Штучні бар'єри на шляху до знеболювання

Непрофесійність і турборежим як у написанні, так і у прийнятті законопроєктів нинішньою Верховною Радою вже стали притчею во язицех.

Часом здається, що депутати не розуміють і не хочуть розуміти: і до них були якісь напрацювання й існував прошарок законодавства, який становив певну систему. Тож, навіть з найкращих спонукань, не можна просто так щось придумати і, не виконуючи певних правил і механізмів підготовки законопроєкту, узгодження його з іншими законами або нормативними актами, очікувати, що він запрацює і всім буде щастя.

Одним з останніх яскравих прикладів такої непрофесійності є законопроєкт №2784 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними", поданий у Верховну Раду 17 січня 2020 року, який, замість анонсованої боротьби з незаконним обігом наркотиків, створює штучні бар'єри на шляху до знеболювання.

Крім того, експерти стверджують: у разі його прийняття фактично будь-яку людину з наркозалежністю можна буде відправити на примусове лікування і будь-кого - на примусовий медогляд або притягнути до кримінальної відповідальності за "пропаганду наркотичних засобів". Цим шляхом свого часу пішла РФ, нині ним пропонують іти Україні.

"Законопроєкт містить низку репресивних положень, - вважає керівник ГО "Правозахисна група "СІЧ", член правління УГСПЛ Дмитро Рева. - Питання примусового лікування наркозалежних є спірним з позиції розуміння прав людини. У більшості європейських країн влада, навпаки, намагається захистити таких осіб від примусу. Програми мають реалізовуватися в рамках державної стратегії боротьби з наркотиками, де госпіталізація - вибір самого наркозалежного, а основне завдання держави - убезпечення наркозалежних осіб від поширення СНІДу та інших тяжких хвороб.

Свого часу Україна вже відмовилася від "Інструкції про порядок підготовки матеріалів для направлення хворих на наркоманію на примусове лікування до спеціалізованих лікувальних закладів МОЗ України та передачі цих матеріалів до суду" (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0244-95) як такої, що порушує права наркозалежних, адже хвороба не є приводом для обмеження правового статусу особи. Означена система не була ефективною і жодним чином не вплинула на показники зростання наркоманії в України. Навіщо ж реанімувати цю пострадянську модель?".

"У 1998 році Україна приєдналася до запропонованого ВООЗ Міжнародного класифікатора хвороб, - коментує експертка з наркополітики БФ "Відродження" Олена Коваль. - Це означає, що, встановлюючи певний діагноз, в Україні не придумують його самостійно, а, як і в усьому світі, беруть з цього класифікатора МКХ-10, в якому всі хвороби об'єднані в групи і чітко закодовані.

Всі хвороби, пов'язані з вживанням людиною наркотичних речовин (опіати, канабіс і подібні), віднесені МКХ-10 до розладу психіки внаслідок вживання таких речовин, і знаходяться в розділі, який стосується психіатрії загалом. Тобто у всьому світі відхилення людей, що потерпають від вживання всіх психоактивних речовин, віднесені до психічних розладів і лікуються психіатрами. Отже, якщо ми говоримо про те, що Україна йде до ЄС і гармонізує своє законодавство відповідно до його вимог, ми маємо усвідомити: всі, кого в нашому застарілому законодавстві називають словом "наркоман", насправді - люди з певними психічними відхиленнями.

Однак законопроєкт №2784, замість того щоб привести наше законодавство у відповідність до європейських норм, пропонує повернути Україну в 1995 рік, коли вперше почалася розробка закону про протидію незаконному обігу наркотичних засобів, коли тут ще не знали, як це робиться в Європі, та, за образом і подобою СРСР, вигадали окреме захворювання "наркоманія", вирішивши: якщо всіх людей примусово від цього захворювання лікувати, то всі проблеми у нас вичерпаються. І от тепер ми, замість того щоб іти у напрямку, який визначили для розвитку держави, чомусь знову починаємо повертатися у 1995–1996 роки. Це - перше.

Друге. Через те, що людина з психічними відхиленнями, згідно із законопроєктом, в державі буде піддаватися примусовому лікуванню, має бути створена низка закладів охорони здоров'я, система, яка б дозволяла все це робити. Наразі таких закладів у нас немає. І це означає, що одним розчерком пера народні депутати пропонують замість того, щоб вкладати кошти в загальну систему охорони здоров'я, створити окрему галузь і ці закриті заклади. При цьому в пояснювальній записці вони пишуть, що даний законопроєкт не потребує коштів з держбюджету.

