Росія після Нємцова

На 27 лютого 2015 р. в російському політичному стані панував негласний закон: міністрів уряду Росії, чиновників вищого федерального рівня, такого, який в ієрархії влади займав Борис Нємцов, не добивати. Хоч би які вони були - вони свої. В одних стінах сиділи, однаково називалися: міністри, віце-прем'єри, прем'єри. Цією номенклатурною солідарністю вище керівництво Росії зберігало стабільність і видимість наступності. Правило зовсім не поширювалося на депутатів і владу регіональну. Абсолютно не цінилося життя журналіста. Але чиновник федерального рівня - інше. Ця джентльменська угода свого часу врятувала і колишнього прем'єра Михайла Касьянова, і багатьох інших від помсти та остаточної розправи. Члени кабінету міністрів, навіть якщо й вирушали в тюрму, звідти виходили, інколи знову обживали кабінети в уряді. Для Бориса Нємцова правило це було коли й не гарантією, то принаймні надією, що вже з ним чогось остаточно поганого не станеться.

Правило це було жорстоко порушене вбивством російського віце-прем'єра у відставці. Його вбили демонстративно, напоказ - під самим порогом російської влади, під самим хазяйським порогом - біля кремлівських стін. Така близькість до сакрального для влади об'єкта столиці надає вбивству ледь не ритуального характеру. Таким самим страшнуватим символізмом (тільки не географічним, а хронологічним) був день загибелі Ганни Політковської, - її вбили в день народження Путіна. І тоді, 2007-го, і тепер, 2015-го, - розмови про провокації ззовні, про спроби розхитати країну, нашкодити Росії. І тоді, і тепер убиті - подразники царственого спокою. Особливо кремлівську тишу обурюють невтомні розслідувачі та викривачі. Депутат Юрій Щекочихін (отруєний 2003-го), колишній співробітник спецслужб Олександр Литвиненко (отруєний 2006-го), Борис Нємцов. Нємцов владу дратував, Нємцов заважав, Нємцов плутався під ногами і не стримувався у висловлюваннях.

Крайня ворожість до нього з боку влади сягнула таких розмірів, що ніхто з вищого керівництва країни на прощання з Нємцовим не прийшов. Погребували. Він - зовсім не їхня людина, абсолютно чужий.

Причин дратуватися саме на Нємцова було багато. Як справжній політик вищої ланки управлінців, він володів досвідом унікальним. Ні Навальний, якого затягали по судах і тримають під різного роду арештами, ні Ходорковський, який перебуває в еміграції, таких ресурсів прикладних знань не мали. Як людина 90-х, Нємцов знав усі політичні тонкощі тієї, допутінської Росії, чудово розумів, де коріння нинішнього політичного режиму, де його народження і в чому його смерть. Тому так послідовно цікавився й займався Україною. За останній рік Путін і його продовження - російська влада - недвозначно дали зрозуміти: українське питання для них - ключове. Майдан так налякав Кремль, що той мусив дійти до крайнощів - розділити росіян і українців етнічно, звести стіну пропаганди й розпалити війну на Сході.

Борис Нємцов - найбільш майданний опозиційний політик Росії. Задерикуватий, гордий, готовий іти до кінця через поразки та багатолітню боротьбу. Стилістика, дух і щирість Майдану були йому зовсім не чужі. Вперше биття української революції Нємцов відчув ще 2004 р. Без зверхності чи поблажливості стояв і радів разом із Ющенком та іншими на майдані, почав допомагати новій українській команді. 2014-го Нємцов знову підтримує Майдан і всерйоз займається Україною впродовж усієї війни. Остання, незавершена справа Нємцова - доповідь щодо України. Остання жива людина, яка опинилася поруч із ним, - громадянка України. На прощанні з Нємцовим, на мітингу в Москві на честь його пам'яті люди скандували знайоме, що раптом зазвучало російською: "Герои не умирают", парафраз українського патріотичного кличу: "Слава Героям - Героям слава". Про нього пишуть як про героя Небесної сотні.

Так, Майдан - штука заразна. Щоб боротися з цією "заразою", російська влада зробила все. Навіть створила рух "Антимайдан" на чолі з байкером, колишнім депутатом Верховної Ради та іншими віками цигановими. Рух Антимайдан - це вже не беззубі діти сурковської пропаганди, не "нашисти" й інші попутники. Це - непотішні війська Кремля, загони таких знайомих нам "тітушок". "Тітушок", мета яких - фізичне недопущення Майдану. За будь-яку ціну, в будь-якому місці неосяжної батьківщини. Після загибелі Нємцова "Антимайдан" і його керівники тут-таки заговорили про вбивство політиків як про механізм Майдану. Знову заговорили про "кольорові" революції. Така перша реакція нового російського політбюро - Ради безпеки РФ. Наукова рада цього колегіального органу рекомендувала "класти край мережевій активності і боротися з формуванням у суспільстві революційно-романтичного стереотипу". Що в нас найбільш революційно-романтичне? Майдан. Хто з російських опозиціонерів найбільш майданний? Нємцов.

