Провінційні історії про українську рулетку

Позачергова сесія Кіровоградської обласної ради, що відбулася минулої п’ятниці, розглядала одне-єдине питання — про протест прокурора області щодо рішення ради №424 від 21 березня 2008 року «Про надання мисливських угідь у користування ТОВ «Мисливське господарство «Голованівське». Ідеться про 26,4 тисячі гектарів, наданих ТОВ у користування на 15 років. Саме на тих гектарах сталося жахливе вбивство людини, яке пов’язують із екс-депутатом Верховної Ради Віктором Лозинським. Ця подія не перестає хвилювати, тема ця не сходить зі шпальт ЗМІ, обростаючи жахливими деталями. З’являються повідомлення й про інші жертви депутата з не менш страшними, а часом — просто вбивчими подробицями. Якщо хоч частина їх — правда, важко не засумніватися у психічному здоров’ї оголошеного у міжнародний розшук колишнього народного обранця. Його ім’я вже набуває рис загального і стає символом містечкової сваволі, беззаконня та безкарності.

Звісно, обставини появи лозинських у кожному окремому випадку — свої, але загальний механізм відомий: доступ до легких грошей, часто — бюджетних, і робота самих грошей, які чомусь в абсолютній більшості випадків діють безвідмовно.

«Ой в лісі, лісі темному…»

У 2005 році керівництво обласного управління лісового та мисливського господарства звернуло увагу на Голованівський лісгосп — потенціал і ресурси там були чималі, а економічний стан поганенький: низька заробітна плата, борги. Перша ж перевірка показала, що директор — Микола Животовський, маючи перед працівниками лісгоспу чималу заборгованість із зарплат, борги перед місцевими бюджетами, пенсійним фондом, величезні штрафні санкції, нараховані податковою інспекцією (всього майже півтора мільйона гривень), наявні кошти витрачав тим часом на ремонт свого кабінету, придбання легкових автомобілів, комп’ютерної техніки, дорогих мобілок. Не було належного контролю за кількістю деревини і ціною її продажу. Звичним стало поняття «директорська лісосіка», до якої всім було зась,
крім хіба що друга й однокласника директора, власника ТОВ «Манжурка», з яким лісгосп ще 2001 року уклав договір про обслуговування мисливських угідь. Вгадайте з трьох разів — як його ім’я? Правильно, Віктор Лозинський.

А що ж Микола Вікторович Животовський? На час перевірки лісгоспу він пішов на лікарняний і перебував на ньому майже п’ять місяців. Урешті-решт йому таки довелося прибути на колегію Держкомлісгоспу. Нічого не пояснивши, хіба те, що його основне заняття — дайвінг, а директорство — так собі, хобі, зник із засідання. І був звільнений.

Договір між Голованівським лісгоспом і ТОВ «Манжурка» був опротестований заступником прокурора області, і хоча Кіровоградський господарський суд відмовив у задоволенні позову, Дніпропетровський апеляційний господарський суд визнав договір про спільну діяльність недійсним на майбутнє і зобов’язав «Манжурку» повернути державному лісгоспу територію лісомисливських угідь урочища Голоче та Воловик. Тоді йшлося про майже три тисячі гектарів. Лозинський, на той час — депутат районної ради, подав касаційну скаргу, і новий перегляд справи вже був на його користь: той-таки Дніпропетровський апеляційний господарський суд визнав, що справа не підлягає розгляду у зв’язку із закінченням строку давності…

Тим часом у Голова­нівському лісгоспі призначили нового директора, який намагався навести лад, поліпшити стан справ. На лісгосп посипалися скарги, перевірки, туди чи не щодня зазирала місцева міліція. Зате коли хтось підпалив помешкання нового директора, винних не знайшли. Роздратування Лозинського і компанії часом зашкалювало, й одного весняного дня вони буквально накинулися на групу працівників лісгоспу, які готували грунт до нових висадок, розбили скло трактора. Звісно, жодної реакції місцевих правоохоронців не було.

Однією з перших жертв сваволі Лозинського вважають лісничого Голованівського лісництва Володимира Гусара. Заслужений лісівник України, Володимир Григорович користувався неабияким авторитетом і серед колег, і серед земляків. Одного разу в Голованівське лісництво нагрянула група міліціонерів — із перевіркою. Підставою для таких дій має бути заява про скоєння злочину (чи можливого скоєння) і заведена оперативно-розшукова справа. Чи то «гості» не мали відповідних документів, чи взагалі не вважали за потрібне щось пояснювати лісничому, але він перевірки не дозволив. На таких гонористих міліціонери знаходять швидку управу: склали протокол про вчинення Гусаром хуліганських дій (нібито він нецензурно висловлювався) і запроторили за грати. До начальника районного відділу міліції зверталися і дружина Володимира Григоровича, і профспілка лісгоспу, пояснювали, що в нього хворе серце і такий стрес не може не позначитися на стані його здоров’я. Але в районній лікарні навіть відповідну довідку видати відмовилися. Через півроку після звільнення Володимир Гусар помер, не доживши навіть до пенсії.

Сьогодні ТОВ «Мисливське господарство «Голованівське» володіє 26,4 тисячі гектарів мисливських угідь (це не лише ліс, а й поля, річка, лісосмуги тощо), переданими йому в користування на 15 років рішенням обласної ради у березні минулого року. Його засновники — ТОВ «Манжурка» та ТОВ «Лан». Останнє представляє Вачеган Оникович Ростомян, особа не менш легендарна у Голованівську та околицях. Свого часу він зумів приватизувати частину приміщень колишнього мисливського господарства «Голочі» (в середині 80-х об’єднане з лісгоспом). Одна з перевірок виявила, що як мінімум три роки (з 2003 по 2006-й) півтора десятка працівників його приватного підприємства отримували заробітну плату в лісгоспі і сам він числився заступником у Животовського. Саме з його ім’ям пов’язують темну історію про те, що в липні у Миколаївському СІЗО за нез’ясованих обставин повісився чоловік підприємця з Голованівська Оксани Коваленко. Нібито саме через непорозуміння з Ростомяном сім’я змушена була виїхати з містечка. У Лозинського, як бачимо, «достойні» партнери.

