Сила дулі в кишені

14 жовтня, 2016, 00:02 Роздрукувати Bипуск № 37, 14 жовтня-21 жовтня 2016р.
Відправити
Відправити

Два з половиною роки незаконної окупації і анексії Криму влада України вдячно (бо виправдовуючи бездіяльність) вторить західним лідерам: кримський "випадок" - безпрецедентний, проблема - архіскладна, рішення потребує тривалого часу і багатьох зусиль. Причому зусиль винятково дипломатичних і, як мається на увазі, вже не за їхньої каденції. Далі були Донбас, Мінськ-1, Мінськ-2 і обидва - мінус Крим.

Сила дулі  в кишені

Два з половиною роки незаконної окупації і анексії Криму влада України вдячно (бо виправдовуючи бездіяльність) вторить західним лідерам: кримський "випадок" - безпрецедентний, проблема - архіскладна, рішення потребує тривалого часу і багатьох зусиль. Причому зусиль винятково дипломатичних і, як мається на увазі, вже не за їхньої каденції. Далі були Донбас, Мінськ-1, Мінськ-2 і обидва - мінус Крим.

Мінус відповідальність - і Заходу, і влади України - за те, що відбувається на окупованому півострові, адже об'єктивно за дотримання прав і свобод на цій території, згідно з Женевською конвенцією ООН 1949 р., відповідальність несе країна-окупант. Між жорсткою позицією Росії (питання щодо Криму закрито назавжди) і держав, що підтримали Резолюцію Генасамблеї ООН про територіальну цілісність України, Парламентських асамблей РЄ, ОБСЄ і НАТО (анексію Криму РФ ніколи не визнають) зяє прірва відсутності переговорного процесу щодо Криму і міжнародного майданчика для нього.

Заявлену на початку цього року ініціативу президента Порошенка про створення переговорного формату "Женева плюс" для деокупації Криму ("за участі партнерів з ЄС, США і, можливо, країн - підписантів Будапештського меморандуму") Росія очікувано ігнорувала, західні лідери дипломатично підтримали, але практичних подальших кроків не було. Можна припустити, що причина у відсутності конкретного бачення західними партнерами шляхів і механізму повернення Криму під контроль України без участі Росії та відсутності конкретних пропозицій щодо цього у керівництва України (та ще й на тлі провалу "Мінських домовленостей"). Охочих загрузнути в ще одному потенційно тупиковому процесі по Україні серед наших партнерів, схоже, не виявилося. При цьому всім зрозуміло, що без вирішення "кримського" питання закрити "українське" неможливо, навіть якщо вдасться заморозити ситуацію на Донбасі. Оскільки заморозити проблему Криму не дозволяє сам Володимир Путін, який загрожує з мілітаризованого півострова всьому світу, запустивши при цьому маховик репресій за ознаками, не побачити які Захід зможе тільки відмовившись від усіх своїх цінностей. То що ж робити?

"Ви смажте, риба буде!"

Не я помітила: якщо дії не приносять бажаного результату, треба міняти або тактику, або методи й способи, або виконавців, або все відразу, або в потрібній комбінації. Так само як: якщо бездіяльність так і не призвела до чудесного саморозсмоктування проблеми (ішак не здох, а падишах не відходить у вічність, поки не почує від вихованця Насреддіна суру Корану), то треба було б уже, нарешті, й самому щось робити. Найпростіше - те, що за законом. А не за правилами не нами запропонованої, але за браком сили чи сили волі, прийнятої гри.

Захоплення гібридною грою Путіна, яка дозволяє підмінити сенси й ролі, обернулася тим, що гібридними стали багато процесів у самій Україні та в її зовнішніх відносинах. Невизнання президентом і парламентом стану війни з Росією дозволило їм ухилитися від конституційних обов'язків. Звідси й усі подальші гібридні потвори: "мінський" процес, "вільна економічна зона" в окупованому Криму, невизнання окупованих територій Донбасу, превалювання неформальних домовленостей над нормами права, ставлення до Конституції як предмету торгу з агресором. Безсумнівно, багато що стало б на свої місця, якби в Україні не на словах, а на ділі вели боротьбу з корупцією, якби від неї було зачищено хоча б складові сектора безпеки. Так, за великим рахунком, тоді б у нас, можливо, був би інший президент, інший парламент, і вже напевно - інша якість чинних.

