Санкції проти режиму Януковича: злочинно змарнований час

26 березня Петро Порошенко підписав розпорядження "Про міжвідомчу робочу групу з координації повернення в Україну коштів, одержаних злочинним шляхом колишніми високопосадовцями України". Відповідно до тексту документа, щойно створена структура має "у двомісячний термін опрацювати механізми ефективної взаємодії правоохоронних органів та центральних органів виконавчої влади щодо питань повернення в Україну вказаних коштів". Фактично, це означає чергове відтермінування початку реальної роботи з повернення вкрадених актів, яка мала активно розпочатися ще рік тому.

Санкції Ради ЄС стосовно вищих посадових осіб України були введені в дію постановами Ради ЄС № 208/2014 від 5 березня 2014 р. та № 381/2014 від 14 квітня 2014 р. Деякі обмежувальні заходи поступово ввела влада Швейцарії, Ліхтенштейну, Австрії, Великобританії, Нідерландів, Латвії, США, Канади, Австралії та Японії.

Українській владі було дано умовний рік для того, щоб довести вину фігурантів санкційних списків у вчиненні злочинів проти українського народу. Україна не тільки не довела вину, -держава досі навіть не має формалізованих обґрунтованих претензій до більшості осіб із команди Януковича. У цьому нас переконують або ж самі фігуранти санкційного списку (А. Портнов), або особи, котрі виконували управлінські функції (В. Рибак), а головне – факти: відсутність кримінальних справ, закриті кримінальні провадження і – що більш наочно - третій Генеральний прокурор на Різницькій з часу Революції Гідності. За традицією, звільнений очільник ГПУ або пересідає у крісло радника президента, або ж отримує слова подяки від глави держави за мужні рішення щодо своєї відставки. Ми не схильні вважати, що мужність Генерального прокурора виявляється саме таким чином. І не схильні вдаватися до домислів за наявності незаперечних фактів.

Так, недавно в офіційному журналі ЄС було оприлюднено інформацію про виключення із санкційних списків А.Портнова, О.Якименко, І.Калініна, М. Азарова. Стосовно В. Януковича-молодшого, О. Лукаш, Д. Табачника та С. Клюєва ЄС подовжив дію санкцій тільки до 6 червня 2015 р. Подію анонсували громадські активісти, журналісти, речники міжнародних інституцій. Тільки ГПУ до останнього жила за принципами влади часів Януковича: спростовувати повідомлення громадськості й уникати прямих відповідей.

Замість пояснень Генпрокуратура відбулася черговою обіцянкою: 6 березня 2015 р. в ГПУ урочисто поінформували, що відомство обіцяє розслідувати зловживання екс-чиновників, із яких було знято санкції ЄС. Дослівно в офіційному повідомленні зазначено, що "Генеральною прокуратурою України буде здійснюватися всебічне і неупереджене розслідування кримінальних проваджень щодо екс-високопосадовців та осіб з їхнього оточення, незалежно від прийнятих європейською стороною рішень щодо застосування персональних санкцій". Водночас у ГПУ наголосили, що "практика застосування санкцій є новою для нашої держави і вперше застосована Європейським Союзом за зверненням України", та підкреслили, що жодну особу не було виключено з санкційного списку впродовж терміну дії санкцій (до 5 березня 2015 р.). При цьому суспільство не поінформоване про жодного чиновника, відповідального за зняття санкцій, тобто за відсутність дій на виконання вимог людей притягнути представників так званого "режиму Януковича" до кримінальної відповідальності. Цим чиновником міг бути О. Махніцький, можливо В. Ярема або навіть особа рівня начальника слідчого управління в особливо важливих справах ГПУ, але зрозуміло, що така фізична особа існує. Ідеться не про колективну, а персональну відповідальність за організацію виконання настанов президента і вимог людей.

Цікавим виглядає сам процес: ГПУ вважає, що запевнень у неупередженому розслідуванні по спливанні року для громадськості буде достатньо. Ні, панове, час розкривати карти.

