Прощання з Пинзеником

Заява про відставку, подана міністром фінансів у четвер, хоча й очолила список новин, одначе особливою несподіванкою не стала. За даними «ДТ», це вже друге клопотання від Віктора Пинзеника: за два тижні до нинішнього звернення до Верховної Ради він подавав заяву про відставку прем’єр-міністру.

Юлія Володимирівна підписати заяву відмовилася — попереду бовваніло голосування у ВР за довіру/недовіру Кабміну. Й оскільки десять чоловік у фракції БЮТ — члени пинзениківської партії «Реформи і порядок», мож­лива втрата цих «багнетів» у пре­м’єрські плани зовсім не входи­ла. Та й для МВФ Пинзеник — ім’я якщо не знакове, то значуще.

Два тижні Віктор Пинзеник думав, радився з однопартійцями з ПРП. Пропозиції звучали різні: одні схиляли його до гучного скандалу, піару, які допоможуть партії набрати очки, інші вважали за доцільне залишити посаду «за станом здоров’я». Мовляв, не треба лити воду на млин Банкової, яка й без того вже покористувалася розбіжностями між міністром фінансів і прем’єром і нібито доклала рук до витоку відомої доповідної записки.

Віктор Михайлович обрав свій варіант: позицію позначив, подавши заяву не прем’єру, а до парламенту, проте грюкати дверима не став. Пішов, так би мовити, із гордо піднятою головою, але через чорний хід. Заліг на дно, відключив мобільні телефони. Чи означає це, що геть із політики повністю пішла людина, яка з перших днів незалежності докладала свої сили та знання до формування фінансової артерії країни, казати поки що рано. Однак багато співрозмовників «ДТ» схиляються саме до такої думки.

Кар’єра в БЮТ для Пинзеника скінчилася назавжди, самостійне ж політичне майбутнє ПРП не світить. Так, депутат Ігор Гринів усіляко штовхає свого давнього товариша у стан Яценюка, але далеко не всі підтримують цю ідею.

«Фронди не буде», — переконують у фракції БЮТ. У тому сен­сі, що члени партії «Реформи і порядок» не буянитимуть і не виставлятимуть прем’єру ультиматумів. Вони сприйняли рішення Пинзеника, але сваритися через нього з представниками більш потужної політичної сили, що надала їм прихисток, не бажають.

Так само очевидні й економіч­ні наслідки нинішньої відставки. Гірше буде. Однак не тому, що пішов Пинзеник, і не тому, що на його місце прийдуть чи то Петро Порошенко, чи то Сергій Тігіпко. Важко собі уявити, що за нинішнього глави уряду хоч один із них зможе стати «фінансовим директором», а не «головним бухгалтером» країни.

Віктор Пинзеник не став. Можна багато розмірковувати про те, що його похід у міністри в грудні 2007 року був помилкою від самого початку. Надто добре за п’ять хвилин відставний міністр знав і принцип дії української державної «машини», і вдачу свого майбутнього керівника, і його економічні погляди, щоб мати якісь ілюзії з приводу того, що Юлія Володимирівна дасть можливість спокійно готувати бездефіцитні бюджети та стримувати не підкріплене економічними можливостями країни зростання соціальних виплат.

Так, у 2005-му, під час першої «ходки» до Тимошенко в міністри, усе вийшло більш-менш вдало. Помаранчева ейфорія, економічне зростання, дуже вдалий перепродаж «Криворіжсталі» — на цьому тлі будь-які розбіжності щодо пріоритетів бюджетного фінансування і виглядали не такими значними, і вирішувалися легше. Інша справа нині, коли фінансова криза буквально душить за горло...

Засоби масової інформації широко розтиражували реакцію Юлії Тимошенко на відставку Пинзеника. Прем’єр зазначила, що «виклики світової фінансової кризи не всі чиновники переносять, не всі чиновники можуть працювати в екстремальних умовах, не всі чиновники можуть адекватно реагувати на виклики. І тому найслабкіші — вони залишають свої бойові позиції, вони йдуть і займаються іншими справами».

На наш погляд, тут слід внести правку: не всі чиновники можуть підписуватися під безумст­вом деяких рішень.

Про те, що соціально-економічна політика нашого уряду вже давно перебуває за межею не тільки раціонального та обгрунтованого, а й дозволеного для такої країни, що розвивається, як наша, «ДТ» багато й часто писало ще до кризи. Проте на сьогодні ситуація гірша в десятки разів. Причому не тільки в банківській сфері, на регулятора якої наш Кабмін регулярно кидає вогнем-блискавицею, а й у сфері бюджетній, зоні його власної відповідальності.

Мало того, що держбюджетний проект на 2009 рік, так і не під­писаний міністром Пинзеником, був прийнятий із прихованим дефіцитом близько 70—80 млрд. грн., тобто майже третини його загального обсягу. Однак у січні-лютому з’ясувалося, що й за такого дефіциту зводити кінці з кінцями нереально. Усі пам’ятають дискусію між «заклятими друзями» Ющенком і Тимо­шенко про те, виконаний чи не виконаний бюджетний план січня. І твердження Юлії Володими­рівни про те, що бюджет виконується й перегляду, мовляв, не потребує. Хоча МВФ вважає інакше і до перегляду бюджету не має ані найменшого бажання виділяти другий транш кредиту.

Настав лютий — картина та сама. Станом на 9 лютого план над­ходження доходів до загального фон­ду бюджету виконано на 9,5%.

Тим часом бюджетні проблеми — це не тільки пошук «справної» цифри. Що не день, то з екранів телевізорів усій країні повідомляють усе нові подробиці про свавілля столичного мера-«космоса» та його команди. Платна медицина, збільшення в п’ять і більше разів комунальних тарифів, платні гуртки для дітей, платний вхід на цвинтар...

У жодному разі не захищаючи пана Черновецького, не можна не згадати одну деталь. У 2009 році, відповідно до держбюджетного закону, Києву а) необгрунтовано збільшили відрахування до держбюджету від податків, б) різко скоротили фінансування на виконання функцій столиці. Причому свою донорську функцію місто не виконати не може, хоч би яким був стан його фінансів. Належну державі «пайку» Держскарбниця з його рахунків забирає автоматично.

Ну, не переносить пані Тимошенко київського мера, ну, і ми його не любимо, але до чого тут кияни?

Втім, ці та інші питання, що випливають із бюджету, вже не до Віктора Пинзеника, а до нового міністра. Електричний стілець вільний. Тендер оголошено.