Рецепт для армії: еліксир чи отрута?

Цього тижня у владних кулуарах почалося активне обговорення проекту нового документа - Концепції реформування та розвитку Збройних сил України (ЗСУ), яка визначить основні напрями та завдання трансформації національної армії до 2017 року. Обговорення відбувається з дивною потаємністю, за вже сформованою в нової влади традицією - без участі громадськості та експертного співтовариства. А шкода, бо армія як мінімум утримується за гроші платників податків і покликана захистити кожного українця. Подвійно прикро через те, що в самому проекті фундаментального документа прописане створення багаторівневої системи інформування громадськості про життя ЗСУ. Джерела DT.UA у Міністерстві оборони України (МОУ) і в Раді національної безпеки та оборони України (РНБОУ), зацікавлені у прозорих та максимально корисних для Збройних сил та оборонно-промислового комплексу (ОПК) України реформах, надали редакції дані про намічену трансформацію армії.

Передумови та провісники

Без перебільшення, зміни, викладені в концепції, передбачено масштабні й глобальні. Але перш ніж вести про них мову, скажемо кілька слів про передумови та провісники.

Тиждень тому Верховний головнокомандувач ЗСУ Віктор Янукович помітно розширив повноваження нового секретаря РНБОУ Андрія Клюєва, призначивши його виконавчим секретарем щойно створеного Комітету з реформування та розвитку ЗСУ та ОПК країни. Не так важливо, чи хотів В.Янукович у такий спосіб урівноважити реформаторський розмах нового військового міністра Дмитра Саламатіна. Набагато цінніше, що цей крок зафіксував визнання президентом трьох знакових позицій.

Перша полягає в тому, що два роки діяльності попереднього глави оборонного відомства Михайла Єжеля у сфері підвищення обороноздатності країни та боєздатності армії, схоже, В.Янукович оцінює в чистий нуль чи близько цього (що підтверджується й оцінками авторів Концепції нинішнього стану ЗСУ, про що нижче). Друга полягає в усвідомленні главою держави того, що створення ДК «Укроборонпром» не вирішило проблем оборонної промисловості, не створило повноцінної управлінської моделі для всіх підприємств ОПК, не зібрало в єдину зв’язку питання координації ОПК і переозброєння ЗСУ, не сформувало політичної надбудови для вирішення найважливіших завдань військово-технічного співробітництва (ВТС). Нарешті, третя позиція, як здається, найнеприємніша для В.Януковича. Вона випливає з самого факту відкриття нового раунду активності навколо військової та оборонно-промислової реформи, немовби обнулюючи його власний, ніким не виконаний указ від 10 грудня 2010 року. А тим часом президентським рішенням були позначені й необхідні для реформи армії документи, і відповідальні за їх підготовку особи, і терміни…

Немає сумніву, що проект Концепції або його основні позиції обговорювалися під час лютневої зустрічі президента в його резиденції «Межигір’я» з новими керівниками Міноборони та Генштабу ЗСУ. І примітно, що, крім Д.Саламатіна та В.Замани, в обговоренні планів модернізації армії взяв участь і щойно призначений секретар РНБОУ. Отже, окреслено коло втаємничених, і воно ж - коло відповідальних. Утім, над цим теж варто подумати: чи не для того А.Клюєва втягнуто в хитромудру реформаторську справу, щоб розбавити відповідальність? Адже є істотна деталь: проект Концепції (як і суть військової реформи) розроблявся в надрах військового відомства, а за «добро» військовій реформі розпишеться секретар РНБОУ.