ГПУ як орган і безпосередньо генеральний прокурор України як керівник узяли на себе виключну й повну відповідальність за організацію та підтримання державного обвинувачення щодо В.Януковича, В.Захарченка, В.Пшонки, О.Якименка, А. Портнова, О. Лукаш,
А. Клюєва, В.Ратушняка, О. Януковича, В. Януковича, А. Пшонки, С. Клюєва, М. Азарова, О. Азарова, С. Курченка, Д. Табачника, Р. Богатирьової, І. Калініна, С. Арбузова, Ю. Іванющенка, О. Клименка,
Е. Ставицького. Крім того, мала була доведена вина і застосоване справедливе покарання до всіх дійових осіб режиму Януковича, незалежно від прізвищ і статусу. Всі члени організованого злочинного угруповання мусили відчути невідворотність покарання. Це випливає з публічних обіцянок ГПУ та гарантій президента.

Слід зазначити, що ГПУ не мала наміру ділитися зоною контролю в питанні повернення активів та підтримання санкції з іншими органами влади, громадськими активістами, організаціями. Ми неодноразово проводили зустрічі з О. Махніцьким та його підлеглими: пропонували допомогу міжнародних організацій і світового рівня фірм із беззастережною репутацією, які здатні допомогти в пошуку активів, надавали матеріали про злочини, озвучували прізвища і факти у ЗМІ та на прес-конференціях. Питання оплати будь-якої допомоги не порушувалося. Натомість стояло питання про своєчасність налагодження співпраці з понад сотнею країн світу (в яких потенційно можуть переховуватися активи вищих посадових осіб) у частині термінового накладення арештів та інших обмежень або ж підтримання тих санкцій, які вже накладені (наприклад, зона Європейського Союзу). Тоді як рядові співробітники ГПУ просили допомоги в громадськості та організацій через навіть фізичну неможливість охопити такий масштабний, ба більше – безпрецедентний в історії України комплекс правових проблем (просили, зокрема, допомогти з перекладом текстів англійською мовою), - у "високих" кабінетах ГПУ гонорово запевняли: "Нам допомога не потрібна, в нас усе гаразд". Не треба було ходити до ворожки, щоб передбачити, чим закінчиться гонор.

Гонор зрештою вичерпався, і вже ближче до кінця 2014 р. прогнози почали збуватися. Тільки 11 серпня, змарнувавши чимало часу, ГПУ нарешті уклала угоду з Базельським інститутом управління про співпрацю з метою повернення коштів, викрадених і вивезених Януковичем та його оточенням, а 17 липня
2014 р. Кабінет міністрів своєю постановою № 322 створив Міжвідомчу комісію з питань повернення у власність держави коштів та майна, одержаних внаслідок корупційних правопорушень. Відповідно до постанови № 322, якою заступникові Генерального прокурора України відводилася роль співголови.
Це означало запізніле визнання ГПУ того факту, що орган не справляється зі своїми обов'язками самотужки.

Після призначення О. Махніцького на Різницькій на посаду заступника Генерального прокурора (з питань міжнародного співробітництва) було призначено Віталія Каська, міжнародника, який координував роботу України по лінії підтримання позиції щодо санкцій до вищих посадових осіб та лінії пошуку і повернення активів Януковича та команди в Україну. З 2004 року пан Касько був консультантом Ради Європи та інших міжнародних організацій у сфері кримінальної юстиції та захисту прав людини, він автор і співавтор публікацій з проблематики повернення злочинних активів, взаємної правової допомоги у кримінальних справах, захисту свідків. Є підстави вважати, що на цьому напрямі В. Касько працював за всіх трьох останніх очільників ГПУ. Це може свідчити про високу компетентність чиновника.

Слід зазначити, що спілкування з Генеральним прокурором та його підлеглими на тему повернення активів і необхідності доведення до логічного завершення кримінальних справ щодо представників режиму завжди відбувалося за однаковою схемою. Тобто представники громадськості надавали факти на підтвердження злочинних дій того чи іншого чиновника, а в ГПУ обіцяли притягнути цю особу до відповідальності. Непокоїло тільки те, що справи розбігалися з обіцянками. Тим часом один Генеральний прокурор потрапляв у об'єктиви телекамер у момент теплих зустрічей із представниками цього самого режиму. Інший відгороджувався від громадськості заступниками, які не могли пояснити походження мільйонних статків, що з'явилися за час перебування на державній службі. А ГПУ як орган вперто не помічала вільного пересування Києвом тих, кого обіцяла піддати кримінальній відповідальності, - партнерів Януковича. Це скидалося на нехитру гру: заяви про "доцільність", "компетентність", "таємницю слідства" або "ненадходження повідомлення про вчинення злочину" використовувалися як непереконливе обґрунтування власної бездіяльності чи некомпетентності .

