Римський статут — пастка для України

Урочистість обстановки відповідала нагоді - 20-річчя підписання Римського статуту (далі - Статут) - правової основи Міжнародного кримінального суду (далі - Суд). Очікуваним було б почути виступи про високі досягнення, висловлення подяк, інші приємні речі. Натомість лунала жорстка критика. Ба більше, учасники зібрання заявили, що "неможливо заперечувати, що Римський проєкт не виправдав очікувань учасників тієї безпрецедентної конференції в Римі, і настав час для країн-учасниць звернути серйозну увагу на те, як Суд виконує свої обов'язки".

Чого очікували від Суду, заснованого Римським статутом?

Сучасна історія знає лише кілька прикладів, коли високопосадовців різних країн притягали до кримінальної відповідальности за тяжкі злочини, які вчинялися ними безпосередньо або під їхнім керівництвом. Найвідоміші - Нюрнберзький процес, Токійський процес, Міжнародний трибунал для колишньої Югославії, Міжнародний трибунал щодо Руанди. Особливість цих трибуналів у тому, що їх створювали у спеціяльному порядку на обмежений час - для розгляду злочинів, в яких обвинувачувались особи з керівництва країн.

МКС мав високу мету - стати міжнародним судовим органом, який би діяв на постійній основі і притягав до кримінальної відповідальности за найтяжчі злочини будь-яких осіб (від президентів до рядових виконавців).

Про одну з головних цілей створення МКС ідеться в самому Римському статуті: "найсерйозніші злочини, що викликають заклопотаність усього міжнародного співтовариства, не повинні залишатися безкарними". А Генеральний секретар ООН Кофі Аннан під час підписання Римського статуту заявив: "Заснування цього Суду дарує надію наступним поколінням і є великим кроком уперед до забезпечення прав людини та верховенства права".

Що ж не дозволило МКС відповісти на пов'язані з ним сподівання?

На жаль, іще під час створення Суду було закладено низку "особливостей", які не могли не позначитися на його роботі.

Насамперед при підготовці Статуту обмежилися закоротким переліком злочинів, на які поширюється юрисдикція Суду, - геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяности та агресія. Про агресію - нижче.

Проблема в тому, що основні злочини проти України, в яких підозрюється керівництво РФ та його поплічники, - агресія і тероризм - не можуть бути розслідувані Судом. Зміст поняття "агресія" з'явився в Статуті тільки в липні 2018 року, а згідно з його нормами, можуть бути розслідувані тільки акти агресії, що вчинені після цієї дати. На злочини, пов'язані з тероризмом, повноваження Суду не поширюються в принципі. Такого поняття в Статуті просто немає.

Крім того, в самому Статуті є низка норм, які викликають щонайменше подив.

Наприклад, для Статуту не є воєнним злочином знищення цивільного об'єкта, про яке буде заявлено як про ненавмисне. За цією логікою знищення літака рейсу МН17 і 298 людей суб'єктами, які з ракетного комплексу з дальністю ураження в десятки кілометрів вдарили там, де проходять міжнародні маршрути цивільної авіяції, - не воєнний злочин.

Крім того, згідно зі Статутом, особа звільняється від відповідальности за воєнні злочини, якщо вона не усвідомлювала незаконности наказів свого керівництва та/або того, що вона бере участь у збройному конфлікті між державами. Як відомо, тезу про громадянську війну в Україні постійно впроваджує в інформпростір пропаганда країни-агресора, якою є РФ. До того ж є висновок прокурора МКС, що "конфлікт на Сході України має ознаки як міжнародного, так і не міжнародного". Тобто МКС вже кваліфікує наявність в Україні внутрішньонаціонального (тобто громадянського) конфлікту.

Крім того, деякі норми Статуту суперечать загальним нормам кримінального права. Наприклад, за загальним правилом, яке діє і в Україні, стан інтоксикації особи (крім визначених законом випадків) не виключає осудности, а, навпаки, посилює її відповідальність - через підвищений ступінь суспільної небезпеки вчиненого. А згідно зі Статутом, обставиною, що виключає відповідальність, є "стан інтоксикації, який позбавляє можливости розуміти протиправність або характер поведінки або співвідносити дії з вимогами закону". Зауважимо, що до інтоксикації судова медицина відносить серед іншого отруєння алкоголем, токсичними або наркотичними речовинами.

