Старий новий Верховний суд

Лічені дні залишаються до завершення конкурсу до нового Верховного суду, створення якого є центральною частиною судової реформи.

Але попри сподівання на істотне оновлення все йде до того, що новий Верховний суд принципово не відрізнятиметься від старого, а стан речей у судовій системі може бути законсервований на найближче покоління.

Для успіху будь-якої реформи важливі три складники: закони, інституції, люди. Законодавче регулювання має адекватно описувати, як працюють спроможні й ефективні інституції, а люди повинні це все впроваджувати в життя. Заберіть будь-який елемент - і жодної реформи не відбудеться.

Це добре видно на прикладах сьогодення. Національне агентство з питань запобігання корупції має адекватне законодавче забезпечення, але виявилося тотально інституційно неспроможним. Патрульна поліція добре стартувала, але нині потерпає через брак кадрів і нереформованість решти структур МВС. Про реформи, які, так і не розпочавшись, зупинилися у вигляді законопроектів у сесійній залі Верховної Ради, годі й говорити.

У судовій реформі ситуація з першими двома складниками ніби задовільна. Минулого року були ухвалені і набрали чинності зміни до Конституції, а також нові закони "Про судоустрій і статус суддів" і "Про Вищу раду правосуддя", на черзі зміни до процесуальних кодексів. Вдосконалюється й інституційна побудова: ми збільшуємо незалежність суддів, переходимо до триланкової системи судів, потроху запроваджуємо приватних виконавців і електронний суд.

А судді хто?

Складник "люди" в судовій реформі був і залишається ключовим. Ідея суду, власне, й полягає в ухваленні рішень людьми "на підставі закону і власного переконання". І дискреція (тобто межі розсуду) в суду - найширша серед усіх державних органів. За цих обставин не дивно, що від того, хто є суддями, успіх реформи залежить найбільше.

Саме тому центральною частиною реформи стало оновлення суддівського корпусу. В 2015 році судам довіряли повністю лише 0,7% громадян, а що корупція в судах є головною проблемою були переконані 94%. Відповідно, потрібно було замінити тих, хто йшов до судової системи брати хабарі й виконувати чиюсь політичну волю, на тих, хто готовий судити чесно й неупереджено.

Для цього змінами до Конституції і новим законом "Про судоустрій і статус суддів" було передбачено створення нового Верховного суду на конкурсних засадах. Брати участь у конкурсі могли як чинні судді будь-якої інстанції, так і фахівці з-поза меж системи - адвокати і науковці. Результатом, мав стати найвищий суд абсолютно нової якості, який повинен не тільки справедливо остаточно вирішувати справи, а й формувати сталу судову практику, обов'язкову і зрозумілу для всіх.

Принаймні так судову реформу нам описував її автор президент України. На жаль, на практиці поки що все складається інакше.

Проблеми вибору

Добір здійснює Вища кваліфікаційна комісія суддів України - спеціальний орган, що в більшості складається з суддів, обраних самими суддями. Це європейський стандарт, на який ми погодилися, попри те що дослідження говорять про неоднозначність, а то й явну шкідливість такого підходу в країнах з перехідною демократією. Логіка проста: якщо реформа спрямована на оновлення суддівського корпусу, навряд чи доцільно його доручати органу, який складається переважно з представників старої судової системи.

Проте з організаційного погляду процес відбору старував непогано. Досить оперативно на 120 вакансій, на які було оголошено конкурс, прийняли документи від 846 кандидатів.

Проблеми почалися з етапу допуску до конкурсу, в результаті якого ВККС через досить специфічне положення закону і його трактування відмовила в допуску 45% науковців і адвокатів, майже вдвічі скоротивши кількість кандидатів з-поза меж системи. При цьому серед чинних суддів цей показник становив лише 7%.

653 кандидати, які були допущені, на першому етапі складали іспит з двох частин - анонімного тестування і практичного завдання. І якщо в результатах оцінювання тестів ніхто не засумнівався, то оцінювання практичного завдання викликало цілу низку запитань. Насамперед оцінки членів комісії за письмові роботи не тільки сильно розходилися з очікуваннями кандидатів і професійної спільноти, а й були статистично малоймовірними, що дало підстави сумніватися в неупередженості комісії.

Більше того, наступного дня після оприлюднення мінімальних балів і результатів письмових робіт ВККС скоригувала своє рішення, повернувши до числа тих, хто продовжує участь у конкурсі, 43 кандидатів, серед яких - чинна заступниця генпрокурора Анжела Стрижевська і чинний заступник голови Вищого адміністративного суду України Михайло Смокович.

Після цього громадськість зверталася до комісії з вимогою оприлюднити завдання і методологію оцінювання, щоб переконатися в тому, що фальсифікацій не було. Але вимога залишилася без задоволення.

У пошуках доброчесних

Втім, найцікавіше відбувається нині, на етапі співбесіди й дослідження досьє кандидатів, коли оцінюється доброчесність суддів і кандидатів на посаду судді - якість, якої судовій системі всі ці роки бракувало найбільше.

З цією метою закон передбачає заповнення кожним суддею і кандидатом на посаду судді декларації доброчесності, а для перевірки відповідності суддів і кандидатів критеріям доброчесності та професійної етики створено Громадську раду доброчесності. Це офіційний орган, що на 100% складається з представників громадськості (адвокатів, правників-науковців, правозахисників і журналістів). Відповідно до закону він дає оцінку кандидату, і в разі негативного висновку ГРД комісія може погодитися або не погодитися з ним.

