерального прокурора; звільнення з посади глави СБУ...

Сьогодні виникли труднощі із фінансуванням виборчої кампанії. Конституція передбачає виключно законом про Державний бюджет України визначати будь-які витрати держави на суспільні потреби, розмір і цільовий напрям цих витрат. Без Верховної Ради не обійтися. Президент призупинив дію указу, очікуючи від парламенту ухвалення одночасно із антикризовими законами закону про виділення з Держбюджету коштів на вибори. Президент — зрозуміло, але міністр юстиції не може не знати, що правовою підставою для ухвалення парламентом рішення про виділення бюджетних коштів на проведення виборів є чинний указ президента.

Коли парламент усе-таки виходитиме з Конституції і продовжить ухвалювати закони, інші акти і після набрання чинності указом про призначення дострокових виборів, міністр юстиції, щоб відстояти логіку позиції президента, раптом заговорив про дію принципу верховенства права. На його думку, президент може підписувати закони на власний розсуд. Спроба «пристебнути» до відверто антиконституційної позиції принцип «верховенства права» викликає відвертий протест: адже ми маємо зразок неприкритого відсторонення від влади законодавчої влади.

Міністр юстиції не може не розуміти, що дії президента спричиняють порушення принципу безперервності здійснення публічної влади.

З низки положень Конституції випливає, що, в разі дострокового припинення повноважень президента України, визначений на конституційних підставах певний їх обсяг здійснює глава парламенту. У разі відставки уряду, навіть при оголошенні йому вотуму недовіри, він виконує свої повноваження до формування нового складу уряду. Такий же принцип безперервності діяльності парламенту закріплено в Конституції.

2. Під час інтерв’ю було поставлене запитання про наявність у ст. 90 Конституції заборони припиняти повноваження Верховної Ради, обраної на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення президентом повноважень Верховної Ради попереднього скликання.

Міністр юстиції не сумнівається, що точкою відліку річного строку є день проведення позачергових виборів народних депутатів України. Водночас він виклав особливу оцінку підстав проведення виборів до парламенту VI скликання. Міністр юстиції вважає, що дострокові вибори в 2007 році були проведені «у зв’язку з неповноважністю Верховної Ради». На його думку, президент не припиняв повноважень парламенту — парламент сам позбавив себе повноважень. Звідси зроблено висновок, що річний строк «недоторканності» не стосується парламенту VI скликання. Сумнівна оригінальність у такому підході. По-перше, Конституція не передбачає «неповноважність» парламенту як підставу для позбавлення його статусу законодавчого органу. Мало того, що зменшення складу Верховної Ради скидалося на операцію із навмисного знищення парламенту, ще й з «обнулінням» списків кандидатів у депутати відповідних фракцій. У 2007 році президент в основу свого рішення поклав роз’яснення Конституційного суду (КС), дане ще в умовах, коли діяла виборча система, яка забезпечувала доповнення депутатів, які вибули, шляхом проведення довиборів. До того ж ніхто не звернув уваги на маніпуляції із безглуздим визначенням моменту введення в дію змін у виборчому законі, що й забезпечило т.зв. обнуління списків.

3. Міністр юстиції ухилився від відповіді на запитання про можливе визнання неконституційним указу президента після завершення виборчої кампанії.

Міністр висловив упевненість, що в разі розгляду цього питання в Конституційному суді висновок буде дано на початковій стадії виборчої кампанії і не вплине на її хід. Понад те, він переконаний, що КС відмовить у конституційному провадженні в цій справі. Упевнене припущення міністра дуже симптоматичне, оскільки, починаючи з першого указу про дострокове припинення повноважень парламенту від 2.04.2007 р., КС відмовляв послідовно у відкритті конституційного провадження, виходячи з того, що до моменту оголошення рішення щодо першого указу його (указ) було скасовано. Також було скасовано два наступні укази. Указ, на підставі якого парламент нарешті було переобрано, КС не розглядав, оскільки в списку депутатів були виявлені нібито ті, хто на цей момент депутатом уже не був. Не заглиблюючись у деталі тих подій, не можна не помітити, що КС постійно «уникав» необхідності оцінювати президентські укази. На мій погляд, посилання на факт скасування указу не може бути підставою для відмови оцінити його конституційність. По-перше, КС довільно встановив для себе це правило, виходячи з висновку, що його розгляду підлягають тільки чинні акти. Зі змісту ст.150 Конституції цього не випливає: там є загальний перелік нормативних актів, що підлягають розгляду КС. По-друге, суд не має права ігнорувати те, що навіть скасовані акти в період їхньої дії викликали конкретні правовідносини і, отже, різні правові наслідки. Відмовляючись розглядати укази на предмет їхньої конституційності, КС створює умови для порушення конституційних прав і свобод, оскільки реалізувати право на відшкодування матеріальної чи моральної шкоди, завданої фізичним чи юридичним особам актами та діями, визнаними неконституційними, буде неможливо. Наприклад, у зв’язку з виданням указів президента була паралізована діяльність парламенту, що унеможливило призначення на посаду сотень суддів. Десятки судів не приймали позовів у тисячах справ. Багато громадян, юридичних осіб зазнали збитків у зв’язку з діями указів, згодом скасованих. Відомо, що президент використовував такий самий спосіб ухилитися від оцінки КС його указів, якими він зупиняв дію постанов уряду.