І найголовніше. Суд створено не як інституцію при ООН, рішення якої були б обов'язковими для всіх. МКС, відповідно до міжнародної угоди, працює як так званий договірний кримінальний суд, виконання рішень якого державами, що не ратифікували Статут, відбувається виключно на засадах добровільности. Як аналогію МКС можна згадати міжнародні комерційні арбітражні суди, які діють на постійній основі і сила рішень яких забезпечується міжнародними угодами. До того ж МКС не має власних силових структур, тому в питаннях виконання своїх рішень він повністю покладається на місцеві правоохоронні органи.

Як відомо, РФ не тільки не ратифікувала Римського статуту, а й відкликала свій підпис під ним. Це означає, що Суд не зможе вести розслідування на території РФ, не зможе де-факто притягати до відповідальности громадян РФ. Адже заочного засудження в Статуті не передбачено, а РФ ніколи не допустить видачі своїх громадян для Суду і без будь-яких реальних негативних наслідків може ігнорувати Суд та його рішення.

Якими ж є досягнення Суду за майже 20 років роботи?

Під час ювілейної зустрічі країн - учасниць Римського статуту представник Великої Британії (до речі, одного з основних спонсорів Суду) Ендрю Мердок заявив: "Досить ховати голову в пісок і вдавати, що все чудово, коли насправді це не так. Статистика вас протверезить: за 20 років роботи суду винесено 3 (три) вироки і витрачено 1,5 млрд євро". Ба більше, Вільям Пейс, вагомий спонсор МКС впродовж майже 20 років, зауважив, що шість суддів МКС (майже половина) судяться з МКС (разом із президентом МКС), вимагаючи підвищити їм рівень платні та пенсійного забезпечення, бо 200 тис. євро на рік плюс податкові пільги та особливе пенсійне забезпечення не відповідають їхньому високому статусу. А Мет Кеннок, голова Amnesty International у Гаазі, додав, що є реальна проблема: Суд витрачає більше грошей на адміністративні позови, ніж на репарації жертвам війни. Мабуть, недарма після цієї зустрічі на шпальтах газети "Нью-Йорк таймс" вийшла стаття Марліз Сімонс під заголовком "У помпезних суддівських залах Гааги судді чубляться через зарплати" (In The Hague's Lofty Judicial Halls, Judges Wrangle Over Pay).

Отже, за всі роки діяльности МКС лише три особи отримали строки ув'язнення, які відповідають тяжкости їхніх злочинів. З них високопосадовцем можна назвати лише одного.

Слід нагадати, що понад шість років тривало кримінальне переслідування Судом президента Кенії Ухуру Кеньятті, якого обвинувачували в загибелі більш як двох із половиною тисяч осіб. За час розслідування його 2013 року навіть переобрали президентом. І, зрештою, 2014-го всі обвинувачення було відізвано - через слабкість позиції прокурорів Суду.

Понад 10 років Суд переслідував президента Судану Омара аль-Башира за злочини в провінції Дарфур, де тільки загиблих - понад 300 тисяч осіб. Увесь цей час аль-Башир їздив світом і теж навіть переобирався президентом. Як мінімум дві з 33 країн, в яких побував аль-Башир в останні десять років, є учасницями Римського статуту - Південно-Африканська Республіка та Йорданія. 2009 року підтримка МКС у світі була всеосяжною. Південно-Африканська Республіка всіляко допомагала слідству і повідомила МКС про перебування аль-Башира в країні. Але МКС нічого не зробив для арешту суданського президента, і до рук Суду він так і не потрапив. Пояснюють це тим, що Судан не ратифікував Статуту і тому не зобов'язаний виконувати його вимоги. Після цього Південно-Африканська Республіка (а слідом за нею Бурунді і Гамбія) вийшла з Римського статуту, пояснивши, що більше не довіряє МКС, який не схотів заарештувати злочинця на території країни - учасниці Статуту.

Резонансною була справа Суду проти президента Кот-д'Івуара Лорана Гбагбо, якого звинувачували в злочинах проти людяности. 2011 року його навіть заарештували і передали Суду. Але 2019-го Суд, так і не розпочавши розглядати справу по суті, повністю виправдав Гбагбо - через слабку позицію прокурорів Суду. Ба більше, під час розгляду справи прокурор Суду, за інформацією ЗМІ, оприлюднив дані з грифом "цілком таємно" про свідків, чим піддав їх смертельній небезпеці.

