СПГ-фактор у гібридній війні Росії в Європі

Спочатку про нафту. На початку березня інвестиційний банк Caracas Capital повідомив новину про факт постачання російської нафти до США на тлі скорочення експорту туди венесуельської сировини.

Російські ЗМІ негайно зробили з цього сенсаційну новину про досягнення історичного максимуму нафтового експорту з РФ до США з 2011 р. та про те, що в американські порти танкери прийшли і з Новоросійська, і з Санкт-Петербурга. Але прикра правда в іншому.

Поставки до США: мала комерція і велика пропаганда

Така новина не залишилася непоміченою, хоча насправді сенсація виявляється мікроскопічною за своїм масштабом на тлі американського нафтового сектору. І стосується вона постачання до США не так сирої нафти, як нафтопродуктів. Виявляється, що з 22 лютого по 1 березня в США надійшло дев'ять танкерів, які доставили 3,19 млн бар. нафти та нафтопродуктів, зокрема, паливного мазуту.

Далі - статистика від Міжнародного енергетичного агентства. У 2018 р. нафтовий імпорт США становив 3,1 млн бар. на добу (для порівняння, десять років тому, напередодні сланцевої революції, імпорт дорівнював 11,1 млн бар. на добу). Тобто з Росії у США було поставлено нафтової продукції в обсязі аж одного дня нинішнього рівня американського імпорту.

А от тепер справжня сенсація. За даними ОПЕК, Росія у 2019 р. повинна наростити постачання нафти на ринок до 11,44 млн бар. на добу, що незначно перевищить показник 2018-го - 11,33 млн. У США інший темп: вони виведуть на ринок 18,24 млн бар. на добу, що значно перевищить показник минулого року в 16,54 млн! Недалеко той час, коли США припинять імпорт нафти, як це вже сталося з природним газом. І це відбудеться не десь там за обрієм далеких літ, а протягом найближчих 3–5 років.

Тим не менш факт російських нафтових постачань у США має місце. Виглядає так, що Росія допомагає США подолати певні локальні проблеми, пов'язані з майже повним припиненням імпорту нафти з Венесуели. Звісно, цей імпорт не є критичним для США. До того ж нафта перероблялася на заводах, що належать компанії Citgo, власником якої все ще є національна нафтова компанія Венесуели PDVSA. А от споживачі, які отримували нафтопродукти з трьох НПЗ, розташованих у Техасі, Луїзіані та Іллінойсі, що у сумі становлять аж 5% нафтопереробних потужностей США, звісно, зіштовхнулися з проблемами. І тут росіяни приходять "на допомогу", а насправді користуються моментом з певним прицілом - як на території "американського агресора" зробити гроші та досягти певних цілей.

Як і у випадку з "Шевроном". Ця всесвітньо відома компанія, на відміну від інших американських нафтових гігантів, "дивом" зберегла свої активи у Венесуелі. Вони не були відчужені режимом Чавеса-Мадуро. Диво полягає в тому, що росіяни замовили слово за "Шеврон" у Каракасі. Але не за так. З-поміж іншого, компанія є тим суб'єктом, який чинить перешкоди у США запровадженню жорсткішого санкційного режиму проти Росії. Вона йде в авангарді руху за відновлення американо-російських відносин, виступає співорганізатором певних спільних заходів, зокрема, в рамках щорічного "Діалогу Форт-Росс", який спрямовано на адвокацію та просування інтересів путінського режиму не стільки напряму у Вашингтоні, скільки з глибокого тилу США у найбільшому американському штаті Каліфорнія.

Чому? Та тому, що Росія має важіль впливу на "Шеврон", адже основний експортний трубопровід з одного із найприбутковіших багаторічних проектів компанії - розробка казахстанського родовища "Тенгіз" - проходить через територію РФ і контролюється російським нафтотранспортним монополістом "Транснефтью", а нафта потрапляє на світовий ринок з термінала в Новоросійську. Показово, що партнером "Діалогу Форт-Росс" з російського боку є саме "Транснефть". Такий собі ланцюжок впливу Кремль-"Транснефть" -"Шеврон" -Форт-Росс-Каліфорнія-Вашингтон.

Таким чином, росіяни отримують потрійну вигоду: закріпили у своїй орбіті "Шеврон" - впливового спільника всередині США, використовують катастрофічне становище Венесуели, одночасно захищаючи режим Мадуро від "американської агресії" й заробляючи на поставках російських нафтопродуктів до "агресора" під пропагандистським супроводом про велич Росії, адже вона зуміла вийти на рекордні постачання в США.

Та насправді у такий спосіб на американському ринку заробляються кошти для фінансування російських приватних військових компаній, що діють у Венесуелі. Зокрема, відомої ПВК Вагнера, про присутність якої у цій країні вже не раз ішлося у світових ЗМІ.

Окрім цього, слід взяти до уваги, що Росія, опираючись усіляко американським санкціям проти Венесуели, як і проти Ірану, зацікавлена в тому, щоб нафта з цих країн, які мають найбільші її запаси у світі, якомога менше потрапляла на міжнародні ринки. Адже тоді вивільняється додаткова ніша для російських поставок. Такий от він, Путін, гібридний друг Каракаса і Тегерана.

