Сергій Куніцин: «Севастополь сьогодні — більш український, аніж автономія»

«Третя оборона Севастополя» — так, вельми не задумуючись, чим закінчувалися дві попередні, назвали протестну акцію, спрямовану на відставку глави Севастопольської міської держадміністрації Сергія Куніцина, його опоненти. Серед них — більшість депутатів міської ради, які представляють Партію регіонів, КПУ, ПСПУ, партію «Русский блок». Біля вічного вогню з цього тижня новий пост номер один — група голодуючих. Міськрада ухвалила рішення провести референдум про довіру главі адміністрації. Мітинги, заяви і війна компроматів. Депутатська комісія оприлюднила дані про зловживання адміністрації — в обхід міськради, із застосуванням схем із судовими рішеннями, підписані договори оренди під будівельні інвестпроекти в самому Севастополі, Балаклаві, Камишовій бухті, на мисі Сарич, серед них — і землі Міноборони. Разом — 365 гектарів землі в привабливих місцях. С.Куніцин у відповідь заявляє про шість гектарів у Байдарській долині, котрими володіє голова ради В.Саратов і критикує рішення міськради про виділення під мисливські угіддя комерційній фірмі майже 13 тисяч гектарів у заповідному фонді. «ДТ» дістало запевняння С.Куніцина, що всі документи, які супроводжують згадані оборудки, будуть надані для детального аналізу, і частину з них ми вже маємо. Але гострота моменту й особливе місце Севастополя в політичному житті держави, особливо на тлі останніх подій по лінії Брюссель—Київ—Москва, потребує роз’яснень про ситуацію в місті вже сьогодні.

— Отже, Сергію Володимировичу, заради чого війна? Раніше в конфліктах колишніх глав адміністрацій і міськрад більш виразними були політичні гасла, і точилася боротьба за повноваження. Нинішня війна компроматів — заради чого?

— Особисто я ні з ким не воюю. У мене для цього часу немає, і сенсу не бачу. Та коли називати речі своїми іменами, то війна точиться за те, кому розпоряджатися землею: адміністрації чи міськрадї. Закону про Севастополь немає, розмежування земель комунальної та державної власності немає. А Севастополь — це місто з особливим статусом, по суті, за структурою управління — як область. Є власне місто Севастополь —
12,7 тис. гектарів, а є великий Сева­сто­поль — 87 тисяч гектарів. Це чотири сільради, Качинська селрада і міськрада Інкермана. Як наслідок — одвічні суперечки. П’ять разів закон ухвалювався і п’ять разів його ветував президент. Тричі його ветував Кучма, двічі — Ющенко. Тому що закон про Севастополь завжди був заполітизований. Вибо­ри мера — з урахуванням флоту, з урахуванням політичного чинника — викликали певні побоювання.

Суперечка сьогодні точиться навколо того, хто розпоряджається землею за межами населених пунктів. Відповідно до законодавства, це право — у міськдержадміністрації, міськрада з цим не згодна. Щодо ряду ділянок, під тиском судів, адміністрація підписала договори чи то про оренду, чи то про суперфіції, що припускає користування землею під конкретний інвестиційний проект. Хочу підкреслити: жодна сотка, жоден гектар не проданий. Тому позиція, що хтось у когось украв, із самісінького початку хибна.

Жодної п’яді землі адміністрація не продала.

— Ну, це примітивно: украсти — значить продати. Можна вкрасти, узявши відкіт, здавши землю на невигідних для міста умовах у довгострокову оренду. Багато є варіантів, як чиновнику добре заробити.

— Варіанти є, але хочу сказати, що сьогодні здається в оренду земля, за яку ніхто не платить. Земля, яка стоїть пусткою. Міноборони пішло геть, солдатів прибрало, звалище, сміття — ніхто не платить ані шеляга, користувача немає. Приходить інвестор. Каже: хочу реалізувати проект. Вкласти сотні мільйонів доларів у розвиток інфраструктури, створити робочі місця. Альтернативи дві. Створити кооператив, з урахуванням інтересів тих, хто приймає рішення. Настроїти курників, продати на вторинному ринку або віддати під ще один кар’єр для рудоуправління.

— Чому ж? Є ще один варіант. Якщо Міноборони не потрібні ці землі, місто звертається до Києва і просить передати спорожнілі ділянки. Оголошується конкурс, тендер. І абсолютно прозоро, законно в конкурсі перемагає найкращий. Цей варіант можливий?