2011 року МКС видав ордери на арешт лівійського лідера Муаммара Каддафі, його сина Саїфа аль-Іслама та керівника лівійської розвідки Абдулли аль-Сенуссі, обвинувативши їх у злочинах проти людяности. Саїф аль-Іслам і Абдулла Сенуссі затримані і, начебто, перебувають під вартою в Лівії, але МКС їх не передано.

2012 року МКС виправдав Метью Нгуджоло Чуі з Демократичної Республіки Конго, який обвинувачувався у вчиненні воєнних злочинів і злочинів проти людяности. Причина - слабкість обвинувачення.

Тим часом 2017 року ЗМІ оприлюднили документи, що свідчать про: нібито продаж прокурором МКС підозрюваним, близьким до Муамара Кадаффі, інформації, яку він отримав саме як прокурор МКС; нібито роботу прокурора МКС на кенійського президента Угуру Кен'ятта, проти якого він мав вести слідство; пересилку цим прокурором МКС документів Суду стороннім особам.

На сьогодні рівень довіри до МКС - як фіксують ЗМІ - на найнижчому з моменту його заснування рівні, що й показало ювілейне зібрання.

Чому ж інші країни, які також постраждали внаслідок агресії РФ проти України, не звернулися до МКС?

Ні Нідерланди, ані жодна інша держава, чиї громадяни загинули в збитому Боїнгу рейсу MH17, не звернулися до Суду для розслідування цього злочину. А тим часом дві з цих держав - Нідерланди і Австралія - Римський статут ратифікували. Ба більше, міністр юстиції Нідерландів Іво Општелтен через 13 днів після загибелі Боїнга MH17 у письмовому зверненні до свого парламенту заявив, що Нідерланди не подаватимуть заяви до МКС, бо цей Суд - остання гавань для країн, які визнають, що вони неспроможні або ухиляються від розслідування злочинів, і що малоймовірно, що країни, чиї громадяни загинули в Боїнгу MH17, не зможуть чи не захочуть вести власне розслідування та здійснювати кримінальне переслідування винних у теракті з MH17. А в нідерландських ЗМІ наголошувалося: якщо буде доведено, що цивільний літак було збито ненавмисно, МКС не визнає це воєнним злочином згідно з відповідною статтею Римського статуту. І це твердження справді відповідає змісту Статуту.

У Нідерландах наголошують, що юрисдикція нідерландського кримінального законодавства поширюється на воєнні злочини, і держава може самостійно переслідувати і притягати до відповідальности підозрюваних - громадян інших країн, спираючись на Женевські конвенції про захист жертв війни.

Тим часом ні Малайзія, ні Бельгія - країни, чиї громадяни також загинули в MH17, - не кинулися ратифікувати підписаний ними колись Римський статут або, як Україна, подавати відповідні заяви, щоб передати під юрисдикцію МКС розслідування. Навпаки, Малайзія відкликала свій підпис під Римським статутом у березні 2019 року, пояснивши це загрозою втратити національний суверенітет.

2015 року Малайзія звернулася до Ради безпеки ООН із клопотанням запровадити спеціяльний воєнний трибунал для розслідування теракту з Боїнгом MH17, аналогічно трибуналу щодо колишньої Югославії. Причина - Спільна слідча група (Joint Investigation Team - JIT), до складу якої входять прокурори й слідчі з Нідерландів, України, Австралії, Малайзії та Бельгії і яка вже п'ять років веде слідство щодо збитого MH17, дійшла висновку, що трибунал під егідою ООН був би найліпшим варіянтом розслідування, бо це дало би шанс змусити Росію, чия задіяність у справі MH17 є критичною, до взаємодії. Але Росія - хто б сумнівався - ветувала згоду на це клопотання. Дивує, що ані Малайзія, ані інші держави не звернулися з клопотанням виключити Росію (згідно зі статтею 27 Статуту ООН) з голосування щодо цього питання як задіяну сторону. Це ще більше дивує в контексті того, що саме Австралія головувала в Раді Безпеки ООН на момент катастрофи Боїнга MH17.

Пізніше міністр закордонних справ Австралії Джулія Бішоп пропонувала розглянути варіянт запровадження суду за зразком суду щодо теракту на борту літака, який впав на шотландське місто Локербі 21 грудня 1988 року. Але згодом від цієї моделі відмовилися. Суд у справі Локербі відбувався за шотландським законом, хоча й у Нідерландах. Лівія зрештою екстрадувала для суду двох підозрюваних, але це відбулося під тиском санкцій Ради Безпеки ООН. У випадку з Боїнгом MH17 це неможливо, оскільки Росія сама є постійним членом Ради Безпеки ООН із правом вето у всіх питаннях.

