РОЗПОВІДІ ПРО ПІДРИВНИКІВ ЯК ЦЕ БУЛО НАСПРАВДІ

«Ну, справді, мало всі не зіграли в!.. І тут підривники метушаться!.. Заклали кілограм по п’ятсот толу й тротилу... його знає! Проводи в них довгі!.. І тут треба було смикнути за!.. Сплив — тротил чи тол, уся в проводах ніхто й не знає, вони ж фахівці. Чіпляємося, як!.. Якби не той пацан, усі б!.. Я — начальнику: «Що ти репетуєш! Ти молися! Ти цього пацана, ти маєш поцілувати в!.. Це ж був би повний!.. Ти б свою Дуську!..» Ось така... сталася».

М.Жванецький «Розповідь підривника»

Завтра може бути пізно!

Перш ніж перейти до опису причин трагедії в Новобогданівці, як інформацію до розмірковування ми надаємо список найбільших українських складів боєприпасів, розміщених у густонаселених районах країни. Десятки менших складів не менш небезпечні. Не дай Боже, якщо з ними щось станеться. Аби рівень небезпеки був зрозумілий, зазначимо, що на базі в Новобогданівці зберігалося приблизно 90 тисяч тонн боєприпасів.

Славута — за 1км від населеного пункту й за 27 км від Хмельницької атомної електростанції, зберігається 70 тисяч тонн боєприпасів. Стінам станції вибух не страшний, проте лінії електропередач і мирні жителі захистом, звичайно, не забезпечені. Президент Л.Кучма розпорядився перевезти склади, проте роботи практично не ведуться. Для відселення арсеналу, за оцінками Міністерства оборони, потрібно 8 років і 116 млн. гривень, виділення яких бюджетом не передбачене.

Балаклея — найбільший арсенал — близько 250 тисяч тонн боєприпасів. Лежить за 3 км від населеного пункту. Наслідки можливої катастрофи експерти бояться оцінювати.

Калинівка — 2 км від населеного пункту, 188 тисяч тонн боєприпасів. На базі зберігаються ракети до систем залпового вогню типу «Смерч» і «Ураган», із можливою дальністю розльоту до 70 км. За 10 км — база зберігання високотоксичного ракетного палива меланжу. Неподалік — місто Вінниця.

Харків — за 4 км від міста, 25 тисяч тонн боєприпасів. Поблизу житлового масиву Шевченкове — сховище високотоксичного ракетного палива меланжу.

Дніпропетровськ — за 1 км від міста, 27 тисяч тонн боєприпасів.

Брюховичі — за 7 км від цього населеного пункту, поблизу Львова, 35 тисяч тонн боєприпасів. На базі зберігаються ракети до систем залпового вогню типу «Смерч» і «Ураган», із можливою дальністю розльоту до 70 км. Умови зберігання боєприпасів на зазначеному об’єкті викликають крайню стурбованість у Міністерстві оборони.

Полтава — на південних та східних околицях міста розміщені відразу три арсенали. За 1,5 км зберігається 65 тисяч тонн боєприпасів, за 3 км від міста — ще 49 тисяч тонн.

На ряді українських арсеналів зберігаються протитанкові снаряди із сердечником зі збідненого урану. За даними експертів ООН, влучення таких боєприпасів у відкритий грунт призводить до тривалого зараження території та тяжких наслідків для організму людини. Снаряди цього типу неможливо повністю утилізувати шляхом підриву, оскільки саме в такому випадку вони завдають найтяжчої шкоди.

Кінець «Воронячої слобідки»

Другий тиждень за фактом вибухів у Новобогданівці триває службове розслідування Міністерства оборони. І хоча пишуть його не такі саркастичні люди, як Жванецький, матеріал — багатий.

Передусім — «незадовільний» стан безпеки 275-ї бази було офіційно відзначено ще в січні 2001 року — понад три роки тому. Відтоді Президент Л.Кучма, прем’єр-міністри В.Ющенко, А.Кінах і В.Янукович, три міністри оборони і купа чиновників рангом нижче були в курсі ситуації і все-таки не змогли убезпечити арсенал. Тепер, щоправда, склади абсолютно безпечні, але що з того п’ятьом загиблим, десяткам поранених, тисячам людей, котрі зазнали моральної та матеріальної шкоди. Ще на світанку незалежності було відомо, що на базі немає сигналізації й немає навіть внутрішнього телефону для оповіщення особового складу. Президентові доповідали: «На 275-й базі створені передумови для виникнення надзвичайних ситуацій».