Тепер про сам проект Концепції. Відомо, що, оцінюючи військово-політичну обстановку, автори визначили як малоймовірне виникнення локальної або регіональної війни в середньостроковій перспективі. І майбутнім ЗСУ відвели фактично одну функцію - здатність локалізувати та нейтралізувати збройний прикордонний конфлікт. З урахуванням охорони повітряного простору та прикриття важливих державних об’єктів. Правда, слід додати, що в перспективі планується розвинути можливість дії ЗСУ у двох операційних зонах. Однак автори майбутньої реформи ніяк не відобразили функції армії при інших загрозах - наприклад при дестабілізації ситуації на території України (що цілком може спровокувати іноземна держава), при терористичній атаці, зрештою при техногенній катастрофі. Таких функцій взагалі не згадано у проекті документа, хоча подібні ризики для сучасної України видаються багатьом експертам більш імовірними, ніж військовий прикордонний конфлікт. Та й чим узагалі займатиметься армія в разі, якщо, не приведи Господи, станеться аварія на атомній АЕС чи зруйнується гребля великої ГЕС? Сидітиме біля кордону й чекатиме конфлікту? При цьому дуже важливим є визнання авторів, що в нинішньому вигляді військові частини, укомплектовані на 20-50% штату воєнного часу й призначені для ведення масштабних війн після тривалого мобілізаційного розгортання, не спроможні реалізувати цю функцію. Відповідно, будь-який аналітик побачить у цьому визнанні й логічний висновок - виходить, і до ведення локальної чи регіональної війни ЗСУ нині (і в найближчому майбутньому) теж не готові. Не будемо, аби не шокувати самих себе, ставити одне одному трепетне запитання: а до чого тоді готові ЗСУ в їхньому нинішньому вигляді?

Автори документа оцінюють стан ЗСУ за низкою показників як критичний. Заодно визнають і неконкурентне на ринку праці грошове утримання військовослужбовців, низький рівень соціального забезпечення, відсутність дієвих механізмів забезпечення житлом, а також падіння загального престижу військової служби та відплив висококваліфікованих кадрів.

Революція у військовій справі

Рішучості реформаторам не позичати. Уже на поточний і наступний роки намічено глобальне скорочення ЗСУ та вкомплектування їх відремонтованим або модернізованим озброєнням і військовою технікою. А впродовж 2014-2017 років забезпечити нейтралізацію збройного прикордонного конфлікту. При цьому поступально перейти до комплектації армії виключно на контрактній основі. І зрівняти за всіма практично показниками (від технічної оснащеності до грошового утримання) з арміями сусідніх європейських держав. Радикальне переозброєння намічено з 2014 року, головний же пріоритет - домогтися здатності після отримання наказу розпочати виконання бойового завдання без додаткового мобілізаційного розгортання. Хоча повністю ідею мобресурсу автори не відкидають - передбачено збереження здатності ЗСУ нарощувати бойовий потенціал у разі небезпеки масштабної війни.

У ЗСУ заплановано перехід до міжвидового принципу побудови, у структурі мають залишитися два оперативні командування («Південь» і «Захід»), а також командування ВМСУ - усі вони будуть міжвидовими органами управління. При цьому штаби СВ і ВМСУ мають бути інтегровані в ГШ ЗСУ до 2014 року, а штаб Повітряних сил - трохи пізніше, після завершення створення автоматизованої системи управління ППО. При здійсненні технічної модернізації реформатори резонно зміщують акценти на забезпечення насамперед системи управління та зв’язку. Для цього до кінця 2014 року планують «оцифрувати» стаціонарний компонент системи зв’язку та активізувати модернізацію мобільних засобів. А також розгорнути систему захисту інформації, забезпечити безпеку в комунікаційних системах, створити систему супутникового зв’язку ЗСУ як підсистему національної. Крім того - автоматизовану систему радіозв’язку. Плюс створити єдине радіолокаційне поле країни із системою висвітлення всієї повітряної обстановки ЗСУ. Вражає ідея розвитку сил швидкого реагування, у складі яких передбачено не тільки аеромобільні підрозділи та спецназ, а й навіть гірничо-піхотну та повітряно-десантну (окремо від аеромобільної) бригади. Зрозуміло, армійську й тактичну авіацію, артилерію та зенітно-ракетні підрозділи.

Майже всі бойові арсенали заплановано трохи скоротити. Скажімо, із раніше передбачуваних 160 бойових літаків на 2013 рік має залишитися 134, із 55 ЗРК - 36 і так далі.

