Сто кроків навперейми

Урочистості з приводу перших ста днів роботи будь-якого органу влади в Україні схожі зі святкуванням дня святого Валентина чи Геловіну: ті, хто відзначає, зраділи нагоді, залишивши за бортом суть. За сто днів влада не в змозі виконати всі перед­виборні обіцянки, ощасливити широкі маси, перемогти корупцію, упорядкувати законодавчі катакомби і навіть забезпечити можливість спонсорам відбити вкладення, зроблені в передви­борну кампанію. Але! В усьому світі вважається, що перші сто днів новоспечена влада має найвищий рейтинг довіри. І цією обставиною вона зобов’язана скористатися для проведення необхідних країні реформ, і передусім — болючих, непопулярних, які дають не миттєвий, а відкладений у часі позитивний ефект. З цього погляду сто днів української влади пройшли максимально бездарно. Чому ми кажемо про владу, а не про уряд? Усе дуже просто. Діючий Кабінет формально є породженням демократичної коаліції, тобто парламентської більшості. Чи була ця більшість опорою й ефективним партнером протягом ста днів для діючого Кабінету — запитання риторичне. Але ми не будемо забувати про те, що половина Кабміну сформована особисто президентом України. Що накладає на нього відповідальність не меншу, аніж на главу КМ.

Чим же займалася «різногілкова» влада, туго зав’язана у вузол взаємозалежності перші сто днів? Переважно — гасила пожежі, ставила одне одному підніжки й роздавала блага. Змучена хао­сом і побита граблями, держава потребувала іноді болючого лікування. Клініка в наявності: розсіяний склероз вертикалі влади, корупційний тромбофлебіт, газоцінова наркозалежність, епідемія липового приватного підприємництва, зарплатне недокрів’я, судова імпотенція, земельна клептоманія, утруднене дихання малого та середнього бізнесу, правоохоронна президентозалежність тощо й абощо. І як ми це лікуємо? Ми роздаємо блага, у телевізорі змагаючись, хто більше запро­понує їх роздати і звинувачуючи при цьому одне одного в популізмі. «У вас діабет? — запитує Юлія Володимирівна. — Ви втомилися від дієти? От вам два кіло цукерок». «У вас жар? — відлунює їй президент. — От відмінний протяг, постійте, вам полегшає». Ви приймете турботу, а вранці поміряєте цукор і температуру...

По-людськи їх можна зрозуміти. У них попереду головна сутичка, яка, відповідно до сценарію, має визначити головлікаря й надовго. «І ось тоді, — напевно думає кожен із них, — вилікую країну». Буде і строга дієта, і ламка, і шини, і операції. Але найтривожніше полягає в тому, що ми досі не знаємо: а що ж реально і як лікуватимуть знахарі, залишивши за спиною 2010 рік?

Поки ж країну не лікують, її місцями заліковують. І навіть там, де та чи інша сторона намагається призначати правильне лікування, її партнери-суперники починають негайно кричати: «Люди, дивіться що робиться! Вам зараз буде боляче!» І люди лякаються, і більшість воліють зберігати контрабандні схеми, а не платити за прозорість наповнення бюджету. Більшість готова жертвувати незалежністю в ім’я дешевої ціни на газ. Більшість готова вдовольнитися тисячею отриманих заощаджень, замість того, щоб домогтися індексації, не кажучи вже про те, щоб об’єднатися і спробувати відсудити у Росії майже 150 млрд. дол. своїх заощаджень.

Ми продовжуємо вдовольнятися малим. Бабусі — 1000 грн., дідусі — гречкою, частина інтелігенції — мовою, друга частина — язиком, олігархи — меценатським оброком, лікарі — співробітництвом із фармацевтами, генерали — власними кріслами, спецслужби — залишком міфу про всесильність, глядачі — політичними шоу, громадянське суспільство — грантами... Отак і перетворюються Громадяни на маленьких українців.

