РОЗКОЛЬНИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ОРІЄНТАЦІЇ

Новітнє «самовизначення» Галичини на її тернопільських теренах почалося з подій трохи іншого штибу. Наприкінці жовтня минулого року сесія Тернопільської міської ради прийняла рішення перейменувати одну з центральних вулиць обласного центру на вулицю Вояків дивізії «Галичина». Цей факт було подано як запізніле відновлення історичної справедливості. Міський голова Тернополя Богдан Левків, виступаючи під час траурної церемонії, присвяченої пам’яті жертв голодомору 1932—33 років та політичних репресій, назвав рішення депутатів «ще одним кроком до написання повної і справедливої історії України». Але невдовзі більшість міських обранців та мер, очевидно, зрозуміли, що тема дивізії «Галичина» передчасна. Вона не сприятиме зближенню українців заходу і сходу України й консолідації національно-демократичних сил. Міські можновладці непомітно перестали про це говорити.

Але не минуло й місяця, як у будинку за квартал від мерії, на сесії обласної ради депутат від Тернополя, заступник начальника обласного управління з питань надзвичайних ситуацій, голова обласної організації партії «Реформи і порядок», член фракції «Наша Україна» Ірина Рекуш побачила у вшануванні дивізійників «європейський вибір Галичини». Вона запропонувала колегам звернутися до Верховної Ради з ідеєю визнати воїнів дивізії «Галичина» воюючою стороною у Другій світовій війні, а на обласному рівні встановити ще живим солдатам, котрі мужньо змагалися під Бродами з «червоною чумою», — надбавки до пенсії. Усі чекали реакції голови облради Анатолія Жукінського, як з тилу миттєво вдарив народний депутат України від «Нашої України» Ярослав Джоджик, закликавши обласних депутатів не піддаватися на провокації, щоб не поглиблювати розколу в суспільстві. Питання було вичерпано: його не внесли навіть до порядку денного сесії.

Але, як виявилося, тема дивізійників стала тією лялечкою, з якої розвинулася комплексна ідея окремого європейського шляху Галичини. Було створено ініціативну групу «Шлях в Європу» під керівництвом згадуваного депутата облради Ірини Рекуш. І наприкінці грудня в найбільш тиражній обласній газеті «Вільне життя» ініціативна група на повний голос заявила про свою стратегічну мету — створення «європейської християнсько-соціальної Галичини». «Галичина, — читаємо у відозві, — повинна стати особливою цивілізаційною територією Заходу в Україні, європейським локомотивом України». Автори не ризикнули дати політологічне визначення —має це бути окрема держава чи автономія у складі України. Особливу територію вони «одягнули» в словесну еквілібристику. І одним пострілом вбили двох зайців: і увагу читача привернули, і газету не підставили за заклики до порушення територіальної цілісності України. Нехай галичанин повірить, що йому потрібна компенсація за приниження під час польської та радянської окупації, «зраду Заходу в 1939-му, тегеранські угоди 1943-го, Ялту та Потсдам 1945-го»!.. А заподіяні моральні й матеріальні збитки відшкодують уряди США, Великобританії та Росії. Ініціатори «будуть домагатися запровадження «плану Маршалла»» для Галичини, який дасть змогу до 2007 року досягти такого рівня життя, як у країнах Європи. План навіть передбачає конкретні етапи впровадження. Земляки, як переконує ініціативна група, «повинні вже в 2004 році одержати право користуватися в Європі правами, які мають жителі країн ЄС, а також право вільного в’їзду та працевлаштування в Канаді та США…» І тут непомітно, між рядками, заповзає дух окремішності галичан: вони такі ж люди, як фіни, естонці, угорці чи австрійці. Про решту населення України автори змовчали. Вийшло, як у «Скотинячому дворі» Джорджа Оруелла: всі українці рівні, але галичани — трохи рівніші.

