«Розлучення» з розрахунку

19 серпня, 2011, 15:19 Роздрукувати Bипуск № 29, 19 серпня-26 серпня 2011р.
Відправити
Відправити

«У нас багатопартійна система — одна партія при владі, інші — у в’язниці».

«У нас багатопартійна система - одна партія при владі, інші - у в’язниці». Авторство цього жарту приписують «улюбленцеві» більшовицької партії Миколі Бухаріну. Жартував він, щоправда, ще не здогадуючись про те, що готує йому доля і особисто генсек Йосип Сталін. Зате про долю «жартівника» добре знали всі наступні покоління радянських функціонерів. Урок засвоїли настільки глибоко, що любителі політичної психології запевняють - умовний рефлекс спрацьовує досі. Мовляв, варто було кільком керівникам вітчизняних політичних проектів опинитися в СІЗО, як в інших різко підвищилася зацікавленість в «об’єднанні всіх конструктивних сил» під егідою партії влади.

Звісно, Сергієві Тігіпку - а саме він опинився в ролі «піонера консолідації» -навряд чи натякали, що він може повторити долю Василя Волги, не кажучи вже про Юлію Тимошенко, яка нещодавно пропонувала лідерові «Сильної України» навіть очолити уряд - у разі своєї перемоги на виборах… Але надто вже різко пролунало тігіпківське «завжди готовий!» навіть для однопартійців. Ще місяць тому Олександра Кужель іронізувала над «Фронтом змін» Арсенія Яценюка, розповідаючи, що його нібито купив Рінат Ахметов. Тепер, до честі Кужель, вона каже, що в ПР у жодному разі не піде, та сарказму в неї помітно поменшало. Ще один заступник голови «Сильної України» - Кость Бондаренко - запевняє, що це «всього лише» початок внутрішньопартійної дискусії, результат якої не визначений. Але в розгул демократії у структурі відверто лідерської спрямованості вірять мало. Тим більше що сам Тігіпко, схоже, для себе вже все вирішив. Інакше б не виходив на спільну прес-конференцію з Азаровим. Та й Микола Янович навряд чи б на неї пішов, якби не мав стовідсоткової гарантії від «партнера».

Аналітики й журналісти укотре дивувалися запитанням «навіщо?». Хай, мовляв, немолодий, але перспективний претендент на звання «третьої сили» - і так раптово, безславно й загалом непотрібно… Хоча насправді ті, хто запитував, уже відповідали на нього. Ще минулого разу. Коли «головний сюрприз президентських виборів», перебуваючи на гребені свого рейтингу, погодився на досить скромну віце-прем’єрську посаду. Варіантів було небагато, але найпопулярніший зводився до того, що і в політиці банкір Тігіпко залишився підприємцем, успіх якого вимірюється здатністю продати бізнес на піку капіталізації. Очікування виборців, які чомусь побачили в лідері «Сильної України» альтернативу звичним до нудоти політичним персонажам, треба було якнайшвидше перетворити на щось відчутніше. Якби Сергій Леонідович був «тільки політиком», він міг би спробувати піти в опозицію або хоча б не йти у владу. Але для цього потрібне було - як мінімум - бажання «грати по-крупному». І здатність бодай на якийсь час заплющити очі на «комерційні ризики». А в Тігіпка не було впевненості навіть у тому, що місцеві вибори відбудуться у хоч якомусь досяжному для огляду майбутньому. І в коштах, після витратної президентської кампанії, він був обмежений. Це, до речі, дуже добре розуміли і його партнери у переговорах. Вони відверто признавалися, що говорять з ним однією мовою - мовою бізнесу.

Певний час могло здаватися, що ставку зроблено вдало. Сергій Леонідович не тільки вирішив свої фінансові проблеми, а й залишився в політичній грі, зберігши бренд «Сильної України» і порівняно непогано показавши себе на місцевих виборах, які все ж таки відбулися. У червні він навіть казав про те, що і в новий парламент партія пробиватиметься самостійно, а сам він - якщо колеги по уряду не дадуть провести вистраждані ним проекти реформ - може грюкнути дверима й піти… А тим часом, як стверджують люди обізнані, повним ходом вів переговори про «злиття». Керуючись, за їхніми словами, цілком прагматичним розрахунками.

