РІК БЕЗ УРЯДУ ЮЩЕНКА

У другій половині квітня 1986 року сталася найжахливіша техногенна катастрофа всіх часів, названа чорнобильською трагедією. Не думаю, що ті, хто повалив 26 квітня 2001 року реформаторський уряд Віктора Ющенка, могли вжахнутися кричущого збігу цих двох дат. Для багатьох з них подальша діяльність уряду могла призвести до особистих трагедій. Втрата джерел надприбутків, вимушеність працювати чесно були для таких людей страшнішими за будь-який Чорнобиль.

Згадаймо, між іншим, про ті очікування, що охопили людей на початку 2000 року з приходом нового прем’єра в будинок на Грушевського. Ющенко, котрому в суспільстві вже давно пророкували цю посаду, прийшов не з порожніми руками, а маючи чіткий план дій. Навіть більше, він погодився на пропозицію Президента тільки після того, як було погоджено його найближчі кроки. Він запропонував також інструментарій перетворень, назвав прізвище виконавця задуманого у паливно-енергетичному секторі, який був найбільш корумпованим в Україні. З трьох кандидатур, які були представлені Ющенком на цю посаду, Президент обрав найбільш прийнятну — Юлії Тимошенко.

Не можна сказати, що прем’єр-2000 висунув якісь абсолютно незвичні рецепти. Заходи, які він впроваджував, були на слуху ще в 1996 році.

Що ж це за заходи? В першу чергу — знищення бартеру та залікових схем. Така операція, здавалося б, не є дуже складною за ідеєю, але жоден з прем’єрів до Ющенка не наважувався на її застосування. Було зрозуміло, що найболючіше це відіб’ється на найбагатших людях в Україні, бо підірве чи не найістотніше джерело їх збагачення. Рентабельність бартерних та залікових схем сягала іноді позначки далеко за 200 відсотків. За визначенням Маркса, капітал при таких цифрах звіріє. Іншим прем’єрам або бракувало хисту, або просто було моторошно від можливих наслідків такої реформи.

Наслідки ми побачили на початку зими минулого року. Статистика показала: стан здоров’я народного господарства почав різко поліпшуватись. Ми ще поговоримо про цифри, але всім, навіть вкрай упередженим оглядачам і політикам, став очевидним великий позитив того, що відбулось. І отут дві сили в українському політикумі, здавалося б, неприродно для них об’єдналися і мало не злилися в гарячковому екстазі. Комуністам все, що іде на плюс у державі, як кістка в горлі. Будь-яке поліпшення життя людей одразу ж призводить до втрати їхньої соціальної бази в суспільстві, а звідси — до зменшення кількості їхніх прихильників. Для тих фракцій в парламенті, які були орієнтовані на великий капітал, такий стан речей викликав різке зменшення грошей в кишенях проводирів цих фракцій. Добування грошей «з повітря» ставало все більш проблематичним і тому вони без усяких овацій сприйняли результати таких потрібних для економіки дій.

На думці у «солодкої парочки» — комуністів і олігархічно орієнтованих депутатів — були парламентські вибори. Одна тільки неможливість використання важелів адміністративного ресурсу за урядування Ющенка спричинила б нищівну поразку комуністів і олігархів на виборах-2002.

І тому сталося те, що сталося. Супротивники уряду кинулися в «последний и решительный». 26 квітня відбулося знамените голосування — уряд було скинуто. Незрозумілою була поведінка Президента, хоча й очікуваною. Здавалося б, йому і карти в руки: скористатися надбаним позитивом, підтримати «младореформаторів», і в суспільстві забудуть про «касетний скандал». Але він лише спокійно поглядав на вируючу громаду. Чи не було це його найфатальнішою помилкою?

Якщо аналізувати соціально-економічні показники України в 1997—2002 роках, то навіть дивуєшся тому, наскільки вагомими були результати дій уряду Ющенка. Яку галузь в житті не взяти, помічаєш суттєві зміни вже майже з січня 2000 року. Тут необхідно сперечатися з відчайдушними супротивниками реформаторського уряду. Вони або замовчують результати, або пояснюють їх як завгодно, лише не так, як було насправді. Винуватцем поліпшення життя людей вони називають кого і що завгодно, але не Ющенка і його дії.