Кримінальні справи стосовно ряду осіб або ж не порушувалися, або ж закривалися, як, наприклад, у парадоксальному випадку з Михайлом Добкіним. Нагадаємо: тодішній Генпрокурор В. Ярема заявив, що у справі за обвинуваченням Добкіна "була проведена фоноскопічна експертиза, вивчалися заяви Добкіна, які він використовував на мітингах, під час прес-конференцій, у ЗМІ, але експертиза показала, що там немає складу злочину, а значить ми не можемо залучити людину до кримінального покарання". Але наявність складу злочину встановлює не експерт, а слідчий, а винуватість людини встановлює суд. Окрім того, ймовірно, прокуратуру не повідомляли про факти вчинення Добкіним власне незаконних дій, а не лише висловлювань.

Ми не дочекалися претензій із боку влади ані до олігархів, які "кровно" підтримували режим, ані до десятків тисяч дрібних злодіїв, які його обслуговували. "Обличчя" злочинної організації чомусь відмежовані від бенефіціарів. Інакше кажучи, нас запевняють, що вину за режим Януковича слід покласти на перших умовних 10 осіб. Решті або пропонують написати заяви на звільнення, або обіцяють люструвати, або дають чистий спокій. Про доведення вини та застосування справедливого покарання чомусь не йдеться.

Цивілізовані країни запровадили політичні й економічні санкції до окремих представників режиму з власної ініціативи. Це не заслуга О.Махніцького чи В. Каська. Це заслуга мільйонів людей, які вийшли на вулиці протестувати проти режиму. Сьогодні ж, коли ЄС починає знімати санкції з представників команди Януковича, це означає, що прокуратура дозволила собі поставити під сумнів досягнення Революції Гідності.

Європейські партнери однозначно довели до відома України обмежені терміни дії санкцій, що означало необхідність негайного розслідування протиправних дій режиму. Відомо, що коли йдеться про пересічну людину, в Україні часто-густо достатньо дня, аби зробити з неї винного: тут міліція, прокуратура й суд діють у "порозумінні", якому можна позаздрити. Ніхто не закликає до правого нігілізму чи порушень законодавства, але очевидно, що розслідування стосовно "касти недоторканних" і після Майдану відбуваються за особливими правилами. Починаються "складнощі" в розслідуванні, з'являються незрозумілі рішення судів, якими відмовляють у взятті під варту, а також заяви по лінії ГПУ про те, що вони не можуть чинити тиск на суд.

Особливе ставлення до "недоторканних", виключно це "особливе ставлення", дало можливість представникам режиму Януковича порушувати питання про скасування санкцій. З одного боку, рішення Ради ЄС про накладення санкцій було оскаржене фігурантами санкційного списку до Суду ЄС (Європейського суду справедливості). З іншого – були найняті юристи й лобісти, які переконували представників ЄС у необхідності скасування санкцій. Формальні підстави для скасування санкцій - порушення права власності, права на здійснення господарської діяльності, ділової репутації тощо. Фактичні - відсутність доказів у причетності зазначених осіб до вчинення економічних злочинів або порушень прав людини в Україні.

Загалом, ситуація виглядала так: на боці представників режиму Януковича - гроші, люди і конкретні дії. На боці України - вигляд ображеного на долю бідняка та очікування безкорисливої й невичерпної віри ЄС. Зі свого боку, Європа спостерігала за діями України на двох фронтах: по лінії оскарження санкцій до Суду ЄС і по лінії активної комунікації з Радою ЄС. У підсумку – отримали сумний очікуваний результат. Для ЄС було вкрай некоректно допустити рішення Суду про скасування власних санкцій. Тому на рівні Ради ЄС вирішили відмовитися продовжувати санкції до 4 осіб із обмежувального списку. При цьому санкції стосовно ще 4 осіб можуть бути зняті 6 червня 2015 р.