— Теоретично так. Практично наводжу приклад. У Міноборони багато землі. У центрі міста — колишній стадіон ЧФ. В убитому стані. Його, попри всі наші звернення, пропозиції передати місту, упорядкувати, за рішенням міністерства віддають одній з київських фірм за 40 квартир у Києві. Місто і ВМС, моряки нічого не отримують. Як вам таке рішення? Нас ніхто не запитував — вирішили змінити цільове призначення ділянки, побудувати замість стадіону житловий комплекс.

— А щодо конкретної ділянки в Балаклаві, у Флотському, з приводу оренди якої міськрада звинувачує вас у застосуванні сумнівної схеми, не було спроб вирішити звичайним законним шляхом?

— Ну, що значить — законним? Інвестор звернувся до нас із проханням. Ми їм відмовили, бо розмежування комунальної та державної землі немає, ми не можемо здати її в оренду, й є щодо цього розбіжності в думках із міськрадою. Вони пішли через суди...

— Наскільки плутанина з військовими щодо земельних питань заважає місту розвиватися?

— Що стосується ЧФ, то торік нарешті була закінчена інвентаризація земель, визначені й винесені на натуру кордони. Три тисячі гектарів орендує ЧФ у Севастополі, у Криму — близько 15 тисяч під полігонами. Проведена велика робота і йде передача військових містечок — їх там у цілому 270, уже половина передана Україні. Що стосується земель Міноборони України, то більша їхня частина, за винятком місць базування ВМС, стоїть пусткою.

— Більша частина — це скільки?

— Цифри зараз назвати не можу. Але ми таку роботу проводимо. В останні півтора-два роки почали знаходити спільну мову з Міноборони. Ми кажемо: знайдіть інвестора для будівництва житла, щоб і моряки отримували квартири. Ми підписали нещодавно з Міністерством оборони угоду про те, що спільними зусиллями проведемо інвентаризацію і подивимося, які земельні ділянки в Севастополі не використовуються Міноборони і які можуть бути використані в інвестиційних цілях. Передусім, із тим, щоб Міністерство оборони могло за рахунок інвесторів забезпечити житлом 1007 українських моряків, котрі стоять у черзі.

— Я так розумію, землі Міноборони — це останній будівельний резерв, який нині має місто.

— Ні, Севастополь, на відміну від Ялти, має перспективу розвитку, адже кількість неосвоєних територій дуже велика. І якщо Ялта затиснута скелями, то тут, звісно, колосальна перспектива району Омеги, є території в Байдарській долині. Тим більше, що нам удалося торік домогтися ухвалення державних програм щодо сталого енергозабезпечення Сева­стополя на півмільярда гривень, за рахунок різних джерел. Нині працюємо з Кабміном, щоб виділили потрібну суму для завершення будівництва газового кільця, тоді розв’яжемо проблему газопос­тачання. Місто, яке розташоване в кінці газопроводу, замерзає щозими. До речі, що стосується того ж Флотського, про яке ми говорили, жоден кооператив нам не дасть ресурсу для того, аби ми каналізували Балаклаву. Якщо цей про­ект буде інвестиційно реалізовуватися, то ми планували близько 100 млн. гри­вень спрямувати на розвиток інфраструктури регіону. Бо за всієї краси Бала­клави, коли ми не вирішимо проблему водоканалізування, вона просто не зможе існувати ні як місто, ні як курорт. І ще. Якщо ін­вестор прийде й отримає землю в оренду, а потім, вклавши в проект півмільярда, надумає колись купити цю землю, гадаю, місто її зможе продати за стільки, скільки вона коштуватиме. Тому вважаю, що державі сьогодні збитку не завдано, бо земля стоїть пусткою, ані шеляга за неї ніхто державі й місцевому бюджету не платив до приходу інвестора.

Треба сказати, що бойові дії міськ­ради розгорталися потихеньку, і земля — це одна з ком. Усе починалося значно раніше. Були постійні спроби відібрати повноваження. То делегують право на видачу дозволу будівництва, то заберуть. Десятки будівельних компаній у Севастополі просто очманіли, тому що там…

— Тому що в місто слідом за Куніциним прийшла «Консоль», котра в роки його прем’єрства всі тендери в Криму вигравала, а тепер зайняла ринок Севастополя…...

— До речі, про «Консоль» окрема розмова. Коли у міськради почалася війна з «Консоллю», я їм сказав: «Хлопці, ви хоч усередині партії розберіться, до чого тут адміністрація?»

