РІК УРЯДОВОЇ ПРОГРАМИ «РЕФОРМИ ЗАРАДИ ДОБРОБУТУ»

Підсумки торішньої реалізації програми уряду «Реформи заради добробуту» дали неоднозначні результати, які викликають гарячі політичні дискусії. У ході цих дискусій важливо взяти до уваги всі точки зору, і в тому числі реакцію населення на економічні процеси, що відбуваються в суспільстві. Бо лише ретельне й об’єктивне урахування зворотних зв’язків є неодмінною умовою ефективного управління економікою.

Напередодні річниці програми уряду Український центр економічних і політичних досліджень імені Олександра Разумкова (УЦЕПД) у рамках спільного проекту з Freedom House провів (із 26 лютого по 7 березня 2001 р.) у всіх регіонах України соціологічне опитування 2037 респондентів віком від 18 років щодо різноманітних аспектів діяльності уряду. Мета цього проекту — регулярний моніторинг думки населення про результати реалізації економічної політики. Його дані становлять чималий інтерес.

Програма
та її реалізація

Перше, що впадає в око, — це низький рівень поінформованості населення про програму діяльності уряду. Лише 12,8% опитаних заявили, що знайомі з текстом програми, а 39,1% узагалі нічого не чули про неї.

Однак і серед тих, хто знайомий із змістом програми уряду, домінують скептики: лише 5% із них вважають, що програма виконується в повному обсязі, а 82,7% дотримуються протилежної думки. Лише 19,1% усього контингенту респондентів підтримують економічну політику уряду, тоді як число опонентів становить 51,1% (ще 10,5% вона байдужа, а 19,3% не змогли дати певної відповіді). Але якщо врахувати, що 77% населення (за результатами опитування) суб’єктивно визначають свій добробут як «нижче середнього» або «за межею бідності», то наявність 51,1% опонентів можна сприймати і як свідчення збереження кредиту довіри.

Ці показники — дуже тривожні симптоми, які свідчать про високий ступінь відчуженості населення від влади в цілому і формування економічної політики зокрема. Населення звикло покладатися винятково на власні сили, і багато з них вже мало звертають увагу на декларації влади. У наявності криза довіри до її намірів.

Вирішальним чинником переважання негативного ставлення до урядової економічної політики, очевидно, є та оцінка, котру виставляють українці економічним реформам, проведеним у країні. Так, лише 4,8% респондентів вважають, що «відбувається плановий процес реформування економіки», і ще 18,4% — що є «спроби реформування економіки, яким протистоять певні політичні сили». На протилежному полюсі — 37,7%, які схиляються до думки, що має місце «поступовий розвал економіки, який набув необоротного характеру», і 25,3% — вказують на «мало керований процес перерозподілу державної власності з імітацією реформ».

Наявність такого негативу в суспільному сприйнятті виглядає парадоксальним на тлі статистичних даних про розвиток економіки України 2000 р., що вказує на високий темп зростання практично за всіма ключовими параметрами (див. діаграму).

Навіть побіжний аналіз змісту цієї таблиці показує, що населення України, хоч наскільки це видасться парадоксальним, набагато більшою мірою є ринково орієнтованим в аспекті бюджетної політики, аніж чимало державних діячів, які формують український бюджет. Так, громадяни готові сплачувати податки на розвиток охорони здоров’я, освіти, підтримку належного рівня соціальної допомоги малозабезпеченим і пенсії, але вони не хочуть підтримувати витрати бюджету на будівництво пам’ятників, фінансування миротворчих операцій за кордоном, фінансування державних ЗМІ, виплату дотацій вугільної промисловості, а також погашення зовнішніх боргів, накопичених попередніми урядами.

Рівень доходів
і регулярність виплати зарплати

2000 року тут відбулися певні позитивні зміни — підвищення на 60% мінімальної заробітної плати (із 74 до 118 грн.) і на 29% — середньої номінальної зарплати. Досягненням є і зниження за рік на 19% рівня заборгованості по зарплаті, погашення боргів по пенсіях.

