Рефат Чубаров: "Двері до "Чорноморського клубу" для Росії мають бути зачинені до деокупації територій України, Молдови і Грузії"

Щодо ролі й місця Туреччини в процесах у Криму завжди існували стереотипні уявлення - як породжені елементарним незнанням реалій, так і культивовані політиками й технологами з певною метою.

У свідомості не тільки кримських татар міцно вкоренилася впевненість, що станься-но на півострові серйозний конфлікт, Туреччина відразу рішуче виступить на захист кримськотатарського народу. А виявилося, що країнам Балтії Крим болів дужче…

Для мобілізації "слов'янського" населення України протягом двох десятиліть також міцно насаджувався міф про територіальні претензії Туреччини на Крим, про бази бойовиків - "сірих вовків", про радикалів-ісламістів тощо. А війна прийшла від "братів"-християн.

Український політикум усі ці роки помилявся з приводу справжніх намірів Меджлісу й кримськотатарського народу загалом. Найбільше, що бачив у них, - це ситуативного союзника на виборах, але недовіра проглядала в усьому: від призначень на держпости - до (як тепер уже говорять відкрито) відпрацювання силовиками сценаріїв протидії саме кримськотатарському сепаратизму. Водночас, незалежно від того, хто в Україні був при владі, планомірно вдавалися до спроб розколоти або звести нанівець вплив Меджлісу. Президент Янукович, на полях 9-ї Ялтинської щорічної зустрічі, переконував прем'єра Ердогана, що є й інші, крім Чубарова і Джемілєва, кримськотатарські лідери, і знайомив його з "правильними татарами". Останні потім стали дуже в пригоді окупантам.

Словом, неправими виявилися всі. Туреччина, не визнаючи анексію Криму Росією, до західних санкцій не приєдналася, а турецький бізнес став справжньою паличкою-стукалочкою для окупаційної влади півострова. І для вирішення транспортних проблем (пороми, суховантажі, пасажирське сполучення морем і повітрям), і для пропагандистських "проривів блокади" турецькими інвесторами, які нібито обіцяли вкласти понад мільярд доларів. І все це - на тлі репресій проти кримськотатарських активістів, що не припиняються ні на день, і витіснення з півострова корінного народу.

Після 24 листопада 2015-го, дня, коли турецькі ВПС збили російський Су-24, сторони трикутника Туреччина - Росія - Україна перебудувалися. Як це позначится на деокупації Криму? На запитання DT.UA відповідає, голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат ЧУБАРОВ, який брав участь у засіданні Стратегічної ради високого рівня між Україною і Турецькою Республікою.

- Рефате-бей, питання деокупації Криму, як повідомляється, було одним з ключових і під час переговорів президентів України й Туреччини у вузькому форматі, і під час засідання Стратегічної ради високого рівня. Чи йшлося в обговоренні про якісь конкретні спільні кроки, крім участі Туреччини в переговорному форматі "Женева плюс"?

-Говорилося про те, що вітається не тільки такий формат, а й пряма участь Туреччини в такому переговірному процесі та об'єднання зусиль для деокупації Криму. Якщо ви візьмете декларацію, ухвалену за результатами засідання Стратегічної ради, то побачите, що вона враховує напрями в усіх сферах співробітництва, а питанням взаємодії у сфері оборони й безпеки приділяється особлива увага.

Для мене дуже важливим було те, що під час цих зустрічей чітко пролунало: у результаті анексії Криму було порушено всі баланси, що забезпечували стабільність у Чорноморському регіоні, й усі держави регіону зацікавлені у відновленні цієї стабільності. А це неможливо, поки не буде відновлено територіальну цілісність України. І це звучало повсюдно.

Що ж до "Женеви плюс", то коли зайшла мова про можливість у цьому форматі вести діалог з багатьма зацікавленими сторонами, зокрема Радою Європи й іншими міжнародними організаціями, я попросив слова, щоб акцентувати увагу учасників засідання Стратегічної ради на такому важливому моменті. Зрозуміло, багатосторонній діалог щодо Криму потрібен, і для цього слід створювати новий переговірний майданчик. Але цей майданчик має чітко визначити мету, заради якої він створюється, - деокупація Криму. Діалог має вестися для досягнення цієї мети. Я так і сказав: потрібен не діалог заради діалогу, а діалог заради деокупації Криму. Тоді кожна сторона має визначитися - сяде вона за цей переговірний стіл чи ні.

