Списки: відкриваємо і… виграємо?

У понеділок президент внесенням у Верховну Раду свого законопроекту готовий підтвердити намір команди СП провести парламентські вибори за новою виборчою системою. Відкриті списки, на думку Віктора Андрійовича, допоможуть подальшій розбудові демократії в країні, а також поставлять заслін політичній корупції всередині партій. Та хто б сперечався! Якби гарант не гнав коней і не говорив про дострокові вибори. Однак саме негайне відкриття списків у пакеті з достроковими парламентськими виборами та скасуванням депутатської недоторканності стало ключовою умовою, яку висунув Ющенко політичним елітам, наважившись на дострокові президентські вибори. І що еліти? Прем’єр та спікер багатозначно мовчать другий тиждень. Ющенко ж, продовжуючи свій самотній наступ, тепер уже на законодавчому фронті, ризикує:

а) остаточно заплутати ситуацію — у ВР вже є вісім (!) законопроектів, що відкривають партійні списки (у тому числі й лідера «Єдиного центру» пана Кріля, одного з членів команди президента, який розраховує на основні дивіденди від цієї законодавчої новели);

б) ще раз переконатися у відсутності підтримки в парламенті, який, найімовірніше, проігнорує цей творчий порив гаранта, як і нову Конституцію;

в) публічно зафіксувати нездоланне прагнення решток своєї команди за будь-яку ціну застовпити місце у владі до президентських виборів, зробивши ставку на хаос і плутанину, поєднані з одночасними перевиборами президента і парламенту, а також екстреною зміною Конституції та виборчого законодавства.

Але! Експерти одностайно стверджують: ухвалення нашвидкуруч таких законодавчих актів, які потребують філігранного опрацювання, може принести перемогу кому завгодно (у тому числі й зануреній у політтехнологічні пошуки команді президента), але не країні. Політична система не любить різких рухів. Тим більше напередодні таких глобальних подій.

На жаль, охочих розхитати її в найменш підходящий момент — політичної й економічної кризи — така обставина аж ніяк не бентежить. Показово й те, що серед них, за давньою доброю українською традицією, опинився й черговий президент, чий термін на посаді завершується. Цього разу — Ющенко.

Галопом по Європах

Немає такого закону, що задовольняв би всіх.

Катон Старший

Наші кандидати у слуги народу вже ходили до перемоги мажоритарним шляхом. Спочатку з патріотичними думками в головах (1994 р.), потім — із мішками доларів напереваги (1998 р.). Потім їхній шлях роздвоївся, мішки змішалися з ідеями, а мажоритарні округи — з партійними списками. Але в чистому залишку країна, за влучним висловом Олександра Мороза, все одно отримала 300 мільйонерів у парламенті і настирливі роздуми про те, що треба щось змінювати. Змінили. Вже 2004-го боротися за прописку в Раді кандидати вирушали виключно партійними колонами, обіцяючи привести в парламент нехаризматичних професіоналів, які не мали жодних шансів конкурувати з олігархами і пройти за мажоритаркою. Ну й заодно всі дружно заприсяглися нарешті зайнятися партійним будівництвом і явити світові цілеспрямовані ідеологічні об’єднання. Таки привели: переважно професійних бізнесменів, водіїв та секретарок. І побудували — некомпетентний парламент, який досі не запропонував країні чіткого антикризового пакету, і комерційні партійні організації, зав’язані виключно на амбіціях лідерів та можливостях спонсорів.

Тепер систему, на яку країна свого часу покладала стільки надій і яка, власне, й допомогла сформувати сьогоднішнє явище під назвою Верховна Рада шостого скликання, хто тільки не критикує. І самі політики, і їхні виборці, і навіть європейська спільнота, на яку ми щосили рівняємося і в яку нам так і не довелося за ці роки влитися. Моніторинговий комітет ПАРЄ неодноразово відзначав, що пропорційна система виборів, ухвалена у березні 2004-го й закріплена компромісними змінами Конституції 2005-го, позбавила українських виборців можливості впливати на формування партійних списків. Процес якісного наповнення парламенту повністю відданий на відкуп партійним бонзам, які успішно душать внутрішньопартійну демократію, пропонуючи місця в списку виключно тим, хто добре платить. І служить. Поодинокі винятки лише підтверджують правила.