Водночас не можна не звернути увагу на парадоксальне (на тлі загального економічного зростання і збільшення грошових доходів) зниження реальної зарплати на 1,4%. Попри переможні реляції уряду про повну ліквідацію у вересні 2000 р. боргів по пенсіях, 11,7% респондентів у проведеному УЦЕПД опитуванні стверджували, що держава все ще має заборгованість по пенсіях перед ними чи їхніми родичами. А підвищення пенсій за останній рік, на думку 77,7% опитаних, «не вплинуло на матеріальне становище їхньої сім’ї». Лише 33,6% респондентів засвідчили про вчасне одержання ними зарплати.

Загальний рівень матеріального добробуту

Дослідження УЦЕПД (див. таблицю нижче) показує наявність тут як серйозної проблеми, пов’язаної з помітним погіршенням матеріального становища громадян за останні п’ять років, так і переважуючого відчуття непевності стосовно майбутнього (51,4% респондентів важко визначити свій майбутній матеріальний статус). «Вимивання» середнього (за доходами) класу (відсоток осіб, які мають середній рівень доходу, за п’ять років зменшився з 50,7 до 19%) не може не зменшувати громадську підтримку економічної політики уряду й держави в цілому.

Рівень цін і тарифів

Безумовно, уряд чимало зробив для утримання зростання споживчих цін у розумних межах: за офіційною статистикою — 25,8%. Це можна вважати досягненням в умовах політики лібералізації цін на основні продукти сільського господарства, скорочення бюджетних дотацій житлово-комунального господарства, транспорту за надзвичайно високого рівня цін на імпортні енергоносії.

Однак за умов відсутності ефективного контролю над підприємствами-монополістами нерідко відбувається завищення цін і тарифів на життєво важливі товари й послуги. Так 76% опитаних Центром Разумкова громадян вважають, що рівень тарифів на житло «не відповідає якості житлово-комунальних послуг». Чи не це є стимулом до несплати в повному обсязі по рахунках за житло? Адже лише 38% респондентів УЦЕПД відповіли, що сплачують житлово-комунальні послуги в повному обсязі і 15,4% — у повному обсязі з урахуванням субсидій.

Результати приватизації

Хід приватизації значно впливає на сприйняття населенням економічної політики уряду. При цьому в громадян України, судячи з результатів опитування УЦЕПД, склалося неоднозначне ставлення до результатів приватизаційної політики. Якщо до приватизації малих підприємств, яка протікала в основному в попередні роки, 41,5% респондентів ставляться позитивно і лише 32,2% — негативно, то до приватизації крупних позитивно — усього 23,9%, тоді як негативно — 48,5%. Адже саме приватизація крупних підприємств визначала приватизаційну політику 2000 р.

Громадяни упевнені в тому, що в сфері приватизації мають місце значні зловживання. Вони з підозрою ставляться до передачі у власність іноземців стратегічних українських об’єктів. Зокрема, 53,3% опитаних УЦЕПД громадян негативно ставляться до продажу стратегічних українських підприємств російським компаніям, причому близько третини з них (29,5%) пояснили своє негативне ставлення неприйняттям «посилення залежності України від Росії». 31,7% узагалі проти приватизації стратегічних підприємств, ще 18,8% вважають «неприпустимою участь іноземців у приватизації стратегічних підприємств».

Наскільки об’єктивні оцінки населення?

Однак негативні оцінки респондентів щодо економічної політики уряду не варто сприймати як абсолют. Вони значною мірою відбивають уявлення громадян України про ідеал в галузі економічних реформ, що через багато причин не відповідає реальності. Але навряд чи така
оцінка може бути досить об’єктивною.

Бути об’єктивним — отже порівнювати результати діяльності уряду не з ідеальним образом ефективно реформованої економіки або тих сприятливих можливостей проведення реформ, які існували на початку 90-х років (і які, приміром, раціонально використали держави Балтії). Порівнювати необхідно з тим економічним становищем, що передувало прийняттю урядової програми.

Це була ситуація практично десятилітнього глибокого спаду економіки, у ході якого країна втратила 3/5 валового внутрішнього продукту і 4/5 свого інвестиційного потенціалу; утворилися глибинні структурні диспропорції, пов’язані з неконтрольованими процесами гіперінфляції та стихійного, спекулятивного перерозподілу фінансових потоків. Відбулася масована деградація систем забезпечення конкурентоздатності в умовах відкритої економічної системи, включаючи чинники гуманітарного розвитку, науки і технологічних інновацій. Розгребти ці завали протягом короткого часу — нереально для будь-якого, навіть найвидатнішого, уряду.