Відомі на українській політичній сцені Кужель, Семиноженко, Тигипко кожен по-своєму пояснювали блискавичне розв’язання проблеми з поверненням пенсійних боргів. Давайте розглянемо їхні гіпотези.

Завдання позбавитись боргів з виплати пенсій за часів уряду Пустовойтенка було гордієвим вузлом для цього кабінету. Тут пішли в хід усталені радянські методи: забрати і розділити. Була прийнята ціла низка указів щодо відрахувань від різних видів продаж до Пенсійного фонду. Найвизначнішим серед них — Указ від 31 серпня 1998 року про спрямування відрахувань від купівлі-продажу валюти, нерухомого майна, автомобілів, тютюну і т.ін. Не зважаючи на все це, борги на кінець 1998 року навіть зросли, сягнувши позначки в 2 млрд. грн. Мабуть, саме про ці укази говорить Сергій Тигипко. Такі чисто фіскальні підходи з великими труднощами дали можливість за 16 місяців, що залишились в уряду Пустовойтенка, нашкребти 600 млн. грн. на повернення пенсійних боргів і 100 млн. грн. з виплати зарплат. Підкреслюємо, разом 700 млн. грн. протягом 16 місяців.

Що відбувається далі? За лютий-березень 2000 року новий уряд, ще не оговтавшись, навіть збільшує борги з виплати пенсій на 200 млн. грн. На 1 березня вони складали суму дещо більшу за 1,5 млрд. гривень. А після цього все відбувається за формулою Цезаря: «Veni, vidi, vici!» (Прийшов, побачив, переміг). За 5 місяців повертаються 1,5 млрд. грн. боргів і на серпень залишається дрібничка — 38 млн. грн., з якими уряд успішно розправляється протягом того ж місяця.

За іншою гіпотезою, пенсійні борги вдалось перемогти за рахунок знаменитого продажу другої партії обленерго. Так от, продаж цієї низки обленерго дійсно відбувся. Але гроші за них у сумі 865 млн. гривень надійшли аж наприкінці червня 2000 року, коли вже було сплачено понад 1 млрд. грн. боргів. В даному випадку теж кінці з кінцями не сходяться, бо на той час не було можливості відправити надходження від приватизації до Пенсійного фонду. Така форма перетікання грошей стала можливою лише наприкінці 2001 року.

Справа в іншому. За 1999 рік всього 49% промислової продукції було проплачено покупцями грішми. Уряд Ющенка практично одразу вимагає рішучого відходу від системи натурального обміну. Найбільш дієвою стала постанова уряду від 5 травня 2000 року, яка, по суті, заборонила негрошові форми сплати підприємствами за отриману електроенергію. Ціла низка таких заходів почала негайно давати віддачу. За рік в економіку за поставлену виробниками промислову продукцію надійшло понад 35 відсотків грошей. Навіть тяжко собі уявити всебічний позитивний ефект цього досягнення. Різке додаткове наповнення економіки грошима перетворюється у розширення кредитної бази і збільшення відрахувань на соціальні витрати та до Пенсійного фонду.

Одночасно уряд спромігся погасити більш ніж на 1,6 млрд. гривень боргу з виплати зарплат. Тобто, протягом 2000 року йому вдалося зменшити борги перед населенням у сумі 3,1 млрд. гривень. А це в чотири рази перевищує здобутки уряду Пустовойтенка за суттєво більший період — 16 місяців. Наступного року вже новий уряд суттєво уповільнив роботу в цій галузі. За рік було повернуто лише 2,1 млрд. гривень боргів. А в 2002 році становище ще відчутніше погіршується. За січень-лютий борг навіть збільшується на 150 млн. грн.

Не менш значущі події відбувалися і в аграрному секторі. Наприкінці 1999 року, уряд Ющенка запропонував чітку систему стосунків між виробником і покупцем. Була вдало змінена структура кредитного фінансування сільськогосподарських об’єднань і фермерських господарств. Лібералізація цінової політики на селі зробила ціну головним стимулятором зростання виробництва.

