Росія замість Путіна

16 грудня, 2011, 16:42 Роздрукувати Bипуск № 46, 16 грудня-23 грудня 2011р.
Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори
Відправити
Відправити

За всієї неминучості перемоги Володимира Путіна на майбутніх виборах Болотна площа назавжди позбавила його ореолу непереможності.

Автор
Статті авторів Всі статті автора Всі автори

Минулого тижня помітно помолоділий Володимир Путін лицем до лиця зустрівся з поколінням, яке за довгі одинадцять років мовчання змужніло, сповнилося почуття власної гідності й тепер, крім хліба й видовищ, зажадало рівності й дотримання політичних свобод. Події 10 грудня на Болотній площі можуть закінчитися нічим, а можуть назавжди змінити вигляд сучасної Росії. Але вже зараз твердо можна сказати одне: саме це покоління, «покоління Володимира Путіна», позбавило свого незаперечного лідера ореолу непереможності.

За одинадцять років правління Володимира Путіна Росія набула всіх рис Радянського Союзу з його в’язкою і незграбною системою управління, тотальним державним контролем над економікою та відсутністю політичної опозиції. Опиняючись перед вибором «купити чи вбити» («ку» чи «у») режим дедалі частіше віддавав перевагу банальному підкупу.

Цілеспрямоване й систематичне знищення будь-якого інако­мислення призвело до того, що в теплій нафтовій ванні російської еліти зникла не тільки опозиція, а й саме поняття політичного життя. Будь-який протест, будь-яка боротьба стали можливі тільки проти однієї партії та однієї людини.

Як результат покоління, що виросло при Володимирі Путіні, демонструвало відверту аполітичність. В атмосфері повного вакууму й відсутності політичної боротьби зачатки громадянського суспільства були позбавлені політичних цілей. Будь-яка громадянська активність - починаючи з «синіх відерець» і закінчуючи раннім Навальним і його проектом «РосПил» - була відділена від політичної арени.

Однак під покривом тиші й відносної ситості зростали й міцніли цінності, які рано чи пізно мали вилитися в політичні вимоги. За одинадцять років нова Росія отримала можливість виїжджати за кордон, купувати якісну техніку, читати іноземну пресу й одночасно, у фоновому режимі, чути про велич Росії та її керівників. Зростання добробуту населення - байдуже, чим його було досягнуто - призвело до іншого рівня потреб та інших вимог.

Тривалий час ведмежу послугу режиму робили зростання технологій і буферна подушка мережних комунікацій. Дискомфорт від розриву картинки по телевізору та реальності, роздратування від маніакального бажання покоління, що відходить, утриматися при владі поглиналися Інтернетом. Марні спроби влади втрутитися і взяти під контроль єдиний уцілілий майданчик для дискусії викликали ще більшу політизацію блогосфери і соцмереж. Буферна зона між Кремлем і «юзерами» стрімко скорочувалася, чутливість незадоволених зростала.

Курок подій на Болотній площі було зведено три місяці тому. Висунення Володимира Путіна на пост президента Росії стало холодним душем для ліберально налаштованих росіян. З’їзд «Единой России» 24 вересня здивував не змістом - про повернення Володимира Путіна йшлося давно і без ілюзій, - а формою. Легкість і відкритість, з якими президент Дмитро Медведєв поступився місцем прем’єр-міністрові Володимиру Путіну, ошелешили. Це був явний стратегічний промах радників і аналітиків. Ніяковість від неминучості його обрання переросла в приниження.

Вибори в Державну думу були лише невеличким трампліном у підготовці до президентсь­ких виборів. Результат голосування 5 грудня від самого початку мав стати символічним. Ак­ціям на Чистих прудах і Болотній площі не передувала політична боротьба. Перемога «Единой Рос­сии» і формування провладної більшості сприйняли б як щось само собою зрозуміле. Обурення знову ж таки викликали не зміст виборів, не відсутність у бюлетенях реальної опозиції і навіть не результат голосування. Вибух протестних настроїв викликала форма - цинічність і безапеляційність, з якою цю перемогу піднесли.