19 червня 2019 року головний прокурор Нідерландів і очільник Спільної слідчої групи Фред Вестербеке оголосив, що перше засідання суду у справі збитого Боїнга MH17 призначено на 9 березня 2020 року - за нідерландським кримінальним законодавством у нідерландському районному суді.

Аналізуючи відмову країн, чиї громадяни загинули в Боїнгу MH17, доходимо висновку, що ці крани усвідомлюють головне: Римський статут обмежує суверенітет держав, а МКС працює за принципом комплементарности, тобто може бути залучений лише тоді, коли національні правоохоронні та судові органи заявляють про неспроможність чи небажання вести власне розслідування.

Звідки ж стільки закликів до якнайшвидшої ратифікації Україною Римського статуту?

Можемо тільки, слідом за ЗМІ, припустити, що це пов'язане з наявністю по всьому світу близько 2500 неурядових організацій, які об'єднані в лобійовану МКС "Коаліцію за Римський статут".

Спробуємо розвінчати деякі фейки лобістів МКС в Україні.

Фейк 1: "Прокурор МКС уже почав розслідувати вчинені в Донбасі та в Криму злочини".

Згідно з матеріялами МКС, які є у відкритому доступі, прокурори близько п'яти років ведуть попередню дослідчу перевірку (preliminary examination) наявної інформації. А отже, розслідування (investigation) розпочнеться тільки після того, як під час дослідчої перевірки буде встановлено достатність для цього підстав.

Фейк 2: "МКС притягає до відповідальности лише за поширені й систематичні тяжкі злочини. Він не переслідуватиме в судовому порядку осіб за вчинення "звичайних" злочинів. Різниця між "звичайним" і міжнародним злочином полягає в масштабності чи/та системності їх вчинення".

У своїх рішеннях МКС неодноразово підкреслював, що наявність злочинного плану чи злочинної політики або широкомасштабність скоєного злочину не є необхідною умовою здійснення Судом юрисдикції щодо воєнних злочинів.

Фейк 3. "МКС може притягати до кримінальної відповідальности осіб, які вчинили злочини в Донбасі і в Криму і переховуються в Росії, але на яких не поширюються норми внутрішнього законодавства України".

Відповідно до норм Кримінального кодексу України, особи, які вчинили злочини на території України (а Крим і Донбас - Україна), підлягають кримінальній відповідальності за цим кодексом.

Українськими судами засуджено як очно, так і заочно (тих, хто переховується від правосуддя за межами України) за вчинення тяжких злочинів цілий ряд осіб (включаючи громадян РФ).

Фейк 4. "Необхідність ратифікації Римського статуту прописано в Конституції України".

Відповідно до статті 124 Конституції України, "Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду". На цьому все.

Фейк 5. "Ратифікація Римського статуту вигідна Україні".

Як ілюстрація. Прокурор МКС свого часу заявив, що в контексті збройного конфлікту в Грузії (яка ратифікувала Римський статут 2003 року) 2008 року було скоєно воєнні злочини та злочини проти людяности. До них, за версією МКС, зокрема, відносяться напади на російських миротворців з боку грузинських і південноосетинських збройних сил. При цьому, за інформацією ЗМІ, МКС часто просто не брав до уваги докази з боку Грузії на підтвердження того, що самі російські миротворці займалися провокуванням збройного конфлікту і брали участь у скоєнні воєнних та інших злочинів. Грузія, ратифікувавши Римський статут, зобов'язалася повністю співпрацювати з МКС. РФ таких зобов'язань не має. При цьому нератифікація Римського статуту не забороняє Росії надавати Суду матеріяли проти Грузії. Так, тільки за один місяць 2008 року РФ надала Суду більш як 3,8 тис. "доказів". Прогнозовано, що після ратифікації Статуту Україною вона може опинитися в такому самому становищі, як нині Грузія. Адже для того, щоб Суд задіяв принцип комплементарности і почав власне провадження, у принципі, може бути достатньо заяви про неспроможність розслідувати чи притягнути до відповідальности не тільки з боку самої країни (як це сталося з Грузією), а й (увага!) з боку іншої країни, в тому числі яка не є учасницею Римського статуту. І така країна є. І аж ніяк не секрет, що Слідчий комітет РФ постійно доповнює свою так звану Білу книгу "воєнними злочинами" та "злочинами проти людяности", які, за їхньою версією, вчинили українська влада, силові структури та добровольці України.

