Рада тумбай

Вєрка Сердючка не братиме участі в дострокових парламентських виборах. Центральна виборча комісія в четвер відмовила однойменному блоку в реєстрації — надто пізно було подано документи. Продюсери «зірки Євробачення», правда, натякнули, що зробили це свідомо: мовляв, вітчизняна політика виявилася надто брудною навіть для бувалої шоу-провідниці. Та, швидше за все, організатори блоку «За своїх!» просто вирішили не викидати гроші на вітер. Тим паче що в той-таки четвер міністр юстиції Олександр Лавринович відкритим текстом попередив — виборів... може й не бути.

Вибрані місця із листування з друзями

Секретаріат Верховної Ради минулого тижня почав розсилати народним депутатам «листи щастя». Із запрошенням взяти участь у відкритті чергової сесії парламенту п’ятого скликання. Про зміст «повісток» журналістам розповів Олександр Мороз. Особисто. А щоб ніхто не запідозрив спікера в розіграші, він кілька разів процитував Конституцію, в якій, за його словами, «чітко та недвозначно записано», що парламент, по-перше, повноважний до прийняття присяги новими депутатами, а по-друге, збирається на осінню сесію в перший вівторок вересня. І нагадав, що ні першої, ні другої норми ніхто не скасовував.

Щоправда, Мороз завбачливо не згадав про третю норму — Рада повноважна лише в тому разі, якщо визнані повноваження не менше 300 депутатів. Міг, звичайно, забути, але в це не дуже віриться. Адже саме статтю 82 Конституції у травні було визнано єдиною легітимною підставою для проведення дострокових виборів і прем’єром, і президентом, і самим спікером. І хоч би як тепер соціалісти намагалися вдати, що формулювання статті лише «випадково» залишилося в Основному Законі після реформи 2004 року, проти факту не поїдеш — три місяці тому Мороз визнав «випадковість» закономірністю. І тепер просто не може «забрати своє слово назад».

З іншого боку, «чесне піонерське», дане спікером на ґанку президентської адміністрації, не завадило йому все літо погрожувати союзникам і опонентам позачерговою сесією чотири рази розпущеної Ради. Для цього в Мороза нібито вже було зібрано 162 депутатських підписи. Правда, цих автографів так ніхто й не побачив. А для відкриття неодноразово анонсованої сесії попросту не вистачило кворуму. Представники Партії регіонів прийти до парламенту відмовилися категорично. Натяки спікера, що робити так не по-товариському і соціалісти на знак протесту можуть просто вийти з коаліції, тільки зміцнили регіоналів на думці, що Морозу підігравати не варто. Вчасно пометушилася й Банкова. Віктор Балога від імені Ющенка не тільки публічно запевнив, що в легітимності Кабінету Януковича не може бути жодних сумнівів, а й звинуватив спікера у «відвертому шантажі уряду», назвавши поведінку Мороза «неприпустимою, нерозумною та обурливою».

До кінця серпня уперлися й комуністи. Петро Симоненко написав лист-ультиматум. Попередивши: КПУ навіть у черговій сесії братиме участь тільки в тому разі, якщо в зал прийдуть 300 чоловік, а ПР із СПУ урочисто вийдуть із виборчого процесу. Навряд чи головний більшовик усерйоз хотів реалізувати «блакитну» мрію бютівців про вибори без біло-синіх. Швидше за все, Симоненко просто торгувався, вже традиційно під’юджуючи соціалістів. СПУ на ультиматум відреагувала досить нервово. Євген Філіндаш спересердя навіть кинув, що, мовляв, бути присутнім на сесії — конституційний обов’язок депутатів. Правда, не уточнив, як парламентаріїв можна примусити виконувати цей обов’язок.

Втім, дозована порція критики перепала від комуністів і регіоналам — за надто очевидне бажання створити в майбутньому «широку коаліцію». Симоненко в такий спосіб мотивував своїх виборців: мовляв, чим більше набере КПУ, тим менше в ПР буде підстав для компромісу з помаранчевими. Хоча, за великим рахунком, червоним «широка коаліція» не дуже й заважає, в «опозиції його величності» вони почуватимуться не менш комфортно. Майже так само, як за президентства Леоніда Кучми, який тепер навіть лаштується голосувати за Компартію. А ось БЮТ справді будь-який натяк на об’єднання «НУ—НС» із ПР сприймає як виклик. Та й натякати, як з’ясувалося, немає жодної потреби. Якщо навіть відмову ЦВК реєструвати ініціативні групи з проведення референдуму Тимошенко розцінила як прояв «змови» помаранчевих із біло-синіми.