Одразу ж динаміка процесів в сільськогосподарському секторі набула позитивного характеру. Якщо за три роки урядування Пустовойтенка обсяги виробництва в цій галузі порівняно впали на 17,6%, то за 2000 рік відбувся приріст на 9,8%. Хоча слід зазначити, що врожай зернових був того року чи не найменшим. Уряду вдалось допомогти сільгоспвиробникам з найбільшим ефектом розпорядитись отриманим урожаєм. І треба визнати, що фундамент, закладений того року, дав можливість отримати разюче високий, як на ті умови, врожай. Його обсяги дійшли до позначки 40 млн. тон. Порівняно з середньорічними урожаями за часів Щербицького це було аж ніяк не менше.

Наступний уряд вкрай бездарно розпорядився цим урожаєм. Якщо рахувати здобутки села в 2001 році, виходячи з цін попереднього року, то приріст сягав би 138%. Але цінова політика уряду Кінаха призвела до того, що цей приріст був на рівні минулого року — лише 9,9%.

Майже всі, кому не ліньки, закидають Ющенку його невміння працювати з росіянами. А тепер давайте порівняємо дії трьох урядів на цьому фронті і зробимо висновок, хто є «русофоб», а хто є «русофіл». І знову таки почнемо лише з цифр.

Наведена таблиця об’єктивно показує разюче збільшення експорту до Росії за прем’єрства людини, яку деякі наші ЗМІ так люблять сварити за невміння домовлятися з Росією. Чого варті подібні ремінесценції видно з того, яких «успіхів» досягла команда Кінаха: приріст експорту в Росію впав в 10 разів. І це при тому, що імпорт з Росії залишився на одній і тій же позначці.

Дехто пояснює це погіршенням загальносвітового торговельного балансу, подіями 11 вересня. Так от, приріст показника росту експорту до інших країн за той же час знизився тільки в 2,26 разу. Ще більш разючою буде картина, коли ми порівняємо цифри змін обсягів товарообігу України з Росією та з іншими країнами. Ми бачимо, що перший з них впав у 5 разів, тоді як у другому випадку він знизився всього на 45%. Негативним також для україно-російських стосунків є те, що одночасно зі збереженням рівня імпорту з Росії відбулося відчутне зростання імпорту з інших країн аж на 21,5%.

Ще гіршим стало становище в 2002 році. Загальний товарообіг з північно-східним партнером не тільки не зріс, а навіть суттєво знизився — на 17%. «Покращання» економічних стосунків з Росією дійшло до того, що останнім часом уряди наших країн обмінялися двома джебами. Росія ввела 40-відсоткове мито на українські труби, наші урядовці відповіли підвищенням ввізних митних ставок на 22 найменування товарів з Росії. І виходячи з результатів останньої зустрічі, сторони не прийшли до якоїсь домовленості в цьому питанні.

В інтерв’ю газеті «Известия» радник Президента Росії з економічних питань Андрій Ілларіонов, характеризуючи дії Віктора Ющенка, сказав приблизно таке: «Я хотів би відзначити хоча б дві цифри. Приріст промислового виробництва в Україні в квітні 2001 року склав 18,7%, тоді як в Росії він дорівнював 4%. І це при тому, що вартість 1000 кубометрів газу для України складає 40—45 дол. США, одночасно в Росії вона дорівнює 10—12 дол. США. Тому я хочу сказати, що Україна досягла вагомих результатів і, що головне, на більш здоровій основі». Слід зауважити, що російський фахівець навіть занизив ціну газу в Україні, насправді вона доходить до 80—85 дол. США з постачанням на підприємство.

На цьому і хотілось би зупинитись більш детально. Після багаторічного тупцювання в 2000 році промислове виробництво кинулося практично з місця в кар’єр. За один рік приріст промислового виробництва склав 13,2%. За перших чотири місяці 2001 року, поки уряд не було повалено, середньомісячний приріст промислового виробництва склав 18,8%. А з приходом нового уряду він почав невпинно спадати і склав на кінець року 14,2%. Знов-таки, справи в 2002 році стали ще гіршими. Обсяги роботи промисловості за перший квартал збільшилися лише на 3%. Якщо питома вага підприємств, які одержали прибуток, зросла з 44% в 1999 році до 62% у 2000 році, то в 2001 році вона знизилася до 58%. У промисловості справи ще гірші. З 58% прибуткових підприємств показник у минулому році впав до 51%.

