Спасибі, літо!

Чи знаєте ви, що таке справжній кошмарний сон для більшості українських політиків?

Втратити обличчя, позбавитися репутації, побачити себе в пікантній ситуації на телеекрані? Не вгадали.

Втратити популярність серед виборців? Ненабагато тепліше.

Посваритися з соратниками чи політичними покровителями? Прогаяти посаду? Втратити мандат депутата? Уже ближче, але теж не зовсім точно...

Кажуть, що нещодавно у колі депутатів була чутка, нібито наступні президентські вибори мають відбутися не в жовтні 2009-го, а в січні 2010-го — через п’ять років після інавгурації Ющенка. Просунуті політики відразу ж полізли в Інтернет чи почали розпитувати помічників — чи це правда. Інші просто жахнулися. І було від чого! Елементарний підрахунок підказує, що в цьому випадку найспекотніші тижні виборчої кампанії випадають... на новорічні канікули. Що робити? Правильно — подумати про те, щоб провести вибори достроково — у листопаді чи хоча б у грудні. Слава Богу, знайшлися добрі люди, заспокоїли розхвильованих державних мужів, відмовили від необачних вчинків.

А все тому, що насправді найбільший жах для українського політика — залишитися без відпустки. Бажання уникнути цього в будь-що — об’єднує їх незалежно від статі, віку, політичної орієнтації та наявності почуття гумору.

Івану Кириленку набридло бути посміховиськом. Так і сказав у четвер журналістам — не можна допускати, щоб над коаліцією сміялися через те, що вона постійно не добирає одного-двох голосів під час голосування за законопроекти — і свої власні, й навіть опозиційні. Те, що коаліція виглядає кумедною вже тому, що при цьому вперто називає себе більшістю, Кириленко уточнювати не став. Зате пообіцяв, що наступного тижня бютівці не блокуватимуть засідання Верховної Ради. Зрив роботи парламенту головною проурядовою фракцією з вимогою негайно проголосувати за її законопроекти трьомастами голосами був, загалом, ще більш потішним, ніж провали під час голосувань. Регіонали, які вешталися без діла коридорами Ради, із задоволенням розповідали один одному анекдот про те, що й Кабмін нібито закрився в будинку на Грушевського та пригрозив не виходити з нього, доки інфляція не погодиться повернутися в рамки річного прогнозу. Однак тоді Кириленко не боявся бути кумедним. Як пояснив тепер журналістам: приносив себе в жертву. Щоб не дати «чорним силам» проголосувати за недовіру прем’єр-міністру.

Тепер небезпека начебто позаду. По-перше, минув термін, за який парламент зобов’язаний був розглянути вимогу 150 депутатів. А по-друге, найбільш прозорливий із бютівців — Андрій Портнов — вивчив список підписантів і виявив, що добра половина з них на той час, коли нібито ставила свій автограф, насправді перебувала за межами Києва. І не в Конча-Заспі, Криму чи Ларнаці, що відіграє роль депутатської «ближ-
ньої дачі», а в Мілані, Парижі й навіть Нью-Йорку. Отже, їхні підписи можна легко оспорити — якщо, звичайно, недоброзичливці Тимошенко все ж таки наполягатимуть на розгляді цього питання.

Утім, як з’ясувалося, «вже ніхто нікуди не йде» й ні на чому не наполягає. Самі бютівці схильні пояснювати таку зміну настрою регіоналів відсутністю єдності в середовищі ПР і черговим загостренням стосунків між «крилом Ахметова» і «групою Януковича». Регіонали вустами Андрія Клюєва, який минулого тижня перетворився на головного споуксмена біло-синіх, усі натяки спростовують, наполягаючи, що «монолітні як ніколи». Зміст їхніх пояснень у тому, що вони від початку не мали особливих ілюзій. І підкреслена безладність у збиранні підписів – не що інше, як сигнал Банковій. Мовляв, не збираються «донецькі» тягати для неї каштани з вогню своїми руками. Якщо хоче секретаріат «підвісити» Тимошенко, нехай сам виявляє ініціативу, переконує нашеукраїнців проголосувати як треба, домагається від Арсенія Яценюка оголошення про розпад коаліції.... Недаремно Віктор Янукович відмовився приходити на рандеву спікера з «непомаранчевими» фракціями, а Ганна Герман пояснила, що зустрічатися потрібно з усіма фракціями одночасно, а не з кожною окремо. Досвідчені дешифрувальники політичних сигналів смисл повідомлення переклали однозначно — «чекаємо на конкретні пропозиції та серйозний торг».