Зрештою лідер БЮТ вирішила не довірятися паперу і все-таки домоглася особистої зустрічі з Ющенком. Президентська прес-служба, звісно, вдала, що розмова тет-а-тет жодним чином не змінила позицію глави держави. Але — мабуть, випадковий збіг — стосунки Банкової з регіоналами стали різко погіршуватися. А Мороз нарешті отримав шанс вирватися з ізоляції, яка, здавалося, була неминучою.

Фенікс багатоцільового використання

Біло-сині, правда, переконують, що бютівці справді ні до чого. І в усьому винні самі нашоукраїнці. Мовляв, надто активно вони розкручували головне і поки що єдине гасло своєї кампанії про скасування депутатської недоторканності. І Партії регіонів, мовляв, нічого не залишалося, як діяти на протиході. Вимагає «НУ—НС» скасування імунітету? Домагатися цього самим! Та ще й пільги для парламентаріїв ліквідувати! Обіцяють нашоукраїнці позбавити депутатів недоторканності після виборів? Запропонувати скасувати імунітет до голосування! Тут уже Мороз зі своєю ідеєю підвернувся якомога доречніше. Одна річ — мітингувати і брифінги в «Зоряному» проводити, зовсім інша — засідати в сесійному залі, голосувати і бачити, як процес «боротьби за народне щастя» у прямому ефірі транслюють на всю країну.

Можливо, нашоукраїнці справді перехитрували самі себе, проте й легенда про «наївних і простуватих регіоналів» довіри не викликає. Надто вже активно біло-сині використовують загрозу «воскресити парламент» для вирішення поточних політичних завдань. Критикує президент бюджетну політику уряду — Янукович відразу пропонує провести слухання у Верховній Раді. Скаржаться нашоукраїнці на корупційний характер закону про держзакупівлі — регіонали погоджуються розглянути новий законопроект на черговій сесії. Загалом, хоч би як діяли опоненти, ПР відповідає одним і тим самим — запрошенням до парламенту, яким помаранчеві не можуть скористатися за визначенням.

Для Банкової такий розвиток подій став прикрою несподіванкою. Надто вже відвертим здавалося літнє роздратування Януковича діями соціалістів — не тільки спікера, а й міністра транспорту, і керівниці ФДМ. Надто тісними останнім часом стали контакти по лінії Колесников — Балога. 29 серпня Ігор Пукшин від імені президента зробив «останнє китайське попередження» — майже по буквах вимовивши фразу, що «Віктор Ющенко сподівається, що всі здорові політичні сили не братимуть участі в засіданні Верховної Ради 4 вересня». Головний юрист Банкової навіть намагався пожартувати. Мовляв, «мої друзі кажуть, що діти тепер граються в «Мороза»: хто збере кворум у дитячому садку».

Жарт ситуацію не переломив. Уже наступного дня стало зрозуміло, що у Верховній Раді кворум буде. Регіонали вирішили брати участь у сесії. І хоча Янукович — в унісон із Ющенком — публічно назвав парламент «паралізованим і недієздатним», від ідеї зібратися під куполом не відмовився. Президентові не залишалося нічого іншого, як висловити жаль, що прем’єр «пішов шляхом загострення». Ксенія Ляпіна від імені нашоукраїнців затаврувала ганьбою і регіоналів, і соціалістів. Заявила: «Мороз просто шукає для себе безплатну трибуну для агітації». І тут-таки додала: представники коаліції хочуть проголосувати за скасування недоторканності саме тому, що «добре знають — для цього потрібно вносити зміни в Конституцію, чого нелегітимний парламент зробити не може». Правда, для внесення змін у Конституцію і в майбутньому, легітимному парламенті знадобиться 300 голосів. У те, що помаранчевим під силу завоювати стільки мандатів, сьогодні вірить, мабуть, тільки сама Ляпіна. Тому виникають підозри, що нашоукраїнці або не планують скасовувати недоторканність, або сподіваються зробити це в обхід парламенту, що чинною Конституцією взагалі-то заборонено.

