РОЛЬ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ ЛИТВИ В ПРОГРЕСІ КРАЇНИ

— Завдяки чому політичній еліті Литви вдалося забезпечити якісно новий рівень розвитку суспільства?

— Перед тим, як відповісти на це питання, варто визначити, що мається на увазі під «новим рівнем розвитку суспільства». Можна окреслювати теоретичний зміст цього поняття, але для нас більш важливими є його реальні виміри в конкретних умовах Литовської Республіки.

Новий етап розвитку Литви почався в 1990 р. після відновлення незалежності країни. Політична еліта, яка прогресувала швидкими темпами, поза сумнівом, справляла великий вплив як на боротьбу за незалежність Литви, так і на розвиток країни в нових умовах. Присутність політичної еліти була відчутною в усіх сферах суспільного життя, де вона концентрувалася на запровадженні якісних змін. Пріоритетні напрями діяльності політичної еліти протягом останнього десятиліття можна представити наступним чином.

У зовнішній політиці:

Ё утвердження незалежності через встановлення двосторонніх міждержавних зв’язків, набуття членства в різних міжнародних організаціях;

Ё виведення військ колишнього СРСР з території Литви. Це сталося 1 вересня 1993 р., тобто на рік раніше, ніж війська колишнього СРСР були виведені із Східної Німеччини;

Ё утвердження дружніх відносин з сусідніми країнами, включаючи стратегічне партнерство з Польщею та Україною;

Ё вступ до ЄС і НАТО. Після саміту Європейського Союзу в Салоніках Литву вже почали називати його новим членом. На загальнонаціональному референдумі з питання вступу Литви до ЄС отримані визначні результати: в референдумі взяли участь 63,5% громадян з числа тих, які мають право голосу; 91% з них висловилися за членство Литви в Європейському Союзі. 1 травня 2004 р. Литва стане його повноправним членом. Так само у травні вона буде прийнята до НАТО;

Ё розвиток економічної дипломатії. У багатьох посольствах Литви за кордоном працюють комерційні аташе або дипломати, які відповідають за питання економіки.

В економіці:

Ё перехід від командної економіки до вільного ринку, який у Литві був досить драматичним і вирізнявся, наприклад, інфляцією в 1192% (!) у 1992 р., виникненням численної армії безробітних, падінням обсягів виробництва у промисловості та інших галузях;

Ё приватизація, що розпочалася з так званої чекової приватизації і яка успішно завершується. Неприватизованими підприємствами залишаються Ігналінська АЕС, литовська залізниця, Клайпедський морський порт та деякі інші стратегічні підприємства;

Ё залучення іноземних інвестицій. Спочатку це були перші скромні кроки іноземних інвесторів, які бажали випробувати новий ринок. Останніми роками, завдяки більш активній роботі уряду з потенційними інвесторами та з огляду на членство Литви в ЄС і НАТО, спостерігається значне збільшення іноземних інвестицій. На початок 2003 р. іноземні інвестиції в економіку Литви перевищили 4 млрд. дол. (країн Балтії загалом — близько 11 млрд. дол.; України — близько 6 млрд. дол.);

Ё економічний розвиток. Із впровадженням вільного ринку та досягненням макроекономічної стабільності економіка Литви почала швидко розвиватися. У 2002 р. ВВП країни збільшився на 6,7% (у 2001 р. — на 6,5%); ВВП на душу населення склав понад 10 тис. дол. (з урахуванням індексу купівельної спроможності). Високі темпи зростання економіки Литва підтримує і в 2003 р.: за перше півріччя економічна могутність країни зросла на 7,7%.

Здійснені урядом Литовської Республіки структурні реформи дістали позитивну оцінку з боку міжнародних рейтингових агенцій Standard&Рооr’s, Мооdу’s & Fitch, які лише протягом 2002 р. кілька разів підвищували рейтинги Литви.

У соціальній сфері політична еліта від самого початку відновлення незалежності Литви надавала велику увагу створенню демократичних інститутів, забезпеченню свобод громадян та поверненню до християнських цінностей.

Пріоритетним завданням політичної еліти в умовах, коли вільний ринок зумовив інтенсивну та динамічну матеріальну й соціальну диференціацію населення Литви, було створення сприятливих умов для розвитку систем освіти, охорони здоров’я і соціального забезпечення.

Варто навести кілька показників рівня життя населення Литви.

Згідно з даними Програми розвитку ООН, за індексом людського розвитку Литва у 2003 р. посіла високе 45-те місце серед 175 країн світу, здійснивши значний поступ, порівняно з 49-м місцем у 2002 р., 52-м — у 2000 р. та 62-м — у 1999 р.

У щорічному рейтингу 215 міст, який складає лондонське агентство Mercier Human Resource Consulting за 39 показниками (економічними, соціальними, охорони здоров’я, освіти та ін.), Вільнюс у 2002 р. визнаний третім містом Східної Європи за якістю життя. Вільнюс досяг також середнього рівня країн ЄС за кількістю автомобілів у розрахунку на 1000 жителів; на 1000 жителів литовської столиці припадає 360 автомобілів (для порівняння: в Копенгагені цей показник становить 212, Гельсінкі — 336, Стокгольмі — 367). До такого рівня швидкими темпами наближається й загальнолитовський показник: лише за 2002 р. кількість транспортних засобів у Литві зросла на 178 тис. одиниць.

