Прощання із соціалізмом?

Дострокові вибори як «лебедина пісня» Соціалістичної партії України

Кажуть, що люди, котрі часто спілкуються між собою, починають бути схожими одне на одного. Януковичу і Ющенку до схожості ще дуже далеко, але деякі звички вони у візаві справді із задоволенням переймають. Спочатку своїх прибічників дивував президент. Тепер, схоже, настала черга прем’єра.

Заява Януковича про готовність іти на дострокові вибори шокувала його союзників із коаліції. Розгублені комуністи кілька днів усім своїм виглядом демонстрували — вони просто не вірять, що таке можливе. Вожді соціалістів перебували у стані справжньої прострації. Зрештою Олександр Мороз не стримався і публічно припустив, що його просто «обміняли» на «широку коаліцію». Скривджений спікер навіть запропонував створити «синьо-помаранчеву» коаліцію прямо тепер, без будь-яких виборів, пообіцявши заради цього навіть вийти з діючої коаліції.

Від «національної єдності» до «волгодонського проекту»

Високопоставлені регіонали поспішили спікера заспокоїти. Проте керівництву СПУ довелося добряче замислитися над своїм майбутнім. Адже до виборів соціалісти вочевидь не готові. А соціологи одностайно стверджують, що популярність їхньої партії не дотягує навіть до теперішнього — не дуже високого прохідного бар’єра. А вже якщо ПР, НУ і БЮТ справді реалізують усну домовленість про підвищення бар’єра до п’яти або навіть до семи відсотків... Хочеш — не хочеш, соціалісти мусять думати про входження в блок із більш рейтинговими союзниками.

Найідеальнішим для СПУ бачився блок із регіоналами та комуністами. Для нього вже й назва готова — «блок національної єдності», і головне гасло — виконати вже розпочате урядом Януковича. А головне — проект синьо-червоного мегаблоку видається адекватною відповіддю на спроби об’єд­нання всього помаранчевого табору, а не просто операцією з порятунку спікера Мороза. Навіть якщо головною метою залишається все-таки виживання лідера СПУ.

Одне лихо — комуністи відразу ж відкинули можливість такого об’єднання. У КПУ не просто переконані в тому, що місця в новій Раді їм забезпечені, соціологи говорять про зростання популярності комуністів і в разі грамотної організації самостійної кампанії обіцяють їм до 7% голосів. Навіщо Симоненкові при цьому «тягнути на собі» в новий парламент Мороза, давнього конкурента в лівому таборі, який примудрився уже двічі випередити лідера Компартії за кількістю зібраних голосів, — питання, швидше, риторичне.

Зачаївши образу на партнерів-конкурентів, соціалісти видали на-гора альтернативний проект. Щоб промацати ґрунт і на випадок чого здати назад, озвучити ініціативу доручили одному з найепатажніших соціалістичних «рупорів» — Василю Волзі, — від чого весь проект отримав жартівливу назву «волгодонського». «Донам» Волга запропонував створити блок із соціалістами та... Партією промисловців і підприємців. Лідер ПППУ, попри те, що його однопартійці досі однією ногою в «Нашій Україні», ініціативу вже схвалив. Загалом, і не дивно — Анатолій Кінах нині перебуває майже в такому самому становищі, що й Олександр Мороз. Заковика тільки в тому, що здійснення ініціативи Волги можливе тільки за згодою регіоналів. А більшість керівників ПР налаштовані на самостійну участь у виборах — і навіть КПУ, не кажучи вже про соціалістів із кінахівцями, розглядають виключно як «нахлібників».

Правда, поки що реакція на «волгодонський проект» із боку регіоналів на диво стримана. Можливо, на них вплинули слова Волги про те, що план схвалений на вищому рівні — тобто Віктором Януковичем. Доки прем’єр перебував у Барселоні, підтвердити чи спростувати слова соціаліста вони не могли. І регіонали, які у приватних розмовах переконували, що в СПУ «видають бажане за дійсне», все-таки утрималися від різких висловлювань: мовляв, чого на світі не буває, може, Янукович справді дав «добро».

