Розлука буде без печалі

«Вони обидва — потужні управлінці. Тільки Віктор Медведчук — це менеджер ночі, а Віктор Балога — менеджер дня» — так півтора року тому намагався пояснити кредо свого шефа його багатолітній соратник Ігор Кріль. І хоча афоризм нинішнього лідера «ЄЦ» до болю скидався на радянський анекдот про те, що «при капіталізмі людина експлуатує людину, а при соціалізмі — навпаки», він досить точно описав внутрішню мотивацію Віктора Івановича. Впродовж усього свого перебування на Банковій Балога — свідомо чи мимоволі — змагався з останнім главою АП Леоніда Кучми. Ніби намагаючись довести, що він кращий, ефективніший, вигадливіший або навіть просто везучіший за попередника. І вже тому корисніший для Ющенка. Не помічаючи, що порівняння з Медведчуком тільки зміцнюють і так демонізований образ головного ющенківського канцеляриста. Втім, поки що Балога перевершив свого тезку і колишнього однопартійця лише в одному: на посаді керівника секретаріату він протримався довше. Аж на 25 днів. Абсолютний рекорд за 18-річну історію незалежної України.

«Если с другом вышел в путь...»

Правда, Медведчук пішов із посади одночасно з президентом Кучмою. І разом із усією командою, яка написала того ж самого дня заяви про відставку. Ющенку до завершення терміну залишається ще добрих півроку. А вслід за Віктором Івановичем заяви на звільнення подали, за одними даними — троє, а за іншими — четверо працівників його апарату. Віктор Володимирович досі ніяк не коментує дій Кучми. Балога обітницю мовчання не порушував лише півдня. Але це не стримує Ірину Геращенко від дошкульної репліки, що «есдеків колишніх не буває».

Те ж саме, правда, говорили й про Олександра Зінченка. Показово, втім, що Олександр Олексійович був саме колишнім есдеком. Як і Віктор Іванович. І обидва вони залишили ряди СДПУ(о) із гучними скандалами. Отже, прецедент був. І не один, до речі. Вже після демаршу Зінченка у 2005 році можна було б, як мінімум, припустити, що й Балога у разі чого не мовчатиме... Проте Ющенко не тільки запросив Віктора Івановича на Банкову, а два з половиною роки міцно за нього тримався, пояснюючи здивованим соратникам, що «Балога — це він». І навіть після того, як глава канцелярії написав заяву на звільнення, Віктор Андрійович намагався його повернути, кілька разів посилаючи в Закарпаття літак із гінцями.

Штірліц, пригадується, зрозумів, що пастор Шлаг зовсім не вміє ходити на лижах, тільки коли побачив, як той іде у бік швейцарського кордону. Українські журналісти, схоже, лише після відставки Балоги переконалися, що глава президентської канцелярії не вміє публічно відповідати на елементарні запитання. Але для Ющенка це відкриттям аж ніяк бути не могло. Отже, причина міцної чоловічої дружби зовсім не в умінні Віктора Івановича захищати патрона. Президентові насправді був потрібен не адвокат, а спритний керуючий. Готовий — хай навіть із користю для себе — виконувати всю складну, брудну і просто рутинну роботу, залишаючи президентові можливість керувати в буквальному значенні російського слова «руководить», тобто — «водити руками». Розмірковуючи про високе — долю Вітчизни, скажімо. Або про відродження нації.

І в цьому, можливо, була б певна логіка, якби йшлося не про порожні розмірковування, а про вироблення стратегії дій української влади бодай на найближче десятиліття. Але не по Савці виявилася свитка. Нічого справді стратегічного, спрямованого в майбутнє, запропоновано так і не було. Та й РНБО, замість штабу для вироблення таких рішень, перетворилася на ще один «альтернативний уряд», уся діяльність якого зводиться до суто тактичного протистояння діям Кабміну реального. Ще один — бо був і секретаріат, який вправлявся не в щоденній, а в щогодинній критиці прем’єр-міністра. Її дій, намірів, навіть вбрання та зачісок.

...Веселіше, Балого

У довірчих розмовах люди з Банкової запевняли, що насправді Ющенко в такий спосіб використовує Балогу. Як ланцюгового пса. Ну не президентові ж справді публічно собачитися з прем’єром (це, правда, теж було, але, так би мовити, час від часу, коли находило бажання й натхнення). І як громовідвід. Точніше, баласт. Який «збирав на себе весь негатив», а в критичний момент його нібито можна було скинути. Правда, в результаті виявилося, що, швидше, Віктор Іванович використовував Віктора Андрійовича. Президентська повітряна куля так швидко втратила висоту, що вдарилася об землю задовго до часу «Х». Після чого Балога просто виліз із кошика, діловито відчепив мішки з негативом... і пішов своєю дорогою.

