СХІДНИЙ ВЕКТОР УКРАЇНИ СТАЄ ДОВШИМ

Попри той факт, що кількість зустрічей глав держав України й Росії цього року вже перевалила за добрий десяток, саміт у Харкові мав особливий підтекст: безпрецедентне потепління в політичних відносинах України й Росії зумовило перехід співробітництва на якісно новий рівень — між бізнес-структурами, підприємствами та взагалі представниками середньої тактичної ланки.

Бізнес-форум, організований під зустріч президентів, зібрав у Харкові 600 промисловців і підприємців двох країн, що дозволяє обом сторонам сподіватися на збільшення частки здорового прагматизму та конструктивізму в майбутньому році. Ще до приїзду українського та російського лідерів бізнесмени й чиновники в Харкові заговорили про українсько-російську інтеграцію, не забувши, правда, нагадати новий слоган російських політиків — про спільну інтеграцію двох держав у Європу.

Цікаві й рішення підприємців, приміром, про створення українсько-російського аналітичного центру, який проводитиме моніторинг і експертизу спільних проектів зовнішньоекономічного співробітництва сторін. А також створення спеціального засобу масової інформації — для висвітлення цього співробітництва. А заява президента Російського союзу промисловців і підприємців Аркадія Вольського про необхідність у майбутньому прийти до єдиної валюти хоч і є чисто політичним, свідчить про зрослий інтерес російських бізнесу та промисловості до конкретних проектів. Навіть неозброєним оком видно зміни в самих підходах до співробітництва, і хоча поточного року спільні обсяги економічного співробітництва ще не можуть радувати спостерігачів, багато хто схиляється до того, що вже 2002 рік може виявитися переломним у співробітництві двох сусідів.

У зустрічах президентів і бізнесменів хоча оборонна сфера становить лише частину спільної програми, однак досить вагому. І є всі підстави вважати, що саме ця частина є найпоказовішою. Через дві вагомі причини. По-перше, в жодній іншій сфері (крім ще, мабуть, енергетики) так не переплітаються велика політика та великий бізнес. І по-друге, в жодній іншій сфері взаємовідносин України й Росії не спостерігається такого рівня взаємозалежності й одночасно гострої конкуренції двох держав на пострадянському ринку озброєнь і військової техніки.

Про конкуренцію

Щоб усвідомити можливості співробітництва, очевидно, розпочати варто з конкуренції.

Як стверджують джерела в збройовому бізнесі держави, плани експортних постачань озброєнь, військової техніки, технологій та послуг військового і подвійного призначення цього року будуть не тільки виконані, а й перевищені — приблизно на 5—7%. Так, протягом 2001 р. коло партнерів України на ринку зброї розширилося на десять держав і становить тепер 63 держави. Проте найважливішою тенденцією поточного року представники збройового бізнесу називають саме «суттєве розширення кооперації» між підприємствами України й Росії — за попередніми оцінками, постачання українськими підприємствами продукції військового і подвійного призначення вже перевищують 100 млн. дол. Це можна вважати непоганим досягненням, з огляду на падіння обсягів, що триває, товарообігу двох держав.

Та не все просто в цій сфері. Ще в серпні ц.р. голова Комітету РФ з військово-технічного співробітництва з іноземними державами (КВТС) Михайло Дмитрієв зазначив, що серед першочергових завдань у сфері ВТС стане розширення географії співробітництва за рахунок таких держав, як Китай, Індія, Греція, Алжир, Малайзія, В’єтнам і Південна Корея. Тобто Росія націлена на ті самі ринки, що й Україна, — ринки військової продукції та спецпослуг Греції, Алжиру, Малайзії і В’єтнаму для України сьогодні є ключовими. Більш того, за кілька днів до початку бізнес-форуму в Харкові заступник гендиректора «Рособоронекспорту» Сергій Чемезов зазначив, що Росія планує збільшити обсяги збройових продажів за рахунок активізації діяльності в країнах арабського світу та Африки. У той самий час ринок країн Близького і Середнього Сходу завжди називався українськими фахівцями збройового бізнесу найпріоритетнішим для України. Так, відповідно до заяви керівника держкомпанії «Укрспецекспорт» Валерія Малєва на виставці озброєнь IDEX-2001, близько 40% постачань озброєнь військової техніки, спеціальних послуг і технологій припадає на держави Близького і Середнього Сходу. За словами глави президентського комітету з політики ВТС і експортного контролю Леоніда Рожена, і «Рособоронекспорт», і держкомпанія «Укрспецекспорт» виступають на тому самому ринку озброєнь. «А там, де ринок, домовитися дуже важко. Хто першим устиг — той швидше продав», — говорить куратор українського збройового бізнесу.