Ми дедалі менше чекаємо від влади. Ми просто хочемо, щоб перемогли свої. І серед цих своїх ми знайдемо кумів, кумів кумів і повирішуємо свої проблеми, розрахувавшись із ким — пляшкою, а з ким — мільйоном. Ми вимагаємо боротьби з корупцією у верхах, але ми дуже не любимо, коли з нею починають боротися в низах, примушуючи вмикати лічильники в таксі, ускладнюючи відкуп у військкоматах, ловлячи на базарних обваженнях, викладацьких хабарах. Звісно ж, стоячи на Майдані, ми вимагали тюрем для бандитів. Зрозуміло, ми мали на увазі олігархів, а не тих акушерок, які без трьохсот баксів до тебе в передпологовій не підійдуть, розривайся ти хоч у прямому, хоч у переносному розумінні слова. Усе правильно. Усе по-чоловічому: «Коли ми — то це ми. А коли вони — то це нас». І не буде влада іншою, поки не поміняємося ми. Поки не зажадаємо правил для всіх, а не платних винятків для себе. Поки не зажадаємо у влади вудки і не витягнемо улов для себе й для тих, хто через хворобу або через старість не може тримати її в руках. Ця влада — хоч би якого кольору вона була — не з Марса, не з Вашингтона і не з Москви. Ця влада — кров від крові і плоть від плоті — ми. Маленькі українці. Просто з великими можливостями. А сто днів її чергової конфігурації... Ось вони — у цифрах, листах, картинках і громадській оцінці. Як діагноз собі.

Сто днів у цифрах

Дані Держкомстату за січень-лютий ц.р. свідчать про збільшення практично всіх основних показників економічного розвитку України (за винятком хіба що виробництва молока, яке знижувалося). Щоправ­да, далеко не завжди це зростання реально відрізняється від нульового чи перевершує аналогічний тогорічний показник.

· ВВП України за цей період становив 118,6 млрд. грн., що з поправкою на інфляцію означає 5,8% приросту до аналогічного тогорічного періоду (для довідки: в січні-лютому 2007-го до січня-лютого 2006-го темпи зростання становили 8,6%).

· Найбільшою проблемою, поза сумнівов, є споживчі ціни, приріст яких лише за два місяці з початку року становив 5,7% (січень-лютий 2007 року — 1,1%), таким чином вичерпавши більше половини закладеного в бюджеті ліміту на весь рік (9,6%). У річному вимірі темпи зростання цін прискорилися до 21,9%.

· За майже півтораразового збільшення темпів номінального приросту середньомісячної зар­плати одного працівника (на 39,9% проти 27,4% у січні-лютому 2007-го) реальний приріст не набагато перевищив тогорічний показник (15,5% проти 13,2).

· Вітчизняна промисловість за перші два місяці 2008 року реалізувала продукції (робіт, послуг) на 54,1 млрд. грн., що з урахуванням зростання цін на 8,8% більше, ніж роком раніше.

· Сільське господарство, обсяги виробництва якого становили за січень-лютий 7,1 млрд. грн., значущого реального приросту забезпечити не змогло. Він становив лише 0,7%, тоді як роком раніше — 5,6%.

· Практично не виросли обсяги будівництва, реальний приріст яких (0,4%) був іще меншим, ніж у сільському господарстві. Рік тому темпи були більш вражаючими — 20,1% приросту.

· Зате в січні-лютому 2008 року впевнено зростала роздрібна торгівля, яка стимулюється збільшенням бюджетних витрат на соціалку та банківськими кредитами. Її обіг за цей період становив 56,2 млрд. грн. (28,3% реального приросту проти 25,9 — роком раніше).

· За даними Мінфіну, за перші два місяці 2008 року вітчизняним підприємствам було відшкодовано з держбюджету 4,1 млрд. грн. ПДВ, що на 900 млн. грн. перевищує планові показники та на 1,6 млрд. більше, ніж відшкодовано за аналогічний період 2007 року.

· Уже до 14 березня ц.р. Державна митна служба впоралася з квартальним планом — 102% виконання. До загального фонду держбюджету надійшло 15,16 млрд. грн. доходів — на 70% більше, ніж за аналогічний період 2007 року.