Про те, як Україна комунікувала з Європою в питанні підтримання санкцій, суспільство знає небагато. Саме ГПУ встановила правила закритості зазначеного процесу. Загальні речення, орієнтовні суми, незрозумілі статуси екс-чиновників у кримінальних провадженнях, посилання на закон про заборону розголошення інформації та замовчування процесуальних норм про можливість її розголошення в публічних інтересах, - усе це політика ГПУ постреволюційного часу. Однак у нас є дані, які дають підстави назвати дії ГПУ такими, що потребують перевірки на предмет законності.

Отримавши чітке розуміння системної бездіяльності, наша комісія підготувала звернення до міністра юстиції України П.Петренка (бо саме на Мін'юст покладається представництво інтересів держави) з проханням про вступ України у судові справи, ініційовані Януковичем та командою в Суді ЄС. У ситуації, що мала місце, було злочином просто спостерігати, як система "втрачає" справи стосовно вищих посадових осіб, що, по суті, й уособлюють режим, проти якого боролися люди.

Статут Суду передбачає інструмент подання заяви про інтервенцію (входження) в процес у тому разі, якщо рішення у справі стосується інтересу третьої особи. Безумовно, що, у разі оскарження санкцій, питання про зняття обмежень і подальшу втрату, по суті, державних активів - це питання, яке стосується інтересів України. Таким чином, Україна (маючи намір довести країнам ЄС, що розслідування кримінальних справ проти Януковича і Ко ведеться і санкції є дійовим інструментом) мала бути активним учасником процесу підтримання санкцій, пошуку активів, доведення злочинного походження останніх задля їх повернення в Україну. Пасивна роль України у цій ситуації, на наш погляд, означала б або відсутність державної позиції, або державну зраду.

В останні дні можливого звернення до Суду ЄС Мін'юст, залучивши на безоплатній основі рекомендованого громадськістю юриста (адвоката Паризької колегії адвокатів Камілію Мехтєєву, відому своєю роботою у міжнародній юридичній компанії Shearman Shearman & Sterling LLP, що здобула найбільшу в історії перемогу в суді Гааги над Російською Федерацією на суму
50 млрд дол. у справі експропріації активів компанії "Юкос"), подав клопотання про вступ України у справу на боці Ради ЄС. Що означало підтримку рішення ЄС у накладенні санкцій на представників режиму Януковича. Це було логічно: якщо Україна взяла на себе зобов'язання розслідувати злочини режиму Януковича, ми мали показати результати своєї роботи перед цивілізованими країнами. Якщо ми не можемо показати ці результати – мусимо запитати з уповноважених осіб всередині
своєї країни.

Припущення деяких осіб, що, мовляв, Мін'юст вийшов за межі своїх повноважень, на наш погляд, безпідставні, оскільки розв'язання такого питання перебувало в компетенції міністерства як офіційного представника інтересів держави.

Проте рішення Мін'юсту викликало різку реакцію по лінії президента. З поінформованих джерел стало відомо, що Мін'юст отримав від МЗС лист із вимогами відкликати заяву України про вступ у справу для підтримання санкцій. Основний аргумент: Україну можуть зобов'язати надавати пояснення, як розслідуються справи проти фігурантів санкційного списку. А розслідувалися вони вкрай незадовільно

Реакція ГПУ була симетрична. Певні особи, час назвати яких ще настане, посилалися на те, що з керівництвом ГПУ терміново зустрівся голова представництва Європейського Союзу в Україні Ян Томбінський і запитав думки щодо ролі України у справі про підтримання санкцій. ГПУ такий запит витлумачила ледь не як вимогу ЄС відкликати заяву України про участь у процесі. Проте важко
уявити, що Томбінський міг висунути такі вимоги до країни, котра реалізовує своє законне право підтримати санкції ЄС і надає пояснення на їх підтримку. Більше того, в ефективності такого кроку переконував недавній приклад розгляду Судом ЄС справи за позовом екс-президента Єгипту Хосні Мубарака проти Ради ЄС. Єгипет долучився до процесу як сторона, щоб підтримати дії ЄС, в результаті чого Суд ЄС виніс рішення на користь Ради ЄС і відмовив Мубараку.