Не могла російську владу не дратувати й послідовна позиція Нємцова щодо Криму. Коли його колеги з російської опозиції (Навальний і Ходорковський) віддали перевагу позиції державній, Нємцов ніяк не відступав, казав: "Крим - не наш". Що сталося з Кримом, і як повернути півострів - ось головні нємцовські пункти, ніякого виляння, ніякої казуїстики з серії "повернення Криму - тривалий процес, де-факто Крим російський, віддати буде непросто". У Нємцова все просто і зрозуміло. Не наш. Чи була українська тема, Майдан, Крим єдиним, чим він дратував владу? Звісно, ні. Чи була українська тема вирішальною? Безперечно, так. Повторюю: нічого страшнішого за Майдан для нинішньої російської влади немає. Якщо продовжити аналогію Петра Порошенка, який, висловлюючи співчуття, назвав Бориса Нємцова "мостом між Україною та Росією", - цей міст вирішили спалити. На Замоскворецькому мосту. Хто прийняв рішення - залишиться загадкою надовго. Зараз зрозуміло одне: постріли в Нємцова, як залп із "Граду", поцілили в багатьох. Опозиція, люди протесту, друзі України в Росії мають усі підстави тривожитися за свої життя та життя своїх близьких. Немає більше в цій гігантській країні жодного безпечного місця. Немає в ній недоторканних. Широкі народні маси теж своє отримали. Для більшості Нємцов - людина забутого ними єльцинського минулого, хтось із хвацьких дев'яностих, пізніше - опозиціонер із "болотних", "п'ята колона", "Америка". Вміле володіння телевізором давно дозволяє владі пояснити таким людям усе, нічого, по суті, не пояснюючи. Так і сталося.

А що ж сама влада? Тут найцікавіше. Загибель Нємцова - це знищення одного з найбільш перспективних політиків, убивство конкурента. Якщо спробувати уявити, що Віктор Янукович торік узимку наважився б на вбивство конкурента в умовах незавершеної революції, то загибель Нємцова - це загибель не когось зі сцени, а того, хто не ходив на переговори в адміністрацію президента, того, кого влада знала й чекала слушної нагоди. Це вбивство на випередження. Загибель Бориса Нємцова - сигнал усьому політичному класу Росії. Якомусь чинному російському віце-прем'єру час замислитися про свою безпеку після виходу у відставку. Для самого президента Росії загибель опозиціонера теж своєрідний вододіл і, як модно казати, виклик. Тепер він має або остаточно послабити тиск на власну країну і, як наслідок, - на Україну, або - вперед, тільки вперед. Хто поставив Путіна перед цим вибором - питання окреме. Міг сам себе поставити, сам потурбуватися. Могли поставити його. Питання таке ж, як у справі Гонгадзе. Чи давав Кучма безпосередній наказ убивати набридлого журналіста? Чи його просто не так зрозуміли, вирішили випередити бажання хазяїна, зробити йому приємне?

А може, використали начальницький гнів, щоб підштовхнути самого начальника до прірви, підвести до такого рішення, після якого - ні найменшого простору для маневру? Адже так само, як у випадку з Гонгадзе, що говорив про загрози його життю на фоні записів майора Мельниченка, - і Нємцов говорив про свою смерть, про можливе вбивство, а Путіну днями нагадали слова про сакральну жертву: "Сами грохнут, извините, а потом будут власти обвинять". Чим не записи з кабінету на Банковій? До чого ця жертва тепер? Її могли принести ті, хто занадто боїться бодай натяку на політику умиротворення, спокій і ослаблення режиму. Це - та найбільш войовнича башта Кремля. (Як символічно, що на Москворецькій башті - найближчій до місця вбивства - всі камери в ніч злочину не працювали!) Не виключено, що тепер Путін остаточно опиниться в цій башті - у списку наслідків: репресії, гоніння, продовження масштабної війни.

Принаймні так, як було до вбивства Нємцова, уже точно не буде. Мій прогноз - буде гірше. Ознакою поліпшення були б найпростіші, очевидні дії російської влади. Негайне розслідування, припинення заплутування слідів та розповідей про виключених на кремлівських баштах камерах, відвідини похорону. Як просто - прямо як припинити війну на Сході. Нічого цього не відбувається. Отже, ми на порозі нового витка жорстокої невизначеності, знову в чіпких лабетах логіки спецслужб, які монополізували в Росії національні інтереси, інтереси геополітики та безпеки.

Проте, щоб не впадати у відчай, згадаймо Бориса Нємцова - чергову жертву таємного ордена російських державників, які створили всі умови для смерті в сучасній Росії, які почали експортувати смерть за "братньою" ціною в сусідню країну. Нємцов дивно доводив, що існує такий рідкісний, ендемічний вид росіянина, якому ніщо не заважає любити Росію і бажати їй та її сусідам європейського майбутнього, росіянина цивілізації миру, а не війни, росіянина - друга і брата України. Так, таким росіянам нині важко. Вони позбавлені доступу до управління країною, її багатствами й армією. Вони готові виїхати депутатами в регіональні парламенти і роздавати листівки в метро. Ці росіяни виходять із українськими і російськими прапорами, значками "нет войне", прагнуть кращого собі та своїй країні. Так, таких росіян убивають. Когось швидко, когось - роками.

Але ми ж із вами знаємо, що герої - не вмирають.