Сім уроків із минулого для міст у майбутньому

Хоча повітряна тривога годинами висить у повітрі більшості українських міст і громад, говорити про їх відбудову та розвиток потрібно вже сьогодні, заздалегідь. Це має сенс як із моральної, так і з практичної точок зору. Наразі важко уявити, якими будуть повоєнні Маріуполь, Харків чи Буча, але війна дає шанс викоренити радянську спадщину в її різних виявах. Орієнтуючись на кращі міжнародні практики, маємо також узяти до уваги вже напрацьований досвід їх адаптації українськими громадами. Ці уроки з минулого можуть стати основою для саме української культури сталого урбанізму.

Українські міста мають бути самоврядними

Реформа децентралізації в Україні суттєво сприяла зміцненню громад і їхніх повноважень. А в період війни органи місцевого самоврядування (ОМС) набули ще й неоціненного для майбутнього відновлення міст досвіду вирішення інфраструктурних (відновлення життєдіяльності міст після руйнувань), соціальних (розміщення й адаптація вимушених переселенців), економічних (релокація підприємств) проблем тощо.

Самоврядність як право мешканців на місто є насправді передумовою сучасного урбанізму. Тож оwnership відновленої країни має належати людям і громадам, а не виключно державі, окремим політикам чи міжнародним організаціям. Потрібне велике, але спільне будівництво.

Ризиком у повоєнний період може бути згортання децентралізації задля швидких рішень. Хоча справді діяти треба буде швидко, будь-які спроби звузити роль ОМС під час відновлення будуть великою помилкою. З іншого боку, у зруйнованій війною економіці загалом і, тим більше, у зруйнованих окупантами містах ОМС не вдасться швидко відновити власну фінансову ресурсну базу. Значна частина програм відновлення реалізовуватиметься централізовано за рахунок державних і донорських коштів. На жаль, навіть у довоєнний час практика фінансування місцевих проєктів через Державний фонд регіонального розвитку та інші державні програми викликала чимало нарікань через фактично наростання усунення ОМС від прийняття рішень. Тому вже сьогодні варто зосередитися на перегляді практики застосування цих фінансових механізмів.

Нова культура містобудування

Сказане вище жодним чином не означає, що все має бути віддане на відкуп місцевим чиновникам. Ризики некомпетентності та корупції під час прийняття рішень на місцевому рівні принаймні не нижчі, ніж на центральному. Держава має виконати властиву їй функцію — перегляд правил, процедур, стандартів, які фактично мають стати основою нової культури містобудування.

Потребують оновлення і система базових містопланувальних документів, і пострадянська культура містобудування, орієнтована на екстенсивне розширення міст від єдиного центру за рахунок периферій двох типів — спальних районів та промзон. Лише відносно недавно ця культура почала змінюватися. Серед прикладів — нові підходи до планування міста у Вінниці, практика формування поліфункціональних центрів нового типу на кшталт UNIT City і ІТ-парку у Львові, перші кроки з розвитку поліцентричних Львівської та Київської агломерацій.

UDP

Перехід до нової моделі розвитку міст передбачає також посилення позиції носіїв цієї культури — представників нової урбаністичної спільноти, якій досі бракувало інституційної основи у вигляді сучасних закладів освітньої та дослідницької спрямованостей. Потрібне посилення комунікації між «урбаністами» і «децентралізаторами», спільнотами, які досі спілкуються переважно на різних майданчиках і не до кінця усвідомлюють свою взаємозалежність у реалізації якісних проєктів розбудови міст.

Однак є ризик, що стара культура та її законодавчі й інституційні рамки, які значною мірою базувалися на певному консенсусі забудовників і корумпованих чиновників, збережуть свої домінування. Очікувана необхідність швидкого вирішення нагальних проблем може штовхати до «швидких простих», але хибних рішень, а зацікавленість у контролі й освоєнні великого обсягу ресурсів, який, очевидно, буде задіяний у повоєнному відновленні, створює передумови для відновлення корупційних схем.