Кадрові чистки тривають

Політична нестабільність бумерангом б’є по держслужбі. 2005 рік, коли тільки з політичних причин було звільнено 9 тис. 600 держслужбовців (а всього — 39 тис.), нічого не навчив. Незважаючи на те, що у 2006 році відсоток плинності кадрів помітно знизився ( з 18,9% — у 2005-му до 15,2% — у 2006-му), кількість звільнених політиками зросла.

«Ця тенденція чітко фіксується, якщо проаналізувати структуру причин звільнень, — каже начальник Головного управління державної служби України Тимофій Мотренко. — За такими, на перший погляд, безневинними статтями, як добровільна відставка, скорочення, а також «інші причини», криється політична доцільність. Причому у 2007—2008 роках тенденція лише посилюється. Слід наголосити, що чистки насамперед торкаються держслужбовців 1-2 рангу. Тобто українська держава втрачає найбільш досвідчені й кваліфіковані кадри».

Однією з найтривожніших тенденцій можна вважати і критичне посилення відпливу молоді з лав держслужби. Якщо в 2004 році молодь становила 68% від загальної кількості держслужбовців, то вже у 2006-му — 51%.

Таким чином, держслужба продовжує наполягати на розведенні політичних та адміністративних посад, що дозволить закріпити на службі в держави професіоналів, прогнозувати їхнє кар’єрне зростання і зберігати інституціональну пам’ять міністерств та відомств.

Велику надію в цьому Тимо­фій Мотренко покладає на реалізацію програми уряду Тимошенко, яка першою із прем’єрів офіційно сказала про необхідність запровадження посади державного секретаря. Управління держслужби завершує роботу над профільним законом із врахуванням цієї важливої інституції і вважає, що документ дозволить поламати систему політичних кадрових чисток, яка сформувалася в Україні.

Безрозмірне прокрустове ложе

Підготовлений урядом Юлії Тимошенко бюджет (породжений на базі проекту попередньої коаліції) був затверджений ВР і підписаний президентом. При цьому всі усвідомлювали, що максимум до кінця першого кварталу до нього мають бути внесені серйозні зміни. Проте вже сьогодні зрозуміло, що в кращому разі його буде ухвалено у травні. Навколо майбутнього бюджету не на жарт розбурхалися пристрасті. А точніше, розігралися апетити.

Сам по собі «коровай» невеликий. Після перерахунку прогнозу ВВП на 2008 рік уряд України планує збільшити дохідну частину зведеного бюджету на 20 млрд. грн., або на 7,3 відсотка — до 294 млрд. грн. Про це заявив заступник міністра фінансів України Володимир Матвійчук. Він зазначив, що, зокрема, планується збільшити загальний фонд держбюджету на 12 млрд. грн., або на 7,1 відсотка — до 180 млрд. грн. Власне, ці 12 млрд. і ділитимуть між центральними органами влади. Можна врахувати також невеликий запас підшкірного жиру, захованого в різноманітних незрозуміло роздутих статтях бюджету. Перерозподіл може дати свій маленький плюс. Інфляційні процеси також можуть посприяти поповненню дохідної частини.

Проте, за словами міністра фінансів Віктора Пинзеника, «до Мінфіну надійшли запити від міністерств на загальну суму 80 млрд. грн.». Тому, зауважив Віктор Михайлович, проблеми з ухвалення змін до бюджету-2008 є «не технічними, а проблемами ухвалення політичних рішень».

До речі, про політичні рішення. За сто днів роботи Кабінету міністрів обсяг пропозицій до проекту змін Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» відповідно до указів і листів президента становить
23 млрд. грн. Від козаків і будівництва ліцею в Батурині — до вимог виділити додаткове фінансування Збройним силам України в розмірі 11,5 млрд. грн. При цьому всі пам’ятають запевнення Віктора Андрійовича в тому, що він не підпише бюджет, якщо його дефіцит становитиме понад два відсотки ВВП.

