…Щоб чужі боялися?

Резонансну подію, що сталася з участю народного депутата Віктора Лозинського поблизу села Грузьке Голованівського району на Кіровоградщині і призвела до смерті 55-річного мешканця сусіднього села Грушка Ульянівського району Валерія Олійника, багато хто називає коротко: голованівський нарив прорвало. Сваволя Віктора Лозинського, який зумів підпорядкувати своєму впливові місцеві правоохоронні органи, суд, районну газету, приватизувати ряд сільськогосподарських та підприємств районної інфраструктури, отримати у своє повне розпорядження лісово-мисливське господарство, інколи переходила всі межі. Люди нерідко зверталися і до вищих посадовців держави, але реакція, як правило, була протилежна очікуваній: народний депутат дуже швидко дізнавався про зміст тих звернень і подавав судові позови на їх авторів, вимагаючи відшкодування за моральні страждання, буцімто заподіяні йому неправдивими звинуваченнями. Чи треба уточнювати, що такі справи адвокати Лозинського вигравали без проблем?

Два покарання за чужу вину?

У попередньому номері ми цитували лист колишнього голови Голованівської райдержадміністрації Сергія Піддубного до міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, в якому йшлося про безчинства Лозинського, незаконну приватизацію ним підприємств, збитки, завдані району внаслідок монопольного володіння ним лісовими угіддями, та попереджалося про небезпеку, яку таїть у собі така сваволя. Не встиг той лист дійти до адресата, як Сергія Піддубного було звільнено з посади, невдовзі суд виніс рішення про стягнення з нього кількох тисяч гривень за заподіяні моральні збитки. Так само вчинив суд і щодо мешканки Грузького Тамари Лісовської, яка свого часу від імені односельців, які не дійшли згоди з Лозинським стосовно своїх земельних паїв, дала телеграму пре­зидентові і прем’єр-міністру з проханням вплинути на депутата, який, на думку селян, незакон­но відбирав у них їхнє майно.

На жаль, тоді на цей крик душі селян вища державна влада уваги не звернула. Зате суспільний резонанс червневої події викликав, м’яко кажучи, занадто бурхливу реакцію президента. Як відомо, ще минулої суботи на з’їзді партії «Наша Україна» він публічно оголосив про відставку голів Кіровоградської облдержадміністрації Василя Моцного та Голованівської райдержадміністрації Михайла Крижановського. Сам цей факт дав їм підстави стверджувати, що причиною їхньої відставки є насамперед політичні мотиви.

Про це заявив Василь Моцний на прес-конференції, яку про­вів минулого вівторка, саме того дня, коли указ про його звільнен­ня з’явився на сайті президента. Він висловив категоричну незгоду з причиною звільнення його з посади: за неналежне виконання вимог статті 119 Конституції України щодо забезпечення законності і правопорядку, дотримання прав і свобод громадян. Василь Кузьмович переконаний: посадові інструкції не дають права голові облдержадміністрації втручатися у діяльність правоохоронних органів, які й повинні забезпечувати законність та правопорядок. Саме тому він оскаржуватиме в суді указ президента про його звільнення (1 липня Кіровоградський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі, призупинивши таким чином дію указу президента).

Василь Моцний наголосив, що будь-яке інше формулювання стосовно вад у роботі (у керівника такого рівня їх легко можна знайти) сприйняв би як належне, а з тим, у чому його звинувачують, погодитися не може. До того ж під час його звільнення не дотримано певної процедури — не було подання від Кабміну, тому Головне управління державної служби, вочевидь, підтримає екс-керівника облдержадміністрації. Є підстави сподіватися, що підтримає його й прем’єр-міністр, візит якої на Кіровоградщину ще раніше був запланований на 3 липня. Тим більше що буквально напередодні оголошення про відставку президент виніс голові Кіровоградської облдержадміністрації сувору догану з того ж самого приводу. Отже, два покарання за одну, та ще й чужу, вину?

Усе змінилося?

Якщо ж відкинути формальності, то рішучість, із якою президент відправив у відставку Василя Моцного і яка нібито мала продемонструвати бажання захищати права простих громадян, навряд чи додасть йому очків. Моцний — не новачок в області. Свого часу він розпочав політичну кар’єру з посади голови Олександрії, одного з найбільших міст Кіровоградщини. Об­ласть уперше очолив десять років тому, коли так само несподівано і, як тоді здавалося, нелогічно був звільнений з посади впевнений у собі й перспективний Валерій Кальченко тільки за те, що не зумів забезпечити на Кіровоградщині перемогу Леоніда Кучми у першому турі президентських виборів. Тоді призначення Моцного на посаду голови облдержадміністрації мало не зовсім презентабельний вигляд, але він зумів як ніхто довго протриматись у кріслі — майже чотири роки. Не можна сказати, що той час був особливо успішним для області. Але, попрацювавши в органах центральної влади — у міністерствах промислової політики та агропромислового комплексу, і абсолютно несподівано повернувшись у крісло голови Кіровоградської облдержадміністрації на початку минулого року, Василь Моцний зарекомендував себе рішучим, досвідченим і конструктивним керівником.

