Райнгард Шеферс: Україна довела, що є надійним партнером у транзиті російського газу

Свою дипломатичну місію Надзвичайний і Повноважний Посол ФРН в Україні Райнгард ШЕФЕРС розпочав в умовах уже досить тривалої політичної кризи в нашій країні, коли до слів, вимовлених представниками західних держав, українські політики дослухаються з особливою увагою. Можливо, це, як і те, що пан Шеферс давав своє перше інтерв’ю як глава дипломатичної місії за кілька тижнів після приїзду, було причиною його дуже обережних оцінок внутрішньополітичних процесів. Утім, як випливає з інтерв’ю пана Шеферса «ДТ», Берлін і надалі уважно стежитиме за досягненнями (або провалами) України на ниві демократії, надаючи при нагоді необхідну допомогу.

— Пане посол, говорити зараз про внутрішньополітичні процеси в Україні — річ невдячна. І все-таки моє перше запитання стосується цієї теми. На вашу думку, чи є розпуск Верховної Ради і проведення повторних парламентських виборів оптимальним виходом із ситуації, що склалася?

— Прошу вашого розуміння, я не хотів би давати поради президентові в цій ситуації, що так загострилася.

— Серед найреальніших варіантів розвитку ситуації в Україні — входження пропрезидентської фракції (або її значної частини) до коаліції КПУ—СПУ—ПР. З погляду європейської практики, наскільки природним виглядає входження «Нашої України» до «антикризової коаліції»?

— Ми можемо скористатися багатим німецьким досвідом: у Німеччині коаліції вже досить давно є політичною реальністю. І, незважаючи на це, їх формування — завжди досить складний процес. Треба мати на увазі, що створення коаліції має відповідати двом умовам. По-перше, вона створюється, аби здобути більшість у парламенті. По-друге, необхідна відповідна коаліційна угода. А саме тут і починаються труднощі, оскільки компроміси мають бути досягнуті.

Щодо створення широкої коаліції в Україні, то її можливим учасникам слід було б урахувати такі критерії: чи потрібна надійна більшість і чи достатньо точок дотику. Якщо є позитивні відповіді на ці запитання, тоді є підстава говорити про стабільність коаліції і навпаки. Я розумію, що існують певні історичні і традиційні відмінності в тій або іншій частині України. І, можливо, додатковим аргументом для створення широкої коаліції з участю «Нашої України» було б те, що в такий спосіб можна зашпарувати тріщину, яка утворилася між Сходом і Заходом України. Та наскільки прийнятним є цей варіант, мають вирішувати самі політичні діячі.

— Постать Віктора Януковича, найреальнішого претендента на посаду прем’єр-міністра, в очах представників демократичної спільноти пов’язана з масовими фальсифікаціями на президентських виборах 2004 року. Якщо пан Янукович усе-таки стане главою українського уряду, як це позначиться на іміджі України?

— Мені як послу дружньої країни не личить висловлювати свою позицію щодо окремих політичних особистостей. Демократичні та конституційні принципи мають бути головними при формуванні кожного уряду і виборі його глави — це основа демократії, а питання окремих особистостей є другорядним. Усе залежить від того, чи дотримуватимуться в принципі демократичних і конституційних процедур. Якщо цієї умови буде дотримано, в нас не залишиться іншого вибору, як тільки мати справу з новообраним главою уряду. Та, звісно ж, завжди є політичний досвід, який враховується на практиці. Тому Німеччина, як і всі західні країни, оцінюватиме будь-який новий уряд з позиції того, що він робить, яка в нього політика.

— Яких перших кроків очікують німецькі бізнесмени від нової коаліції і майбутнього коаліційного уряду?

— В цьому питанні ми займаємо конкретну позицію, яку вже донесли до представників партій. Насамперед Німеччина для України є однією з найважливіших країн — партнерів з імпорту й експорту продукції, прямих інвестицій. І ми б хотіли, по-перше, щоб в Україні існувало якомога більш рівне ставлення до іноземних і вітчизняних бізнесменів. По-друге, щоб було вжито заходів для посилення правової безпеки загалом і реформування судової системи зокрема. По-третє, хотілося б більшої передбачуваності, необхідної для планування фінансової діяльності, зокрема інвестицій.

Ми також хотіли б, щоб в Україні було впроваджено міжнародно визнані активні операції з переробки давальницької сировини, щоб вони здійснювалися без ввізного мита, без стягування податку на імпорт. Щоб в Україні було прийнято міжнародно визнані митні стандарти. І, звісно ж, ми очікуємо звільнення від ПДВ інвестицій у основний капітал. А також розраховуємо на можливість купувати землю. На нашу думку, все це матиме наслідком значне і швидке зростання німецьких інвестицій в Україну. Що у свою чергу позитивно позначиться на українській економіці: з’являться нові робочі місця, збільшиться загальний обсяг податкових надходжень.

— Це інтерес підприємців. А що очікують політики від нового коаліційного уряду крім дотримання демократичних принципів?

— Що Україна й надалі триматиметься того шляху, яким вона йде. І про це можна буде судити вже з того, як швидко і якою мірою будуть ухвалені закони, необхідні для вступу до СОТ. Ми сподіваємося, що буде продовжено політику євроінтеграції. До речі, про це нам постійно повторюють наші партнери, з якими ми вже зустрічалися. Ми також очікуємо, що український уряд буде нашим дієздатним і надійним партнером на переговорах щодо майбутніх відносин між Україною і Європейським Союзом. Нагадаю, що з 1 січня 2007 року починається головування Німеччини в Євросоюзі, під час якого ми плануємо обговорити майбутні відносини вашої країни з ЄС. Те, як вирішуватимуться всі ці питання, дасть нам можливість побачити, які позиції займає новий український уряд.

— Теперішній український уряд розглядає політику європейської та євроатлантичної інтеграції як цілісний процес. Та якщо вступ України до Євросоюзу практично всі партії одностайно підтримують, то в питанні членства нашої країни в Північноатлантичному альянсі згоди немає.

2006 року Україна впритул наблизилася до Плану дій щодо членства в НАТО (ПДЧ). Іще місяць тому були підстави говорити, що при демократичній коаліції наша країна почала б виконувати ПДЧ вже цього року. Та чи можливе приєднання України до ПДЧ на ризькому саміті НАТО після створення «антикризової коаліції», учасники якої займають досить критичну позицію щодо членства нашої країни в Організації Північноатлантичного договору? Наскільки ще актуальна сама постановка такого питання?

— Ми уважно стежили за дискусією в Україні щодо членства в НАТО. У різних політичних сил протилежні підходи до цього питання. На жаль, цілком протилежні, оскільки тут багато демагогії та історичних упереджень... Утім, і в тексті коаліційної угоди помаранчевого табору ми бачили пропозицію стосовно того, що, з огляду на низький відсоток підтримки серед населення, питання вступу до НАТО вирішуватиметься на референдумі.

У Берліні завжди серйозно ставляться до ситуації, коли існує низький рівень підтримки членства країни в Північноатлантичному альянсі. Ми говорили: спочатку потрібно провести роз’яснювальну роботу, щоб підвищити рівень підтримки. Адже не можна говорити про членство в альянсі країни, більшість населення якої проти участі в цій системі колективної безпеки. Для нас дуже важливо (і це ми завжди повторювали), що двері в НАТО відчинені. Проте очевидно, що потрібен певний час, аби ввійти в ці двері.

Щодо перспектив України отримати запрошення працювати над ПДЧ на ризькому саміті, то тут альянс має одностайну думку: для цього українська сторона має сформувати уряд, який однозначно підтримував би приєднання до ПДЧ і обстоював перспективу членства в НАТО. І, звісно ж, необхідний лист до альянсу від відповідних структур. Зрештою, все залежить від української сторони, від рішучості українського уряду.

— Наскільки я вас зрозумів, якщо пан Янукович, ставши прем’єр-міністром України, заявить про готовність уряду в подальшому триматися курсу на євроатлантичну інтеграцію і направить відповідного листа, то наша країна може отримати запрошення почати виконувати ПДЧ ще в Ризі?