Тому поруч із можливим розширенням співробітництва в майбутньому році не варто очікувати падіння рівня конкуренції. Та в той же час саме харківська зустріч може направити конкуренцію в цивілізоване русло. Зокрема, йдеться в тому числі й про підписання угоди про співробітництво між ДК «Укрспецекспорт» і ФДУП «Рособоронекспорт». Як очікується, підписати документ можуть відразу ж після бізнес-форуму в Харкові, де «Укрспецекспорт» представляв заступник гендиректора Віктор Забара. Як кажуть представники обох компаній, документ уже повністю готовий до підписання, а його поява допоможе обом країнам уникнути непотрібного суперництва на зовнішніх ринках.

За три дні до харківського саміту гендиректор «Укрспецекспорту» В.Малєв в інтерв’ю одній з російських газет зауважив, що «саме поглиблення міждержавної кооперації оборонних галузей України й Росії дозволить швидко та якісно ліквідувати розрив в розробці й виробництві новітніх зразків озброєння — як для забезпечення власної безпеки, так і для експорту».

Ще одним каталізатором українсько-російських відносин на ринку є космос. Нещодавно гендиректор Національного космічного агентства України (НКАУ) Олександр Негода сказав про намір України розширити обсяги експорту космічних апаратів. Виграний Україною тендер на постачання Єгипту супутника справді став однією з перших серйозних перемог України на космічному ринку — в галузі створення супутників. А за словами О.Негоди, нині Україна бере участь ще в кількох тендерах на постачання супутників — у В’єтнамі й у державах Африки. Іншими словами, Україна впроваджується в ту частину ринку, що вже переділена США, Росією і ще кількома менш значимими учасниками. У той самий час «інколи, поставляючи комплектуючі, ми самі підтримуємо конкурентів у Росії, але в такий спосіб ми гармонізуємо ситуацію», — сказав О.Негода.

Про партнерство

І все-таки альтернативи розвитку партнерства в чутливій сфері з Росією, схоже, немає. Навіть Польща — найбільший європейський партнер України в оборонній сфері — після вступу в НАТО охолола до розвитку спільних проектів. Якщо раніш обговорювалися варіанти широкомасштабних проектів із державами Центральної і Східної Європи, то нині співробітництво з ними в оборонно-технічній сфері дедалі більше носить фрагментарний осередковий характер. Про те, що ВТС із західними державами перебуває майже на нулі, неодноразово підкреслював і глава держкомісії з питань ОПК України Володимир Горбулін. Навіть у такій галузі, як космос, де Україна традиційно сильна, Європа відмовилася від її послуг у створенні двигуна для нового ракетоносія «Вега», а італійська «Фіат-Авіа» уже не виявляє інтересу до модернізації українського РН «Циклон», хоча цей проект явно обіцяв хороші комерційні вигоди.

Проте з Росією проекти в чутливих галузях дедалі більше набирають обертів. Керівництво «Укрспецекспорту» вважає, що це може бути літакобудування (включаючи спільне виробництво Ан-70, Ан-140, Ту-334), виробництво аерокосмічної техніки, електронних і металокерамічних вузлів, а також комплектуючих до систем озброєння. «Ми могли б спільно розробляти й удосконалювати системи й засоби ППО, радіолокації, радіорозвідки та радіоелектронної боротьби. Дуже перспективне тісне співробітництво в модернізації та передпродажному ремонті бронетанкової, гусеничної та колісної військової техніки, літаків і вертольотів, розробці й експорті високоточної зброї... Сюди ж можна віднести взаємодію у вирішенні проблем утилізації боєприпасів і ракет, терміни збереження яких минули чи минають. Ми вважаємо, що великий взаємний інтерес можуть становити проектування та виробництво кораблів ВМФ, у тому числі й експортних варіантів», — каже Валерій Малєв.

