Пустеля повертається. У цьому році ліси на Херсонщині горіли… 367 разів

Сильні вітри гуляли великою територією нижньодніпровських пісків на початку XX століття. Якщо подорожні потрапляли у піщану бурю — шанси вижити були невисокі. Зазвичай люди гинули від комплексного ураження, в народі казали — «буря висушила горло». Найбільша в Європі пустеля простяглася в Херсонській області на площі 200 тисяч гектарів. Жити і вести господарство тут було надзвичайно важко. Саме тому у 50-х роках минулого століття радянська влада розгорнула масштабну висадку лісів. Очевидці згадують це як подвиг. Цілими днями добровольці копали ямки під саджанці сосни. Коли закінчувалася питна вода, жінки опускали у ямки хустинки, чекали, поки тканину просочить волога, і так тамували спрагу. Ніхто не скаржився, хоча платили копійки. Всі знали: роблять велику справу — створюють захисний бар’єр від піщаних бур. Саме нижньодніпровські ліси стали на заваді рухливим піскам, захистили родючі ґрунти і культурні рослини (піщані бурі ніби лезом зрізали молоді паростки).

— Те, що вигоріла територія цілого лісництва, — жахлива трагедія, і будь-які спекуляції на цю тему недоречні, — каже Євген Роман, еколог, старший науковий співробітник регіонального ландшафтного парку «Кінбурзька коса». — Зараз необхідно знайти й покарати винних. Версію про те, що пожежу спричинила спека, я відкидаю одразу. Ненавмисний підпал — теж сумнівно. Адже деякі осередки займання знаходилися занадто далеко один від одного.

Не вірить у версію з недопалком і Борис Прищепа, депутат Цюрупинської райради. Він багато разів вислуховував погрози невідомих через свої викривальні публікації у місцевій пресі про розкрадання лісу та піску. Пан Прищепа стверджує, що в Цюрупинському районі під час ліквідації однієї з лісових пожеж, на верхівках сосен були виявлені пластикові пляшки з запалювальною сумішшю. Багато їх спрацювали — спалахи було добре видно з гелікоптера. Однак про цей факт чомусь ніхто з відповідальних осіб журналістам не повідомив.

— Не збагну, чому розмови про пожежі зводяться до другорядних речей, — дивується Борис Прищепа. — По-перше, лісові пожежі — наслідок необережного поводження з вогнем; по-друге, наші пожежники гасити їх не вміють; по-третє, держава на пожежну охорону лісів грошей не виділяє. Невже не зрозуміло, що ліс горітиме доти, доки буде дозволено його вирубувати, а під ним — добувати пісок. Цей катастрофічний для екології бізнес — дуже прибутковий. Олешківська арена пісків потребує невідкладної державної допомоги. Її давно слід було оголосити заповідною зоною. Арена може стати унікальним курортом, із неймовірно лікувальним, сухим, настояним на сосні повітрям, з унікальними грязями солоних лісових озер, цілющими травами тощо.

Одна з пропозицій Бориса Прищепи до лісників, пожежників та працівників МНС — побудувати у лісництвах декілька підземних закритих резервуарів для води і пробити необхідну кількість трубчатих колодязів. Обладнати їх захистом від крадіїв і за першої потреби брати звідти воду. Це великі затрати, але вони не йдуть у жодне порівняння з тими, які знадобляться на відновлення шести тисяч гектарів лісу, що згоріли.

Тим паче за сім місяців нинішнього року ліси на Херсонщині горіли вже... 367 разів. Пожежі тривають і донині.

— За останніх два тижні для мене стало звичкою телефонувати матері в Кардашинку і запитувати, з якого боку сьогодні пожежа, — розповідає Олександр Ходосовцев, завідуючий кафедрою ботаніки Херсонського державного педагогічного університету. Він разом із двома десятками чоловіків гасив пожежу на підступах до дач ще минулої неділі. Горіли ліси, плавні, піщаний степ — усе, що могло спалахнути. Відтоді дачники постійно в очікуванні біди. Олександр пояснює: дуже небезпечний жар, що залишився після гасіння пожежі. Перший сильний вітер роздмухує нове полум’я, і зарадити тут може хіба що сильний дощ.