Зрозуміло, жодної електоральної вигоди від об’єднання із Соцпар­тією (і ПППУ тим паче) синьо-білі не отримають, але згода прем’єра (навіть гіпотетична) може мати ін­ші причини. По-перше, Януковичу важливо показати, що він «своїх не залишає». А по-друге, прем’єрові важливо продемонструвати, «хто в домі господар». Недарма перед виборами 2006-го він так хотів створити «блок Януковича», а не йти на чолі партії. А уряд формував не стільки з регіоналів, скільки з «міністрів попереднього скликання», тепер зобов’язаних йому більше, ніж будь-хто з однопартійців. Між іншим, і спробу формування більшості із 300 голосів багато хто пояснював бажанням прем’єра звільнитися від «надмірної опіки» з боку «людей Ахмето­ва». Тепер Волга (якщо не сам Мороз) пропонує втілити його давню мрію в життя.

Справа рук самих потопаючих

Утім, і серед людей, абсолютно лояльних до Януковича, багато хто сприйняв «волгодонський проект» негативно. Блок — річ надто ризикована, це наочно продемонструвала історія з «Нашою Україною», яка тепер не може провести жодного легітимного рішення без згоди ненадійного молодшого партнера — ПППУ (яку, ніби зумисне, Волга вже встиг засватати у свій проект). А СПУ на роль «просто молодшого» партнера й не погоджується — скажімо, пропозиція виділити їй (відповідно до нинішніх рейтингів) 1/15 місць у списку підняла серед соціалістів справжню хвилю обурення. Якщо Януковичу неодмінно хочеться створити блок, переконують прем’єра, краще це зробити з більш лояльними і передбачуваними союзниками з невдах попередньої кампанії. А найнадійніший варіант — це все-таки суто партійна кампанія. За 60 днів виборця, який уже звик до «регіонального» бренду, не так просто буде переконати голосувати за новоспечений блок, навіть якщо він називатиметься «блоком Януковича».

Для соціалістів у регіоналів є зустрічна пропозиція — всебічне сприяння ЇХНІЙ кампанії з гарантією працевлаштування ключових соціалістів у разі поразки Соцпартії і перемоги Партії регіонів. У цьому випадку СПУ відводять роль «чистильника», мета якого — відібрати максимум голосів у помаранчевих у традиційно лояльних до Мороза центральних областях України. Завдання, зрозуміло, непросте, якщо взяти до уваги, що соціалістів ще на попередніх виборах у цьому регіоні серйозно потіснив БЮТ, а тепер намагається остаточно витіснити «Народна самооборона», що прибрала до рук традиційний соціалістичний рупор — газету «Сільські вісті». Та справа варта зусиль — кожен голос, втрачений помаранчевими, стає голосом на користь регіоналів, за це не гріх поділитися портфелями, а якщо станеться диво й Соцпартія здолає бар’єр, у неї знову буде в парламенті «золота акція».

Звичайно, пропозиції регіоналів скидаються на знамените гасло «рятування потопаючих — справа рук самих потопаючих». І не всі соціалісти вірять у диво. В основному сумніваються бізнесмени й чиновники. Окремі з них уже розкладають яйця в різні кошики. Намагаються записатися в ряди регіоналів, комуністів, а найбільші песимісти — бути корисними БЮТ і «Нашій Україні». Серед тих, хто гарячково згадує, куди повісив свій помаранчевий шалик, називають, приміром, Андрія Деркача. У нього є чимало друзів у БЮТ, та й до списку соціалістів його рекомендував не хто інший, як Юрій Луценко. З огляду на останні маневри колишнього міністра внутрішніх справ, шанси в Деркача стати своїм для «самбістів» не такі вже й малі. Ресурси радіо й телеканалу «Ера», зрештою, ще нікому не заважали.

Це все, що залишиться після нього...