Комерційні гуртки за інтересами, хоч би як вони сьогодні називалися — ПР, БЮТ, «НУ—НС», БЛ чи КПУ, виключили зі своєї сфери виборця. Зв’язок із округами перерваний. Персональну відповідальність перед виборцем за бездіяльність і прийняті рішення — знищено.

Чому це сталося? Що потрібно зробити, аби виправити становище? Як примусити партії розвиватися в інтересах суспільства й держави? Досвід західних країн пропонує комплекс заходів, можливих, зокрема, і в рамках нашої чинної пропорційної системи із закритими списками. Серед них: виділення регіональних сегментів у списках; державне фінансування партій; підвищення прохідного бар’єра для блоків; обмеження депутатської недоторканності і скасування імперативного мандата; удосконалення партійного законодавства, вибудуваного на махровому демократичному централізмі; проведення адміністративно-територіальної реформи з передачею влади на місця, що автоматично повернуло б партії та їхніх лідерів у бік регіонів. А також закріплення цих позицій у Конституції.

Тобто йдеться про безліч інструментів (серед яких можуть бути й відкриті списки в тому числі), спрямованих на планомірне й поетапне вдосконалення та розвиток національної політичної системи. І одного місяця тут явно не вистачить. Проте розвивати й удосконалювати — це не наш принцип. Нам краще від­разу змінювати. І дарма, що інколи шило на швайку. І без контекс­ту комплексних заходів. Головне, щоб момент був підходящий. Для однієї або зразу кількох партійних комерційних організацій. Однак запитай сьогодні в будь-кого з депутатів, що таке ці «відкриті списки», і ті, в кого очі не округляться, скажуть: «Це коли виборець не тільки «вибирає» партію, а й вказує своє ставлення до того чи іншого кандидата, голосуючи за конкретну людину в списку». А потім дадуть два десятки варіантів:

— це коли на кожному окрузі «простирадло» із 450 прізвищ, на якому рука виборця в результаті визначає рейтинг і місце кандидата в списку;

— це коли на кожному із 450 округів одну партію представляє один депутат;

— це коли частина списку закрита, а решта пускаються у «преференційне плавання»;

— це коли можна поставити не одну, а кілька галочок навпроти прізвищ кандидатів;

— це коли можна самостійно вписати прізвище шанованого тобою депутата. І т. д. і т. п.

Ще більші різночитання в розумінні того, за якими методиками визначати прізвища та кількість кандидатів-переможців і розподіляти мандати всередині партії. Одні українські законодавці, котрі тямлять на питанні, орієнтуються на метод «квот», різновидів якого — десятки, інші — на метод «дільників», не менш поширений на Заході. У механізмах визначення виборчих і партійних рейтингів кандидатів — теж неоднозначність. Погляди на необхідну кількість виборчих округів варіюють від 27 до 450, прохідний бар’єр для партій скаче від нуля до десяти.

Отож, усе це несистематизоване господарство з восьми різношерстих законопроектів та окремих думок, періодично озвучуваних партійними лідерами і депутатами на політичних шоу, вже в понеділок увінчає законопроект президента і його верховне прохання «ухвалити закон негайно».

Але як?! Якщо на кожен обнадійливий плюс європейської ідеї відкритих списків обов’язково припадає масний мінус особливостей чи то нашого менталітету, чи то сформованих в українському політикумі традицій. Який, до речі, і поклав на лопатки популярну і працюючу в хороших руках пропорційну систему.

Обнадійливі плюси і масні мінуси

Найкращі закони не допоможуть, якщо люди геть негодящі.

В.Швебель

У числі незаперечних переваг пропорційної виборчої системи з відкритими (або регіональними, що не одне й те саме) списками експерти називають низку досить оптимістичних речей. Однак спробуємо схематично співвіднести основні з них з нашою реальністю:

1. Поява конкретного кандидата тієї чи іншої партії в окрузі — замість списку «сірих конячок» — під прикриттям харизматичної п’ятірки закріпить перерваний зв’язок депутата і партії з виборцями. Без сумніву, депутат змушений буде повернутися у свою приймальню, завести собі помічників у регіонах і перейнятися проблемами людей, котрі його обрали. Тому, навіть купуючи перемогу, депутати не лише роздаватимуть виборцям по 30—40 гривень, а й вирішуватимуть фінансові проблеми конкретних шкіл, лікарень, підприємств.

Щоправда, паралельно не менш міцний зв’язок буде встановлено і з потенційними спонсорами місцевих кампаній кандидатів. Вирішення проблем їхніх (або своїх) заводів і пароплавів депутатам доведеться вписати у список обов’язкових пріоритетів. Запитання, на якому етапі дядечки з товстими гаманцями вступлять у гру — на етапі передвиборної кампанії, надавши необхідну суму кандидатові, чи в момент голосування, коли збіднілий на виборах нардеп не зможе відмовитися від вигідної пропозиції, — залишається відкритим. Тоді як питання про те, чи буде парламент вільним від олігархів та їхніх ставлеників, автоматично закривається. Не буде. Ми отримаємо в Раді мінімум 300 мільйонерів. Якщо в благополучні роки технологи за гроші проводили кандидатів, які жодного разу не з’являлися на окрузі, то що казати про кризові часи. Циніки від політтехнологій переконані: округи буде скуплено з потрухом. Що таке бізнес при владі — ми вже знаємо. А наскільки може бути компетентним державний орган із бізнесменів — запитання риторичне.

2. Відкриття партійних облич у регіонах посилить внутрішньопартійну конкуренцію. Що, безперечно, не може не позначитися на зміні якісного складу депутатського корпусу. Партії будуть змушені, посунувши «водіїв і секретарок», звернутися до авторитетних політиків, а також місцевих лідерів громадської думки, намагаючись залучити їх на свій бік.

Водночас усередині і без того «пошарпаних» українських партій можуть початися необоротні процеси міжусобної боротьби за прохідні округи. Їх на всіх не вистачить. У «регіонів» засланням вважатиметься округ у Львові та Івано-Франківську. У решти — в Донецьку і Луганську. Крім того, це призведе до поглиблення регіоналізації. Оскільки взяти 10% у Тернополі Партія регіонів зможе, а от підкорити округ харизмою біло-синього кандидата — навряд чи. Як наслідок — партії згорнуть активність у «недружніх» регіонах.

3. Зав’язка кандидатів на регіонах послабить диктат лідера партії. Останній змушений буде рахуватися з депутатами, котрі пройшли в парламент не тільки завдяки його великій волі, а й усупереч активності конкурентів у конкретному окрузі. Однак така новація загрожує утворенням дрібних регіональних вотчин, розукрупненням партій, котрі в результаті ризикують назавжди зависнути у своєму зародковому стані. Плюс лідер буде об’єктивно опиратися відцентровим процесам із допомогою того ж таки імперативного мандата. Внаслідок цього депутати ризикують потрапити в складну вилку стосунків із місцевими елітами, котрі привели їх у парламент, і лідером, котрий надав можливість іти під прапором партії.

4. Скасування депутатської недоторканності відіб’є в бізнесу бажання заробляти з допомогою ресурсу влади і балотуватися в парламент. Багато хто переконаний, що таким чином нарешті відкриється дорога в Раду професіоналам, лідерам громадянського суспільства, юристам і економістам.