— Сергію Володимировичу, ми ж знаємо, коли власник «Консолі» Константинов прийшов у Партію регіонів, навіщо й як потрапив до списку…

— Нині в міськраді 45 депутатів від Партії регіонів із 75, і президент «Консолі» — член політради Партії регіонів. Нехай між собою розберуться. Мене сюди, будь ласка, не вплутуйте.

— Тобто те, що Куніцину чи його сім’ї належить частка «Консолі» — це неправда?

— Борони Боже. І не прийшли вони в Севастополь слідом за мною. Вони до Куніцина купили й реконструювали завод ЖБВ, і «Консоль» давно вивчала ринок, у них професіонали працюють. Вони знали, що в Севастополі ціна на вторинному ринку наздоганяє Сімферополь і Ялту. До речі, вони за час моєї роботи жодної ділянки не одержали. І «Консоль» позивається з міською радою стосовно ділянки в Омезі.

— Подейкують, нинішнє протистояння викликане ще й тим, що Куніцин вирішив проінспектувати, як використовуються ділянки, які в минулі роки виділили під будівництво, але за цільовим призначенням не використовуються. Так би мовити, припасені на чорний день.

— Ні, причина не тільки в цьому. Справді, попередній склад міськради дуже багато землі в Севастополі роздав. Але, на моє велике здивування, коли я прийшов у місто, на багатьох розданих ділянках узагалі нічого не будувалося. На багатьох ділянках сидять колишні й нинішні депутати, котрі, як ви кажете, на чорний день або на світлий хочуть мати дуже великі гроші. Я зустрічався з багатьма інвесторами, які казали: «До­поможіть узяти в оренду землю, ми побудуємо в місті Діснейленд, аквапарк, житло». Я кажу: «Йдіть на вторинний ринок». Вони: «Ми що, божевільні? На вашому вторинному ринку може тільки божевільний за такі гроші купувати жит­ло, бо рентабельність там мінус десять». Тому я справді дав доручення (але це було давно — відразу як прийшов) провести інвентаризацію. Адже були ділянки, віддані в оренду, на яких по три—п’ять років нічого не будувалося.

— Повернімося до обвинувачень у зловживаннях. Схема по всіх ділянках, загальна площа яких досягає 360 гек­тарів, а фірм близько десятка, одна — через рішення суду, яке спонукає адміністрацію укласти договір.

— Що в цьому кримінального? За законом, я не мав права їм відмовляти. Мав їм віддати в оренду цю землю. Й інвестор мав право побудувати й виконати інвестиційні умови, які прийняла міська рада: виділити кошти на розвиток території, якщо це житло, то до 10% житла місту. Я, знаючи, що буде скандал, відмовляв, і вони йшли в суд. Хоча вам можу сказати, що півроку тому міська рада ухвалила аналогічне рішення щодо 30 га землі, теж за рішенням суду.

— Добре, але порушено п’ять кримінальних справ...

— Стосовно кого порушено кримінальні справи? Не стосовно адміністрації й того, що ми діяли незаконно, бо є рішення суду. А стосовно того, що нібито чиновники середньої ланки Міноборони й бізнесмени, котрим дісталися ці землі, давали путівку в життя документам з перевищенням повноважень, підробляючи підписи. Міліція й прокуратура не кажуть, стосовно кого. Але міліція роз­слідує кримінальні справи, за їхніми словами, за фактами підробки документів і, наскільки я поінформований, співро­бітники адміністрації там не фігурують.

(Кримінальні справи щодо здачі в оренду земель Міноборони в Балаклаві були порушені після неодноразових звернень до ГПУ і МВС тодішнього міністра оборони А.Гриценка. — Авт.)

— Щодо референдуму про недовіру главі адміністрації. Ви вже заявили, що будете звертатися в суд про скасування цього рішення. Які підстави?

— За законодавством, такий референдум міська рада проводити не може. І ми збираємося оскаржувати в суді брак правової бази під рішенням сесії. На наш погляд, воно неправомочне, готується й протест прокурора, і звернення в суд. У нас уже є прецеденти щодо рішень міської ради. Нещодавно суд скасував рішення Севастопольської міськради про визнання міста «територією без НАТО», й воно не єдине. Мені навіть здається, міськрада зумисне йде на певне порушення законодавства, розуміючи, що її можуть розпустити. І чим швидше це зроблять, тим для них краще: якщо вибори в міську раду не пройдуть у най­ближчі місяці, через півроку Партія регіонів у Севастополі не набере вже такої кількості голосів, яку вони мають нині. Це моє тверде переконання.

— До запису інтерв’ю пролунала фраза: все, що тепер відбувається в місті, — «це не кримські справи». Знову рука Москви?

— Я не можу стверджувати, щоб мене в суд не повели. Але як версію можу сказати, досить було звернути увагу напередодні саміту в Бухаресті щодо НАТО на заяви окремих політиків і відомих діячів стосовно того, що треба переглянути великий українсько-російський договір, питання про статус Севастополя й Криму. В мене політична інтуїція досить добре розвинена, я чудово розумію, що голова Севастопольської міськради і його команда, за всієї моєї поваги, — не важкоатлети в українській політиці й не ті люди, які б так запекло намагалися звалити адміністрацію Куніцина. І другий момент: зверніть увагу, хто співавтори законопроекту про статус Севастополя, зареєстрованого у ВР минулого тижня.

— Так, крім двох депутатів-регіоналів від Севастополя, — Володимир Литвин і Петро Симоненко. Отже, більшість голосів набирається. Законопроект передбачає, що мер міста обиратиметься прямим голосуванням і він же призначатиметься президентом на посаду глави держадміністрації. Й звільнятиметься, відповідно. Чи спрацює такий «манок» для Банкової, чи цей закон не ветуватимуть? І чи вирішить закон усі проблеми?

— Я згоден: закон усіх проблем не розв’яже. Але ми теж писатимемо проект.

Депутати не розуміють однієї речі: навіть якщо ухвалять закон, і буде виборним мер Севастополя, він керуватиме тільки містом Севастополем безпосередньо. Великим Севастополем він не керуватиме, тому що там є мери селищ і сіл.

— Це буде дзеркальним відображенням Великої Ялти.

— Абсолютно. Голова адміністрації все одно буде. І він виконуватиме суто державні функції, тому що це місто зі спеціальним статусом. Голова адміністрації не може поєднувати функції голови адміністрації і мера міста, не опікуватиметься каналізацією та водопроводом, він виконуватиме державну функцію, проводитиме державну політику в місті Севастополі. Але він відповідатиме за весь регіон. А мер міста Севастополя відповідатиме лише за Севастополь. Депутатам, можливо, й хотілося б іншого, але іншого не існує в природі, тому статус самого міста Севастополя буде знижено, він буде прирівняний до Керчі, Феодосії та інших міст. І навіть якщо там буде обрано мера, я думаю, що в найближчі роки, а може, десятиліття, Держава Україна не піде на те, щоб із політичних міркувань прибрати державну адміністрацію в Севастополі. Вважаю, що вихід усе одно можливий. Найбільший парадокс у тому, що депутатам міськ­ради місто підняти не вдається, а люди втомилися від політики й знають ціну депутатському корпусу, знають, кому скільки землі роздається, що йде на підставні фірми, тому виставити адміністрацію злодієм, а себе святенником не виходить. І на мітинги приходить не більше кількох сотень людей. Севастополь уже не те місто, яке могло збирати багатотисячні мітинги, щоб піднятися проти чогось чи когось. Я вам більше скажу. Севастополь сьогодні — більш український, ніж кримська автономія. Так, час іде, і підростає інше покоління. Приїжджайте й подивіться, як у травні відбувається парад школярів — учасників гуртків і студій. 15 тисяч людей під державними прапорами. І ніякого негативу! Тому, якщо депутати розумні люди, вони все одно підуть на переговори. Не підуть — виходить, є інші варіанти, аж до розпуску міської ради за порушення Конституції, підтвердження чого — судові постанови про незаконно ухвалені рішення.

— Чи були вам пропозиції з адміністрації президента піти з посади «за власним бажанням»?

— Ні. На якій підставі? Річ у тім, що адміністрація володіє ситуацією, і я, наприклад, не бачу за собою чи своїми співробітниками порушення законодавства. На підставі чого ухвалено всі ці рішення? «Ты виноват лишь в том, что хочется мне кушать»? Приїжджала комісія Кабінету міністрів, відпрацювала п’ять днів, висновки комісії: місто до зими готове, дії адміністрації кваліфіковані, не заморожено жодну установу, жоден метр труби, був дефіцит газу, тому що слабкість Севастополя зрозуміла. Висновок: звернутися до Кабміну з проханням виділити гроші на добудовування газопроводу.

— Добре, запитаю по-іншому. Чи були вам пропозиції піти «за власним бажанням з огляду на стан здоров’я»?

— Не було. Мені справді чотири місяці тому зробили дуже тяжку операцію на хребті. Операція виявилася набагато складнішою, ніж я очікував. І процес реабілітації виявився тривалішим і складнішим, ніж передбачалося. Я знаю, що міська рада зверталася до президента про зняття з посади у зв’язку з тяжкою тривалою хворобою Куніцина. Коли президент останній раз був кілька тижнів тому в Криму, у Лівадії, ми з ним зустрічалися. У присутності кримських керівників і голови міської ради Севастополя він сказав, що підтримує ту роботу, яку я веду в Севастополі. Побажав здоров’я й усього найкращого. Кожна людина може захворіти. І тут уже питання моралі. Але розповідати членам комісії з Кабміну: «ми Куніцина поважаємо, але його постійно колють наркотиками, а наркоман Севастополем керувати не може», — це вже верх цинізму.

— Чи надходили вам запрошення з Банкової вступити до партії «Єдиний центр»?

— Таких конкретних пропозицій не надходило, оскільки це було б некоректно щодо НДП, в лавах якої я перебуваю мало не з дня її заснування. Тим паче що сьогодні я є першим заступником керівника цієї, не побоюся сказати, авторитетної партії. Водночас не буду приховувати, що розмови на цю тему з деякими представниками секретаріату президента в мене були. Йшлося про можливі форми участі в реалізації цього політичного проекту на території Криму.

— І про що домовилися, якщо не секрет?

— Секретів тут немає. Я зацікавлено спостерігаю за процесом реалізації цього проекту, вважаючи його цілком перспективним передусім з погляду об’єднавчих ідей українського суспільства, яке, як відомо, переживає в цьому плані певну кризу. На мій погляд, успіх реалізації таких ідей залежатиме насамперед від тих людей, які очолять цю партію як у центрі, так і, особливо, в регіонах. Сьогодні поки що передчасно говорити про те, наскільки даний проект буде успішним чи неуспішним. Робота в цьому напрямі лише почалася.

— Чи може НДП приєднатися до цього проекту?

— Гадаю, що за певних умов може. Однак це необхідно добре продумати та обговорити на загальнопартійному рівні. Не можна такі питання вирішувати без рядових членів партії. Зрештою саме вони визначатимуть подальшу долю НДП, якій багато років служили вірою і правдою.

P.S. Є необхідність продовжити тему, порушену в останніх запитаннях. А саме — про розгортання проекту «Єдиний центр» у регіонах і роль у цьому Сергія Куніцина. Як стало відомо «ДТ», у ці дні відбувається інтенсивне формування — ні, не регіональної структури нової пропрезидентської партії, — а відділень ГО «Фонд розвитку громадянського суспільства». Лідер — народний депутат Ігор Кріль. У Сімферополі для фонду орендовано невеличкий особняк у самому центрі міста, поруч із ВР автономії. Штат — до десяти осіб. Найближчим часом мають відкритися відділення в 6-7 містах півострова. Сергій Пастушок, який очолює кримське відділення фонду, ввійшов до політради «Єдиного центру». За словами джерела, перше завдання, яке вже доведено, — «президентський референдум щодо змін до Конституції, друге — підготовка до президентських виборів».

Той, хто зараз згадав вибори «Куч-
ма-2» та референдум 2000 року, Олександра Михайловича Волкова, Юрія Анатолійовича Левенця і фонд «Соціальний захист», може не сумніватися, що влучив у «десятку». Формуванням кримського відділення фонду Ігоря Кріля займається керівництво Демократичної партії України, яке не втрачало зв’язків з батьками горезвісного референдуму. Очолює ДемПУ кримський депутат Сергій Козаченко, отаман однієї з козацьких організацій. Своїм місцем у парламенті автономії він, безперечно, зобов’язаний С.Куніцину, точніше, рейтингу останнього — без участі в блоці екс-прем’єра і лідера місцевих народних демократів демпартійці, звісно ж, на успіх не могли розраховувати. Таким чином, допомогти голові президентського секретаріату в партійному будівництві й заручитися його підтримкою в конфлікті з міськрадою С.Куніцин може й без вступу до «ЄЦ», хоча питання про входження туди всієї НДП розглядається всерйоз і цими днями. Сумніви в керівництва НДП, серед іншого, викликає відсутність чіткої інформації про те, хто буде лідером «Єдиного центру»...