Незадовго до зустрічі в Харкові — на шостому засіданні змішаної українсько-російської комісії з питань співробітництва, яку очолюють прем’єр-міністри двох країн, було досягнуто домовленості до кінця першого кварталу 2002 р. підготувати й підписати програму співробітництва в галузі модернізації парку літаків. Російський прем’єр Михайло Касьянов вважає, що «трьох-чотирьох місяців буде досить для підготовки відповідної програми співробітництва». Ще раніше військові двох держав домовилися про участь Росії в кількох проектах модернізації техніки ЗСУ, а в рамках змішаної комісії зі співробітництва з’явилася і довгоочікувана підкомісія з питань ВТС.

Є всі підстави вважати, що після харківського саміту темпи просування проекту
Ан-70 будуть серйозно прискорені. Швидше за все, уже 18 грудня в Омську обома учасниками проекту Ан-70 буде узгоджений і прийнятий план-графік випуску першої партії цих літаків. Україні вигідне й виробництво розробленого українськими конструкторами легкого літака Ан-38-200 (перший політ якого відбувся за два дні до зустрічей у Харкові) на Новосибірському авіаційному об’єднанні.

Що ж до другого спільного авіапроекту — літака Ан-140 — то незабаром має з’явитися єдиний центр їх реалізації. Якщо це станеться, то в майбутньому вже можна було б подумати й про реальне злиття суб’єктів літакобудування двох держав.

До розвитку процесу співробітництва в оборонній сфері готові підключитися і банки. Приміром, перший заступник глави правління Укрспецімпексбанку (одного з трьох українських банків, небайдужих до оборонної сфери) Сергій Святко зазначив, що банк приділяє особливу увагу спільним із Росією проектам в галузі фінансування підприємств ОПК, а цього року сума фінансування спільних із РФ проектів лише з боку «Укрспецімпексбанку» становить 100 млн. грн. Банкір впевнений, що це непоганий початок, а незабаром після появи в Україні Національної акціонерної корпорації у формі фінансово-промислової чи фінансово-холдингової групи мають з’явитися і спільні з російським капіталом фінансово-промислові групи.

Та все-таки найчутливішим питанням буде можливість чи неможливість тісного співробітництва та кооперації з Росією в бронетанковій галузі. Що ж до України, то й у центрі, і на місцях готові всерйоз подумати про інтеграцію в крупний бронетанковий холдинг, який створюється в Росії.

Нагадаємо, що саме танкобудівники двох держав спричинили «розлучення», яке офіційно сталося 1997 року на міжнародній виставці озброєнь IDEX-97. Та в обох державах справа не пішла далі виживання... Вже до кінця 2001 року має бути підготовлена документація зі створення Уральського бронетанкового холдингу, в який мають інтегруватися Уралвагонзавод, Уральське конструкторське бюро транспортного машинобудування, ФДУП ВО «Барикади», Челябінський тракторний завод і ще ряд інших. Тобто 2002 року на пострадянському просторі будуть дві крупні інтегровані структури — українська та російська. Причому обидві сторони усвідомлюють, що подальша конкуренція — це шлях у нікуди. Це замовлення, віддані західним виробникам танків. Прикладів таких більш ніж досить, а найпоказовішим, мабуть, є танковий тендер у Греції, де, попри хороші політичні контакти, обидві держави не потрапили навіть у так званий короткий список учасників.

І навпаки, об’єднання технічних новинок може зберегти бронетанкобудування як галузь на пострадянському просторі. Очевидно, не випадково літом цього року Україну відвідав згаданий генерал С.Маєв, а восени — представницька делегація від російської танкобудівної галузі детально ознайомилася з Харківським заводом ім. Малишева. Хоча рішень поки що немає, вочевидь, Росія теж вивчає можливості співробітництва.

Київ, як свідчать події останніх місяців, до масштабної інтеграції готовий. Про це свідчить і ряд політичних кроків: дозвіл модернізувати й заміняти озброєння ЧФ РФ, готовність продати крейсер «Україна», надати документацію на ряд номенклатур озброєнь, постачання новітніх технологій і розробки в інтересах Росії високотехнологічної техніки, яку навіть не мріє отримати національна армія. Рішення, очевидно, буде за Росією... І роль у цьому харківського саміту, схоже, може стати визначальною.