Це було особливо помітно на тлі недосвідченості його поперед­ників — молодих нашоукраїнців. Якщо, за результатами комплексної оцінки соціально-еконо­мічного розвитку, Кіровоградщина у 2007 році була практично останньою в Україні, то за підсумками дев’яти місяців минулого року ввійшла у трійку лідерів. Звіс­но, економічна криза не могла не позначитися на соціально-економічному становищі області, але Кіровоградщина досі не зда­ється, входячи в десятку найкращих.

Василь Моцний зумів зарекомендувати себе як відповідальний керівник, що вміє ставити зав­дання і домагатися результату. Критерій, яким керується у сво­їх кадрових рішеннях цей безпартійний лідер, — не належність до тієї чи іншої політичної сили, а професіоналізм. І в цьому він, без­перечно, мав підтримку земляків, як і у своїй соціальній політиці, яку назвав реальною і яку наполегливо втілював у життя протягом усього часу перебування на посаді. За рахунок підвищення прибутковості економіки області він ліквідовував убогість сільської Кіровоградщини: завершено будівництво кількох шкіл, які вважалися безнадійними довгобудами, села отримали десятки шкільних автобусів, швидких допомог, обладнаня для ФАПів; нормою стали щедрі подарунки від влади дитячим будинкам сімейного типу, прийомним та багатодітним сім’ям.

Невдовзі після свого другого призначення на керівну посаду в область Василь Моцний із приводу свого кучмістського минулого сказав у інтерв’ю «ДТ»: «Я змінився, і країна змінилась». Чи змінилася насправді, якщо все так фатально повторюється?

І чи змінився світоглядно сам Василь Моцний? Адже він не міг не знати, що в Кіровограді організовується мітинг на його підтримку. Напередодні відбулося засідання президії обласної ради, яка ухвалила звернення до президента з пропозицією переглянути своє рішення щодо Моцного. Буквально днями сесія обласної ради схвалила його звіт. Надміру «рішучий» голова обласної ради Микола Сухомлин, як завжди, у потрібний час перебував у відпустці. Як повідомив заступник голови Яків Бондар, засідання президії ініціював депутат обласної ради Олександр Гавриленко. І все було б логічно, якби не недавнє призначення соціаліста Гавриленка радником голови облдержадміністрації. Звісно, це ще нічого не означає, але…

Мітинг видався багатолюдним, за даними правоохоронців — близько трьох тисяч людей. Моцного підтримували вболівальники місцевої футбольної команди «Зірка», яка нещодавно повер­нулася у першу лігу і цим успіхом — малося на увазі — не в останню чергу завдячувала губернатору, працівники кількох великих підприємств та більшості районів області. Якщо організований прихід на мітинг працівників підприємств досить вмотивований: його ініціатори — спілка роботодавців області та обласний осередок Союзу промисловців і підприємців, тим більше що Моцний таки реально допоміг кільком підприємствам повернути значні суми ПДВ за експортовану продукцію, то присутність представників районів викликала чимало запитань. Приїзд їхній був організований районними адміністраціями, а до складу делегацій входили переважно місцеві чиновники.

Спокій тут сколихнула заява громадського об’єднання «Торо», яке стверджує, що їхній активіст із Онуфріївського району депутат районної ради Володимир Самійленко став свідком, як на замовленому раніше автобусі дер­жавні службовці та працівники бюджетної сфери у робочий час вирушали для участі в мітингу на підтримку відставленого керів­ника області. Точніше, мали намір вирушити, бо депутат районної ради наполіг і домігся, щоб ця поїздка не відбулася. Усе це занадто нагадує «старі добрі» часи і якось не до лиця, чи не до імід­жу, сучасному керівникові, хоч і екс.

До речі, мітинг відбувся і у Голованівську. Правда, не на підтримку відставленого керівника району, а на підтримку… Віктора Лозинського. Можна було б припустити, що до цього причетні однопартійці народного депутата. Але, як повідомила заступник голови обласної організації партії ВО «Батьківщина» Олена Ар­маш, мітинг організували представники районних ветеранських організацій, яким Віктор Олек­сандрович допомагав матеріально. У невелелюдному зібранні також узяли участь вчителі шкіл районного центру та виховательки дитсадка, які отримували спонсорську допомогу від депутата. Основна вимога цього мітингу — справедливе і неупереджене розслідування справи. Це, вочевидь, найголовніше.