Гармонійний зашморг

Законний «шлюб»

Хоч скільки повторюй всує «Закон один для всіх!», законності від цього не додасться. Доти, доки девіз каудильйо Франко «Друзям — усе, ворогам — закон!» буде керівництвом до дії для вітчизняних політиків. Доти, доки всі не почнуть розуміти закони однаково. Доти, доки у країні не навчаться дотримуватися законів, а не застосовувати їх — коли заманеться і як заманеться.

Стаття 19 Основного Закону, яка зобов’язує посадових осіб і державні органи діяти в суворій відповідності до Конституції та законів, вітчизняних діячів ніколи не зупиняла. Кучма і Ющенко, Янукович і Тимошенко такими умовами ніколи себе не сковували. Якби не опозиція, що так-сяк виконує роль контролера, Україна мала б реальні шанси потрапити у Книгу рекордів Гіннесса як рекордсмен за кількістю конституційних порушень.

Особливо несолодко останнім часом велося нинішньому гаранту. Кипучу нормотворчу активність Віктора Андрійовича донедавна стримувала не тільки опозиційна парламентська більшість, а й недружньо налаштований Кабінет на чолі з Януковичем. Теж, до речі, не надто законослухняний.

Отримавши можливість розраховувати на лояльність основної маси депутатського корпусу й відносну сумирність Кабінету, Ющенко відразу цим скористався.

За приблизними підрахунками, за сто днів роботи уряду Тимошенко вища посадова особа видала приблизно півтисячі актів. Чимало їх спірні з погляду відповідності Конституції та законодавству. Йдеться, зокрема, про рішення, які стосуються призначення (звільнення) глав обласних і районних адміністрацій. Відповідно до профільної норми статті 118 Основного Закону, такі кадрові перестановки мають здійснюватися за поданням Кабінету. За нашою інформацією, тільки з початку року Віктор Ющенко підписав дев’ять відповідних розпоряджень і указів, під час підготовки яких цієї вимоги не було дотримано.

Крім того, перша особа країни не менше 22 разів своїм рішенням призначала виконуючих обов’язки місцевих адміністрацій. Незважаючи на те, що жоден нормативний акт не дозволяє регулювати це питання указом.

З очевидним задоволенням почесний президент «Нашої України» продовжує справу Леоніда Даниловича, який часто втручався в економічну сферу. Віктор Андрійович неодноразово намагався з допомогою указів регулювати питання, які належать до відання Кабміну. Йдеться, як мінімум, про шість рішень, із допомогою яких гарант намагався вплинути на:

— діяльність НАК «Нафтогаз»;

— використання паливно-енергетичних ресурсів;

— механізми здійснення приватизації;

— розвиток автошляхів;

— ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг;

— впорядкування видобутку бурштину.

Деякі юристи ставлять під сумнів і правомочність недавнього президентського указу про реформування системи органів МВС. Оскільки, відповідно до Конституції та чинного закону «Про Кабінет міністрів» (який Ющенку активно не подобається, але якого поки що ніхто не скасовував), це питання перебуває поза компетенцією глави дер­жави.

Симптоматичне небажання Банкової виконувати ще одну вимогу закону про Кабмін. Відповідно до нього, положення про міністерства та інші центральні органи виконавчої влади мають затверджуватися КМ. Однак де-факто ці відомства діють на основі документів, затверджених свого часу президентськими указами. Уряд неодноразово офіційно нагадував секретаріатові про необхідність визнати укази такими, що втратили силу. Проте належного розуміння не зустрів.

Як і слід було очікувати, президентські служби пресингують центральний орган виконавчої влади по всьому законодавчому полю. Найефективніший прийом — використання рішень Ради національної безпеки, якими найчастіше намагаються підмінити рішення Кабінету, як чинні, так і можливі.

При цьому не дотримується не тільки буква, а й філософія Основного Закону. Роль конституційного, координаційного органу намагаються звести до функцій структурного підрозділу президентського секретаріату. Рішення РНБОУ часто готуються клерками Банкової з урахуванням вузьких інтересів однієї особи (хай навіть вищої посадової), і на засіданнях Радбезу цим рішенням лише надають легітимної юридичної сили. Такий стан речей чомусь влаштовує прем’єра, повноцінного члена Ради, — і це залишається на совісті Юлії Володимирівни.