Істотні нововведення передбачено і в організації бойової підготовки. Зокрема, у кожному оперативному командуванні має бути створено великі навчальні центри з хорошою моделюючою інфраструктурою та тренажерними комплексами. Що ж стосується забезпечення майбутніх ЗСУ озброєнням і військовою технікою, то на 2017 рік серед пріоритетних напрямків передбачено чимало. Наприклад, модернізація і закупівля бойових літаків, вертольотів, боєприпасів, модернізація ЗРК та ракет до них, а також створення високоточних засобів ураження і авіакомплексу радіолокаційної розвідки, закупівля та спільне виробництво багатоцільових безпілотних літальних апаратів (тобто не тільки розвідувальних, а й, очевидно, ударних).

Про соціальне забезпечення військовослужбовців у проекті документа йдеться доволі розпливчасто. Наприклад, докладно перелічується безліч можливостей (скорочення 542 військових містечок, зменшення на третину аеродромної мережі тощо), а на виході зазначається: буде створено «достатній» фонд житла. Правда, додається обіцянка компенсувати піднаймання житла тим, кому службового даху над головою не знайдеться. Грошове утримання має в середньому зрости на 80%, що, слід відразу сказати, забезпечить лейтенантові трохи менше, ніж половина аналогічного утримання у країнах - західних сусідів. Досить туманно в проекті документа сказано про стимулювання військової майстерності, а також про «достойні» пенсії військовим. Втім, реформатори запевняють, що керуватимуть кар’єрним зростанням людей у погонах, а всі позитивні зміни в армії дозволять відмовитися від призовного складу до 2017 року.

Говорячи про ресурси, автори концепції посилаються на європейську практику і обіцяють довести рівень військових витрат до 1,4% ВВП. І все-таки непосвяченим у механізми грошового розподільника важко зрозуміти, як, скажімо, запланований оборонний бюджет 2013-го на рівні 17,4 млрд. грн. легким рухом перетворюється на 19,7 млрд., а у 2014 році, відповідно, із планованих 21,3 млрд. грн. - на 25,8 млрд. грн. До речі, безпосередньо на забезпечення скорочення передбачено по 100 млн. грн. на 2013-2014 роки і 60 млн. грн. - на поточний. Крім того, досить цікаво, що на розвиток озброєнь і військової техніки за п’ять років спочатку планувалося витратити 26 млрд. грн., залучити ж обіцяно ще 18,2 млрд. грн. Уся ж реформа має коштувати 155 млрд. грн., з яких 40,3 млрд. грн. - додатково залучені. Добре, що реформатори знають, як їх залучити.

Погляд із боку

Перше враження від ознайомлення з перспективами - у сектор безпеки прийшли незворушні антикризові менеджери з повною валізкою препаратів для проведення шокової терапії вмираючого військового організму. З одного боку, будь-яка ідея хороша, якщо вона реалізована. З іншого - кожна ідея потребує ідеологічного обґрунтування. Ось тут виникає ключове запитання…

Побудова армії в нинішній версії, напевно, була б для України вдалою, якби вона входила у військово-політичний блок. Нагадаємо, прибалтійські держави досі не мають бойової авіації - заощаджують за рахунок свого виняткового геостратегічного положення. Інші країни НАТО з розумінням до цього ставляться, слухняно охороняючи їхні повітряні кордони. Та ж таки Литва, формуючи свого часу департамент охорони краю, виходила з чіткої орієнтації в просторі: протистояти військовій машині Росії або НАТО неможливо, але союзників слід шукати на Заході. В України такої жорсткої орієнтації не було (і немає), тому-то обережний Захід і не став боротися за Київ.

Відверто кажучи, ця модель ЗСУ-2017, попри всю її універсальність, - модель армії сучасної блокової держави. Причому доволі слабенької. Судіть самі. Блокова Польща на 38 млн. людей населення має 100-тисячну армію, до речі, чудово оснащену. У блокової, а тепер і прикритої Сполученими Штатами Румунії на 21 млн. чоловік населення - 73-тисячна армія. Навіть у небагатій, але прикриваній Росією Білорусі на 9,5 млн. населення - 50-тисячна армія, у Грузії, яку захищають США і Туреччина, на 4,5 млн. населення - 30-тисячна. Навіть приблизний математичний підрахунок видасть нам співвідношення зовсім не на нашу користь. Однак, що стосується нас, ні про військові союзи, ні про блоки в концепції нічого не сказано. Але, може, це просто справа майбутнього… І в разі погіршення мінливої геополітичної обстановки Україна, така близька ідеологією побудови оборони, озброєннями та армійськими проблемами, легко визнає необхідність інтегруватися в російський оборонний простір?