- Але "Женева плюс" запрацює, тільки якщо Росія сяде за цей стіл. Однак участь у переговорах Туреччини, з урахуванням нинішніх відносин Анкари й Москви, навпаки, може завадити досягненню мети.

-Так, це зрозуміло, будь-який діалог стосовно Криму матиме результат, якщо Росія візьме в ньому участь. А вона не хоче. Про це багато говорилося в кулуарах зустрічей, і моя "кулуарна" робота полягала в тому, щоб донести до наших партнерів думку: не слід виходити тільки з того, що з участю Росії можливий результат за короткий час, і зводити це в абсолют. Бажання залучити до діалогу Росію не має спонукати одну сторону до нескінченних компромісів за рахунок власних поступок. Треба шукати механізм, який змусить Росію сісти за стіл переговорів. Треба змусити Росію стати учасником діалогу про деокупацію Криму.

Для мене дуже важливим було те, що під час цих зустрічей чітко пролунало: в результаті анексії Криму порушено всі баланси, що забезпечували стабільність у Чорноморському регіоні, й усі держави регіону зацікавлені у відновленні цієї стабільності. А це неможливо до відновлення територіальної цілісності України. Це звучало повсюдно, турки бачать у цьому один з напрямів своєї міжнародної політики.

- Анкара не визнала й не визнає анексію Криму Росією. Але Туреччина й не приєдналася до західних санкцій за окупацію півострова. Більше того, турецький бізнес був головним порушником цих санкцій у частині заходжень у закриті підсанкційні порти Криму.

- Я не хотів би багато говорити про складні відносини між ЄС і Туреччиною… Коли ЄС запровадив санкції за анексію Криму, ми всі, звичайно, очікували, що до них приєднаються не тільки країни - члени Євросоюзу, а й інші держави. Але вимагати від них дотримання цих санкцій, як від членів ЄС, напевно, некоректно. Зрозуміло, що між Туреччиною і ЄС є тінь попередніх відносин, коли Туреччина хотіла стати членом Євросоюзу, а їй (як і Україні нині, до речі) висували все нові й нові умови. Тому, коли постало питання про приєднання до санкцій ЄС, гадаю, у більшості турецьких політиків спрацювали ці негативні враження від недопущення в ЄС.

- Але санкції ЄС, за великим рахунком, синхронізовані з санкціями США, тож можна було до них приєднатися...

- Після того, що сталося 24 листопада 2015 р., санкції ЄС щодо Криму для Туреччини вже не актуальні. Але я хотів би зауважити, що все потрібно розглядати у взаємозв'язку. В останні роки Туреччина у своїй політиці сповідувала формулу, яку ввів прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу, щодо встановлення добросусідських відносин з усіма державами по периметру Туреччини. Це в них фактично в абсолюті. І Туреччина навіть після того, як Росія анексувала Крим, виступала прибічником відкритого діалогу і взаємодії з Росією, щоб вирішити цю кризу. У принципі, це те, що сьогодні роблять деякі європейські держави, включаючи членів ЄС. Коли Туреччина сама вже стала об'єктом недружньої міжнародної політики з боку Росії, то вона відкоригувала свою політику.

- Це зрозуміло. Нині вигнаний з Криму турецький бізнес "евакуювався" на Херсонщину. Обласна адміністрація нещодавно приймала офіційну делегацію з заможної провінції, відновлено поромне сполучення зі Скадовськом, є високі очікування інвестицій. Для України в цілому це добрі новини, бо прифронтова область має бути і плацдармом, і вітриною водночас. Чи обговорювалися якісь конкретні проекти?

- По-перше, Херсонська область називалася в ряді інших регіонів, де первинний потенціал для інвестування досить високий. Тут є порти, які можна реконструювати, є діючі проекти, наприклад повітряне сполучення з турецькими аеропортами, є можливості реалізовувати великі аграрні проекти. По-друге, і на засіданні Ради, і на зустрічі з представниками ділових кіл Туреччини президент Петро Порошенко прямо запросив брати участь у приватизаційних процесах в Україні. Йшлося про створення сприятливих умов і прозорість приватизації. Зауважу, що зустріч з бізнесменами була дуже теплою, усі виявляли зацікавленість, багато запитували, з'ясовували, обмінювалися контактами з членами нашої делегації. Були й дискусії, наприклад щодо зони вільної торгівлі між Україною і Туреччиною, є ще низка неузгодженостей і стосовно аграрного сектора.