А куля після цього й не подумала злітати вгору. Куди вже їй, якщо тепер уже екс-керівник секретаріату практично відразу після відставки — через вірний йому «Єдиний центр» — злив у пресу вибрані місця зі свого листування з Ющенком. Та які! «Десять кроків назустріч людям» так і залишилися гарним міфом, не проведено жодної системної реформи. Корупція та кумівство у владі, подвійні стандарти під час прийняття державних рішень стали буденністю. «Жаль усвідомлювати, але Ви нічого не зробили для очищення влади... Вам байдуже, що Ваше ж оточення, як корозія, роз’їдає владу і державу... Ви вдавали, що не чуєте».

Такої «високої поезії» досі не дозволяла собі навіть Юлія Тимошенко, не кажучи вже про записних опозиціонерів із ПР. Такого Ющенко вочевидь не очікував. Інакше не став би напередодні розказувати журналістам «Дела», що Віктор Іванович — цілком можливо — «допомагатиме в організації виборчої кампанії», зізнаючись заодно, в традиційному ющенківському стилі, що з самим Балогою цього питання він навіть не обговорював. Очевидно, вже не обговорить. Оскільки Балога головним мотивом свого звільнення назвав категоричне небажання брати участь в операції «другий термін». Ну, наприклад, як вирішувати питання фінансування кампанії? Своїх грошей Ющенко не дістане, чужі — не дадуть, свої, чи що, Балозі витрачати? А результат?.. Правда, у цю версію повірили не всі, тому довелося її коригувати. З одного боку — під великим секретом, — розповідати журналістам, що Ющенко просто сприйняв план Балоги як пропозицію зробити чинного президента ... «технічним кандидатом» Януковича. І образився. З іншого боку — публічно спростовувати навіть натяки на цю версію. Прес-конференція у штаб-квартирі «Єдиного центру» виявилася для цього якнайбільш доречною.

Але справжню паніку на Банковій та в найближчому оточенні президента викликало навіть не це. А те, що єдиноцентристи оприлюднили тільки фрагменти заяви Балоги, притримуючи «найсмачнішу» її частину під сподом. При цьому Ігор Кріль не став робити великої таємниці з того, що саме залишається під грифом «не для друку». Наприклад, список президентських родичів та їхніх прохань посприяти у вирішенні конкретних проблем, адресованих керівникові СП. Що ще за два з половиною роки міг винести з Банкової «головний сантехнік», про що в «ЄЦ» можуть навіть не здогадуватися, фігурантам списку і припустити страшно. Балога це розумів як ніхто. Тому зробив театральну паузу в кілька днів ... і оголосив, що «не буде машиною для зливу компромату проти Ющенка».

Натяк вийшов більш ніж прозорий. Зачіпати колишнього «головного сантехніка» — це відкривати скриньку Пандори, вміст якої здатний знищити все живе в радіусі кілька кілометрів від секретаріату. Як до таких натяків ставиться Ющенко, відомо всім, досить згадати, як починалася його війна з Медведчуком. У 2001-му тодішній перший віце-спікер (у присутності кількох людей) дав зрозуміти, що свідомо не дає ходу розслідуванню зловживань у НБУ. Відлуння звучить досі. Але це було давно. А тепер Балога, після всіх «викриттів» від свого імені, навіть може собі дозволити з посмішкою заявляти, що не «торгуватиметься з президентом» за посади. І справді. Адже не про посади йдеться. Про виживання. Політичне. І не тільки політичне. Ось як узялися наші доблесні міліціонери за Тиберія Дурдинця, вже і в міжнародний розшук оголосили. Якщо знайдуть, натякає Геннадій Москаль, він багато чого може розповісти. Отже, Балозі саме час давати сигнали колишньому шефу, що відповідальність йому «брати тільки на себе нудно».

Сеанс самовикриття

Коли йдеться про виживання, чи буде й так не особливо красномовний Віктор Іванович «заморочуватися» тим, щоб пояснення мали логічний вигляд і хоч якусь витонченість? Звинувачувати Ющенка в корупції та кумівстві міг хто завгодно, але не людина, котра протягом двох із половиною років визначала щоденний графік президента. Оскільки у такому разі, висловлюючись словами булгаковського професора Преображенського, він повинен лупцювати себе по потилиці. Не тільки опоненти, а й соратники Балоги зізнавалися, що Балога розпоряджався на Банковій настільки по-хазяйськи, що без його відома в канцелярії і чхнути не могли. А коли й чхали, то вилітали з СП за дві секунди.

Про використання «головним сантехніком» президентського факсиміле ходять справжні легенди. Недарма на прес-конференції уже відставлений глава СП змушений був, за його власними словами, «розвінчувати міфи». Доки він перебував у кріслі, робити це було зовсім необов’язково. Бо міф про всемогутність «сірого кардинала» був досить корисним. Якщо не сказати — прибутковим. Схоже, що саме на Банковій нарешті розкрився талант Балоги як дипломованого товарознавця. Причому не лише у стосунках із соратниками президента, а й у налагодженні контактів із противниками. У суворій відповідності до стародавньої максими «хороший вівчар не знімає з овець шкуру, а стриже вовну». Це ще римський імператор Тіберій сказав (не плутати з «утікачем» Тиберієм Дурдинцем, у імператора прізвище було інше — Клавдій, здається).

