РЕАНІМАЦІЯ МАЛАЙЗІЙСЬКОГО ВІЙСЬКОВО-ТЕХНІЧНОГО ПИТАННЯ: ФРАГМЕНТ ЧИ ТЕНДЕНЦІЯ?

Без перебільшення, результатів зустрічі українського та малайзійського прем’єрів у швейцарському Давосі чекали в Україні багато людей. І не тільки тому, що торгівля з цією далекою державою обіцяє золоті гори. Просто занадто вже очевидними були проколи в розвитку співробітництва з цією країною до Давоса. І справді, зустріч Віктора Януковича і Махатхіра Мохамада може ознаменувати новий відлік. Чи, як уже встигли відзначити експерти, реанімацію відносин. Серед них військово-технічне співробітництво, з огляду на низку причин, посідає вагоме місце.

Не секрет, що Малайзія є для України вкрай цікавим партнером і досить ємним потенційним замовником продукції військового та подвійного призначення. У цьому винні не лише темпи розвитку малайзійської економіки, які дивують європейців, а й амбіції лідерів цієї країни. А, точніше, одного, оскільки малайзійський прем’єр Махатхір має в державі фактично необмежений вплив, який зберігатиметься щонайменше, до осені нинішнього року — терміну, що його добровільно визначив собі прем’єр, міністр фінансів і глава правлячої партії в одній особі. Саме він вселив у малайців упевненість, що Малайзія має взяти на себе роль регіонального лідера, сформувавши для цього єдиний оборонний простір у країні з кордоном протяжністю 2 тис. км, для чого їй необхідна як зброя далекої дії, так і високий рівень сухопутних сил, а також засобів боротьби в умовах острівної зони. Приваблює експортерів зброї концепція «оборони на далеких підступах» — вона диктує закупівлю винищувачів, фрегатів, підводних човнів, оснащення літаків системою дозаправлення в повітрі. Можливі бойові дії, на думку керівництва країни, мають вестися і вестимуться на морі й у небі.

Однак також не секрет, що, попри зусилля на військово-технічному ринку фірми «Прогрес» — одного з дочірніх підприємств «Укрспецекспорту», яка отримала виняткове право на його розробку, — відсутність державного лобі не дозволила збройовим бізнесменам укласти низку важливих контрактів. Можна згадати, що запланована на початку 2002 р. поїздка в Малайзію першого віце-прем’єра України Олега Дубини так і не відбулася до квітневих переговорів зброярів. А зусилля МЗС на цьому терені під час візиту заступника міністра Володимира Єльченка не пробудили у малайзійського прем’єра прагнення заїхати до Києва під час візиту до Москви й Варшави наприкінці березня 2002 р. Хоча начебто було по дорозі... А саме ж під час прес-конференції у Варшаві по завершенні дводенного візиту в Польщу Махатхір несподівано заявив про рішення закупити польські танки.

Неукладену угоду щодо продажу партії танків в Україні вважали однією з досить ємних втрачених угод, оскільки тестування 2000 р. нового українського Т-84 на м’яких малайзійських грунтах дало багатообіцяючі результати. Проте Малайзія вирішила закупити 64 танки PT-91 (модернізований варіант Т-72) у Польщі в рамках контракту на суму $250—300 млн. — залежно від додаткового технічного обладнання, яке Малайзія закупить разом із танками. Не стала на перешкоді і вартість машин: російські експерти стверджують, що один польський танк обійдеться їй приблизно в $3,7 млн., або на $1,2 млн. дорожче за російський
Т-90С, який брав участь цьому тендері. Росіяни впевнені, що десь по $2,5 млн. хотіли отримати від Малайзії й українці за Т-84. Крім того, на бажання малайзійських військових, Т-84 було оснащено французькими радіостанціями та німецькою системою навігації, що добре зарекомендували себе в умовах джунглів.

У зв’язку з цим заява журналістам у Давосі держсекретаря українського МЗС Олександра Чалого про те, що Україна має намір продати Малайзії модернізовані танки Т-84 (причому не виключає можливості співробітництва в цьому з третіми країнами), була зустрінута з неоднозначними почуттями. Представники збройового бізнесу підтвердили автору, що реанімація танкового питання в Малайзії цілком реальна. До цієї країни вже спішно відбула українська урядова делегація. Активізував там роботу і «Прогрес». По-перше, як вважають спеціалісти, до українських танків повернення можливе хоча б тому, що, попри заявлені технічні рішення, реалізовані в польській машині, її випробування мають початися лише цієї весни. По-друге, не виключено, що, при закупівлі першої партії польських машин, друга і третя партії (у довгострокових планах Малайзії оснастити танками три полки) можуть виявитися українськими або ісламськими танками Al Khalid (з українськими моторно-трансмісійними відділеннями). На перший погляд, абсурдне рішення — адже необхідно поєднати дві різні ремонтні бази — цілком може бути реалізоване. Оскільки на час прийняття Малайзією рішення пакистанського серійного танка Al Khalid ще не існувало, а рівень ісламської дружби сьогодні важко переоцінити. Нарешті базу для ремонту і обслуговування танків може створювати один з виробників («родовід» усіх трьох машин — радянський, і реальні відмінності не такі, як, скажімо, між французьким та американським танками). По-третє, як відомо, питання ВТС завжди були прерогативою великої політики, і, як поговорюють у дипломатичних колах, Махатхір уже готовий приїхати в Україну, а до осені 2003 р. Леонід Кучма, цілком вірогідно, може відвідати далеку державу в Південно-Східній Азії.