На сьогодні вийшло так, що в 80% випадків Вища кваліфікаційна комісія суддів не погодилася з негативними висновками ГРД, "заплющивши очі" на очевидні порушення. Серед кандидатів, які отримали "вето" від Громадської ради доброчесності, але яких пропустила до наступного етапу Вища кваліфікаційна комісія суддів, - судді Майдану, порушники прав людини, судді, що не можуть пояснити походження свого майна.

Рух ЧЕСНО, кампанія "ЧЕСНО. Фільтруй суд!" наводить кілька прикладів, коли надто лояльне ставлення членів комісії мали представники чинної судової влади, які обіймають адміністративні посади.

Голова Верховного суду Ярослав Романюк після ухвалення диктаторських законів 16 січня зібрав брифінг і публічно привітав їх ухвалення. Під час співбесіди Романюк визнав, що підтримка законів 16 січня була "помилкою". Так само "помилкою" пан Романюк назвав позбавлення ним 97-річної пенсіонерки житла і кількарічну відмову в захисті порушеного права, що детально описано в рішеннях Європейського суду з прав людини, який визнав дії українських суддів грубим свавіллям і відмовою у правосудді.

Продовжує участь у конкурсі також Голова Окружного адміністративного суду міста Києва Павло Вовк. Останній зміг переконати ВККС у тому, що насправді не живе в незадекларованому будинку. Хоча зранку 26 травня саме в цій будівлі кандидата разом із колишньою дружиною виявило під час обшуків НАБУ. Цікаво також, що під час співбесід з очільником ОАСК на найцікавіших моментах дивним чином зникав звук, і активістам не вдалося почути усі аргументи судді щодо його статків та політичних зв'язків (суддя був помічником Ківалова та був помічений на зустрічі із "куратором" у прокуратурі і судах нардепом від БПП Олександром Грановським).

Аналітики кампанії "ЧЕСНО. Фільтруй суд!" також зафіксували факти упередженості комісії під час спілкування з кандидатами та членами Громадської ради доброчесності під час 43 співбесід: зокрема, члени комісії набагато прискіпливіше, ніж кандидатів, "співбесідували" представників Громадської ради доброчесності. Під час співбесіди з головою Ради суддів Валентиною Сімоненко це неподобство сягнуло апогею: практично на жодне з запитань представника ГРД кандидатка не відповіла, натомість увесь час, відведений на запитання стосовно доброчесності, був присвячений "допиту" членами комісії представника громадськості.

Остаточно доля цих та інших кандидатів вирішуватиметься на пленарних засіданнях ВККС, які розпочнуться з 6 червня. На ньому для подолання негативного висновку Громадської ради доброчесності комісії потрібно буде назбирати дві третини, тобто 11 голосів з 16-ти. Але попри численні заклики громадськості робити це відкрито, оприлюднивши індивідуальні оцінки членів комісії кандидатам і рейтинг кандидатів до пленарного засідання, ВККС уже ухвалила рішення робити все навпаки.

Вишенькою на торті є те, що не відома й методологія оцінювання членами комісії більшої частини співбесіди і суддівського досьє кандидата, а тим часом цей етап коштує найбільше - 790 балів з 1000 можливих. У цьому є ризик, що рішення будуть ухвалені свавільно, поза будь-якими об'єктивними критеріями на користь "правильних" кандидатів. Представники громадянського суспільства неодноразово звертали увагу й на це, але відповіді не отримали. Зважаючи на те, що часу до фінального етапу співбесід залишається чимдалі менше, а жодної методології не оприлюднено, віри в те, що вона взагалі існує, практично не залишається.

Що робити?

Найкращим запобіжником від корупції є прозорість. Ще не пізно ухвалити рішення, забезпечивши максимальну прозорість і довівши суспільству, що конкурс відбувається об'єктивно. Для цього потрібно:

1) передбачити в Регламенті ВККС персональне голосування членів комісії щодо подолання висновків Громадської ради доброчесності на її пленарному засіданні й оприлюднення цих результатів;

2) виставити бали за результатом співбесіди до пленарного засідання комісії, оприлюднити рейтинг кандидатів заздалегідь до пленарного засідання;

3) оприлюднити методологію виставляння балів, вже виставлені бали (загальні і від кожного члена колегії ВККС) і рейтинг кандидатів до пленарного засідання Вищої кваліфікаційної комісії суддів.

Критики такої позиції посилаються на те, що рівень прозорості і так безпрецедентний. Чого варті лишень онлайн-трансляції співбесід. Це правда. Вони ведуться, і там також можна побачити чимало цікавого. Але безпрецедентний не означає достатній. Не забуваймо, що безпрецедентним є також рівень корупції і кругової поруки в судовій системі. І перебіг конкурсу дав уже чимало приводів для занепокоєння.

Замість резюме

Розраховувати на ідеальний Верховний суд станом на сьогодні навряд чи розумно. Та й навряд чи він можливий узагалі.

Наше завдання - не пошук ідеалу, а досягнення максимально можливого результату. Із цим Верховним судом нам жити ще років 25, бо його суддів після призначення звільнити буде практично неможливо. І від того, яким буде кожний суддя цього суду, залежатимуть людські долі, результати приватизації і президентських виборів.

Мусимо зробити останнє зусилля і домогтися об'єктивного завершення конкурсу.