Що німцю добре, то українцю... смерть?

Провідні європейські експерти визнали новий Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК) таким, що відповідає найкращим іноземним аналогам та міжнародним стандартам у сфері захисту прав людини. Відбулася певна гуманізація кримінально-правової сфери в результаті, з одного боку, зменшення кількості осіб у СІЗО, затримань, обшуків, а з іншого - збільшення кількості випадків застосування домашнього арешту та інших альтернативних запобіжних заходів, укладання угод про примирення.

За перші п'ять місяців 2013 р. (порівняно з відповідними даними за 2012 р.) кількість узятих під варту осіб зменшилася на 40%, кількість клопотань про взяття під варту – на 45%, кількість обшуків – на 30%.

Чому ж сторони кримінального процесу у своїх проблемах звинувачують новий КПК, а не інші чинники?

Обмеження захисту

Проблеми сторони захисту (підозрюваних, обвинувачених) пов'язані насамперед зі зловживаннями з боку представників обвинувачення, в тому числі невиконанням чітких вимог закону. Обмеження сторони захисту проявляються переважно у такому.

1. Відмова від стадії порушення кримінальної справи

Раніше постанова слідчого про порушення кримінальної справи могла бути оскаржена до суду, і це було гарантією захисту прав особи від необґрунтованого кримінального переслідування. Але з метою захисту інтересів потерпілих новий КПК скасував цю процедуру і передбачив автоматичний початок розслідування - з моменту подання заяви про злочин. Однак слідчі податкової міліції почали вносити інформацію про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань за кожним
фактом донарахування суми податків чи зборів. Такі дії здійснюються з ініціативи слідчих незалежно від факту оскарження/неоскарження до адміністративного суду рішення про відповідне донарахування податків. Це не відповідає положенням частини 1 статті 214 КПК, які вимагають від слідчих вносити інформацію до реєстру лише після виявлення обставин, "що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення". Така негативна практика вже змусила органи влади запланувати підготовку змін до законодавства. Вони передбачають пряму заборону початку кримінального провадження у випадку оскарження рішення про донарахування сум податків в адміністративному чи судовому порядку (п. 103 Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки).

2. Неповідомлення адвокатам про факти затримання осіб

З 1 січня 2013 р. в Україні почала функціонувати система безоплатної правової допомоги за моделлю 24 год. на добу) 365 днів на рік. Згідно з новим регулюванням органи правопорядку зобов'язані повідомляти в регіональні центри правової допомоги про кожне адміністративне чи кримінальне процесуальне затримання. Але вже виявлено десятки ситуацій, коли на веб-сайтах обласних управлінь внутрішніх справ повідомляється про затримання "корупціонера", "наркоділка" тощо, а центр правової допомоги про цей факт не поінформовано. Незрозумілою залишається логіка таких порушень, адже докази, отримані під час затримання підозрюваного без його захисника, визнаються недопустимими і не можуть використовуватися надалі у провадженні.

3. Зловживання механізмом доступу (вилучення) до речей чи документів

Доступ слідчих податкової міліції до речей і документів здійснюється в кожному провадженні в середньому двічі(13000 дозволів на 6500 проваджень).Може йтися про всі фінансові документи або укладені договори підприємства за певний рік тощо. При цьому документи вилучають у юридичної особи, а ймовірним підозрюваним може бути тільки фізична особа - керівник чи бухгалтер цього підприємства. Останньому ж офіційно не повідомляють про підозру, щоб не почали спливати строки розслідування.

Це негативно позначається на відносинах держави з платниками податків, відчувається дисонанс при порівнянні цієї статистики і планів Міндоходів скоротити кількість перевірок на чверть. При цьому інші органи розслідування не надто зловживають цим заходом: слідчі СБУ отримують у середньому дозвіл щодо одного доступу на 2 провадження, які вони ведуть; прокуратура - щодо одного доступу на 6 проваджень, а слідчі органів внутрішніх справ - щодо одного доступу на 12 проваджень.

4. Отримання інформації від осіб на підставі запитів про надання відомостей

Слідчі вважають: оскільки йдеться не про речі або документи, а про певну інформацію із цих документів, то ухвали слідчого судді для цих дій не потрібно. Але кодекс не містить обов'язку осіб надавати будь-яку інформацію представникам обвинувачення в інший спосіб, ніж під час допиту або на підставі санкції суду.