Тепер про чисельність армії. Об’єктивності ради слід зазначити: ніхто так і не дізнався, чим керувався колишній голова МОУ Юрій Єхануров, коли заявив про збільшення чисельності ЗСУ до 200 тисяч; і чим керувався екс-міністр Михайло Єжель, запропонувавши свою версію 130 тисяч. Сподіватимемося, нинішні реформатори свої аргументи парламенту пред’являть, а депутати, перш ніж параметри ЗСУ затвердити, все зважать. Заодно й згадають, що механічне скорочення армії за два з половиною роки майже вдвічі, схоже, без урахування адаптації військовослужбовців та виплати їм допомог (а на це коштів потрібно вдвічі більше, ніж на розгортання), може призвести до різкого стрибка безробіття, поповнення кримінальних структур звільненими офіцерами, а десь - і до соціальних вибухів. Правду кажучи, знайти в історії такі масштабні скорочення за такий малий проміжок часу більш ніж складно. У чистих цифрах це виглядає так: нині у ЗСУ, згідно з даними Білої книги-2011, налічується 192 тис. чоловік, із яких 144 тис. військовослужбовців і 48 тис. цивільного персоналу. Через 2,5 року (на кінець 2014 року) у ЗСУ має налічуватися 100 тис. чоловік, із яких 85 тис. - військовослужбовці та 15 тис. - цивільні особи. Отже, майже 60 тис. військових мають змінити професію, та й взагалі життєвий уклад, за 33 місяці. Це дуже вибухонебезпечний конвеєр. Але згідно з проектом нової Концепції на кінець реформи - 2017 рік - військовослужбовців має залишитися 70 тисяч.

Тепер про військовий потенціал ЗСУ зразка 2017-го. Звісно, нині, коли армія схожа на випалену пустелю, наміри створити систему зв’язку, АСУ, радіолокаційне поле країни, а також обіцянки мати через 4,5 року 30% нових систем зброї і повністю контрактну армію - виглядають яскраво. Навіть виконання трьох чвертей задуманого в частині технічної модернізації може стати помітним кроком уперед. Але навіть якщо зняти з порядку денного питання фінансування реформи, залишиться чимало інших, відповіді на які отримати хотілося б до початку реформи. Скажімо, у концепції прописано модернізувати наявні й закуповувати нові ЗРК, літаки та вертольоти. У представленій ще наприкінці січня Програмі розвитку ОВТ на 2012-2017 роки чітко записано: закупити до 2017 року до 45 літаків, до 35 вертольотів, до 57 «РЛС і комплексів ППО». Однак ЗСУ-2017 не передбачають закупівлі нової техніки - там номенклатура ОВТ суто радянська! У цьому зв’язку постає запитання: про закупівлі яких саме літаків, вертольотів і ЗРК ідеться? Це запитання також прямо пов’язане з наступним: якщо ЗСУ-2017 матимуть на озброєнні все ті ж радянські системи (хай і модернізовані), то про яку військово-технічну революцію йдеться? До речі, жодних згадувань про БФРК «Сапсан» у проекті концепції немає, що теж насторожує. Навіть якщо поблизу певних дільниць кордонів буде розгорнуто розвідувальні й аеромобільні батальйони, готові до оперативного застосування, відсутність щита стримування в українській армії цим не компенсуєш.

Не слід сподіватися й на те, що, наділивши командирів частин повнотою влади у плані бойової підготовки та реалізації ресурсів, ідеологи нового формату армії не зіштовхнуться з закоренілими проявами менталітету. Згадаймо лише події цього тижня, коли, згідно з повідомленнями ЗМІ, командир частини в Чернігові вольовим рішенням відправляв на нічні навантажувальні роботи контрактників (!). І байдуже, якою, зрештою, метою він керувався. Очевидно інше - після глобальної деградації змінити хребет армії - не така вже проста задумка. Це на папері вона виглядає елегантно й витончено, життя ж неминуче додасть людський фактор.