Але що мені здалося особливо важливим (може, тому, що я сам прибічник цього підходу), - було повне взаємне розуміння того, що сьогодні є гостра необхідність посилити взаємодію між країнами Чорноморського басейну, зміцнювати безпеку в регіоні. І я казав це у своєму виступі, що кримський півострів перетворено сьогодні на військовий форпост Росії, який зміцнюється з певною метою. Держави регіону відчувають навислу над ними небезпеку, тому і Румунія, і Болгарія, й інші держави мають сьогодні посилити свою взаємодію для протидії новим загрозам.

- Допомога кримським татарам. Є вже якесь систематизоване бачення - і щодо напрямів, і щодо бюджетів - як її буде організовано? Може, у Меджлісу були конкретні пропозиції - куди обіцяну допомогу найкраще спрямувати?

- Зрозуміло, що на зустрічі президентів ішлося про загальні напрями. Але напрацювання, які в нас були до цього візиту і які ми опрацьовуємо й зараз, дістали політичну підтримку, і тепер завдання урядів - як реалізувати цю політичну волю.

Туреччина готова приймати наших випускників у свої виші, військові училища, готувати кадри по різних напрямах, яких потребує Україна. Особливо - кримських татар, які раніше не мали такої можливості. Турецький уряд готовий розпочати фінансування будівництва тисячі будинків для кримських татар, які змушені були залишити півострів. Але для цього необхідно максимально скоординувати зусилля структур виконавчої влади України: щодо виділення земель, затвердження необхідної проектної документації, ухвалення рішень.

Цю тисячу будинків ми плануємо будувати в Херсонській області. Це будуть два або три селища компактного проживання кримських татар. Щоб люди не розчинилися по всій Україні, щоб можна було забезпечити права на освіту рідною мовою, інші культурні потреби. Зрозуміло, якщо ми реалізуємо проект будівництва цих будинків у Херсонській області, то він відразу потягне за собою й інші проекти - соціальні, інфраструктурні, заклади освіти і культури. Турки кажуть, що вони готові розпочати будівництво будинків хоч завтра. Тепер слово за українськими міністерствами й відомствами, які мають скоординувати свою роботу, щоб землю рік, як у нас прийнято, не виділяли, щоб швидко ухвалювалися рішення.

Зауважу, у Спільній декларації засідання також прямо зазначено участь Меджлісу кримськотатарського народу у взаємодії між Турецьким агентством зі співробітництва та координації при Раді міністрів Турецької Республіки (ТІКА) з відповідними відомствами та регіональною владою України. Для нас також важливо, що Декларація передбачає надання допомоги кримськотатарським ЗМІ для розвитку співробітництва в інформаційній сфері.

- Рефате-бей, і ви, і Мустафа Джемілєв уже традиційно включаєтеся в офіційні делегації різноманітних зустрічей високого рівня з Туреччиною. Чи можете сказати, що нинішня зустріч якісно відрізняється від попередніх, у яких ви брали участь?

- Абсолютно відрізняється. Бо є відчуття, що кримськотатарське питання не просто зримо було присутнє. Це сьогодні питання, яке обов'язково обговорюється в контексті кримської проблеми. І не тільки.

Рано вранці 9 березня дорогою в аеропорт Бориспіль, звідки вилітала українська делегація до Анкари, я написав на своїй сторінці у Фейсбуці: "...Ще кілька років тому російські політики лякали своїх українських колег міфічною турецькою загрозою територіальній цілісності України... Тепер Москва зробила все, щоб Київ і Анкара об'єдналися проти спільного агресора..."

Однак переговори, та й уся пронизана відвертістю і довірою атмосфера дводенного візиту показали щось більше, ніж мої очікування: дві сторони, Україна і Туреччина, об'єдналися не стільки проти Росії, скільки на захист своїх інтересів, забезпечення яких неможливе без урахування інтересів і реальної консолідації інших держав Чорноморського регіону. Як мені уявляється, заявка України й Туреччини на регіональне лідерство буде підтримана з боку Румунії, Болгарії та Грузії. Для Росії ж двері до "Чорноморського клубу" можуть відчинитися лише після того, як вона піде з окупованих територій України, а також з відновленням повного суверенітету Грузії та Молдови над контрольованими Росією територіями квазіутворень на території цих держав.