Ну на що, мовляв, міг розраховувати Тігіпко, граючи в самостійну гру? Оголосити себе опозиціонером-реформатором? У цю легенду ще могли повірити в 2010-му, коли про результати діяльності Сергія Леонідовича в урядах Лазаренка і Ющенка, а також на чолі НБУ, мало хто пам’ятав (дуже вже давно це було!). А сьогодні, після епопеї з Податковим кодексом і пенсійною реформою, автором яких - може, навіть не зовсім заслужено вважають самого Тігіпка, - вже навряд чи. До того ж на опозиційному п’ятачку й без того тісно від охочих стати черговою «надією нації». Спробувати проскочити «сірою мишкою», як під час президентської кампанії, пропонуючи себе «синьо-білому електорату» як «Януковича light» - молодого, з добре підвішеним язиком і без «багажу суворої юності»? Ну так це тоді на нього просто належної уваги не звернули, а тепер і досвід є, і влада у «прототипа» в руках - а ну як дасть дискредитаційний залп з усіх гармат?? Якісь прибічники в Сергія Леонідовича, звичайно, і після канонади залишаться, проте існувати як «гурток за інтересами», практично не помітний для публіки, можуть хіба що ідеологічні партії - а «Сильну Україну» такою не назвеш навіть з великою натяжкою.

За великим рахунком, і сам успіх Тігіпка на виборах був своєрідним шлюбом за розрахунком з виборцями. Більшість з тих, хто голосував за нього, просто хотіли «когось іншого», і тільки тому, що ніякої реальної альтернативи в бюлетені не знайшли, підтримали ерзац у вигляді «Сильної України». А оскільки глибокого почуття не було з самого початку - розлучення було тільки справою часу. І ще невідомо, хто подав на «розлучення» раніше. Останнім часом зниження рейтингу СУ соціологи фіксували чи не щомісяця. Довго з таким швидкопсувним товаром не поторгуєш. І в певному сенсі Сергієві Леонідовичу навіть пощастило, що вдарили вони з регіоналами по руках так швидко. Адже отримав він не тільки місце в керівництві ПР і навіть якусь (досить умовну) квоту для «своїх людей» у майбутніх «об’єднаних» партійних структурах. Не чужі йому люди залишилися і в структурах виконавчої влади і при них. Звичайно, на тлі підрядів під Євро-2012 бізнес на постільній білизні виглядає «сімейним підрядом», та тут, як мовиться, «копійка копійку кличе».

Деякі регіонали вже бурчать, що Тігіпко їх «розвів», і для нього угода значно вигідніша, ніж для ПР. Втім, якщо «партія влади» на неї все-таки пішла, то для цього, звісно, були вагомі причини. Вже тоді, коли Сергія Леонідовича тільки запрошували в уряд, «сторона запрошення» особливо не приховувала, що готують йому роль «громовідводу» - тому й доручали йому то підготовку Податкового кодексу, то проведення пенсійної реформи. Яким же було здивування, коли з’ясувалося, що «капкани» для Тігіпка навіть ставити не було необхідності - він не просто вступав у кожен з них, а й із запалом сам брався за виконання найнепопулярніших завдань.

Але «громовідвід» все одно вийшов якийсь дивний. Популярність Тігіпка і його проекту, звичайно, падала, та тільки негативний рейтинг усього уряду й прем’єра Азарова ріс іще швидше. До літа 2011-го він зрівнявся й перевищив показники навіть такої «абсолютної чемпіонки» у цьому виді змагань, як Юлія Тимошенко. Покотилися вниз і показники Партії регіонів. І що ближче до парламентських виборів, то дорожчий для «біло-синіх» кожен відсоток.

Ще півроку тому самостійна участь «Сильної України» у виборах здавалася можливістю зібрати голоси тих, хто за ПР не проголосує в будь-якому разі, у скарбничку майбутньої парламентської більшості. Тепер на тігіпківців почали дивитися насамперед як на конкурентів, здатних переманити нехай невелику, але все ж таки помітну кількість виборців, готових вибирати між ПР і СУ. А на «злиття» з партією віце-прем’єра - як на спосіб вирішення виниклої проблеми. Саме тому, до речі, на Липській планують і інші «поглинання» - кандидатами називають, зокрема, «народників» Володимира Литвина та «єдиноцентристів» Віктора Балоги. Порізно вони, можливо, й набрали б більше, але регіоналам, по-перше, вже не до жиру, а по-друге - немає впевненості в подоланні «союзниками» прохідного бар’єра, а в цьому разі відсотки «невдах» розсіюються між провладними силами та опозицією. І такий «подарунок противникові» у ПР робити вже вважають недозволенною для себе розкішшю.