Пропозиції, до речі, розсилалися не тільки на Банкову. Презентація власного варіанта поправок до Конституції — це сигнал і СП, і БЮТ. Олександр Лавринович і Олена Лукаш по суті оприлюднили текст, узгоджений із прем’єрською стороною ще в травні. З «принциповими» доповненнями, на яких так демон-
стративно наполягав свого часу Борис Колесников, — про позаблоковий статус України та другу державну мову. Втім, у «принциповість» біло-синіх не вірять навіть їхні власні депутати. На запитання, навіщо вносити пропозиції, які не можуть зібрати в парламенті 300 голосів, вони відверто відповідають, що, мовляв, потрібно буде чимось пожертвувати під час переговорів. Зате в оприлюднених пропозиціях зберігається досить сумнівна новела, відповідно до якої партія, яка набрала відносну більшість голосів виборців, одержує відразу 226 мандатів і позбувається головного болю у вигляді пошуку партнерів по можливій коаліції. Пропозиція відгонить чимось відверто муссолінівським, проте викликає щирий ентузіазм і в регіоналів, і в бютівців. Андрій Портнов уже встиг заявити, що проект Лавринович—Лукаш містить багато цікавих новацій, які його однопартійці з задоволенням підтримають. Інші тимошенківці регіональний проект розкритикували, але критика ця іноді нагадувала погано приховану похвалу. Втім, перегравати з БЮТ біло-сині теж не мають наміру. Саме тому, до речі, презентували проект Лавринович і Лукаш. На всяк випадок можна буде дати зрозуміти, що Янукович тут ні до чого, не відповідати ж лідеру за кожного зі своїх соратників?

«Тарутинський маневр» ПР із відступом на заздалегідь підготовлені, а головне, зручні для торгів позиції, продемонструвала ненадійність позицій Банкової. І річ навіть не в обережності, небажанні ризикувати чи, скажімо, боягузливості президентських канцеляристів. Насправді виявилося, що президент просто не має достатніх ресурсів. «Нашу Україну» він недостатньо контролює, «Народна самооборона» взагалі відбилася від рук, розраховувати доводиться в кращому разі на кілька десятків парламентських багнетів. Навіть із Литвином і Симоненко прем’єр грає ефективніше — лідер комуністів напередодні весь із себе вийшов, доводячи невчасність відставки уряду Тимошенко.

Відчувши слабину в позиціях союзників, прем’єр перейшла в контрнаступ. Побоюватися вотуму недовіри їй вже не доводиться, блокувати трибуну необхідності немає, навпаки, дуже хочеться одержати парламентське схвалення програми уряду й поправок до бюджету. Останні для Тимошенко особливо важливі, адже при заблокованій приватизації іншого способу перерозподілити бюджетні надходження на користь соціально привабливих програм просто немає. Однак погодитися з цим на Банковій теж не хочуть. Тому й завалюють Кабмін указівками, куди й скільки коштів надіслати, сподіваючись, що рано чи пізно прем’єр у такому щільному потоці може просто захлинутися.

Регіонали взагалі-то не проти секретаріатові підіграти. У тому, щоб Тимошенко набирала бали, вони теж не зацікавлені. Поки ж прогнози на врожай дають бютівським аналітикам надію, що восени рейтинг прем’єра знову може почати зростати. Однак на передову боротьби з урядом біло-сині теж не рвуться. Досвід останніх років свідчить, що на «передовиків боротьби з Ю-загрозою» падають усі шишки, хоч би це було прізвище Янукович, Порошенко чи Балога. Вже краще відсиджуватися осторонь й чекати, доки бютівці з нашеукраїнцями (як варіант — єдиноцентристами) виснажать один одного в конкурентній боротьбі.

Важливо, звичайно, при цьому уважно стежити, щоб боротьба ця не закінчилася надто швидко й тим паче — із сухим рахунком. Поки що сили явно нерівні. Виснаження і навіть розпад «НУ—НС» відбувається такими темпами, що на їхньому тлі БЮТ виглядає бодрячком («підростає» — сказав би в цьому випадку Володимир Путін). Головний нашеукраїнець В’ячеслав Кириленко, звичайно, старається, демонструє єдність із почесним головою, навіть вимагає від Тимошенко погодитися з викладками фахівців із СП. Однак інші нашеукраїнці кидатися в бій за лідером не поспішають. А самооборонці рухаються швидше у протилежному напрямку. Їм за Давида прикро. Мало того, що Жванію громадянства позбавляють, так Кириленко (той, котрий В’ячеслав) його кандидатуру на посаду голови АМК відкликає. Мовляв, не голосувала за Давида Важаєвича фракція. Не голосувала, погоджується головний самооборонець Луценко. І додає: «НУ—НС» взагалі ще жодного разу ні за що не голосувала. Ось така «державна таємниця» (цитую Луценка дослівно), тепер відома всьому світу. А як же коаліція? — здивується спостережливий читач. І матиме рацію. Адже якщо керуватися логікою, індивідуальний вступ у коаліцію (голосування всієї фракції, нагадаю, не було) нічим не легітимніше індивідуального виходу з неї. Отже, більшість слід визнати такою ж «неіснуючою», як, за оголошенням БЮТ, і «юридично нікчемні» дії Ігоря Рибакова та Юрія Бута.

От і виходить, що від офіційної смерті нинішню правлячу коаліцію рятує спікер Яценюк і... чемоданний настрій соратників Віктора Януковича, які давно вже збираються у відпустку. І депутатів-регіоналів можна зрозуміти: навіщо заглиблюватися в юридичні нюанси та політичні хитросплетіння, якщо їх єдиним позитивним результатом може стати відстрочка власних канікул?