— У принципі, так, це можливо. Проте для цього, як ви знаєте, необхідна ще й одностайна підтримка з боку 26 країн — членів НАТО.

— За півтора року, що минули після президентських виборів, Україна в світі набула іміджу країни зі сформованою демократією. Як аргументи наводилися наявність свободи слова, чесні і справедливі парламентські вибори 2006 року. Чи достатньо цього, щоб говорити про успішність України як демократичної держави? І наскільки, на вашу думку, ті зміни, що відбулися в нашій країні, є необоротними?

— Україна, незважаючи на всі труднощі, належить до сім’ї демократичних країн. У вас є демократично створена і наповнена демократичним змістом Конституція, в якій існує чіткий поділ влади з зафіксованими правилами гри, що є одним із принципових умов демократичного розвитку країни. Україна рухається шляхом подальшої демократизації і досягла в цьому значного прогресу. Парламентські вибори 26 березня були проведені демократично, справедливо і вільно, а низка ухвалених законів чітко засвідчує, що Україна стоїть на шляху демократичного розвитку.

Інше питання, чи є демократичний процес необоротним. Я гадаю, що на нього має дати відповідь українське суспільство, від якого зараз залежить дуже багато. І тут велику роль відіграють ЗМІ: потрібно стежити за тим, щоб усі досягнення були насправді необоротними. Не підлягає сумніву й те, що друзі України, до яких належить і Німеччина, уважно стежитимуть за тим, щоб вона належала до цієї демократичної сім’ї...

— Лише стежитимуть?

— Спочатку так...

— Досить довго Україну ставили за приклад країнам, які демократично розвиваються. Сьогодні, коли відбувся реванш Партії регіонів, Україну важко буде мати за приклад. На вашу думку, які висновки потрібно зробити новим демократичним державам, аби не повторювати помилок, допущених нашою країною?

— Те, що ви називаєте помилками України, я розглядаю як процес трансформації. Україна — молода демократія, а процес створення коаліції є досить складним. До того ж новітня історія Центральної і Східної Європи засвідчила, що кожна країна йде до демократії і правового суспільства власним шляхом. У всіх країн були свої кризи. Сьогодні для вашої країни найважливішим є дотримання положень Конституції, демократичних принципів. Це основне мірило зрілості України. Ним ми і керуватимемося. Доти, доки цих демократичних правил дотримуватимуться в Україні, немає підстав говорити про загрозу демократичному розвиткові.

— Російський «Газпром» проводить серйозну кампанію з дискредитації України як надійного транзитера російських енергоносіїв до Європи. Чи вважає Німеччина Україну слабкою ланкою постачання російських енергоносіїв до Європи?

— Ні. Україна за чотирнадцять років довела, що є надійним партнером. Минулої зими виникли проблеми, причини яких слід шукати у відносинах України і Росії. Та це не робить для нас Україну ненадійним партнером. Мало того, я вважаю, що такою слабкою ланкою у поставках енергоносіїв може бути непрозора угода, підписана «Нафтогазом України» і «Газпромом» у січні цього року.

— Та чи вважають у Німеччині, що Україна має переглянути українсько-російські газові домовленості січня 2006 року? І чи продовжує Берлін і далі вважати, що українсько-російські газові домовленості — це справа тільки Києва і Москви, а Європі не варто втручатися у переговорний процес?

— Важливо зазначити, що тут не йдеться про міждержавні переговори, оскільки в нас приватні підприємці займаються поставками енергоносіїв. Що ж до позиції нашого уряду, то ми вважаємо (і говорили про це на зустрічі «великої вісімки» у Санкт-Петербурзі): роль держави має полягати в організації зустрічей представників країн-виробників, транспортерів і споживачів, на яких можна було б обговорити рамки і принципи довгострокового забезпечення і поставок енергоносіїв з урахуванням безпеки всіх сторін. Проте тут ми говоримо про рамковий підхід.

У цьому зв’язку ми завжди вимагали, щоб російська сторона підписала і ратифікувала Європейську енергетичну хартію. Ми говорили про те, що не можна допускати, аби в питанні поставок енергоносіїв переважали політичні міркування. І що безпека в питанні — це взаємозалежності всіх сторін.