Станом на початок 2003 р., понад 1 млн. жителів Литви користувалися мобільними телефонами; число кредитних і платіжних карток банків Литви перевищувало 1,6 млн. одиниць.

У 2002 р. припинилося поширення безробіття, натомість спостерігалося зростання попиту на робочу силу. За даними Біржі праці Литви, станом на 1 липня 2003 р., на обліку перебували 153 тис. безробітних (порівняно з початком року, це число скоротилося на 38 тис.); загальний рівень безробіття в країні становив 9,4%. Це найнижчий рівень безробіття за останні п’ять років.

Нинішній уряд покращив матеріальне становище пенсіонерів. Базова пенсія підвищувалася кілька разів.

Прискорювалася комп’ютеризація шкіл. Якщо у 2000 р. один комп’ютер припадав на 60 учнів, то у 2002 р. — на 30; у старших класах один комп’ютер припадає на 10—12 учнів.

Стала доступною для жителів Литви мережа Інтернет: за кілька років число її користувачів подвоїлося.

З огляду на значну увагу до формування «суспільства знань», у 2003 р. у Вільнюсі відбувся форум «Всесвітні інформаційні технології».

Навряд чи коректно стверджувати, що якісно нового рівня розвитку, охарактеризованого наведеними вище даними, Литві вдалося досягти легко. Не вдаючись до докладного переліку всієї сукупності чинників, які це уможливили, можна відзначити, що найбільшу роль у цьому відіграла діалектична взаємодія суспільства та політичної еліти. Що є первинним, а що вторинним — питання начебто зрозуміле: не викликає сумнівів, що суспільство та його політична еліта були й залишаються тісно пов’язаними між собою внутрішньо суперечливими причинно-наслідковими зв’язками.

Суспільство Литви, його розвиток та інтереси створили реальне підгрунтя, передумову виникнення не будь-якої політичної еліти, а політичної еліти, яка найкраще представляє інтереси народу.

— Які професійні, моральні, особисті та інші риси мають бути притаманними еліті для досягнення цієї мети?

— Більш зріле суспільство вимагає більш зрілої еліти. Якщо не вдаватися до винятків, то ця аксіома була характерною і для Литви. Політична еліта Литви — не константа, її цінність і доля визначаються тим, наскільки вона здатна відповідати надіям і сподіванням людей.

Тому критерій державної еліти — не перебування при владі, а постійне самовдосконалення, не лише свідоме служіння суспільству, але й лідерство.

У багатьох випадках політична еліта Литви вирізняється не лише професіоналізмом, але й згуртованістю, простотою, а також компетентністю та рішучістю у вирішенні актуальних для суспільства проблем.

Окрім того, політична еліта зобов’язана вирішувати питання глобалізації і водночас — збереження національної самобутності, розвитку людського капіталу, а також врегульовувати конфлікти в суспільстві. Лідер також повинен мати бачення майбутнього своєї держави, сценарій розвитку країни.

— Чи був досягнутий у Литві консенсус («пакт») еліт і якщо так, то на якій основі?

— Політична еліта Литви є неоднорідною, вона розділена на партії, суспільні рухи, часто представляє інтереси не всього народу, а інтереси окремих груп. Більше того — оскільки згадані групи нерідко протистоять одна одній, то суспільство стає свідком жорсткої боротьби на виборах і навіть повсякденних баталій за політичну владу або за вплив на неї.

Однак зі стратегічних питань розвитку Литви — у зовнішній політиці, економіці і соціальній сфері — розбіжності в поглядах політичної еліти в більшості випадків мають скоріше тактичний, ніж стратегічний характер.

Консенсус політичної еліти був досягнутий у питанні членства Литви в НАТО і ЄС. Іншої альтернативи у еліт не було, оскільки опозиція цим прагненням Литви була надто незначною. Своєрідний «пакт» укладений політичною елітою Литви також стосовно закриття Ігналінської АЕС.

— Які орієнтири розвитку та моральні цінності запропонувала суспільству політична еліта Литви та чи були вони підтримані суспільством?

— Литовське суспільство одностайно підтримало процеси демократизації, гарантії свобод громадян і свободи слова, популяризацію християнської моралі. Воно прекрасно усвідомлювало також значення та необхідність інтеграції країни до ЄС і НАТО.

Набагато гіршою була ситуація з підтримкою економічних реформ, приватизації та відкриття ринку для закордонних товарів і капіталу. Це й зрозуміло — адже названі заходи торкалися матеріальних інтересів людей, швидкими темпами відбувалися майнова та соціальна диференціація.

У цьому контексті, можна сказати, що найбільшу перемогу одержала та частина політичної еліти, яка докладала значних зусиль для розвитку соціальної сфери та запобігання розвитку конфліктів у суспільстві.