Міста для людей, або людиноцентричні

Реалізація набутого мешканцями в результаті децентралізації «права на міста» стала домінуючим трендом після 2014 року. Рейтинг комфортності міст став чи не основною шкалою, за місце в якій міста конкурували до війни. Приклади створення якісного громадського простору, пріоритет громадського транспорту і відповідно його оновлення, розвиток велосипедного руху та збільшення пішохідної доступності, підвищення інклюзивності міського середовища можна було знайти практично в кожній довоєнній громаді, хоч інколи реалізовані з певними помилками і без повного розуміння. Дедалі більш європейськими рік у рік ставали Вінниця, Івано-Франківськ, Львів, інші міста. Маріуполь показував щоразу нові результати.

Можна очікувати, що навіть короткий досвід життя за кордоном у мільйонів українців сьогодні посилить запит до влади їхніх міст на «європейськість». Задовольнити його допоможуть експерти з числа вимушених переселенців, які зараз набувають цінного фахового досвіду в країнах Західної Європи. Їх залучення сприятиме також ширшій участі жінок у містоплануванні, якої бракувало до війни.

Маємо врахувати, що війна не лише зруйнувала міста, а й скалічила багато людей. Уже сьогодні говорять про те, що повоєнна Україна побачить багато людей з інвалідністю, і молоді зокрема. Відтак, врахування вимог доступності потребуватиме ще більшої уваги всіх «відбудовників». І тут варто загадати, наприклад, про Славутич, який до війни взяв курс на створення лабораторії безбар’єрності.

Чорнобильська зона

Однак є ризик, що рішення, які забезпечують комфорт (або livability) міст, можуть стати лише «декоративними елементами», а міста й далі плануватимуться в застарілій модерністській ідеології для автомобілів, а не для людей.

 Енергоефективні, а відтак незалежніші

Ініціативи щодо енергоефективності у світі були продиктовані загрозами змін клімату. Реалізація цих ініціатив на локальному рівні тісно пов’язана з рішеннями, про які йшлося вище, — поліфункціональністю мікрорайонів, що сприяє зменшенню трафіку, наданням пріоритету громадському транспорту, збільшенням пішохідної доступності. Вона також передбачає нові підходи до будівництва, теплозабезпечення, поводження з ТПВ, впровадження принципів «зеленої економіки» тощо.

Реалізації принципів енергоефективності в Україні в довоєнні роки заважали брак ресурсів і часом політичної волі для прийняття непопулярних рішень. Але маємо в арсеналі практику міст, які доєдналися до європейської ініціативи «Угода мерів» і співпрацювали з Асоціацією енергоефективних міст України, досвід реалізації ініціативи «Європейська енергетична відзнака» у Вінниці, Житомирі та інших містах, приклади реалізації рішень щодо сталої мобільності, запуск Фонду енергоефективності тощо. Розглядалися нові можливості співпраці з Європейським Союзом у рамках масштабної ініціативи Green Deal.

Тепер усе це набуває особливого сенсу. Після вторгнення Росії в Україну зниження залежності від російських енергоносіїв стає надактуальним не тільки для нас, а й для всієї Європи та світу.

depositphotos / majaFOTO

Дотримання енергоефективності, а також інших принципів збереження довкілля (якості повітря, водойм, біорізноманіття, кліматичних змін) має стати жорстким правилом повоєнної відбудови. Часто ситуація вимагатиме негайних дій, і швидкі, навіть тимчасові рішення видаватимуться найбільш релевантними. Не ставлячи під сумнів необхідність таких рішень, варто передбачати можливість їх коригування з урахуванням питань енергоефективності, особливо при їх орієнтації на середньо- та довгострокову перспективу.

Розумні технології для кращих міст

Повсюдне впровадження цифрових технологій — вимога часу, і Україна йшла в ногу з ним. За передвоєнні роки держава досягла значного прогресу в цифровій трансформації: впроваджено проєкт «Дія», дедалі більше адміністративних послуг переводилися в онлайн режим, поширювалася практика е-врядування. Поширення цифрових рішень сприяло підвищенню прозорості прийняття рішень та запобіганню корупції.

Відбувалось активне впровадження розумних технологій і на рівні громад, зокрема геоінформаційних систем, систем відкритих даних, електронного документообігу тощо. Впроваджувались нові технології для систем громадської безпеки у громадах, керування дорожнім рухом, оплати громадського транспорту. З 2021 року запроваджено так звану «Інтернет-субвенцію», яка мала сприяти повсюдному доступу громад до інтернету.