2003 року державний бюджет виділив 4,3 млн. грн. на фінансування робіт із підвищення безпеки армійських складів. 2004-го на ті ж потреби заплановано 32 млн. грн. Водночас Міністерство оборони просило для реалізації Програми забезпечення живучості та пожежної безпеки арсеналів майже мільярд гривень, із яких тільки на посилення охорони об’єктів було потрібно 167 мільйонів.

Одна з найбільших загадок слідства — хто і як керує військовим відомством? Виявляється, 17 листопада 2003 року, після вибуху в Артемівську, міністр оборони Є.Марчук наказав негайно припинити розбирання боєприпасів до повного видалення з території арсеналів залишків снарядів і ракет, розібраних попередніми роками. Виявляється, багато складів, зокрема новобогданівський, перетворилися на смітники компонентів такого розбирання. Боєприпаси розбирають, щоб потім передати на утилізацію. Є сумна закономірність у цьому процесі. Передусім на утилізацію потрапляють високоліквідні «запчастини» — латунні гільзи, тротилова вибухівка і блоки керування, що містять цінні метали. Часто інші «відходи виробництва» — бойові частини, порох, детонатори, вибухові речовини типу гексогену — «забуваються» на території складу, де проходило розбирання. Загоряння цього сміття є ймовірною причиною катастрофи. Як стверджують слідчі, розбирання боєприпасів тривало до останнього моменту.

Анекдот: незадовго до вибуху на склад було послане поповнення призовників, щоб швидше провести роботи з утилізації. Робота, так би мовити, виконана... Але виникає маса запитань. Чому не був виконаний наказ Марчука? Чому міністр не проконтролював виконання свого наказу? Менш ніж за рік Євген Кирилович звільнив 62 генерали, і, схоже, нині до вильоту на пенсію готується нова група «лампасників», зокрема, мабуть, відразу чотири генерал-полковники. Масова чистка неминуча. Інакше під політичний удар підставиться сам Марчук, який заявив журналістам: «Розганяв і розганятиму!» Слідство зазначило, що розбирання боєприпасів відбувалося без дотримання елементарних правил техніки безпеки. Чому до робіт на арсеналі не залучили достатню кількість кваліфікованих фахівців? Марчук і вище командування армії мають виступати, як мінімум, свідками в суді, куди незабаром потраплять командир бази та два шмаркатих хлопчаки, які нібито в усьому винні. І було б непогано викликати, хоча б для допиту, зо п’ять українських прем’єрів, які ігнорували вимоги безпеки арсеналів, і навіть Самого...

На командира частини підполковника Л. уже навісили всілякі гріхи — раптом після вибуху виявилося, що він ще й нібито розкрадав військове майно. Слідчі кажуть, буцімто він після загоряння складів передусім рятував особисту техніку — два легкових автомобілі, один із них марки «вольво». А казенний транспорт так і згорів. Гадаю, якби слідчі перевірили, чим володіють ті, хто був зобов’язаний контролювати підполковника, вони б знайшли не лише «вольво».

До речі, про транспорт. Один із військових фахівців зауважив, що оголошувати заздалегідь причиною загоряння пороху недопалок не можна. Пороховий пил може спалахнути від найменшої іскри. Так, у радянський час пороховий завод вибухнув від іскри двигуна старого автомобіля. Версія навмисного підпалу також не виключається. Проте ряд експертів переконані, що умисел навряд чи можна довести. Насамперед тому, що приховувати можливі розкрадання боєприпасів зі складу в такий спосіб немає потреби. Як уже писало «ДТ», в арсеналах відсутня система обліку та інвентаризація, а тому командування бази може списати куди завгодно хоч вагон снарядів — виявити цей факт можна буде лише випадково.

Що сталося на складі, коли спалахнув порох? Спочатку вибухів не було. Порох горів із шипінням, створюючи високу температуру. Солдати нікого попередити не встигли — внутрішнього зв’язку на об’єкті немає. Командирам довів до відома співробітник ВОХР на вишці. Через 13 хвилин після доповіді приїхали пожежники, але, трохи подумавши, майже відразу поїхали назад. Важко обвинувачувати пожежників, що вони відмовилися пхатися в палаючий склад боєприпасів, але слід відзначити, що в цьому вогні залишилися люди.