Перші плакати, з якими вийш­ли протестувальники після виборів у Держдуму, були не проти Володимира Путіна - вони не закликали до повалення режиму й не вимагали політичних свобод. Крик обурення, що виплеснувся на вулиці не тільки Москви, а й інших міст Росії, промовисто узагальнив величезний банер на одному з будинків у Єкатеринбурзі - «Вас на…бали». Цей напис, як і сотні інших гасел, з якими виходили люди, не мав підпису. Під ним не було емблеми партії «Яблуко», що програла, його не прикрашали «серп і молот» другої за результатами виборів КПРФ. Випалене поле політичного опору викликало несподіваний ефект - проти «Единой Рос­сии» виступила не партія, а країна. Принаймні її частина. До­сить значна, щоб її не помітити.

«Чарівни­ко­ві» і «фокусникові» Володи­миру Чурову - голові ЦВК Росії - за лічені години вдалося вирішити завдання, над яким б’ються провідні соціологи світу: змусити апатичних користувачів Facebook і Вконтакте відірватися від моніторів і вийти за межі свого двору. Правда, роками вибудовуваній вертикалі Кремля знадобилося три доби для усвідомлення всієї широти опору. За дві ночі - 6 і 7 грудня - у Москві було затримано понад тисячу людей.

Іронічним символом боротьби старого з новим стало висунення проти «мережних хом’яч­ків» і «мікроблогерів» двох батальйонів дивізії внутрішніх військ імені Дзержинського. Кращого способу познайомити і згуртувати інтернет-друзів у реальному житті знайти було складно. Затриманий на 15 діб автор мему «Партия жуликов и воров» Олексій Навальний, котрий до цього геройствував у своєму ЖЖ, із віртуального лідера перетворився на живого персонажа справжнього життя.

Найбільшою проблемою, з якою зіткнулася влада і тепер намагається впоратися новонароджена опозиція, виявилася відсутність лідерів протесту. Режим, що звик купувати і відучився боротися, опинився в глухому куті. Придушення мирного й аполітичного населення, яке виступає скоріше з етичними, ніж з політичними вимогами, таїв у собі реальну перспективу площі Тахрір.

Однак Болотна площа не дала ні результатів, ні відповідей. «Сніжна революція», більше схожа на боязкий снігопад, лише розставила акценти.

Дії Кремля і те, що відбулося 10 грудня на Болотній площі, показали розгубленість влади. Її безпорадність перед обличчям незрозумілої загрози була такою несподіваною, що деякі організатори протесту на Болотній площі готові були списати те, що відбувається, на грамотно спланований випуск пари. Однак поліція, що за два дні змінила своє обличчя, сюжети на федеральних каналах і безпрецедентне сприяння міської влади більше були схожі на погану гру при хорошій міні.

Такою ж незграбною виглядає й реакція тандема. Уже зараз очевидно, що головним винуватцем свята на Болотній призначать Дмитра Медведєва і начальство штабів «Единой России». Тінь Володимира Чурова, мабуть, падає на голову партії, яка нечесно виграла вибори. Революція Like’ів змусила Володимира Путіна публічно відвернутися від своєї партії.

Не надто вдалі знущання прем’єра з учасників акції на Болотній площі і порівняння нового символу протесту - білих стрічок - із презервативами тільки погіршує його позиції і спалює за ним останні мости.

Показний політичний мачизм прем’єра - явище звичне. А от артикульована готовність трохи поновити політичний ландшафт - прикмета часу. Першою ластівкою стала відставка спікера Держдуми, який вісім років беззмінно забезпечував Володимиру Путіну договороспроможний парламент. Ідучи з поста, пан Гризлов зробив нечувану для російського парламенту заяву, пообіцявши, що в наступному скликанні Держдуми «Единая Россия» передасть опозиції контроль майже над половиною парламентських комітетів. Натяком на можливу лібералізацію політичної системи стала й обіцянка Володимира Путіна повернути інститут виборності губернаторів і навіть звільнення Михайла Ходорковського. Правда, якщо останній сам про це попросить.

Однак усі ці кроки надто запізнилися. Багаторічне заперечення права на протест призвело до того, що нинішня площа в Росії готова не визнавати за Володимиром Путіним жодних досягнень. Критична маса обурення сягнула того рівня, коли будь-які дії наперед призначеного президента сприйматимуть як спробу залишитися при владі, а не змінити її.