— Яких висновків дійшла Німеччина після українсько-російської газової кризи взимку 2006 року?

— Висновки, безумовно, зроблено. Та нині ми ніяк не можемо змінити фактичний стан справ. У короткостроковій перспективі ми можемо тільки закликати українську і російську сторони виконувати свої зобов’язання щодо поставок і транзиту. І, звісно, потрібно зустрітися і домовитися про вироблення загального пакета правил щодо відновлення і зміцнення довіри. В нас на порядку денному є також питання тристороннього газового консорціуму, про який говорять ще з 2002 року, але який так і не запрацював.

— Наскільки я розумію, Німеччина (а йдеться не лише про державу, а й про бізнес) ще зберігає інтерес до створення тристороннього газотранспортного консорціуму, про який домовилися ще 2002 року Шредер, Кучма і Путін?

— Загалом так. З нашого боку йдеться про те, щоб допустити приватних підприємців Німеччини (не державу!) до газотранспортної мережі української сторони. Тут є широке поле діяльності як для нового українського уряду, так і для німецького. І перше, що необхідно зробити, це визначити енергополітичну стратегію. Насамперед вона має сприяти підвищенню ефективності використання енергоносіїв. Німеччина, Європейська комісія, Всесвітній банк, інші організації можуть надати свою допомогу в залученні інвестицій у цю сферу. Як на мене, це є шляхом подолання односторонньої залежності України від певних енергоносіїв. Окрім того, вашій країні справді необхідно займатися енергозбереженням.

— Коли федеральним канцлером стала Ангела Меркель, склалося враження, що Німеччина буде більш критичною у відносинах із Росією. Сьогодні експерти бачать протилежне: Берлін безоглядно підтримує Москву. Невже Росія для Німеччини є настільки вагомим чинником, що затьмарює всі інші?

— Насамперед я хочу сказати, що Україна залишається для нас важливим чинником незалежно від будь-яких криз. Тим більше, що ми не збираємося дивитися на Україну крізь призму, зокрема, енергетичної кризи. Ми серйозно сприймаємо Україну як важливого партнера в економічній і політичній сферах.

Водночас іще з часів Бісмарка Росія залишається для нас важливим стратегічним партнером. Тому наші відносини з Росією не можуть обмежуватися критикою. Адже дуже важливо мати критичну позицію саме там, де це необхідно. І тут пані федеральний канцлер знайшла все-таки слова, щоб висловити позицію Німеччини стосовно деяких аспектів політики Росії. І вона досить-таки відверто говорила про це з президентом Путіним. Можливо, це не було так публічно очевидно, але у двосторонніх відносинах вона займає відверту позицію. Тому, незважаючи на обстоювання важливих інтересів, про безоглядну підтримку не йдеться.

— Коли відбудеться візит федерального канцлера пані Меркель в Україну? І чи будуть цього року проведені українсько-німецькі консультації на вищому рівні?

— Коло замикається тими питаннями, з яких ми почали нашу розмову, оскільки визначення терміну проведення візиту пані Меркель або двосторонніх українсько-німецьких консультацій залежить від формування українського уряду. Ми прогнозували, що новий український уряд буде створено навесні або на початку літа. І, враховуючи це, планували візити між нашими країнами. Та ми помилилися: дієвого уряду ще не сформовано. А отже, через щільність робочого графіка пані Меркель залишається менше можливостей для її приїзду в Україну цього року. Та це не означає, що такого візиту не відбудеться: зацікавленість із нашого боку є.

Що ж до мене, то я, звісно ж, робитиму все, щоб устигнути організувати зустріч іще цього року. Проте, повторюся, зараз про це не можна говорити з упевненістю, оскільки згаяно багато часу. І не лише щодо організації візиту пані Меркель. Ми, наприклад, повинні були займатися підготовкою консультацій Групи високого рівня, в якій мали брати участь економічні представники. Ці зустрічі передують зустрічам і візитам на вищому рівні. Проте організувати ці консультації нам поки що не вдалося.