Реформа правоохоронної системи: загубили слідство

Як відомо, єдиним і основним законом, який регламентує розслідування кримінальних правопорушень, є Кримінальний процесуальний кодекс України.

Стаття 38 КПК України встановлює, що органом досудового розслідування є, зокрема, слідчі підрозділи органів внутрішніх справ.

Крім того, чинний КПК України визначає слідчого як службову особу, зокрема, органу внутрішніх справ, уповноважену в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Відповідно до Закону України "Про міліцію", який втратив свою чинність, міліція була єдиною системою органів, що входила до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконувала адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції.

Відповідно до Закону України "Про загальну структуру і чисельність Міністерства внутрішніх справ", до складу Міністерства внутрішніх справ України входять, зокрема, головні управління, управління Міністерства внутрішніх справ України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, міські, районні управління та відділи, лінійні управління, відділи, відділення, пункти.

Саме в їх складі діяли слідчі підрозділи, які, відповідно до чинного КПК, і були органами досудового розслідування, а їхні працівники - слідчі - повністю відповідали визначенню терміну "слідчий".

Бажання демонстрації швидких реформ породило, на мою думку, дуже серйозну проблему, котра, без негайного реагування Верховної Ради України та президента України, може мати катастрофічні для правоохоронної системи наслідки.

Як адвокат, що займається кримінальними справами, я зіштовхнувся з цією проблемою, коли повідомляв мого клієнта про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та розгляд слідчим суддею клопотання слідчого Управління національної поліції про обрання запобіжного заходу, який після моїх аргументів завершився відкликанням прокурором цього клопотання.

І спричинений такий, очікуваний для мене як адвоката, результат ось чим.

7 листопада 2015 р. набрав чинності Закон України "Про Національну поліцію". Нагадаю, саме з того моменту перестав діяти Закон України "Про міліцію".

Реформа очікувана, необхідна. Створення поліції викликало бурхливий інтерес у суспільстві, особливо нові принципи призначення на посади. Переживаючи ейфорію від можливості якісного оновлення кадрового складу поліції, контролю та впливу на такі призначення, як керівництво держави, народні депутати України, так і громадські активісти поза увагою залишили організацію досудового слідства в контексті Закону України "Про Національну поліцію".

Справді, цим Законом передбачено, що у складі національної поліції функціонують органи досудового розслідування, національна поліція здійснює досудове розслідування кримінальних правопорушень у межах визначеної підслідності.

Підслідність кримінальних правопорушень визначається статтею 216 КПК України. Згідно з цією нормою, кримінальні правопорушення підслідні слідчим органів внутрішніх справ, слідчим органів безпеки, слідчим органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, слідчим органів державного бюро розслідувань, детективам Національного антикорупційного бюро України.

Як бачимо, кримінальний процесуальний закон не передбачає кримінальних проваджень, які підслідні слідчим підрозділам Національної поліції.

Будь-які намагання вважати Національну поліцію органом внутрішніх справ не спираються на жодне правове підгрунтя.

Адже Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав та свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки та порядку.

Діяльність поліції спрямовується й координується Кабінетом міністрів України через Міністерство внутрішніх справ України згідно із законом.

Зазначений правовий статус Національної поліції підтверджується й постановою Кабінету міністрів України від 10.09.2014 №442 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" (зі змінами та доповненнями), згідно з якою поліція не є структурним підрозділом Міністерства внутрішніх справ, а отже, не є органом внутрішніх справ у розумінні кримінального процесуального закону.

Таке правове "невігластво" має вкрай складні наслідки, адже на даний час більше нікому внести в Єдиний реєстр досудових розслідувань кримінальні правопорушення, які були підслідні міліції, повідомити особу про підозру, провести досудове розслідування...

Верховна Рада України 10 листопада 2015 р. прийняла Закони України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Національної поліції" (№766-VIII) та "Про внесення змін до Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рекомендацій Європейського Союзу з виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України (984_001) стосовно уточнення підслідності органів досудового розслідування" (№771-VIII), які набрали чинності 08.12.2015 р. та 26.11.2015 р., відповідно. Попри цілком конкретні назви цих законів, жодної зміни підслідності кримінальних правопорушень, які були підслідні органам внутрішніх справ.

Крім вище згаданих законів, 10 листопада було проголосовано в цілому за проект закону "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" (№3225), який було направлено на підпис президентові України.

Цим законопроектом пропонувалося, зокрема, у тексті КПК України, слова "орган внутрішніх справ" замінити на слова "орган Національної поліції" у всіх відмінках та числах. Це повністю вирішувало проблему підслідності кримінальних правопорушень національній поліції.

Проте президент України наклав на нього вето. Причини ветування стосувалися іншого бачення президентом України процедури закриття і відкриття оперативно-розшукових справ та процедури визначення номенклатури навчання у вищих навчальних закладах МВС.

На цей час подальша доля законопроекту невідома.

Фактично, від взаєморозуміння між законодавцями та президентом України, розуміння ними ситуації, що склалася, та оперативності виконання ними своїх конституційних обов'язків залежить функціонування значної частини правоохоронної системи України та запобігання її колапсу.