Відозву до галичан досі жваво обговорюють у політичних тусовках міста. Але поки опозиційні та деякі центристські партії готують свої контрзаяви, у газеті міськради «Тернопіль вечірній» та незалежному «Вільному житті» з’явилася відповідь ініціаторам. Колишні міські депутати, серед яких нинішній секретар міськради Євген Бартків, добачили у відозві сепаратистські настрої і спробували дати відсіч ідеям «відокремлення Галичини». У бік ініціативної групи полетіли отруйні стріли: «Паразитуючи на тяжкому економічному становищі, вороги України роблять свою чорну справу. (…) Відірвати Галичину як найбільш свідому частину України, дати тим самим поштовх до сепаратизму в Україні і, незважаючи на награну антиросійщину, кинути Україну на поталу російському імперіалізму — ось яку кінцеву мету переслідують ляльководи «ініціативної групи»». Нарешті, автори відповіді нагадали сувору заповідь із «Декалогу націоналіста»: «Не обкрадай власного народу, працюючи на ворогів України».

Їхні застереження, не сумніваюся, багатьма тернополянами були сприйняті як удар по розкольниках, проте опонента це зовсім не злякало. Швидше, навпаки, додало йому сили і снаги. Голова ініціативної групи, володар номінації «Політик року» на Тернопільщині пані Ірина Рекуш свою політичну позицію цими днями ще ширше оприлюднила в «Новій тернопільській газеті». Тут уже визначено «засадничі» причини європейської орієнтації Галичини: «Україна не повернулася лицем до Європи, а через багатовекторну політику Києва тягнеться в Азію». Відтак «…у самонедостатнього регіону, з огляду на майбутню адміністративно-територіальну реформу, дуже мало шансів, щоб зберегти свій статус». І цим самим депутат-політик привідкрила свої козирні карти: якщо президентська адміністрація та уряд і надалі нагнітатимуть ідею адміністративно-територіальної реформи, в якій цілісній Тернопільщині місця немає, ми протиставимо вищій українській владі непохитну ідею унікального розвитку та європейського вибору Галичини! А якщо деякі народні обранці Тернопільщини від блоку Віктора Ющенка не виконують своїх обіцянок та «дбають лише про власне возвеличення» — то це подвійний аргумент на користь перетворення Галичини на «європейський локомотив України». І хоча чиновник та «Політик року» врешті-решт визнає, що спільними зусиллями треба будувати сильну європейську Україну(!) з економічно сильною і духовно багатою Галичиною, стратегічний курс на «європейську Галичину» залишається незмінним.

У визначенні «особливого шляху і вибору» Галичини учасники ініціативної групи чогось оригінального не запропонували. Члени ініціативної групи 2003—2004 в Тернополі змінили, модернізували напрям особливого розвитку Галичини — геть від Росії і якомога швидше до Європи — економічної та духовної. Проте не зважати на крах сучасних сепаратистських ідей в Україні з європейським забарвленням — що може бути більш недалекоглядним?! На сьогодні лежить у могилі, так і не народившись, «Подкарпатскоє государство» зі столицею в Ужгороді, яке в кінці 80-х — на початку 90-х років минулого століття теж утікало від економічно й соціально слабкої України до Європи й орієнтувалося на сильного західного сусіда — Угорщину.

Та політичне відрубництво, схоже, надійно передало естафету своїм учням. У грудні минулого року невідомий соціологічний центр у Львові, опитавши 800 жителів міста, зробив висновок, що 46 відсотків львів’ян задекларували свою готовність до боротьби за самостійну Галичину в разі приєднання України до союзу Росії та Білорусі, а 16 відсотків вважають, що достатньо було б домогтися автономії від Києва (Орест Друль. «Львів’яни — за галицьку державу». Поступ. — 2004. 10 січня.) «Соціологи» стверджують, що вже упродовж чотирьох років зростає кількість львів’ян, які вимагають унезалежнення Галичини в різних формах, але з єдиною орієнтацією — вперед, до Європи. Одне слово, окремі львівські державні мужі працюють невтомно! А їхні тернопільські колеги заявляють про те ж саме, про ту ж галицьку окремішність, тільки в більш завуальованих формах.

Зрештою, дивуватися нічого. Відзнака «Політик року» на Тернопіллі — це ж визнання особливого таланту, політичної толерантності і мудрості… Запитайте — перед ким?