Слов’янська кочівля Каддафі

Лідер Лівійської Джамахірії Муамар Каддафі нечасто виїжджає за межі своєї країни. Для нього набагато звичніше зустрічатися з главами держав у своєму бедуїнському наметі в лівійській пустелі, ніж вести переговори в президентських палацах європейських і американських столиць. І тому будь-яка закордонна поїздка лідера нафтовидобувної країни набуває символічного значення. Як для Джамахірії, так і для іншого світу, який намагається зрозуміти, що означає той чи інший візит непередбачуваного й екстравагантного політика. Зважаючи на все, турне Муамара Каддафі по трьох державах колишнього Радянського Союзу — Росії, Білорусі та Україні — з розряду тих, на які покладатимуть великі надії, але не очікуватимуть швидких результатів.

Лівійська Джамахірія, яка має багаті запаси нафти і газу, має хорошу платоспроможність. Потреба в модернізації країни зумовлює пошук партнерів, які могли б надати якісний товар без будь-яких серйозних політичних зобов’язань. І в лідера Лівії, автора «Зеленої книги» та ініціатора створення Африканського союзу, досить великі амбіції. Не випадково на Чорному континенті лівійців називають «імперіалістами»: Тріполі розглядає ряд країн Північної та Центральної Африки як зону свого впливу і намагається активно впливати на процеси, що там відбуваються. (Показово, що на білому френчі Каддафі, в якому той з’явився у четвер на прес-конференції, була зелена брошка у вигляді силуету Африки.)

Ці амбіції вимагають, щоб Лівія мала сильну армію, оснащену сучасною зброєю. Тому в Росії, Білорусі та Україні переговори лідерів держав переважно тривали навколо двох тем — поставок зброї і співробітництва в нафтогазовій сфері. І якщо в Джамахірії більше зацікавлені в модернізації свого застарілого озброєння та військової техніки здебільшого радянського виробництва, то в цих трьох державах із СНД — як у лівійській нафті та газі, так і в ринку для збуту своїх товарів.

Утім, схоже, що під час тижневого турне Каддафі керівництво Джамахірії не мало наміру укладати контракти та угоди у сфері військово-технічного співробітництва. У Москві, наприклад, очікували, що під час візиту лідера лівійської революції буде підписано угоду про поставки до Лівії російської зброї на суму понад
2 млрд. дол., адже Росія цього року списала Джамахірії борг розміром у 4,5 млрд. дол. в обмін на можливість укласти з нею контракти на таку саму суму. Цього не сталося. Не було підписано й українсько-лівійської міжурядової угоди зі співробітництва у військово-технічній сфері.

Загалом візит лідера лівійської революції до України важко розглядати поза контекстом його поїздок до Росії та Білорусі. Цілком можливо, що Муамар Каддафі як справжній син пустелі вирішив для початку просто пройтися базаром, придивляючись до товару та показуючи, з якими продавцями слід мати справу лівійським компаніям. Так, лівійські дипломати кажуть: візит лідера до якоїсь із країн — це сигнал для лівійців, що з цими країнами можна співробітничати. Тим паче, якщо Каддафі називає президентів Росії, Білорусі та України своїми друзями. А от контракти, продовжують із усмішкою лівійські дипломати, підписуватимуться пізніше в більш спокійній обстановці. При цьому, маючи справу з лівійцями, слід пам’ятати, що прийняте навіть лідером лівійської революції рішення не означає, що воно буде реалізоване підданими його країни.

Вочевидь, купуючи бронетехніку, літаки та озброєння, лівійці постараються збити ціну на продукцію, яку пропонують Росія, Білорусь і Україна. Адже прейскурант товарів у цих країн багато в чому перетинається, і на лівійському ринку озброєнь росіяни, білоруси та українці — конкуренти. Якщо Білорусь, наприклад, сьогодні модернізує лівійські зенітно-ракетні комплекси, то це в майбутньому може негативно позначитися на співробітництві України і Лівії у сфері модернізації систем і засобів ППО.

Слід визнати, що перспективи України на лівійському ринку, зокрема збройовому, видаються дуже непевними. Сьогодні Джамахірія — поле запеклої конкуренції. Після зняття в 2004 році міжнародних санкцій чимало країн Європейського Союзу пішли на повномасштабне співробітництво з Лівією. При цьому вони намагаються витиснути з лівійського ринку пострадянські держави, які традиційно працювали в Джамахірії. Зокрема й Україну.

У Тріполі це добре розуміють. Примітний коментар, зроблений Муамаром Каддафі на прес-конференції, проведеній у день від’їзду. Він зауважив, що Лівія веде переговори про купівлю зброї не тільки з Україною, а й з Великобританією, Італією, Францією, адже його країна прагне отримати «найсучаснішу зброю, що найбільш підходить за ціною. Тому веде переговори зі Сходом і Заходом, аби порівняти пропозиції... І немає конкуренції між Росією, Україною і Білоруссю, а є конкуренція між цими країнами та Заходом». У зв’язку з цим варто пам’ятати, що в нафтовидобувної Лівії є вибір, що й де купувати, і вона готова купувати найкраще.

Однак проникненню українців на лівійський ринок заважає не стільки жорст-
ка конкуренція, скільки вони самі. І насамперед неналежне виконання українськими компаніями раніше підписаних угод. Прикладом цього служить історія з затягуванням Харківським державним авіаційним виробничим підприємством виконання контрактів на поставку до Лівії Ан-74 різних модифікацій — одного літака VIP-класу і двох санітарних «антонових». Ця проблема вже давно перетворилася з комерційної на політичну, оскільки є постійною темою переговорів лідерів держав. У результаті такі історії негативно позначаються на всьому комплексі українсько-лівійських відносин.

Попри сприятливе політичне тло, створене візитами українських політиків у Джамахірію в попередні роки, спроби України закріпитися на лівійському ринку закінчувалися переважно невдачею. Наприклад, знаючи про можливості Лівії в низці країн Африки, у Києві розраховують на спільне проникнення з лівійцями на ринки Чорного континенту. Тріполі не раз заявляли про свою підтримку таких намірів. Проте всі спроби спільної роботи поки що не вдавалися. Можливо, це вдасться авіакомпанії «Українські вертольоти»: у рамках візиту Каддафі було підписане рішення про створення спільного підприємства з ремонту вертольотів у Лівії та авіаційних перевезень в Африці.

Ще восени 2004-го НАК «Нафтогаз України» підписав із лівійською компанією NOC угоду про розподіл продукції, що дозволяло українцям розпочати розробку чотирьох нафтогазоносних блоків загальною площею близько 8 тис. кв. км. До 2007-го «Нафтогаз України» розраховував отримати перший барель лівійської нафти. Однак українська компанія через нестачу коштів і невдалу політику менеджменту не просунулася в освоєнні цієї території. У результаті три з цих ділянок були передані іншим. А та, що залишилася, була серйозно урізана.

Сьогодні Україна декларує свою зацікавленість у тому, щоб повноцінно повернутися на лівійський нафтогазовий ринок, і намагається повернути ці ділянки. Однак лівійці після зняття режиму санкцій та переходу на загальносвітові критерії роботи на нафтогазовому ринку пропонують нашій країні взяти участь у тендері на розробку блоку, наданого «Нафтогазу України» раніше. За словами заступника глави правління НАК Вадима Чупруна, компанія вважає за можливе таку участь, якщо лівійська сторона виставить на нього додатково ще два блоки.

При цьому експерти розуміють, в таких проектах швидкого прибутку не буває. А в комплексі з фінансовими проблемами української компанії це означає, що українці не в змозі освоювати сьогодні лівійські родовища. До того ж слід зважити й на таке: Лівія у нафтогазовій сфері досить тісно співробітничає з Італією та Росією. І, як показало турне Каддафі, Росія є для Лівії пріоритетним партнером порівняно з тією самою Білоруссю та Україною. Принаймні тому, що РФ — член Ради Безпеки ООН. Тому сьогодні лівійці прямо кажуть: Україна може дістати доступ до лівійських нафтогазових родовищ, але після Росії. А оскільки перед Росією йде ще Італія, то Україна опиняється наприкінці черги.

Тим часом у Києві все-таки не втрачають надії на активне нафтогазове співробітництво з Тріполі. І сподіваються залучити лівійські інвестиції в українську нафтогазову галузь. Під час візиту Каддафі українська сторона запропонувала лівійцям побудувати на західних кордонах України нафтопереробний завод, а на всій території нашої країни — кілька сотень автозаправних станцій. За словами українського президента, для України буде вигідно, якщо лівійська сторона братиме участь у реалізації нафтопродуктів на європейський ринок.

З відповіді Муамара Каддафі, що пролунала на прес-конференції, випливало, «Лівія сподівається побудувати на території України сотні автозаправних станцій». Отже, навряд чи в планах лідера тільки закупівля зброї в державах колишнього Радянського Союзу: Тріполі, схоже, сподівається з вигодою для себе інвестувати кошти, отримані від продажу нафти та газу, в економіки третіх країн. До того ж не слід забувати, що лівійці дуже зацікавлені в українській пшениці: цей товар надходив до Лівії протягом останніх півтора десятка років. Сьогодні Тріполі хоче не просто купувати це зерно, а й створити СП, яке вирощувало б пшеницю виключно для Джамахірії.

Поки проект видається таким, який важко буде реалізувати, бодай тому, що складно знайти 100 тисяч гектарів вільної землі, як того хочуть лівійці. Є проблеми і з пошуком українського партнера. Втім, під час візиту Каддафі до Києва українська сторона запропонувала своєрідний розмін — «нафта в обмін на пшеницю»: Україна готова сприяти Лівії у вирішенні цього питання якщо допустять українські компанії на лівійський нафтогазовий ринок. Лівійці цю пропозицію наразі розглядають.

Коментуючи результати турне Каддафі, лівійці кажуть, що візит до України пройшов більш успішно, ніж до Білорусі, не порівнюючи при цьому результати візиту до Києва з результатами поїздки до Москви. Повторимося, що для них відвідання нашої країни їхнім лідером — сигнал, що з нами можна торгувати. Проте багато в чому саме від українців залежить, чи вдасться скористатися цим шансом і чи зуміє Україна пройти через «північні ворота Африки» на ринки третіх країн.