На наш погляд, ГПУ турбувала тільки одна проблема: в Суді ЄС потрібно було демонструвати результати розслідування або мотивувати бездіяльність. Ішлося про Суд Європи, а не про відписки громадянам із запевненнями, що "інформація не підлягає розголошенню". Довелося б публічно звітувати, чому так злочинно був змарнований дорогий час, чому чималі повноваження не були належним чином використані.

Надалі події розгорталися так: Україна відкликала клопотання про вступ у справу для підтримання санкцій ЄС; Рада ЄС відмовила у подовженні санкцій до окремих фігурантів санкційного списку й попередила про намір зняти санкції з інших осіб; Генерального прокурора було знято з посади. Залишимо оцінку цього ланцюга подій на розсуд читачів та історії.

Відмова Ради ЄС продовжити санкції стосовно 4 осіб із обмежувального списку, а також ризик скасування відповідних обмежень щодо ще 4 осіб у червні 2015 р., на наш погляд, може свідчити, що ЄС не вірить Україні. Що Європа, на превеликий жаль, не ділить свою віру на віру у звичайних громадян і віру в чинну владу.

Хоча завинила не Україна, а окремі чиновники. Які, замість того, щоб створити спеціальний відділ із розслідування справ вищих посадових осіб та забезпечити необхідну централізацію всіх заяв про злочини за єдиними реквізитами, продовжували цинічно імітувати діяльність, обманюючи людей. Що дало підстави таким, як А.Портнов, вигравати суди про спростування недостовірної інформації, тобто брехні.

Рік триває боротьба громадських активістів і волонтерів за Україну з системою, яка складається переважно з тих самих представників "режиму Януковича"; із системою, що знищувала права та свободи людей, віддавала нашу країну під тоталітарний вплив Росії, цинічно й послідовно нищила державність. Може, час робити висновки?

Від редакції. DT.UA звернулося у МЗС з проханням прокоментувати позицію зовнішньополітичного відомства з приводу можливої участі України в процесі в Суді ЄС. В листі заммінистра з питань європейської інтеграції О.Зеркаль говориться:

"З метою скасування запроваджених у березні 2014 року Радою ЄС обмежувальних заходів щодо низки колишніх високопосадовців України, деякими з них були направлені звернення до Загального Суду Європейського Союзу (далі - Суд ЄС) щодо оскарження рішення Ради ЄС.

Для забезпечення всебічного та неупередженого розгляду питання обмежувальних заходів щодо колишніх високо посадовців України у європейських інституціях МЗС сприяло налагодженню взаємодії Генеральної прокуратури з причетними підрозділами Ради ЄС та Європейської служби зовнішньої діяльності (ЄСЗД), які представляють інтереси Ради ЄС у зазначених справах у Суді ЄС.

На думку МЗС України, існуючий формат взаємодії між органами влади України та вищезгаданими інституціями ЄС в контексті судових проваджень у Суді ЄС (позивач vs Рада ЄС) є ефективним, що дозволило стороні ЄС належним чином захистити обґрунтованість запроваджених обмежувальних заходів під час розгляду цього питання в робочих органах ЄС та під час попередніх судових слухань.

Що стосується залучення нашої держави до судових процесів в рамках міжнародних судових органів, то взаємодія органів державної влади України у цій сфері регламентується Порядком здійснення захисту прав та інтересів України під час урегулювання спорів, розгляду у закордонних юрисдикційних органах справ за участю іноземного суб'єкта та України, затвердженим Указом Президента України №581/2002 від 25.06.2002.

Питання залучення України як третьої сторони до участі у вищезгаданих судових процесах у порядку, визначеному вищезгаданим Указом Президента, не розглядалося.

Водночас, на думку МЗС, така участь могла б мати наслідком виникнення низки політичних та правових ризиків для держави, а відтак, є недоцільною."