Показовим є одне з останніх рішень КС як приклад відмови у відкритті провадження з питань, поставлених перед судом. У рішенні КС від 15.10.2008 р. (справа про оголошення президентом України всеукраїнського референдуму за народною ініціативою) вказано на припинення конституційного провадження щодо визначення терміну оголошення президентом усеукраїнського референдуму за народною ініціативою «у зв’язку з тим, що питання не є підвідомчим КС». Суд виходив з того, що терміни проголошення президентом референдуму мають встановлюватися в законі, а Законом «Про всеукраїнський і місцевий референдум» не встановлено часових критеріїв щодо оголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Дивно, що президенту Л.Кучмі такі проблеми не завадили оголосити та провести всенародний референдум за народною ініціативою (квітень 2000 р.). Аргументи суду не зовсім зрозумілі, оскільки в двох статтях названого закону встановлено місячний термін після отримання належно оформленої пропозиції для ухвалення рішення про проведення референдуму. Законом передбачено встановлення дати проведення всеукраїнського референдуму не раніше ніж через три місяці і не пізніше ніж через чотири місяці від дня ухвалення рішення про проведення референдуму. Можливо, КС мав на увазі щось інше? Але навіть за відсутності названих положень у законі два роки роздумів мали надихнути КС на звернення бодай до принципу верховенства права, адже йдеться про захист права народу як джерела влади. Створюється враження, що за найменшої можливості КС потурає президенту.

4. Доречним буде згадати критичну оцінку міністра юстиції твердження про можливість оскарження указу президента в адміністративному суді. Грішний — я сам публічно заявляв про таку можли­вість. Суддя КС Домбровський казав про те саме. До відома міністра юстиції та представника президента в КС повідомляю, що в рішенні КС від 7.05.2002 р. (справа щодо підвідомчості актів про призначення чи звільнення посадових осіб) сказано: «Постанови Верховної Ради України, укази та розпорядження Президента України є підзаконними актами (стаття 91; частина третя статті 106 Конституції України), тобто такими, які ухвалюються на основі та на виконання Конституції і Законів України і мають відповідати їм. Тому вони можуть перевірятися на відповідність не тільки Конституції, а й законам України. Перевірка законності зазначених актів є функцією судів загальної юрисдикції. У разі виникнення питання про їхню конституційність починає діяти механізм, передбачений статтею 150 Конституції України». Звідси — факт оскарження відомого указу президента в Окружному адміністративному суді міста Києва на предмет його законності є цілком припустимий. У будь-якому разі дії президента як реакція на рішення судді є абсолютно неприпустимими як із погляду суті, так і способів та форми. Ліквідація Окружного адмінсуду м. Києва матиме наслідки, пов’язані саме з достроковими виборами, до того ж у найбільш негативних проявах. Кодексом адміністративного судочинства встановлено, що єдиним органом, повноважним розглядати адмінсправи, зазначені в рішенні КС від 7.05.2002 р., а також скарги на дії, бездіяльність, рішення ЦВК, членів ЦВК, є Окружний адміністративний суд, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ. Ніякі два новостворені суди не спроможні його замінити, оскільки територіальна юрисдикція кожного з них не відповідає визначенню закону. Таким чином, ліквідація Окружного адмінсуду м. Києва президентом виключає можливість захистити виборчі права громадян України у стосунках із ЦВК у майбутньому виборчому процесі.

Такі деякі висновки, які напрошуються після ознайомлення з інтерв’ю міністра юстиції. Кажуть, істина лежить між двома протилежними думками. Скоріш за все, між ними лежить проблема. І проблема ця — в абсолютно вільній інтерпретації та застосуванні положень Конституції і законів насамперед тим, хто за статусом має бути гарантом дотримання Конституції, прав і свобод громадян. Ця проблема виникла не сьогодні. Не сьогодні її буде вирішено. Однак у тому, що її буде вирішено, — сумнівів бути не повинно. Шкода лише, що професійні, талановиті люди з відвертою готовністю обстоюють справи, далекі від інтересів суспільства і держави.