Такі рішення будуть тим більше затребовані в повоєнних містах. Хоча у світі трохи знизився ентузіазм щодо ідей повністю автоматизованих «розумних міст», важко уявити собі сучасні міста без комплексних цифрових рішень у всіх сферах муніципального управління. Однак вони затратні, і досвіду їх впровадження на локальному рівні в нас наразі небагато. Важливо при цьому забезпечити надійність таких рішень, оскільки загрози кібератак зберігатимуться й після війни.

Участь громади як запорука успішності

Для реалізації більшості проєктів у сучасних європейських містах їх громадське обговорення є необхідною, а частіше — визначеною законодавчо обов’язковою передумовою. Повсюди практикуються співпраця місцевих влад із громадським сектором та делегування неурядовим організаціям частини своїх функцій. Загалом кожне європейське місто — це не просто сума мешканців, а громада, яка бере активну участь у визначені векторів свого розвитку.

Революція Гідності дала істотний поштовх розвиткові громадянського суспільства в Україні. За даними сьомого муніципального опитування, найвищий рівень суспільної підтримки мали волонтери— 63%, неурядові організації (НУО) — понад 50%. Громадський сектор відіграв активну роль у реформах, які відбувались у країні, й зокрема активно долучався до змін на локальному рівні.

Децентралізація підвищила залученість громадян у справи громад. Набули поширення практика громадських бюджетів, обов’язковість громадського обговорення для низки документів місцевого розвитку, практика створення мережі органів самоорганізації населення тощо. Як приклад позитивного досвіду співпраці місцевої влади і громадського сектора можна назвати платформу «Місто змістів» у Вінниці, а в Івано-Франківську місцем єднання влади та громади став «Промприлад». Набула поширення і практика формування фондів місцевих громад, розвиткові яких сприяв ІСАР «Єднання».

Волонтерські організації і громадські ініціативи швидко зреагували на виклики воєнного часу, і суспільна довіра до них зростає. В багатьох містах сформувалися ефективні альянси ОМС і місцевих НУО. Тому важко уявити, що відбудова міст відбуватиметься без високого рівня громадської активності та всіх можливих форм громадської участі.

Однак політики і чиновники часто вдаються до практики прийняття важливих рішень без залучення громадськості, аргументуючи це браком часу. За чим насправді часто стоїть прагнення одноосібно отримати публічні дивіденди від реалізації тих чи інших програм. Такі ризики актуальні і в період відбудови. З іншого боку, НУО часом справді бракує компетентності, а в окремих випадках вони блокують рішення через ангажованість тими чи іншими інтересами. Тому критично важливо визначити законодавчі рамки для створення ефективних платформ громадської участі (приклад — законопроєкт № 7283 «Про народовладдя на місцевому рівні», зареєстрований у ВРУ).

Міста майбутнього: стратегічне планування

Впровадження практики стратегічного планування розвитку громад — ще один результат децентралізації. Отримавши ресурс і право ним розпоряджатись, а також власну відповідальність за свій розвиток, громади включились у процес формування власних стратегій. За даними Міністерства розвитку громад та територій, на початок 2022 року 617 — тобто майже половина — громад мали розроблені й затверджені стратегії розвитку. Передбачалося, що наявність стратегії або стратегічного плану стане для громад обов’язковою.

Очевидно, що чимало раніше розроблених стратегій потребуватимуть, як мінімум, оновлення, а на це знадобиться час. Однак переглянути візію і ключові пріоритети, принаймні на коротко- та середньострокову перспективу буде реально й необхідно.

Війна змінить чимало демографічних, економічних, соціальних та інших вихідних параметрів розвитку громад, які мають бути враховані. Прагнення просто відновити все те, що зруйноване, без переосмислення потреб громади створює ризик неефективного використання частини публічних інвестицій.

Загалом, коли говоримо про майбутнє українських міст, то воно вистраждане настільки, що ми не маємо жодного права поставитися до нього легковажно і без поваги до тих, хто за нього боровся. Довоєнний досвід впровадження європейських урбаністичних ідей — те, на що ми можемо спертися. Треба бути тільки рішучішими, щоб позбутися залишків пострадянських підходів.

Зміст цієї статті є виключною відповідальністю її авторів та не може жодним чином вважатися як такий, що відображає погляди Ради Європи та її держав-членів.

Усі статті Мирослава Кошелюка читайте за посиланням

Усі статті Ірини Озимок читайте за посиланням

Усі статті Урса Томанна читайте за посиланням