Болотна площа зародила і певний дисонанс у середовищі опозиції.

Тверезий аналіз ситуації вказує на те, що повторний прихід Володимира Путіна неминучий. Facebook і Twitter навряд чи завадять його кампанії, а критичний запит на лідера в опозиційному середовищі, скоріш за все, не зможе за час, що залишився, породити рівносильного Путіну кандидата в президенти. Серед політиків, що нині очолюють протести, і громадських діячів такої людини явно немає. Нею вже не стали ні Борис Нємцов, ні Сергій Пархоменко, ні Володимир Рижков. Теоретично підходящий на роль лідера Олексій Наваль­ний, по-перше, занадто молодий, а по-друге, лякає своєю участю в Російських маршах і пронаціоналістичними поглядами.

Залишається Михайло Про­хо­ров. Минулого тижня керівник «ОНЭКСИМ-групп», який було відійшов від політики, несподівано заявив про своє бажання балотуватися на посаду президента. Молодий мільярдер, що опікується всілякими інтелектуальними проектами, духом по-своєму близький Болотній площі і, теоретично, міг би навіть опинитися на її сцені. Однак на пана Прохорова падає занадто густа тінь Володимира Путіна і «кремлівського ляльковода» Владислава Суркова. У день його висунення в Інтернеті рясніли фотоколажі й демотиватори із зображенням Путіна, котрий розхвалює легендарний «Ё-мобиль» - один з проектів прогресивного бізнесмена.

Ще більше підозр стосовно щирості опозиційності Михайла Прохорова додала заява колишнього міністра фінансів Олексія Кудріна, який туманно заявив, що ще не вирішив, кого він підтримає на президентських виборах - мільярдера Михайла Прохорова чи свого близького друга Володимира Путіна.

Тим часом поряд з розумінням неминучості президентства Володимира Путіна, очевидно й те, що в спадщину від Дмитра Медведєва йому дістанеться зовсім інша Росія. У монолітній федерації, яку він будував усі ці роки, неочікувано виявилися тріщини не всередині, а на поверхні. 24 грудня протестувальники зберуться знову - на проспекті Академіка Сахарова. Донині всі засідання оргкомітету проводилися у відкритому режимі з онлайн-трансляцією. І тенденція така, що серед організаторів і ораторів на мітингу дедалі більшає не політиків, а громадських діячів, письменників, журналістів і музикантів.

Природа таких громадських тріщин не дозволить залити їх ані густим шаром нафти, ані роздачею акцій Газпрому. І що довше ці тріщини залишатимуться відкритими, що довше на болотних площах не з’являтимуться лідери й не виголошуватимуться політичні гасла, то складніше буде запропонувати їм «ку» і вже тим більше піддатися на вмовляння силовиків і повернутися до схеми «у».

Обговорюваний варіант відходу Дмитра Медведєва у відставку ще до виборів може тільки ускладнити ситуацію. Нині будь-яка боротьба з площею - грішми чи силою -коштуватиме Кремлю великих зусиль і перемоги в довгостроковій перспективі не принесе.

Утім, головне навіть не це. За всієї неминучості перемоги Володимира Путіна на майбутніх виборах Болотна площа назавжди позбавила його ореолу непереможності. Опозиції справді важко буде знайти гідну альтернативу панові Путіну. Але навіть скасування бліцкригу в першому турі й змушений похід досі незаперечного лідера в другий тур під гасло «Россия без Путина!» змусить багатьох замислитися.

Ми повідомляємо тільки дійсно важливі новини. Долучайся до Telegram-каналу
Помітили помилку?
Будь ласка, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl+Enter або Відправити помилку
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Текст содержит недопустимые символы
ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ
Осталось символов: 2000
Отправить комментарий
Последний Первый Популярный Всего комментариев: 0
Показать больше комментариев
Пожалуйста выберите один или несколько пунктов (до 3 шт.) которые по Вашему мнению определяет этот коментарий.
Пожалуйста выберите один или больше пунктов
Нецензурна лексика, лайка Флуд Порушення дійсного законодвства України Образа учасників дискусії Реклама Розпалювання ворожнечі Ознаки троллінгу й провокації Інша причина Отмена Отправить жалобу ОК