Втім, не виключено, що переходити лінію фронту не буде жодної потреби. Медіа­можли­вості та інші ресурси нинішніх соціалістів цілком можуть знадобитися й регіоналам. Правда, якщо ПР прийме рішення йти на вибори самостійно, до регіонального списку можна буде потрапити лише безпартійним. Для капіталістів із партквитками СПУ це взагалі не питання. Проблема може виникнути з «професійними політиками», і передусім із самим Морозом. Уявити, що спікер вийде із Соцпартії, справді важко. Це, по суті, означатиме самоліквідацію СПУ. Та в тому-то й річ, що і будь-який інший сценарій практично не залишає шансів на політичне виживання соціалістів. І «блок національної єдності», і «волгодонський проект», зрештою, ведуть до «розчинення» партії Мороза в рядах регіоналів. Як «розчинилася» у ПР, скажімо, кушнарьовська «Нова демократія». А відчайдушний, але загалом безнадійний самостійний похід за голосами — це повторення виборчого «подвигу» блоку «Не так!» із практично аналогічним результатом.

Недоброзичливці Мороза з помаранчевого табору, швидше за все, такому сценарію тільки зрадіють. І не лише через показове «покарання зрадників». Смерть Соцпартії звільнить лівоцентристську нішу, і так напівпорожню після вильоту з вищої політичної ліги СДПУ(о). Її вже давно планували зайняти бютівці — щонайменше, ті з них, котрі орієнтуються на колишнього соціаліста Йосипа Вінсь­кого. Задивляються на «святе місце» і «самбісти» Юрія Луценка, теж екс-соціаліста, але давнього конкурента Вінського. Втім, самого бажання бути лівоцентристом замало. У тому ж таки Соцінтерні, наприклад, у «ліві» переконання Юлії Тимо­шенко вірять не набагато більше, ніж у соціал-демократичність Віктора Медведчука. А Луценка дедалі більше сприймають як «людину Ющенка», якого, у свою чергу, «своїм» зовсім не вважають. Особливо після знаменитих указів про розпуск парламенту.

Насправді з українських політичних гравців від «розчинення СПУ в Партії регіонів» виграє насамперед Компартія. Вона не тільки рятується від «традиційного» конкурента й постійного критика, зберігаючи власну ідентичність. Перетворення на «єдину ліву партію» дасть КПУ безпрецедентно широке поле для політичного маневру — тепер вона зможе дозволити собі навіть певну модернізацію (якщо, звичайно, захоче). Петро Симоненко останніми днями ходить як бідний племінник, який зненацька отримав спадщину багатої тітоньки, — публічно радіти цій обставині не дуже пристойно, але й щасливу усмішку сховати аж ніяк не виходить. Зрозуміло, комуністи рішуче протестують проти дій Ющенка й навіть пропонують бойкотувати вибори, але вираз обличчя, із яким каже про це Симоненко, красномовніший за будь-які слова — Компартія у перевиборах зацікавлена.

Втім, зізнатися, що президент підіграв комуністам, вірні ленінці не можуть не лише тому, що незручно перед партнерами по коаліції. Проти перевиборів — особливо, якщо вони є елементом компромісу між Ющенком та Януковичем, — налаштована Росія. Петро Симоненко знає про це як ніхто інший, оскільки сам щойно повернувся з Москви. А «бити горшки» з російськими партнерами українським комуністам не хочеться. І зовсім не тому, що КПУ, майже за Троцьким, сприймає Росію як «справжню батьківщину для пролетарів усього світу». Просто скривджені росіяни можуть зробити ставку на когось іншого. Наталю Вітренко, наприклад.

ПСПУ, звісно, за дострокові вибори, але їй це можна вибачити — з огляду на результат 2006-го. Зате в тому, що з Ющенком прогресивні соціалісти спільної мови не знайдуть, — у Москві можуть бути впевнені. Як і в тому, що за потреби Вітренко зможе виконувати роль «спостерігача» за «надто самостійними» регіоналами. Інша річ, що в ПР і від комуністичних «спостерігачів» не в захопленні. Кажуть, Рінат Ахметов уже кілька разів цікавився — за які такі заслуги комуністам доведеться віддати посаду спікера в новій Верховній Раді. Та й Януковича, можливо, на цьому місці більше влаштовував би Мороз. Ось тільки шансів утретє заслужити крісло спікера в лідера соціалістів практично не залишилося.