Як звичайно буває, героїзм та ідіотизм у нашій армії сплелися воєдино. Води на майданчику зберігання пороху, всупереч нормативним вимогам, не було. А порох водою загасити можна було б миттєво. У людей на базі залишався єдиний шанс врятувати ситуацію. І вони спробували його використати. Танк
Т-55, переобладнаний під пожежну машину з піногасниками, міг би безпечно проїхати й загасити осередок загоряння. Проте чергові солдати на танку не могли його завести — виявляється, з машини на той момент був знятий акумулятор для запуску двигуна! Минали дорогоцінні секунди, але обслуга не зуміла запустити танк з допомогою стисненого повітря, оскільки... у навчальному центрі цих бійців навчали водіння іншої моделі танка — Т-62! Акумулятор знайшли, але... клеми підключення виявилися несправними! Вогонь підібрався до ящиків зі снарядами, поїхали пожежники, полум’я поширювалося, база могла рвонути в будь-який момент, а танк стояв. Нарешті до нього прибіг досвідчений прапорщик, який через півгодини після сигналу тривоги завів усе-таки танк із допомогою повітряного компресора. Обслуга без заперечень в’їхала в зону загоряння, хоча там уже почали вибухати снаряди й безпечніше було б просто поїхати. Бронемашина пішла вперед — у суцільну пелену диму. Поруч із нею відбувалася ціла серія потужних розривів. Усі оптичні прилади спостереження виявилися зірваними, танк отримав серйозні ушкодження і заглухнув. Завести його знову без акумулятора було неможливо, тому екіпаж залишив танк і просто дивом врятувався.

Про «користь» вибуху

Катастрофа вкотре засвідчила липовий рівень боєздатності нашої армії і надто приземлений бойовий дух солдатиків. Після вибуху вісім солдатів-«строковиків» втекли до рідних міст, де їх потім знову довелося відривати зі сльозами від рідних матусь.

Ще один військовий загинув у ході ліквідації наслідків вибуху, і його смерть стала особливо показовою в цій справі. Елітні частини швидкого реагування були послані в оточення, щоб не допустити крадіжок майна громадян і встановити порядок у спеціальній зоні. Як відомо, деякі солдати «встановили порядок» у тих будинках, які вони мали охороняти. Тепер прокуратура розслідує ще й факти мародерства. Отож, одну з доріг у зоні перекривав пікет із двох бійців-«строковиків». Уночі пост перевірив їхній командир. Після від’їзду начальства хлопці знайшли «десь» сулію самогону. Один ліг спати на посту, а другий вирішив прогулятися на сусідній пост — до своїх друзів. Що сталося — невідомо, але вранці виявилося, що «гуляка» потрапив під гусеницю спеціальної техніки. Безглузда смерть, яка не дивує нікого, хто знайомий із нинішньою українською армією.

Вибух розкрив виразки й пороки Міністерства оборони, які 12 років з вищих політичних міркувань замовчувалися й затушовувалися. Цю армію треба скорочувати і робити безпечною. Тому що її вже не контролюють ні прямі накази, ні жорсткі санкції, ні віра присязі, Батьківщині, своєму народові, бойовим товаришам. Армію треба будувати наново. Той народ, який не хоче годувати свою армію, годуватиме іноземних рятувальників, які ліквідовуватимуть наслідки катастроф.

Хоч як це цинічно, є люди у військовому керівництві, котрі говорять про... користь вибуху складу. Як зауважив анонімний співрозмовник, близький до розслідування причин вибуху арсеналів: «Нарив прорвало, і його вже не сховаєш жодними секретними грифами. Бюджет нам усе одно не виділив би коштів на утилізацію. Загинуло п’ять чоловік, а могло — набагато більше. Техногенні катастрофи в Україні — регулярне явище. Ніхто ж не критикує транспортників, коли в аваріях гинуть десятки людей. Збитки у 2,5 мільярда — фікція. Немає ніякої методики оцінки збитків, і незрозуміло, хто цю цифру і яким чином визначив. Насправді вибух дозволив дешево ліквідувати дорогу проблему. Може, після цього вибуху і з нагоди виборів армії дадуть трохи більше грошей. Нині треба розмінувати територію, рекультивувати землю, виплатити з резервного фонду Кабміну відносно невелику компенсацію жертвам і постраждалим. За планом, ми нинішнього року мали утилізувати 46 тисяч тонн боєприпасів, а тут утилізували 90. Якщо держава не вирішить наших армійських проблем, отже, вибухи потрібні, і вибухи будуть».