Третє. Депутати пропонують ввести в наше законодавство термін "пропаганда", визначення якого немає ані в цьому законопроєкті, ані деінде, а отже, підвести під нього можна, що завгодно. До чого це призведе?

Автори пишуть про те, що не можна навіть порівнювати за дією якісь речовини. Уявімо, що пацієнту щойно поставили складний діагноз, і людина шукає відповідну інформацію. Казати про те, що вона може отримати її в повному обсязі від лікаря, означає покривити душею. Чимало пацієнтів звертаються до пацієнтських організацій, благодійних фондів і, отримуючи роз'яснення, чують, наприклад, що не обов'язково вводити морфін у вигляді ін'єкцій, а можна купити пластир, який забезпечить те саме знеболення. Пацієнт матиме таке саме знеболення, але без голок. Пацієнт приходить до свого лікаря і просить виписати йому рецепт на пластир. Він почув про переваги одного методу введення препарату над іншим. Але ж мова про наркотичну речовину. І це вже можна розцінювати як пропаганду. Таким чином, половину наших громадських організацій, що займаються просвітницькою діяльністю зокрема у школах, можна просто закрити.

Якщо виконувати такий закон, потрібно виключити всю інформацію. Написано, що її можна розповсюджувати на семінарах, в наукових виданнях тощо. Тобто навіть в аптеці такої інформації не має бути. І, якщо ви не медпрацівник, в лікувальному закладі вам не повинні повідомляти про те, що з'явилися каплі "Ораморф" для дітей, які можна застосовувати з дуже маленького віку. В Україні немає препаратів для знеболювання дітей. А дорослими препаратами цього робити не можна. Але ви не побачите і не почуєте цієї інформації, тому що це - пропаганда наркотичних засобів.

Четверте. Чітко прописано, що з аптеки препарат може бути виданий виключно за електронною формою рецепта. Хотілося б звернути увагу на те, що заклади охорони здоров'я, зокрема аптеки, мають здійснити перехід на інформаційні медичні системи. Вони повинні бути зведені в єдину систему і доєднані до всіх закладів охорони здоров'я, де можуть бути виписані рецептурні бланки. На сьогодні форми 3, за якими виписуються препарати наркотичних засобів, ще не заповнені і не запущені в експлуатацію. Пілотний проєкт щодо запровадження цих електронних форм для лікарів в деяких регіонах, які будуть вибрані МОЗ, почнеться з 1 квітня цього року. Тобто ця інформаційна система ще навіть не зайшла в експериментальну експлуатацію, а депутати вже хочуть закріпити в законі, що це - єдиний метод, за яким пацієнт може отримати всі препарати.

І п'яте. Згідно з інформацією сайту Держслужби лікарських засобів та контролю за наркотиками, в Україні близько 20 тисяч аптек. І лише 382 з них видають препарати підконтрольної групи. Люди не можуть туди доїхати і з паперовими формами. Чи вже узгоджені всі організаційні моменти? Чи вже є згода всіх цих аптек, що вони встановлюють оце інформаційне забезпечення і сплачують за нього додаткові кошти?

Можливо, депутатам треба направити свої сили не на створення штучних бар'єрів на шляху до знеболювання, а на те, щоб люди могли отримати ці препарати фактично у кожній аптеці? Хоча це не їх компетенція. Згідно з законодавством, це повинен визначати МОЗ і затверджувати Кабмін.

Що насправді потрібно робити в цій сфері? Ми почали з того, що в усьому світі такі розлади віднесені до психічних. В Україні є окремий Закон "Про психіатричну допомогу", в якому чітко визначено методи примусового медичного застосування і прописано всі ті моменти, які хочуть продублювати депутати, - у яких випадках суд приймає рішення про госпіталізацію, на який термін це може бути призначено, на який термін може бути подовжено, як пацієнт може це оскаржити, коли він повнолітній і коли ні. І якщо наркологія є частиною психіатрії, достатньо виключити всі ці дурні статті про окремий діагноз "наркоманія" і написати, що це - особи, які підлягають лікуванню, відповідно до закону про психіатрію. І все. Бо інакше можна дійти до того, що ми станемо прописувати окремим законом кожну хворобу - і депресію, і епілепсію, і таке інше.

Є міжнародні правила і протоколи лікування. Чому ВР хоче перебрати на себе функцію ВООЗ і затверджувати своїми документами, як лікувати конкретного пацієнта з конкретним діагнозом, мені не зрозуміло".