Насправді президент лукавить, коли закликає скасувати депутатську недоторканність. Ніхто й ніколи її повністю не скасує. Урізати — так. Але навряд чи цим складом парламенту. Чому? За нашої заполітизованості силових структур, «непідкупності» судів будь-який депутат, навіть присутній на Таємній вечері 2000 років тому, стане об’єктом маніпуляції. І ніщо не убезпечить його від ситуації, коли він раптом виявить у кишені свого піджака пакет із наркотиками.

До того ж ніхто не обраховував економіки проекту відкритих списків: у скільки вони обійдуться партіям і кандидатам? Якщо раніше купувалося місце в списку, то з появою регіонального акценту потрібно буде заплатити партіям за хороший округ і виборцям — за голоси.

Однак усе перелічене вище взагалі не має жодного сенсу, якщо складання списків, делегування кандидатів і розподіл округів між ними відбуватиметься на центральному партійному рівні і залежатиме виключно від лідера або волі «ручного» з’їзду. Що, до речі, передбачено більшістю законопроектів, представлених у парламенті. У тому числі і пана Кріля, партія якого разом із президентом і главою його секретаріату так щиро переймається вдосконаленням української демократії.

Після такого показного її «вдосконалення» виборча демократія може за традицією «поліпшити» форму, при цьому цинічно поховавши зміст.

Політичні ставки

Необхідність ламає всі закони.

Сенека

Таким чином, життєва потреба команди СП залишитися при владі теоретично може зламати стару виборчу систему, так і не побудувавши нової. Говорити в цій ситуації про якусь безкорисливу турботу про інтереси суспільства і держави, до чого закликає президент, не випадає. Його команда розраховує на конкретні трофеї. Плутанина в комісіях при підрахунку голосів і конфронтація в партіях, зумовлені новим виборчим законом, у поєднанні з адмінресурсом, виборами дублем і прогинанням під главу СП Комітету виборців України, а головне — ставка на накопичений командою серйозний фінансовий ресурс і «грошові мішки», які здатні під прапором президента виграти комерційну боротьбу за округ, можуть дати, за розрахунками Банкової, до 100 депутатських багнетів. Тоді як пропорційна система і закриті списки — удвічі-втричі менше.

А тепер повернімося до слова теоретично. Насправді план команди СП сьогодні реалізувати практично неможливо. На те є кілька причин.

По-перше, враховуючи опір Кабміну, в арсеналі котрого «головний силовик» Мінфін і категоричне небажання прем’єра виділяти гроші на вибори, у Ющенка просто не залишається часу на те, щоб реалізувати свій сценарій і оголосити дострокові вибори.

По-друге, як пояснив «ДТ» заступник глави фракції «НУ—НС» Руслан Князевич, підписана коаліцією угода не передбачає голосування фракцій за законопроекти, котрі можуть сприяти проведенню дострокових парламентських виборів, оголошених президентом без наявних на те законних підстав.

По-третє, хоча в рішеннях з’їздів усіх без винятку політичних сил (крім комуністів) є пункт про необхідність змінити виборчий закон і запровадити відкриті списки, політикум досі не має зведеного й узгодженого законопроекту. Котрий, якби існував реально, неодмінно полегшив би завдання президенту.

Однак і ця обставина не гарантувала б оперативної зміни закону про вибори. Оскільки в ньому категорично не зацікавлені БЮТ і більша частина «НУ—НС», представники якої бачать себе або кандидатами у список Тимошенко, або засновниками самостійних проектів. Регіонали навіть не розглядали цього питання на засіданні фракції. Комуністи ні за які пряники не підуть на таке голосування. Втім, як і Литвин, котрий сьогодні не має стовідсоткових гарантій, що, вирушивши у вільне плавання, його депутати забезпечать склад фракції в тій кількості, в якій вона сьогодні представлена у Раді.

Схоже, серйозно до президента поставилися тільки члени ЦВК. Неймовірно, але факт: фахівці Центральної виборчої комісії вже розробляють демоверсію програм підрахунку голосів під усі виборчі законопроекти, котрі залежалися в Раді. Певно, щоб заздалегідь знати в обличчя можливого переможця?