СПГ-рекорди РФ vs американський СПГ-поступ

Тепер про газ. Скраплений.

Ключове повідомлення росагітпропу: Росія в лютому 2019 р. доставила найбільший обсяг скрапленого природного газу в Європу, обігнавши за поставками СПГ колишніх лідерів. Подібно описаній вище нафтовій "сенсації", береться певний проміжок часу, коли російські постачання СПГ в Європу переважали, й у такий спосіб робиться медіа-фурор. Мовляв, Росія завжди була на передових позиціях за постачанням газу в ЄС трубопроводами, а тепер ще й по СПГ виходить у лідери! США, звісно, плентаються десь там позаду, бо їхній СПГ надто дорогий. Катар теж позаду. Європа віддає перевагу російському газу!

Поглянемо більш ретельно на цю "сенсацію" і на те, як довго вона протримається. ЄС зробив висновки з двох газових криз 2006-го та 2009 р., влаштованих Росією для України та Європи. Ще у травні 2014-го Європейська комісія оприлюднила нову Стратегію енергетичної безпеки (SWD 2014 330 final) та організувала проведення стрес-тестів, якими моделювалися сценарії повного припинення експорту російського газу до ЄС. Стрес-тести показали, що тривале порушення постачання матиме істотний, але не катастрофічний вплив на ЄС.

Щоб мінімізувати можливі негативні наслідки, в Європі стали розглядати СПГ як головне джерело диверсифікації постачань газу, окремо відзначаючи нові можливості імпорту СПГ зі США, Австралії, Катару та Східної Африки.

До речі, стратегія Євросоюзу не передбачає імпорту російського СПГ, оскільки фактично з РФ уже й так імпортується 39% газу. Навпаки, для зменшення залежності від РФ було заплановано реалізувати низку інфраструктурних проектів, у тому числі будівництво СПГ-терміналів у Польщі, Греції, Хорватії, країнах Балтії. Термінали в Польщі та Литві вже введені в експлуатацію.

У Європу в 2017 р. СПГ надходив з 14 країн. Найбільші обсяги імпортувалися традиційно Іспанією, Францією, Італією, Великою Британією, які давно мають справу з СПГ, а також Туреччиною. Загальний обсяг, за даними компанії BP, становив 65,7 млрд кубометрів. Зі США надійшло 2,6 млрд кубометрів у вигляді СПГ. Найбільшими постачальниками традиційно були Катар, Алжир, Нігерія, Норвегія.

Однак обсяги експорту СПГ зі США зростають високими темпами. В 2017 р. експортовано 17,4 млрд кубометрів, що в чотири рази перевищує показник 2016-го. За той же період експорт російського газу збільшився лише на 6%. Наочно демонструє зростання американського експорту до Європи четвертий квартал 2018 р., коли експортні обсяги збільшилися в понад чотири рази.

З Росії ж СПГ експортується в Європу тільки з Ямалу, де розташовані виробничі потужності спільного підприємства "Ямал-СПГ", акціонерами якого є російський "Новатек" (60%), французька Total (20%) і китайські компанії (20%). Наприкінці 2018 р. було запущено третю виробничу лінію, а загальна потужність становила 16,5 млн т на рік. "Новатек" очолює також проект "Арктик СПГ 2", що передбачає будівництво трьох черг з виробництва СПГ потужністю 6,6 млн т на рік кожна.

У "Газпрому", який довго пас задніх, також є види на СПГ. У 2017 р. російська компанія експортувала 3,34 млн т (4,46 млрд кубометрів), що включає СПГ з проекту "Сахалін-2" і перепродаж чужої продукції на ринку ЄС. Виробництво СПГ "Газпром" планує розвивати спільно з "Шелл" у рамках розширення проекту на Сахаліні (9,6 млн т на рік) і реалізації проекту "Балтійський СПГ" в Усть-Лузі (10 млн т на рік). У Калінінградській області з метою "підвищення енергетичної безпеки регіону" (ймовірно, за кремлівськими уявленнями, - Литва погрожувала перервати транзит) "Газпромом" реалізовано проект плавучого СПГ-термінала.

Що стосується американського СПГ, то існуючі потужності зі зрідження природного газу становлять 32,01 млн т, що приблизно дорівнює 44 млрд кубометрів у газоподібному стані, а пікові потужності семи виробничих ліній на трьох заводах по зрідженню - 36,68 млн т, або приблизно 50 млрд кубометрів газу після регазифікації. Американська Адміністрація енергетичної інформації EIA оцінює, що після того, як буде введено в експлуатацію додаткові об'єкти, що зараз перебувають на стадії будівництва, номінальна потужність зрідження США досягне 72,3 млн т, або 95 млрд кубометрів, при базовому навантаженні, a пікові потужності становитимуть 80,9 млн т, або близько 106 млрд кубометрів газу.

За даними звіту Міжнародного газового союзу (IGU World Gas LNG Report), у 2023 р. виробництво СПГ у США досягне 70 млн т на рік, що практично збігається з даними ЕІА, в Австралії - близько 90 млн т, а в РФ - лише 30 млн т.