Ну, і якщо вже зовсім чесно, то танки — далеко не єдина продукція (і далеко не основна), яку просувають українські збройові бізнесмени. Наприклад, військові цієї країни поклали око на українські технології радіолокації. А саме на РЛС 36Д6 у вдосконаленому варіанті Казенного електромашинобудівного заводу «Іскра» (СТ-68УМ), і на міліметрові цифрові РЛС для спецпідрозділів, виготовлювані «Укрспецтехнікою». Перші в Україні використовуються для наведення на ціль зенітно-ракетних комплексів С-300, сотню других — РЛС «Борсук» і «Лис» — закупило для своїх потреб вітчизняне прикордонне відомство. Крім радіолокації, Малайзію цікавлять швидкохідні судна Феодосійської суднобудівної компанії «Море». Будуть це «Зубри» чи вибір випаде на «Калкани» та «Грифи» або їхню модифікацію, поки що неясно. Але, головне, у малайців немає жодних упереджень щодо української продукції. «Ви бачите, які обмеження існують на ринках Росії. Певні обмеження для нас існують на ринках Європейського Союзу. Ринки Малайзії та Бразилії відкритіші, а головне — вони відкриті для нашої наукоємної продукції», — зазначив О.Чалий у Давосі. Та й Київ згоден на бартер: пальмова олія і каучук цілком можуть знадобитися в Україні.

Наша країна почала надолужувати згаяне на малайзійському ринку вже минулого літа. Замість консульства в цій країні було відкрито посольство. Тоді ж під час візиту в Малайзію першого віце-прем’єра України Олега Дубини в Куала-Лумпур сторони домовилися з допомогою україно-російських ракетоносіїв «Дніпро» (модернізована МБР SS-18) запустити на орбіту кілька малайзійських супутників.

А під час візиту до України міністра закордонних справ Малайзії Сайєда Хаміда Албара у грудні минулого року було домовлено розширити правову базу двостороннього співробітництва і створити комісію з торгово-економічного співробітництва. Українська сторона переконала партнерів у необхідності підписати кілька угод у військово-технічній сфері, а також організувати візит міністра оборони цієї держави.

Позитивно на розвитку ВТС із Малайзією може позначитися і завершення модернізації системи ВТС. Цей процес, схоже, добігає кінця. Не виключено, що новий етап української збройової торгівлі може виявитися прозорішим. У кожному разі, держкомпанія «Укрспецекспорт» — головний державний посередник у торгівлі зброєю, що отримав з 1996 р. по сьогодні майже $1,8 млрд. — зробила перший крок назустріч відкритості ВТС. Так, цього тижня гендиректор «Укрспецекспорту» Валерій Шмаров на зустрічі з представниками акредитованих в Україні дипломатичних представництв пообіцяв широко впроваджувати більш гнучкі схеми взаєморозрахунків за поставлені товари і послуги, значно скоротити терміни реалізації контрактних зобов’язань, а також укладати довгострокові угоди, які передбачають, поруч із передачею озброєнь, створення в країні споживача виробничих потужностей із забезпечення їх експлуатації, у тому числі й за рахунок створення спільних підприємств та передачі відповідних технологій виробництва озброєнь і військової техніки. «Впровадженням перелічених середньострокових заходів ми плануємо забезпечити досягнення базису для вирішення довгострокового завдання — переходу від реалізації разових контрактів до організації комплексного військово-технічного співробітництва з конкретними державами», — зазначив Валерій Шмаров. Окрім іншого, він повідомив про плани «Укрспецекспорту» перейти від «суто торгово-посередницької до виробничо-інвестиційної діяльності» — як за власні кошти компанії, так і шляхом залучення іноземних інвесторів. Останнє справді є серйозним нововведенням і, за умови реалізації, може значно просунути питання впровадження українських технологій у виробництво. Це вже давно робить Росія: приміром, один із вдалих спільних проектів BrahMos — із розробки та виробництва протикорабельної ракети з Індією — уже вийшов на стадію випробувань. Саме такий рівень ВТС міг би бути досягнутий між Україною та Малайзією, скажімо, у реалізації проектів у сфері радіолокації.

Тим часом Україна завершила формування списку спецекспортерів. Тепер, окрім «Укрспецекспорту» та його дочірніх компаній, це право зберегли за собою ще вісім структур. А втратили три — Київський державний авіаційний завод «Авіант», ДП «Науково-дослідний інститут радіолокаційних систем «Квант-радіолокація» та вінницьке Казенне підприємство «Науково-виробниче об’єднання «Форт». За словами В.Шмарова, «це не матиме трагічних наслідків. Той-таки «Авіант» протягом останніх п’яти років не скористався своїм правом на експорт власної продукції. А підприємству «Квант-радіолокація», навіть за наявності відповідної ліцензії на самостійну діяльність, завжди було вигідніше працювати через «Укрспецекспорт».

Насправді ж список цей переписувався кілька разів, і ті підприємства, через які було затіяно метушню, у ньому все ж таки утрималися. Держава укотре обмежилося тим, що погрозила пальцем своїм спецекспортерам, не ламаючи створеної системи.

Тим часом у загальних обсягах експорту значно збільшилася частка нової продукції, створеної на потужностях національного ОПК. З 2000 по 2002 р. вона зросла відповідно з 27% до 59%, що в «Укрспецекспорті» вважають головною позитивною тенденцією останніх років.