Обвинуватив Мороза у дешевому піарі й Володимир Литвин. Можливо, це просто політичні ревнощі — тим паче що лідер народників парламентською трибуною скористатися точно не зможе. Втім, потішно, що, називаючи наміри скасувати недоторканність нинішнім складом парламенту популістськими, екс-спікер наполягає на належності цієї ідеї саме йому, Литвину. Щось таке парламент четвертого скликання справді зробив, коли у квітні 2006 року, тобто вже після обрання нових депутатів, зібрався на засідання і позбавив імунітету депутатів місцевих рад. Біло-сині, між іншим, тоді не голосували. Як пояснював Володимир Ландик, «якщо вже ліквідовувати недоторканність, то для всіх». Литвин роздратовано зауважив, що для цього в регіоналів є всі можливості в новій Верховній Раді. Як у воду дивився....

Зате тепер Раїса Богатирьова обіцяє показати, «хто є ху». «Якщо політики, котрі на словах вимагають скасування депутатської недоторканності, не з’являться на сесію й не проголосують «за», це означатиме для нації, що вони просто маніпулюють настроями суспільства і готові на все заради влади», — звучить трохи пафосно, але цілком дохідливо.

Фрейд проти Конфуція

Прибічники президента, по суті, опинилися в цуґцванзі. Прийти на сесію вони не можуть хоча б тому, що участь у ній повертає легітимність уже чотири рази розпущеній Раді. А якщо не брати участі — регіонали можуть остаточно перехопити головне гасло помаранчевих. Заклик «народним депутатам — народну зарплату» не менш виграшний, ніж твердження «закон — один для всіх».

Утім, головна небезпека для нашоукраїнців полягає навіть не в цьому. Кворумом на сесії може не обмежитися. Мороз відверто зізнається — розраховує, що в зал Верховної Ради прийдуть бютівці й нашоукраїнці. Причому не тільки ті, хто посварився з керівництвом після президентських указів про розпуск парламенту, а й неофіти, незадоволені розподілом місць у виборчих списках. Скільки таких незадоволених виявиться в остаточному підсумку, наразі не ясно. Однак міністр юстиції Олександр Лавринович попередив: якщо в залі зареєструються 300 народних депутатів, «вибори 30 вересня будуть уже не потрібні, а президентські укази виконуватимуться тільки тими, хто їх підписував». У президентських юристів, зрозуміло, інша думка, але навіть вони за маневрами навколо Верховної Ради спостерігають із дедалі більшою тривогою.

«Допомога», як завжди, прийшла з несподіваного боку. Врятувати позачергові вибори взялися... соціалісти. Ні, Олександр Мороз з екранів телевізорів, як і раніше, називає голосування 30 вересня авантюрою. А ось його нинішня права рука, Ярослав Мендусь, переконує парламентаріїв: на сесію потрібно прийти, щоб вибори відбулися в суворій відповідності до закону і голосування не могли сфальсифікувати «на користь тих сил, які не мають у суспільстві переважної підтримки».

У регіоналів інша версія подій. У приватних розмовах вони діляться підозрами, що Банкова зацікавлена не так у фальсифікаціях, які важко буде організувати технічно, як у дискредитації результатів голосування. Саме тому, на їхню думку, підозріло часто ЦВК провокують на сумнівні рішення, а президент буквально закидає КС своїми поданнями, розглянути які у стислі терміни судді просто не встигають. Нелегітимна Рада п’ятого скликання, несформований парламент шостого скликання, недієздатний Центрвиборчком і зганьблений в очах співвітчизників Конституційний суд — ідеальні умови для прийняття нового Основного Закону спеціально підібраною «конституційною радою» із дальшим його затвердженням на референдумі.

Помаранчеві, зрозуміло, всі підозри у свідомій «організації політичного хаосу» з обуренням відкидають. Найвідвертіші — під великим секретом — зізнаються, що судовий козир справді приберігають. Але виключно на той випадок, якщо результати виборів виявляться надто вже несприятливими. Підкреслюючи при цьому: опоненти теж перестраховуються аналогічним чином. І запевняючи, що не слід шукати чорну кішку в темній кімнаті, коли її там немає.

Тільки в умовах тотальної взаємної недовіри політиків за відсутності усталених «правил гри» Конфуцій допомагає мало. На поверхню виходять емоції, комплекси і підсвідомі страхи. Кожен підозрює опонента в підступі й бачить лише те, що хоче побачити. Як в історії зі знаменитим хітом Сердючки. Той, хто сприймає його як неперекладний набір слів, чує тільки «Лаша тумбай». А той, хто хоче почути «Раша гудбай», — виключно «Раша гудбай». Хоч би що казала про це сама Сердючка.