Тільки тепер, коли про викрутаси Лозинського стало відомо всьому світові, обласна природоохоронна прокуратура та Генеральна прокуратура подали позов до Кіровоградського господарського суду про визнання цього рішення незаконним і скасування рішення обл­ради та договору про умови ведення мисливського господарства. Подав протест і обласний прокурор (немає погодження Голованівської та Ульянівської райдержадміністрацій, а також погодження більшості власників і користувачів земельних ділянок (паїв). Але обласна рада його протест більшістю голосів (56 із 68 зареєстрованих) відхилила (зі 100 депутатів обласної ради — 44 бютівці). Депутати вважають, що рішення № 424 вони прийняли законно, адже і в прокуратури, мовляв, претензій раніше не було.

Події ж у Голованівську розвивалися прямо за Глібовим — і щуку кинули у річку. Це — про Миколу Животовського. Відставлений директор, він став депутатом районної ради від БЮТ. Був обраний заступником голови районної ради, з березня 2007-го — перший заступник Голованівської райдержадміністрації. І коли праведний гнів президента змів із посади голову Михайла Крижановського, хто тепер керує районом? Можна здогадатися з першого разу — Микола Животовський. І знає (досвід — велика річ), де і як заробити. За інформацією завідуючої сектором юридичного забезпечення обласного управління лісового та мисливського господарства Тетяни Коваленко, у Голованівському районі здійснено незаконну (комісія була некомпетентна приймати відповідне рішення, лісорубні квитки чомусь узято в сусідній області) вирубку полезахисних лісосмуг. Збитки від вирубки тільки тих обсягів, які зафіксовано лісорубними квитками, становлять близько мільйона гривень, а фактично посадок вирубано на значно більших площах.

Хто господар у партії?

Вже після трагічних подій під Грузьким Голованівського району, коли постало питання, як такі «борці за справедливість» опиняються у партійних списках, голова обласної організації ВО «Батьківщина» Валерій Кальченко на прес-конференції заявив, що він був проти введення до списків Віктора Лозинського, але наполіг Турчинов. Ситуація, загалом, абсурдна (беручи до уваги процедуру висунення і затвердження кандидата на рівні первинного осередку), але типова. Чимало тих-таки депутатів обласної ради від БЮТ потрапили до списків за прямою вказівкою Кальченка. Доходило до смішного: варто було презентувати себе перед керівником обласної організації у вигідному світлі — і ти вже ставав кандидатом у депутати якоїсь ради (яка тобі до вподоби).

У такий спосіб став депутатом обласної ради один із представників творчих спілок. Почувши звечора від когось із оточення Кальченка, що, мовляв, бос казав, буцімто у списках бракує творчої інтелігенції — зранку він уже був під потрібним кабінетом. І отримав підтримку. А формальності — то вже справа апарату. Ще один, переповнений власними гідністю і значимістю (в такі моменти розумієш, чому марнославство — гріх), навіть поділився своїм «здобутком» із читачами однієї з місцевих газет, заявивши в інтерв’ю: о дев’ятій я при­йшов до Кальченка, а вже через дві години був кандидатом у депутати обласної ради. І що цікаво — такі відверті зізнання нікого не здивували й не насторожили.

Добре, що ці люди виявили себе і діяльними, і мислячими депутатами. Але ж імовірність появи ще одного Лозинського за таких умов формування списків кандидатів дуже висока. Прямо рулетка. Українська.

Той факт, що механізм влади сильнішого і готового платити гроші діє у партіях безвідмовно, підтвердили й події останнього часу в Кіровоградській міській організації Партії регіонів. Рішенням політради з неї виключили екс-голову тервиборчкому сумнозвісного 100-го округу та частину його членів (одного з них заарештували за підозрою в іншому злочині економічного характеру). Серед них — брат відомого політика Ігоря Шарова Юрій. Якби чотири роки тому їх виключили з партії за відомі вчинки, це було б зрозуміло. Але ж — ні, тоді вони були герої і шановані люди. Тепер втратили вплив і такими бути перестали. Не йдеться про плюси й мінуси окремих людей — про сам механізм.

Так само швидко відхрестилися й від тих депутатів-регіоналів Голованівської районної ради, які, не зорієнтувавшись, послали лист на підтримку Лозинського. Голованівську районну організацію просто ліквідували.

Оперативно замінено й голову Кіровоградської міської організації: замість заступника міського голови Віктора Кухаренка регіоналами в Кіровограді тепер керує ставленик впливового бізнесмена Павла Штутмана Юрій Титов. Усе до банальності просто. Після того, як куратор Кіровоградської парторганізації Сергій Ларін досяг домовленості зі Штутманом, членами партії стала чимала кількість працівників його підприємств. А вони, зрозуміло, проголосували за «свого» голову. Навіть апарату не довелось особливо напружуватися.

Можливо, з погляду здорового глузду (причому з обох сторін) та внутріпартійних стосунків, усе це й доцільно. Але про яку відповідальність партії перед суспільством за таких умов може йти мова?

Днями в сумно відомому Голованівському районі зупинявся Арсеній Яценюк, що невтомно вояжує країною. Лідера «мінливих фронтовиків» урочисто зустрічав Олександр Табалов, людина впливова й заможна, яка до того ж зажила недоброї слави під час останніх виборів. «Українська рулетка» продовжує крутитися?