У лютому нинішнього року РНБОУ фактично заборонила Кабміну чіпати Державний концерн «Авіація України». Якими були плани уряду щодо цього підприємства, і чим ці плани були продиктовані — тема окремої розмови. Проте, з формальної точки зору, управління об’єктами держвласності належить до повноважень КМ. З допомогою рішень Радбезу, які побачили світ у лютому і березні нинішнього року, президент істотно обмежив вплив Кабінету на паливно-енергетичний комплекс, приватизаційну сферу і ринок землі.

На сумнівне лютневе рішення Кабінету про відсторонення Валентини Семенюк із посади глави Фонду держмайна Банкова відповіла залпом настільки ж сумнівних указів. Що мало остаточно переконати всіх, хто сумнівався, що можновладці готові поважати закон і дотримуватися порядку.

Ну і, нарешті, горезвісна контрасигнація. Позиція Ющенка з цього приводу загальновідома: скріплення президентських указів автографами прем’єра і профільних міністрів Віктор Андрійович вважає неухильним обов’язком останніх. І не зважає на світову практику, відповідно до якої контрасигнація є продуктом непротивлення сторін. А не актом примусу.

Але тепер ми навіть не про це. Річ у тому, що на більшості указів, які вводять у дію рішення Радбезу, розчерків пера глави уряду і відповідних членів Кабміну попросту немає. Оскільки, за нашою інформацією, президентський секретаріат їх у Кабінет для візування попросту не надсилає. Чим порушує статтю 106 Конституції.

А уряд мовчить. Накопичує образи. Накопичує приклади президентських зловживань. Перетворюючись із жертви на співучасника.

Закон один для всіх. Для двірника і для президента. І нехтування законом повинно обурювати всіх. Від доярки до прем’єра. Інакше законності нам не бачити ніколи.

Вибрані місця з листування друзів

Президент і прем’єр спілкуються часто. І в цьому спілкуванні Віктор Андрійович як джентльмен виступає ініціатором: численні наради в різних форматах, екстрені виклики на килим на Банкову, вимоги звітувати про виконану роботу, консультації, зустрічі й проводжання в аеропорту. Спілкуватися з допомогою листів президента і прем’єра змушує як характер їхніх стосунків, так і обумовлена законом неможливість для президента спілкуватися з Кабінетом міністрів в улюбленому жанрі доручень. Про багато листів громадськість дізнається з медіа, що, безумовно, свідчить про відкритість стосунків між гілками влади. Атмосфера листування нагадує передачу повісток на допит, переданих «по телевізору» свого часу Юрієм Луценком Бакаєві, Білоконю або Сацюку. Але іноді в цьому листуванні трапляються перли. Один з них без коментарів пропонуємо увазі читачів «ДТ».

Ось виписка з листа Віктора Ющенка від 30.11.06 на ім’я прем’єра Януковича. «Я вкрай стурбований ситуацією, яка склалася у сфері приватизації. З часу продажу «Криворіж­сталі» в Україні не було проведено жодного значущого конкурсу. Із 518 запланованих до приватизації об’єктів у 2006 році продано лише 111. Вико­нання річного плану надходжень від приватизації становить 17%. За умов збереження нинішніх тенденцій бюджет може недоотримати близько 1,5 млрд. грн. (...) При цьому уряд гальмує приватизацію інвестиційно привабливих підприємств, зокрема ВАТ «Укртелеком», ВАТ «Одеський припортовий завод», незважаючи на зниження ефективності їх діяльності і відповідно привабливості для інвесторів. (…) Зважаючи на викладене, вважаю за необхідне (...) доповнити перелік підприємствами, продаж яких компенсуватиме недонадходження до держбюджету, у разі виникнення проблем із приватизацією підприємств, які перебувають у стадії банкрутства, та інвестиційно непривабливих об’єктів (зокрема ВАТ «Укртелеком», ВАТ «Одеський припортовий завод», ВАТ «Турбоатом» тощо)».