Та й за нинішніх цілком реально переконати західних партнерів невідкладно зайнятися Кримом. Потрібно тільки самим почати це робити. Свіжий приклад, що це реально, - справді блискучий результат спільних зусиль і величезної роботи українських депутатів, дипломатів, правозахисників на нинішній сесії ПАСЄ, яка ухвалила дві резолюції за доповідями щодо України в редакції, яка повністю враховує пропозиції української делегації. По кримській темі тут маємо два важливі моменти. По-перше, вибори до Держдуми РФ на території Криму визнано ПАСЄ нікчемними, а легітимність російського парламенту поставлено під сумнів. По-друге, визнано, що в результаті заборони РФ діяльності Меджлісу кримських татар, народ втратив своє традиційне демократичне представництво, а сукупний ефект репресивних заходів відносно кримських татар "несе загрозу для самого існування кримськотатарської громади як окремої етнічної, культурної й релігійної групи".

Як розвинути цей успіх і що на сьогодні є метою докладання зусиль? На думку і лідерів Меджлісу, і правозахисників, і експертного співтовариства - метою має бути посилення західних санкцій та максимальна ізоляція Росії. Але для цього Україні слід самій зайняти максимально чітку й послідовну позицію щодо Криму. По-перше, виконати домашню роботу над помилками, які слід визнати й виправити, не спокушаючись здійснити нові.

Для прикладу візьмемо ситуацію з гібридним статусом Криму, який, за законодавством, у нас одночасно є і окупованою територією, і ВЕЗ, де проживають повноправні громадяни України, але зі статусом нерезидентів. Рішення просте: скасовується лобістський закон про ВЕЗ, а за ним, як доміно, падають усі нездорові нарости - порушення прав своїх громадян, корупційні схеми, інвестування українського приватного капіталу в економіку окупанта. І з'являються нові проблеми у країни-агресора, якій доведеться ще більше платити за окупацію.

По-друге, основні політичні сили в Україні мають виключити зі своєї практики спекулювання на російській темі. Як це було зі введенням візового режиму з РФ.

Після того, як ФСБ у Криму похапцем зшила з кого було справу "українських диверсантів", пішли рекомендації не їздити в окупований Крим, особливо якщо ти - учасник Майдану, воював або волонтерив у зоні АТО, журналіст, активіст, патріот-блогер… Після того, як ФСБ у Москві затримала журналіста Романа Сущенка, пішли поради не їздити в Росію без крайньої потреби. Від МЗС України, від російських адвокатів, які захищають українців, арештованих російськими спецслужбами, і просто від усіх розсудливих співгромадян.

Товариші з "Народного фронту", які мислять не тверезо, але кон'юнктурно, відразу скористалися ситуацією, щоб потролити Петра Порошенка і БПП на предмет патріотизму, і погнали хвилю за введення візового режиму з РФ. У надії, що вся країна безпробудно хвора на амнезію і не пам'ятає, що питання це піднімалося на порядку денному від моменту організації окупантами кримського "референдуму". Коли Україна ще контролювала кордон. І коли саме Арсеній Яценюк як глава уряду (органу, в компетенцію якого і входить питання візового режиму) виступав категорично проти. Звісно, ліпше пізно, ніж ніколи, але в цьому випадку громадяни України з кримською пропискою, котрі не взяли російські аусвайси, знову потрапляють у групу покараних за свою вірність Україні. Якщо тепер їм доводиться раз на 90 днів виїжджати на материк, щоб "зачекінитись" на в'їзді у російських прикордонників, то в разі введення візового режиму вони просто можуть не потрапити додому - РФ відмовить їм у наданні візи. І це прекрасно з погляду окупантів і їхніх спецслужб, які вже два з половиною роки всіма неправдами витискають "шкідливе населення" з захопленої території. Менш стійкі стануть у чергу за російськими паспортами, куди приведуть і своїх підростаючих 14-річних дітей, яких потім поставлять ще й на облік у військкоматах.

По-третє, як вбачається на тлі віроломних дій окупанта, образ голуба миру, прийнятий на себе президентом і його підлеглими, зокрема щодо дій у Криму, виглядає неадекватним ситуації та меті. Для ілюстрації нагадаю події, пов'язані з так званою справою ФСБ щодо "українських диверсантів". Не торкаючись зараз її правової кваліфікації та фактажної складової (у Криму ситуація неправова в цілому), зауважу, що запевняння українських силовиків про те, що ДРГ на території Криму не закидаються, оскільки "ми такі методи не використовуємо", а ми тільки за дипломатичні, викликають як мінімум здивування. А чому, власне?! Хтось позбавив військову розвідку її функцій? Хтось обмежив українським законодавством і міжнародним правом передбачені дії відповідних силових відомств? Узагалі-то народ України, включаючи громадян на окупованих територіях, очікує від них професійних і результативних заходів, що наближають деокупацію Криму. Відсутність їх за посилення репресій і, водночас, зростання протестних настроїв у Криму може призвести до ситуації, коли на окупованому півострові виникатимуть вогнища стихійного опору - з неминучим посиленням репресій і збільшенням кількості їх жертв. Тому дуже важливо правильно оцінити процеси, що відбуваються нині в Криму.