До речі, австралійський СПГ справить ефект доміно для світового ринку. Він потіснить катарський та американський СПГ на азійських ринках, а ті спрямуються на європейський, конкуруючи між собою. Це вже стало проявлятися на азійському ринку внаслідок збільшення протягом останніх двох років постачань австралійського СПГ.

"Газпром" довго не визнавав, що СПГ із США зможе скласти конкуренцію російському газу, кожен раз наголошуючи, що він завжди буде дешевшим за американський. Зараз ситуація змінилася, - ціни на ринках Японії, Китаю, Кореї знизились. І нещодавно в "Газпромі" визнали, що можуть зіткнутися з конкуренцією СПГ через можливе переспрямування потоків з Азії до Європи.

До слова, цікавим є приклад Іспанії, яка внаслідок свого географічного положення традиційно отримує трубопровідний газ з Алжиру, а СПГ імпортує переважно з дев'яти країн світу, тепер же додалися і США, і Росія. Такий глибоко диверсифікований імпорт газу Іспанією дозволяє тримати ціну на рівні, що може бути навіть нижчий за середню ціну імпорту до Німеччини, яка напряму не купує СПГ. За офіційними іспанськими та німецькими даними, це спостерігалося в січні-березні 2018 р.

Для чого потрібні російські нафтогазові "сенсації"?

1 січня 2020 р. закінчується дія транзитного контракту між "Нафтогазом України" і "Газпромом". Останній не погоджується укладати новий контракт згідно з європейським газовим законодавством, яке діє і в Україні. Очевидно, що "Газпром" збирається повністю припинити транзит через ГТС України, щоб у черговий раз продемонструвати усім "кузькину мать", а Україну виставити недоговороспроможним, непередбачуваним і ненадійним транзитером.

Російські потоки на Балтиці та Чорному морі ще не будуть готові взяти на себе повне проектне навантаження, хоча "Газпром"-шоу" з показушним відкручуванням вентиля на них відбудеться. Отже, через невизначеність із потоками (а тут ще й Королівство Данське додало клопотів щодо улюбленого дітища Путіна-Меркель - "Північного потоку-2") для Росії існує ризик не виконати зобов'язання з постачання газу своїм європейським клієнтам і наразитися на судові претензії з їхнього боку. Тому вже зараз опрацьовується варіант максимізації компенсаційних постачань газу з Ямалу у вигляді СПГ на ринок ЄС задля уникнення або мінімізації штрафних санкцій та обмеження невдоволення Берліна і Брюсселя "дуже глибоким занепокоєнням", якщо Москва вирішить вдатися до наступного етапу збройної агресії проти України.

Експорт СПГ із США на європейський ринок може значно збільшитися вже в 2019 р. за рахунок переспрямування частини поставок з Азії в Європу. Цьому сприятимуть зниження цін на азійському ринку, а також зміна цін на фрахт суден, що використовуються для поставок. А справжньою сенсацією наступного зимового сезону може стати падіння цін на газ на ринку ЄС унаслідок російсько-російської конкуренції між газпромівськими і негазпромівськими потоками.

Для нас за обставин повної російської газової блокади залишається логічний варіант максимізації закачування газу в підземні сховища (ПСГ) на зимовий період, розвертання за необхідності газотранспортної системи в реверс зі спокійним проходженням зими.

Розраховувати на солідарність ЄС особливо не варто, оскільки там домінуватимуть німецькі та німецько-російські інтереси "на потоках", а євроінституції стають дедалі слабшими і не в змозі змусити країни-члени дотримуватися прийнятих норм і правил. Наприклад, постачання СПГ російського походження до країн ЄС суперечать вимогам згаданої Європейської стратегії енергетичної безпеки, оскільки обсяги поставок газу з РФ уже перевищують третину загального імпорту до ЄС, наближаючись до 50%. Берлін це вперто ігнорує, Брюссель - безсилий.

У "Газпромі" розуміють, що Україна цілком може пройти зиму 2019/2020 без російського транзиту на реверсних поставках з Європи, використовуючи газ внутрішнього видобутку та з ПСГ. І так може бути й у подальшому. Тому й вирішили зіграти партією квіслінгів, викликавши зліплений Кремлем тандем до Москви. Для Кремля квіслінги - останній шанс відновити не тільки ін'єкції "дешевого" газу в Україну, а й контроль над її політикумом. Тому пропагандистськи Кремлю необхідна демонстрація нафтогазової величі РФ, мовляв, усі прагнуть отримати нафту та газ з Росії. Навіть США не можуть обійтися без російської нафти, а Європа - без "дешевого" російського СПГ. Очевидно, що в Росії взяли до уваги не тільки наявність квіслінгів, яких там же й вирощували протягом багатьох років української "газократії", але й повне невігластво переважної частини з когорти претендентів на президентську посаду. Однак у Москві не враховують того, що кремлівські ляльководи самі виглядають смішними невігласами поза межами російського пропагандистського простору - як у США, так і у нас тут, в Європі.