А ось виписка з листа глави СП Віктора Балоги, адресованого прем’єру 26.03.08: «ВАТ «Турбоатом» є одним із лідерів серед розробників та виробником передових зразків турбін не лише для атомних електростанцій, а й теплових та гідравлічних електростанцій. ВАТ «Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут атомного та енергетичного насособудування» забезпечує випуск науково-технічної продукції в галузі насособудування для атомної і теплової енергетики, хімічної і нафтохімічної промисловості, гірничо-металургійного комплексу, водопостачання, комунального господарства. Тому продаж цих підприємств ускладнить реалізацію «Енер­гетичної стратегії України до 2030 року» та може призвести до втрати Україною статусу провідної держави у сфері енергетичного машинобудування».

100 днів — 100 законів

За сто днів співіснування з новим урядом Верховній Раді вдалося попрацювати в пленарному режимі всього 16 днів. У цей період до парламенту надійшло близько тисячі законопроектів, понад половину з яких (562) ініціювала коаліція. Законотворча активність опозиції виявилася вдвічі меншою — 260 документів.

Згідно з інформацією, почерпнутою з парламентських джерел, у період із 18 грудня по 26 березня були ухвалені й набули чинності 100 законодавчих актів. Ініціатором 89 з них була коаліція. Проте слід зазначити, що 81 з 89 рішень стосуються призначення дострокових виборів міських, селищних і сільських голів. Решта вісім — постанови про проведення позачергових виборів у Києві та документи, присвячені питанням вступу України до НАТО.

На другому місці за фактичною продуктивністю виявився Віктор Ющенко: п’ять президентських ініціатив, які дістали схвалення парламенту, набули чинності. Доленосних рішень у цьому переліку ви також не зустрінете. Ідеться, зокрема, про зміну прожиткового мінімуму, уточнення чисельності Збройних сил, а також про ратифікацію угод між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз і реадмісію.

Далі в нашому рейтингу йде опозиція з трьома чинними постановами — про затвердження календарного плану першої сесії та створення комісій для розслідування діяльності глави МВС і міської влади Києва.

Замикає рейтинг продуктивності Кабінет міністрів: за його ініціативи затверджено тільки один акт — бюджет країни на 2008 рік. Звертаємо увагу членів Кабміну (які регулярно підкреслюють євроінтеграційні устремління нинішньої влади) на зарубіжний досвід. У більшості європейських країн, у яких існує урядово-парламентська коаліція, основне нормотворче навантаження лягає на плечі кабінету, а не законодавчих зборів. Флагма­ном є Німеччина. Якщо нам не зраджує пам’ять, із подачі федерального уряду за останні роки ухвалено 80% усіх законів республіки. Пані Тимо­шенко, беріть приклад з пані Меркель! Утім, із Хорстом Келлером нашому прем’єру було б легше, ніж із Віктором Ющенком...

Відповідно до вітчизняної традиції, найбільш активно продукують закони депутатські осередки, близькі до уряду. Енергійність БЮТ слугує прикладом. Фракція імені прем’єра (самостійно й у співдружності) за окреслений період видала на-гора 425 проектів, 88 з яких стали повноцінними законами. Блок Тимошенко демонстрував не тільки енергійність, а й відкритість до співробітництва з опозицією. Про що свідчать такі цифри: найуспішнішими альянсами суб’єктів законодавчої ініціативи від коаліції та опозиції виявилися БЮТ—ПР (подано 17 проектів) і БЮТ—«НУ—НС»—ПР (13 проектів).

Зауважимо, що проектів, поданих спільно представниками всіх фракцій парламенту, знайшлося всього чотири.

Рішеннями, здатними істотно поліпшити наше життя прямо зараз або в перспективі, законодавці за минулі сто днів нас не тішили. З цього погляду ККД правлячої коаліції був, м’яко кажучи, невисокий.