5. Зловживання моментом повідомлення особі про підозру

У новій структурі кримінального процесу ця стадія набуває важливого значення - з неї починається відлік строків розслідування (а вони істотно скоротилися). Також фактично і юридично з'являється сторона захисту, яка може збирати виправдувальні докази. Але слідчі на практиці в багатьох випадках розпочинають провадження, збирають необхідні відомості, а повідомляють про підозру вже аж при завершенні провадження - перед направленням справи до суду. В такій конструкції прослідковується обмеження права на підготовку захисту, оскільки вони мають набагато менше часу для формування своєї позиції у справі.

Проблеми сторони обвинувачення

Слідчі і прокурори своєю чергою серед основних проблем роботи за новим КПК називають такі.

1. Кодекс паралізував збір інформації про злочини і причетних до цього осіб

Справді, переважна більшість дій щодо обмеження прав людини тепер може відбуватися тільки після отримання дозволу (ухвали) слідчого судді. Але такий порядок відповідає європейським стандартам і гарантує більший ступінь захисту для громадян від протиправних втручань органів влади.

Однак у судах, особливо апеляційних, назустріч слідчим і прокурорам не пішли, а для своєї зручності визначили певні графіки роботи слідчих суддів. Ці графіки не враховують того факту, що злочинці (на відміну від суддів) не знають відпочинку, вихідних чи святкових днів. Відомі приклади, коли слідчі судді апеляційних судів приймають клопотання лише тричі на тиждень протягом трьох годин. Але ж по дозвіл до них приїздять слідчі, прокурори з усієї області за 100 чи й 200 кілометрів!

Непоодинокі випадки, коли клопотання сторони обвинувачення, яке слід розглянути за 24 години, не вирішувалося впродовж кількох днів. За цей час усі сліди злочину були втрачені, а потенційні підозрювані зникли. У таких умовах повсюдно не дотримуються чіткої вимоги закону про 6-годинний строк розгляду клопотання про проведення негласної слідчої дії (стеження, прослуховування тощо).

Що заважає встановити у судах чергування суддів, у тому числі телефонне чергування на дому? Питання без відповіді.

З іншого боку, у представників органів правопорядку за новим КПК є достатньо можливостей для розкриття злочинів навіть і без звернення по дозвіл до слідчих суддів. Звісно, це потребує зміни тактики розслідування, але так працюють органи розслідування у всьому цивілізованому світі. Щоб не бути голослівним, наведу перелік цих повноважень:

- затримувати на строк не більше 24 годин особу, яку застали на місці вчинення злочину;

- тимчасово вилучати майно підозрюваного;

- витребовувати від органів державної влади і органів місцевого самоврядування речі, документи, відомості;

- допитувати особу;

- пред'являти для впізнання осіб, речі, трупи;

- проникати до житла чи іншого володіння за добровільною згодою особи або у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей чи майна, переслідувати підозрювану особу;

- оглядати місцевість, приміщення, документ чи річ, труп;

- проводити слідчий експеримент;

- освідувати особу (для виявлення слідів злочину на тілі чи особливих прикмет);

- проводити експертизу;

- розшукувати підозрюваного;

- здійснювати контрольовану поставку, контрольовану та оперативну закупку, спеціальний слідчий експеримент, імітувати обстановку злочину;

- виконувати спеціальне завдання з розкриття організованої злочинної групи;

- використовувати конфіденційне співробітництво.

А ще є можливості, передбачені Законом про оперативно-розшукову діяльність.

2. Істотно збільшилося навантаження на слідчих

Цифри різняться залежно від регіону країни, однак щомісячна завантаженість у цілому зросла з кількох десятків до сотні кримінальних проваджень. Насправді це відбулося з огляду на такі чинники: перехід до автоматизованого початку кримінального провадження (з моменту подання заяви про злочин), зміна відносин між слідчими та оперативними співробітниками і, певною мірою, неналежне виконання повноважень прокурорами.

Раніше весь масив заяв про злочини розпорошувався між особовим складом слідчих і оперативних підрозділів МВС. З метою захисту інтересів потерпілих новим КПК запроваджено процедуру розслідування справ з моменту подання відповідної заяви, а всі процесуальні рішення вже оформляються лише слідчими. Оперативні співробітники, своєю чергою, працюють тільки на підставі доручення слідчого.

Найлогічнішим кроком мало би стати надання повноважень слідчих значній кількості оперативників, у тому числі стосовно доступу до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Збільшувати штат міліції за рахунок нового набору співробітників неприпустимо, адже в Україні і так кількість міліціонерів перевищує втричі стандарти ООН (780 міліціонерів на 100 тис. населення проти 222 поліцейських за світовими стандартами).

Прокурори: очолюють розслідування
чи "пасуть задніх"?

Майже незмінна кількість слідчих змушена наразі працювати з Єдиним реєстром, ухвалювати процесуальні рішення, самостійно проводити слідчі дії, оформляти доручення для оперативних підрозділів і забезпечувати процесуальне спілкування зі слідчими суддями.