Не витримує критики аргумент лобістів МКС в Україні стосовно того, що "ратифікація зробить нас повноцінним учасником процесу в усіх структурах МКС і дозволить Україні мати, зокрема, такі права як бути членом Асамблеї держав - учасниць МКС, виносити питання на порядок денний вказаної Асамблеї та брати участь в її роботі, вносити кандидатуру судді МКС від України, брати участь у виборах прокурора МКС, брати участь у розподілі коштів, виділених на роботу Суду".

Чи готова Україна отримати всі ці "вагомі" права в органі правосуддя з де-факто нульовою ефективністю, поступаючись своїм суверенітетом, фактично оголошуючи себе "недодержавою" і відмовляючись від переслідування вбивць своїх громадян, перетворюючись на "хлопчика для биття" для РФ?

Які ж висновки?

Українське суспільство вже тривалий час не може отримати відповіді на запитання "Хто розстрілював Небесну Сотню?", "Хто відповість за анексію Криму?", "Як притягнути до відповідальности винних у страшних злочинах у Донбасі?".

На жаль, МКС - не той орган, який може дати на них відповіді. Схоже, що не вдасться створити й спеціяльний трибунал під егідою ООН щодо Криму, Донбасу та Євромайдану, допоки РФ є постійним членом Ради Безпеки ООН із правом вето.

Зважаючи на все, Україна, як і Нідерланди у справі MH17, має розслідувати кримінальні справи щодо Євромайдану, Криму й Донбасу і передавати їх до своїх національних судів, тим паче що української законодавчої бази для притягнення до відповідальности за скоєні там злочини загалом достатньо. Справді, у Кримінальному кодексі України немає низки статей, під ознаки яких підпадають діяння агресора та його посіпак у Криму і в Донбасі. Але важко не погодитися з тим, що ліпше притягнути до кримінальної відповідальности винних за такі наявні в Кримінальному кодексі України статті як умисне вбивство, умисне тяжке тілесне ушкодження, диверсія, терористичний акт, порушення законів та звичаїв війни, насильство над населенням у районі воєнних дій та інші (звичайно ж, за наявности ознак відповідного злочину), ніж тішити себе марною надією засудити осіб за геноцид, злочини проти людяности, інші злочини в Суді, який не має для цього реальної можливости. Крім того, маємо пам'ятати, що положення низки міжнародних угод щодо воєнних дій, і насамперед Женевських конвенцій про захист жертв війни, є невід'ємною частиною законодавства України.

Незважаючи на те, що Римський статут ратифікували понад 120 держав, США, Китай, Індія та Ізраїль офіційно відмовилися приєднатися до нього. Їхня мотивація полягає в тому, що діяльність Суду може зашкодити їхнім національним інтересам та суверенітету. При цьому це саме ті країни, які або беруть участь у міжнародних воєнних конфліктах, або мають невирішені територіяльні питання. Не зайвим буде вказати й на те, що США прямо попередили про можливість застосування санкцій проти осіб, організацій та країн, які допомагатимуть МКС, якщо це загрожуватиме національним інтересам США, їхнім громадянам або їхнім союзникам. Ба більше, Держсекретар США Майкл Помпео свого часу назвав МКС "міжнародним судом пройдисвітів".

Отже, сама ідея створення міжнародного суду, який би діяв на постійній основі і притягав будь-яких осіб до відповідальности за найтяжчі злочини, заслуговує повної підтримки. Проблема - у провальній реалізації. А в світлі викладеного вище випливає, що Міжнародний кримінальний суд, до ратифікації головного документа якого - Римського статуту - Україну всіляко й активно спонукали й спонукають деякі суб'єкти владних повноважень та представники громадських організацій, судячи з усього, фактично не має ані можливости розслідувати злочини, і насамперед акти тероризму й агресії в Криму й у Донбасі, ані юрисдикції щодо РФ.

Крім того, на наше глибоке переконання, заяви України 2014 і 2015 років щодо юрисдикції МКС є помилковими, бо, крім усього іншого, були зроблені всупереч Конституції України, а отже, мають бути відізвані.

Потрібно провести велику роботу і внести відповідні зміни до Конституції України, до Угоди про асоціяцію з ЄС, вилучивши з них усі згадки як про Римський статут, так і про МКС.

Час уже Україні реальними діями доводити, що вона - не тільки об'єкт, а й суб'єкт міжнародного права та міжнародних відносин.