А розстановці «своїх» кадрів, відмітною рисою яких було закарпатське походження, міг позаздрити не лише президент із хоружівцями, а й донецькі з дніпропетровськими. Класикою жанру був навіть не тричі вже згаданий Дурдинець, а Юрій Чижмарь, який опинився у кріслі тернопільського губернатора завдяки довголітньому (незважаючи на такий молодий вік) носінню паперів за Віктором Івановичем. Інших заслуг за новоспеченим губернатором на час призначення не помічалося, а «тріумфальні» для «Свободи» і «ЄЦ» вибори в облраду ще належало провести.

Але, взагалі-то, Балога не становив і не становить якогось винятку в українській політиці. Так або майже так на його місці поводився б практично кожен із потенційних кандидатів на роль керівника президентської канцелярії. Причому не тільки канцелярії чинного президента. А й майбутнього. Хоч би хто ним став — Янукович, Тимошенко чи хтось третій. І найсумніше, що кандидати на вищу посаду не вбачають у цьому нічого осудного. У кращому разі, розводять руками й повторюють сталінське — «інших письменників у нас немає».

Загін не помітив утрати «єца»?

Іронія долі, але йти за батьком-засновником нереалізованого поки що закарпатського клану його призначенці не квапляться. А чого дивуватися? Приклад вірності вчорашньому патрону продемонстрував сам Балога. У тому, що можуть знадобитися й новому керівництву СП, пташенята його гнізда впевнені. Тим більше що загальні установки залишилися незмінними (у цьому Балога якраз мав рацію — і при ньому завдання перед секретаріатом ставив Ющенко), а входи і виходи на Банковій та в інших гілках влади вони знають краще за будь-якого нового призначенця. Хіба що Вірі Іванівні потрібні свої люди. Але особливої ініціативності від неї годі чекати.

З відставкою Балоги Ющенко остаточно перетворився на «кульгаву качку», мета якої полягає в тому, щоб дотягнути до дня голосування і забезпечити більш-менш спокійне існування після виборів. Ульянченко з її комунікативними талантами і здатністю знаходити спільну мову з усіма, у тому числі і з відвертими противниками, годиться на цю роль якнайкраще. Але на більше Ющенко, хоч би як він бадьорився, розраховувати вже не може. Музику в українській політиці давно замовляє не він.

Балога теж намагається випромінювати оптимізм. І навіть жартувати з приводу того, що тепер житиме за рахунок «молодої і багатої» дружини. Особистих політичних перспектив у нього справді небагато. Якщо навіть вдасться відбитися від цілком можливого судового переслідування (недоброзичливців після відставки в нього не поменшало). «Єдиний центр» на сяку-таку впливову силу не перетворився, і вихід черкаських однопартійців тільки підкреслив, якою слабенькою може виявитися структура, створена під чинного чиновника. Дочасних парламентських виборів, які б допомогли Балозі отримати депутатський імунітет і парламентське представництво «ЄЦ», домогтися так і не вдалося. І нашоукраїнці, і регіонали, не кажучи вже про бютівців, не сприймають Віктора Івановича як «свого».

Мимоволі згадується давня фраза Тимошенко про те, що такого роду політики перетворюються на своєрідну Анастасію Волочкову, з якою ніхто всерйоз танцювати не хоче. Втім, сказала вона це про іншого Віктора. Котрий, як з’ясувалося, їй дуже став у пригоді. Але у відставленого Балоги таких можливостей, як у нинішнього Медведчука в Росії, просто немає. Гроші, звісно, можуть багато що. Але вони колишньому сантехніку найближчим часом знадобляться зовсім для інших потреб.

Єдиний ресурс, який може зацікавити великих гравців, — це Закарпаття. Область не дуже населена. Але під час президентських виборів кожен голос матиме вагу. Можна негласно запропонувати підтримку — у рамках одного регіону, але дуже щільну — Віктору Януковичу. Чи, скажімо, Арсенію Яценюку. Або обом відразу. В обмін на гарантії виживання. Чи навіть майбутнє губернаторство. Вийде з підтримкою чи ні — не так уже й важливо. 2004-го особливої активності і приголомшливих результатів на Закарпатті Балога не дав і Віктору Ющенку. Хоча саме він очолював обласний виборчий штаб. Довелося навіть по ходу придумувати подвиги, здатні створити Віктору Івановичу імідж непримиренного борця за демократію. І, хоч би що казали недоброзичливці, спрацювало. Став Балога і губернатором, і міністром, і начальником президентської канцелярії. Як він використав цей шанс, інша річ. Але ж він нічого не обіцяв на Майдані. На відміну від свого — тепер уже колишнього — патрона.