Навіть за цих умов уряд мав значні досягнення.

По-перше, він закріпив ті тенденції до економічного зростання, котрі намітилися ще за його попередників. Причому досяг це безінфляційними методами. Все ще підвищений рівень інфляції — результат не штучного стимулювання росту, а наслідок реструктуризації та цінової лібералізації.

По-друге, в умовах припинення притоку в державу коштів МВФ Україна не лише не пережила дефолт, а й у цілому забезпечила зовнішню і внутрішню макроекономічну рівновагу. Майже 25-відсоткове зростання експорту було досягнуте при зміцненні гривні, а не за рахунок її девальвації. При цьому зміцнення гривні супроводжувалося суттєвим розширенням монетарної бази економіки (на 42% до рівня січня 2000 р.) і зниженням із 4,17 до 2,55% середньомісячної офіційної ставки рефінансування НБУ (реальна ставка знизилася з 2,7 до 0,6%). Зменшено на $2,5 млрд. обсяг зовнішнього боргу країни.

По-третє, уряду вдалося реально перейти до політики збалансованого державного бюджету, ліквідувавши тим самим один із найпотужніших чинників інфляційного тиску на економіку і непродуктивного «зв’язування» вільних фінансових ресурсів, які раніше йшли на покриття дефіциту бюджету, а тепер вивільнилися для інвестиційних цілей.

По-четверте, здійснено комплекс заходів для зміцнення фінансової дисципліни в країні, замінено розрахунки грошовими сурогатами на розрахунки реальними грошима. Це позитивно позначилося на призупиненні процесу тінізації економічної діяльності, особливо в паливно-енергетичному секторі економіки.

По-п’яте, попри вкрай складне становище в енергетиці, що склалося восени 2000 р. (що багато в чому визначалося вкрай несприятливою для України кон’юнктурою світових енергетичних ринків), уряду вдалося зберегти життєстійкість енергетичної системи і повернути назад наростаючий процес «віялових» відключень електроенергії.

Звісно, більшість структурних перекосів в економіці можна виправити з великими труднощами. І це створює враження неефективності діяльності уряду. Але час зрозуміти, що Україна втратила в першій половині 90-х років свій шанс швидкого ефективного реформування. Такі сприятливі умови не можуть залишатися незмінними в часі. Відсутність необхідних реформ, як свідчить світовий досвід, завжди призводить до того, що утворюються і зміцнюються соціальні групи, котрі отримують ренту, тобто паразитують на існуючих у суспільстві структурних перекосах і диспропорціях. Це і відбулося в Україні. Швидкодіючих ліків від цієї хвороби не існує.

Розраховувати, що можна досягти швидкого поліпшення за рахунок лише персональних перестановок у вищих ешелонах влади — наївно. Це, до речі, розуміють рядові громадяни України.

Опитування УЦЕПД показало, що за невисокого в цілому рейтингу підтримки уряду України (9,7% підтримують повністю і 38,3% — підтримують окремі його заходи) персональний рейтинг В.Ющенка — помітно вищий: 26,7% схвалюють його діяльність повністю (найвищий показник серед усіх гілок влади й усіх вищих керівників країни) і 32% — окремі його заходи.

Звісно, те, що рейтинг прем’єра істотно вищий за рівень популярності його урядової команди — привід для обдуманого вживання заходів щодо оновлення складу Кабінету міністрів. Але водночас прагнення форсувати радикальні кадрові зміни в уряді, як видно, не лише не зустріне ентузіазму у громадян України (проведене УЦЕПД опитування жителів Києва показало, що 64,6% із них проти відставки В.Ющенка), а й може загальмувати рух у воістину ключовому напрямі. А саме — у напрямі вироблення чітких, стабільних, прозорих норм і правил економічної поведінки в умовах ринкового середовища, створення механізмів, що гарантують розвиток сумлінної конкуренції. А тільки це, зрештою, може радикально вилікувати економічний організм України від застійних явищ і атрофії життєво важливих систем.