— Якщо пройдуть добрі дощі, вже у березні ми побачимо зелену траву, — заспокоює Олександр Ходосовцев. — Тутешні степові рослини і тварини пристосовані до життя в екстремальних умовах, у тому числі й до пожеж. Коріння вціліло, тож трава і верби відіб’ються. Інша річ — штучні насадження кримської сосни на нижньодніпровських пісках. Відновити їх дуже важко. Через це знову можуть почати наступати піски, засипаючи городи і знищуючи посіви.

Екологи стверджують, що насаджувати тут сосну було помилкою від початку, адже вона містить багато горючих ефірних олій. Правильно було б висаджувати місцеві дерева: вільху, дуб, осику й дніпровську березу в низинах. Саме ці представники оспіваної Геродотом Гілеї залишилися на Кінбурзькій косі й на території Чорноморського біосферного заповідника.

Окрім того, насадження лісу велося великими масивами, а не фрагментарно. В результаті ліс, не розмежований озерцями, водой­мами та просіками, спалахнув, як коробка сірників. А біля води могли врятуватися козулі, зайці, білки, лисиці, тушканчики, фазани та інша живність, яка загинула у пожежі.

— Життя поруч із сосновими лісами, а також неглибоке залягання води вплинули на рід занять жителів області, — розповідає Ігор Пилипенко, завідуючий кафедрою соціально-економічної географії педуніверситету. — Багато селян вирощують овочі, виноград, збирають гриби, мають підсобні господарства в лісі. Наприклад, у Голопристанському районі сім відсотків усіх ресурсів — ліс. Це при тому, що мінеральні ресурси області нульові. Тепер люди позбавлені частини природного багатства, що вплине на якість їхнього життя. Для них це просто катастрофічно.

Його колега Іван Мойсеєнко, доцент кафедри ботаніки, переконаний, що селяни й самі доклали зусиль до знищення частини лісу:

— Відомо, що фермери опалюють не тільки власні будинки, а й теплиці. Аби врятувати ліс від вирубування місцевими жителями, необхідно газифікувати села. Адже альтернативного джерела енергії в більшості сіл Херсонщини просто немає. На мою думку, в підпалах можуть бути винні самі лісники. Вони торгують лісом, а коли наближається час рахувати нестачі, навмисно влаштовують пожежі.

Підрахувати наслідки пожежі поки що складно. Екологи кажуть, що йдеться про десять відсотків (враховуючи шкоду від пожеж за останніх два роки) херсонських лісів (усього вони займали 80 тисяч гектарів). Але наголошують, що єдиний спосіб дізнатися про справжні масштаби трагедії — купити знімок із супутника і порівняти з топографічною картою генштабу області 1986 року. Коштує такий знімок п’ять тисяч доларів.

І все ж таки всі сходяться на думці, що таких катастроф можна уникнути.

— Ми створили штучне природне середовище — виростили ліс там, де його бути не могло, — розтлумачує Ігор Пилипенко. — Якщо середовище — штучне, то воно потребує зовнішнього джерела енергії: грошей, води, затрат праці. А ми полишили все це напризволяще. По-перше, треба бути готовими до природних циклів, про які говорить наука. Кожних 12 і 35 років повторюються катастрофічні явища, у тому числі засухи й пожежі. По-друге, якщо катастрофа вже сталася, необхідно створювати єдиний штаб, який би займався суто гасінням пожежі, а не рятував би населені пункти, перевозив матеріали, виписував гелікоптери. Необхідна чітка скоординована система дій усіх структур державної влади. До речі, на замітку міністрові МНС: пожежа вважається загашеною, коли хоча б не димить. А в наших лісах димить ще й досі...