Любителі конспірології додають до цього, що вибір на користь «злиттів і поглинань» - це тактична перемога Сергія Льовочкіна, котрий завжди відстоював ідею «консолідованої» виборчої кампанії, в якій на боці влади бере участь тільки Партія регіонів, а всіх інших, які плутаються під ногами і потайки мріють про роль «третьої сили», позбуваються всіма доступними методами. А от Андрій Клюєв, мовляв, воліє діяти ширше, сприяючи відразу кільком явним і таємним союзникам, які в майбутньому парламенті муситимуть «платити за рахунками», граючи роль, визначену переможцем. Але хто сказав, що ступінь розбіжностей між штабістами влади не перебільшений самими конспірологами, які надто часто видають бажане за дійсне?

Щось схоже відбувається і з людьми з оточення Тігіпка, які тепер по великому секрету діляться «абсолютно достовірною інформацією» про те, що в обмін на готовність «злитися» Сергієві Леонідовичу запропонували пост прем’єра, перше місце у списку ПР і навіть… статус «наступника». Останній пункт звичайно виголошують пошепки. Очевидно, щоб не почув той, кому Тігіпка вже «призначили» в наступники. Адже він, цілком можливо, про «змінника» і не думав… Регіонали у відповідь знизують плечима й запевняють, що йшлося хіба що про роль першого віце-прем’єра, та й то в тому разі, якщо Миколу Яновича нарешті відпустять з миром на спочинок, а уряд очолить Клюєв. Але це, мовляв, теж вилами по воді писано, оскільки прем’єрство Клюєва порушить нетривкий баланс усередині ПР, і його доведеться компенсувати якимись бонусами для інших груп впливу, а справа ця марудна, і вже тому зі зміною керівника Кабміну не поспішатимуть.

З іншого боку - цілком можливо, що саме тому в Тігіпка насправді є шанс піднятися вище, ніж йому готові зараз запропонувати регіонали. Про заміну Азарова доведеться думати у будь-якому разі. І не тільки на посту прем’єра. Адже Миколі Яновичу півтора року тому встигли дати в навантаження ще й керівництво партією. Не стільки з розрахунку, скільки від безвиході й відсутності інших кандидатур. З приходом Тігіпка така кандидатура може з’явитися. А що? Показний чоловік, за словом у кишеню не лізе, рівновіддалений від конкуруючих груп «батьків-засновників»… До того ж верховне командування партією у будь-якому разі залишиться за президентом. А з роллю «зіц-голови» Сергій Леонідович чудово справлявся на всіх попередніх посадах. Це ж виборці думають, що Податковий кодекс він мало не сам писав… Ну а якщо експеримент виявиться успішним - можна буде використати Тігіпка і в інших амплуа.

Віктору Януковичу, між іншим, створити «уряд реформаторів» пропонували ще до його остаточної перемоги на виборах. Оскільки в його власне «реформаторство» навіть «синьо-білий» електорат навряд чи повірив би. Янукович, щоправда, не поспішав і зрештою віддав перевагу «наведенню порядку» і Азарову - як людині, спроможній виконати саме це завдання. Зате тепер можна подумати про зміну пріоритетів. Зрозуміло, реформаторський імідж Тігіпка за півтора року трохи побляк. Але це ж не означає, що Януковичу не можуть знову порадити розіграти російський сценарій початку 90-х, коли Борис Єльцин зробив прем’єром ринковика Єгора Гайдара, а потім на нього, по суті, усю відповідальність за реформи й звалив. Щоправда, для українських політиків значно наочніший український досвід початку 2000-х, і ще питання, чи захоче Янукович власними руками ліпити з Тігіпка «другого Ющенка».

Тільки от від самого Сергія Леонідовича вибір сценарію вже практично не залежить. Структура нинішньої влади цього просто не передбачає. Навіть у «спеціально запрошених зірках» вона визнає виключно виконавців. Проте хто вам сказав, що лідер «Сильної України» розраховував на щось більше?

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК