ЩОБ ПАМ’ЯТАЛИ...

7 липня непоміченими минули другі роковини з дня загибелі директора слов’янської ТРК «Тор» Ігоря Александрова. Імена убивць, утім, як і убивць його колеги Георгія Гонгадзе, досі невідомі.

Журналістику традиційно називають небезпечною професією, за рівнем ризику вона посідає друге після шахтарів місце. Проте в Україні, мабуть, не було прецеденту, коли б сім’я журналіста після загибелі годувальника одержала страховку або гідну пенсію. Недавно Спілка журналістів домоглася-таки указу Президента про стипендію дітям загиблих журналістів. Але сім’я Ігоря Александрова поки що так і не одержала допомоги від держави. Для цього, як з’ясувалося, потрібна довідка, що причина смерті батька — його професійна діяльність. Однак є серйозні підстави сумніватися в тому, що за нинішньої влади убивства журналістів буде розкрито і, тим більше, названо причину їхньої смерті.

Щоб підтримати сім’ї загиблих журналістів, які зробили внесок у розвиток українських мас-медіа, фонд Віктора Ющенка «Україна 3000» спільно з Інститутом журналістики КДУ заснували спеціальну стипендію. Рідні Ігоря Александрова, Георгія Гонгадзе, Олександра Кривенка, Сергія Набоки, Тараса Процюка відтепер одержуватимуть щомісячну допомогу на суму від 550 до 2500 гривень. Стипендію призначає громадська рада, до якої ввійшли голова Спілки журналістів України Ігор Лубченко, член незалежної медіаспілки Андрій Тичина, головний редактор тижневика «Деловые новости-FT» Лариса Мудрак, заступник директора Інституту журналістики Тарас Петрів і кореспондент радіо «Свобода» Сергій Гармаш. Стипендія носить ім’я публіциста і письменника Анатолія Москаленка, який багато років очолював факультет журналістики КДУ ім.Т.Шевченка, доклав чимало зусиль до створення Інституту журналістики і став його першим директором. Анатолія Захаровича дуже поважали студенти, він навчав їх передусім професійної етики та колегіального братерства. Заступник директора Інституту журналістики Тарас Петрів згадує, що Москаленко часто повторював: «Журналісти однієї групи крові». Хотілося б, щоб ця кров не проливалася...

Як підкреслив під час вручення перших стипендій автор ідеї Віктор Ющенко, цей проект — не політична акція, а насамперед данина пам’яті та поваги загиблим. На його думку, ці люди гучніше за інших ставили запитання, чому ми так живемо. Вони були яскравими особистостями. Насамперед тому, що виконували одну з найскладніших місій — своєю позицією, професіоналізмом формували публічну національну політику. І смерть Кривенка, Набоки, Гонгадзе, Процюка, Александрова — плата за те, що і суспільство, і професія журналіста перебувають у занепаді.

Символічно, що вручення стипендії збіглося з трьома трагічними датами — два роки тому не стало Ігоря Александрова, рівно три місяці тому від нас пішли Тарас Процюк і Сашко Кривенко. В аудиторії, що сьогодні носить ім’я Анатолія Москаленка, його вдова і лідер «Нашої України» Віктор Ющенко зустрілися із вдовами та батьками загиблих.

Цього ж дня сім’ї Сергія Набоки вручили його університетський диплом. Один із найбільш визнаних магістрів української журналістики став дипломованим журналістом лише сьогодні. За іронією долі, його навчання в університеті за фахом «журналістика» затягнулося на 20 років. У 1980-х Набоку виключали з університету за патріотизм, 2000-го він захистив диплом, але так і не встиг його забрати.