Хоча останнє завдання, за логікою, повинні виконувати лише прокурори. Саме в цьому полягає новація кодексу щодо процесуального керівництва розслідуванням з боку прокурора. Але прокурори зрозуміли положення нового КПК так, ніби процесуальне керівництво слідством нічим не відрізняється від адміністративного керівництва. Тому значну частину робочого дня слідчий витрачає на очікування в прокуратурі підписання підготовленого клопотання, а далі - подання погодженого документа до суду і участь в його розгляді слідчим суддею. Здійснення ж основної своєї діяльності - проведення слідчих дій - для слідчих перетворилося на щось другорядне.

Очевидно, необхідно провести розподіл праці дійових осіб на стороні обвинувачення. Тут не може бути керівника і підлеглого. Прокурор не вищий за слідчого - просто у них різні функції. Відносини між ними мають будуватися на основі співпраці, і кожен повинен виконувати притаманну лише йому роботу: слідчий проводити слідчі дії, прокурор спілкуватися із судом, слідчим суддею. Так само немає головного і другорядного суб'єкта на стороні захисту - у відносинах між підозрюваним і захисником.

Прокуратура має свої пояснення - навантаження на прокурорів також зросло. У випадку з прокуратурою збільшення кількості прокурорів також не може бути виходом із ситуації. В Україні кількість прокурорів перевищує у 2,5 разу середньоєвропейські показники (25 прокурорів на 100 тис. населення проти 10 обвинувачів на 100 тис. жителів у Європі).

Єдиним логічним кроком повинна стати відмова прокуратури від виконання повноважень у некримінальній сфері. Головним її завданням слід визнати кримінальне переслідування і підтримання державного обвинувачення в суді.

Ми це вже проходили -
і забули, а німці
започаткували - і залишили

Судова реформа 1864 р. змусила прокуратуру відмовитися від інших повноважень, навіть закріплених за нею у законодавчих актах. Міністр юстиції Російської імперії у своєму наказі від 27 листопада 1865 р. №10569 вказував: "Обвинувальна діяльність прокурорів, яка стане головним предметом їхньої діяльності, забере у них стільки часу, що потім не буде можливості виконувати інші обов'язки, які лежать на особах прокурорського нагляду щодо нагляду за правильним рухом і вирішенням справ в адміністративних установах. … Необхідно їм дати засоби і можливості добросовісно виконувати свої обов'язки з виявлення і переслідування злочинів і захисту прав … а це може бути досягнуто тільки звільненням прокурорів від іншої діяльності".

Тобто вже у середині ХІХ ст. керівники держави розуміли важливість обмеження повноважень і сфери діяльності прокуратури. А чи здатні нинішні очільники через 150 років провести аналогічні реформи? Без вирішення цього питання ефективність сторони обвинувачення і далі залишатиметься на незадовільному рівні.

Автор мав змогу особисто переконатися у дієвості принципу співпраці при розслідуванні злочинів на прикладі Німеччини. Українська модель взаємовідносин прокурора і слідчого запозичена саме в німців. Кількість прокурорів у ФРН становить лише 5 на 100 тис. населення. У федеральній землі Баварії з 12,5-мільйонним населення створено тільки 22 місцеві служби державного представництва (Staatsanwahltschaft - аналог прокуратури). Досить часто відстань між дільничним підрозділом поліції і найближчою службою державного представництва становить сотню кілометрів. Це свідомо зроблено для мінімізації корупційних зв'язків між керівниками поліції, прокуратури і суддями. Але керівництво розслідуванням здійснюється результативно завдяки відсутності формалізму й активному використанню сучасних засобів зв'язку - телефону, факсу, Інтернету тощо. Така форма роботи дає змогу кожному німецькому державному представникові (прокурору) щорічно завершувати від 1100 до 1400 кримінальних проваджень. При цьому співробітники не мусять працювати ночами, і система не перебуває на межі колапсу.

Якби в Німеччині спробували запозичити український досвід "взаємодії" слідчих і прокурорів (необхідність візувати кожен документ тощо), то на другий-третій місяць їхня система кримінальної юстиції перестала б функціонувати.

Якби проблеми взаємодії прокуратури і міліції в реаліях нового КПК стосувалися тільки цих структур, то можна було б заплющити на це очі і сподіватися, що колись вони дійдуть порозуміння. Але від них залежить ступінь захищеності від протиправних посягань суспільства загалом і кожної людини зокрема. Новий кодекс створює всі можливості для відмови від протистояння між суб'єктами обвинувачення і переходу до реальної співпраці.