Хоч би яку галузь господарства ми взяли, практично всюди простежується відчутне гальмування позитивних тенденцій розвитку. А в 2002 році питання ще більш загострюється. Після суттєвих зрушень в енергетичному секторі нині не відчувається ніякого прогресу. Неухильно впроваджується стовідсоткове виконання всіх зобов’язань стосовно вугільної промисловості за рахунок, в першу чергу, підприємств атомної енергетики та теплових електростанцій. Борги держави перед теплоенергетичною галуззю залишились на попередньому рівні, в той же час борги перед найбільш технологічною атомно-енергетичною галуззю збільшились протягом 2001 року аж на 3 млрд. грн. Фахівці добре розуміють, в яке фінансове річище перетікають ці гроші. Всі ми були свідками того, як несамовито збільшилися напади на уряд Ющенка, коли було висловлене бажання дати лад у вугледобувній сфері.

Найбільш вагомі зміни відбулися саме в тій сфері життя, яка турбує кожну людину. Це соціально-економічна сфера. Уряд впроваджував в практику методику отримання «коротких» грошей. Всі заходи були спрямовані на те, щоб збільшити кількість грошей у населення, аби вони вливалися в ринок. Повернуті борги з виплати пенсій та зарплат одразу перетворювались у куплені населенням товари найпершої необхідності — те, на що гроші не відкладаються. Таким чином, період обігу грошей значно скорочувався, і це позитивно відбивалось в цілому на економічному житті країни.

Щоб простежити картину того, що діялося в соціальному житті країни, наведемо таблицю, яка, по суті, не потребує додаткових пояснень. Всі цифри таблиці, як і всі інші дані, викладені в цій статті, було взято з офіційних джерел Держкомстатистики.

Практично в усіх публікаціях і виступах періоду наступу на уряд Ющенка заангажовані автори оперували показниками «великої інфляції» за часів Ющенка і вихвалялися низьким ІСЦ, досягнутим наступним урядом. Взагалі, ніякий інший показник не має такого консерватизму, як індекс інфляції. За перші чотири місяці 2000 року була досягнута майже половина річного ІСЦ. Надалі зростання індексу інфляції відчутно уповільнилось і поступово дійшло до рівня 1% на місяць. Але важливіше, як одночасно збільшувалися доходи населення. Ми бачимо, що номінальні грошові доходи, підкреслюємо, не зарплата, а саме цей агрегатний, більш охоплюючий показник досяг дуже великої позначки — 41,6 відсотка. Тому, попри значний рівень інфляції реальні грошові доходи в перерахуванні на одну людину зросли на 9,9 відсотка. Наступного року, вже за часів уряду Кінаха, при малій інфляції доходи зросли навіть менше — на 9 відсотків.

Вперше за час існування незалежної України було отримано профіцит бюджету. Тобто доходи перевищили витрати. І вже наступного року, чи не одразу після зміни Кабінету, почались посилання на невиваженість орієнтирів бюджету 2001 року.

Рік було закінчено з дефіцитом. Бюджет першого кварталу здійснено лише на 91,6%. І подальша перспектива вимальовується, мабуть, ще гірше. Але про це намагалися практично не згадувати до виборів. Нині владним структурам доводиться говорити про це вголос. Ось уже і Президент неодноразово посилався на деяку фантастичність бюджету і необхідність його зміни.

Не може бути ніякої зловтіхи з того, що сталося. Прорахунки уряду Кінаха не приносять радощів Ющенку, бо це прорахунки уряду його держави, нашої держави.

Якщо ми хочемо знову витрачати час на розкладання післявиборних пасьянсів і думати, чого не треба робити нині, щоб наш претендент через два з половиною роки став Президентом, то можна і далі спокійно споглядати дії нашого уряду. Та ні, Україну все-таки шкода. І саме цим має керуватися кожен з тих, хто 15 травня ввійде в зал під скляним куполом Верховної Ради. Якщо, зрозуміло, він буде державним діячем, а не лише політиком. Адже перший, як відомо, думає про долю народу, тоді як у другого в голові тільки наступні вибори.

Саме до такого висновку ми приходимо, коли проаналізуємо рік, що був без Кабінету Ющенка. Але знову зважаючи на результати виборів за партійними списками, кожен із нас повинен керуватися тією настановою, що дав нам народ.