Репресії як джерело опору

Вибори в Держдуму, поширені Кремлем на окупований півострів при усвідомленні того, що світове співтовариство неминуче їх як мінімум засудить, а як максимум не визнає легітимною нижню палату парламенту РФ, з усіма наслідками, що звідси випливають, включаючи посилення санкцій, за зниження, а то й скасування яких Росія вже практично вголос просить Захід. Але Путін, як вже заведено, вчинив ірраціонально: для нього важливіше було продемонструвати "остаточну політичну інтеграцію Криму в РФ".

Меджліс, попри репресії й загрозу заборонити діяльність, отримавши тавро екстремістської, а то й терористичної організації, закликав до бойкоту, і заклик підтримали не тільки кримські татари. У відповідь - новий оберт репресій. Навіть день, у який ПАСЄ ухвалювала резолюції щодо України, демонстративно й брутально використали російські силовики. До політичних заручників Путіна додалося ще п'ять кримських мусульман, які, до слова, щойно повернулися з хаджу. Відео облави в сімферопольських приміських Строганівці й Кам'янці місцеві жителі викладали практично негайно. І переглядаючи його, не можна не звернути увагу на безстрашність жінок, які проривають ланцюг омоновців, і слова "ми вас не боїмося", здається, вперше так голосно кинуті селянами в обличчя автоматників. Так, Хізб ут-Тахрір у Росії визнано терористичною організацією, але кримські "терористи" чомусь жодних дій не робили - ні до окупації, ні після. Уся провина цих людей - їхні віра й позиція.

"Репресії стосовно Хізб ут-Тахрір мають місце не з міркувань громадської безпеки чи терористичної загрози. Росія веде боротьбу проти Хізба понад 10 років, і в усіх кримінальних справах, обвинувальних висновках і вироках не фігурують обвинувачення в плануванні терористичних актів, зберіганні або застосуванні зброї. Наша організація постійно озвучує ісламський погляд на політику Росії відносно власних громадян, мусульманського населення, а також на її злочинну політику в Центральній Азії та на Близькому Сході. У нинішніх російських реаліях, коли репресій зазнає будь-яке інакомислення, будь-які громадські чи політичні організації - чи то світські, релігійні чи правозахисні, -таку позицію Хізб ут-Тахрір російська влада розглядає як загрозу", - говорить керівник офісу Хізб ут-Тахрір в Україні Фазіл Амзаєв.

На його думку, кожного кримчанина, незалежно від національної чи релігійної приналежності, одним розчерком пера можуть звинуватити в причетності до Хізб ут-Тахрір, Меджлісу, Правого сектору, ІДІЛ, участі в цивільній блокаді Криму та інших страшилок.

Лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв вважає, що репресії у Криму слід розглядати як репресії і за релігійною ознакою, і відносно кримськотатарського народу загалом. "Релігія ставиться під контроль держави. Ми бачимо, як вони (російська влада. - В.С.) дозволяють проводити дуа - домашні молебні - тільки за участі священнослужителів, яких вони допустили. Тобто стукачів. Як це було в Радянському Союзі".

Відповіддю на такі дії, побоюються правозахисники, можуть стати стихійні виступи і навіть терористичні акти.

"Невже влада (РФ. - В.С.) не розуміє, що тепер йде формування реального терористичного підпілля, насамперед - зусиллями цієї самої влади? Ще немає реальних терористичних груп, ще немає реальної зброї та реальних терористичних актів, але влада вже вбила в серця людей почуття злості й усвідомлення несправедливості того, що відбувається. Безупинні обшуки, арешти, заборони, суди... Люди озлоблені. Поки що ніхто не береться за зброю, але за таких тенденцій це справа часу. Ліпше б будували в цих селищах дороги, школи, створювали нові робочі місця. Але ні, влада затято штовхає суспільство в прірву. І ще - постійно чую цю вже майже ритуальну фразу: "А за України такого не було", - написав у соцмережі адвокат Джеміль Темішев - захисник багатьох арештантів у Криму - відразу після обшуків у семи будинках кримських мусульман того дня, коли ПАСЄ затверджувала доповіді щодо ситуації в Україні.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК