Прописка по-новому: 30 днів на реєстрацію нового місця проживання

Нещодавно Верховна Рада проголосувала й спрямувала на підпис президенту законопроєкт, що кардинально змінює процедуру, яка й досі нагадує нам про радянські часи «прописки». І навіть дозволяє спростити її до електронного рівня у додатку «Дія». То що тут у нас гарного, а що все ж таки не дуже?

Мабуть, нікому не треба нагадувати, що воно таке, та «прописка», і як це одіозне слово замінили на більш милозвучне «реєстрація», але, на жаль, суть від того й досі не дуже змінилася. Найбільше досягнення після розвалу СРСР у тому, що зняли вимогу про зв’язок між пропискою та роботою. В наш час можна бути прописаним (вибачте, зареєстрованим) в одному місці, а працювати у зовсім іншому, й слід визнати, що свого часу це був шалений крок уперед від «совка», про який багато хто вже забув, а дехто із народжених після «совка» вже й не знав.

Проте коли внутрішні переселенці почали переїжджати із Сходу в інші регіони країни під час російської агресії, вони повною мірою відчули проблеми, які були пов’язані із недосконалістю інституту реєстрації. Бо одночасно виникло багато проблем і з пенсіями, допомогами на переселення, і з медициною, школою та іншим. Знайомі розповідали, що для отримання допомоги від держави кожного місяця треба було їхати за місцем реєстрації з дітьми та їхніми горщиками, старенькими родичами (якщо вони змогли виїхати разом із дорослими дітьми з непідконтрольної території), щоб пред’явити це все в квартирі друзів, де вони були зареєстровані, бо здавати житло в оренду з реєстрацією ніхто не хотів, а без реєстрації допомоги не давали. Взагалі лише зрідка орендодавці погоджуються на реєстрацію, і не тільки «тому, що податки». Втім, не лише переселенці мали проблеми із реєстрацією.

Мої знайомі вже готові були купити нову квартиру, але в останню мить виявилося: немає довідки, що в цій квартирі ніхто не зареєстрований. І хоча йшлося про щойно введений в експлуатацію будинок, нотаріус без цієї довідки категорично відмовилася реєструвати угоду. Річ у тім, що такі паперові довідки видавали в певні дні тижня, й отримати її в той конкретний момент було неможливо. А подружжя наступного дня летіло в дальню подорож, яку неможливо було відкласти. Все, угода зірвалась, як то кажуть, на рівному місці.

Усе добре, поки все добре, але прикро, коли проблеми виникають там, де їх ніхто не очікував, тому усунення цих штучних перешкод у нашому житті стало дуже важливим.

Спробували вирішити?

І от нарешті депутати взялися допомогти громадянам із вирішенням питань реєстрації, проголосувавши законопроєкт «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» (на момент написання статті президентом не підписаний).

Основна вимога цього закону — громадянин України зобов’язаний протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Причому таку реєстрацію/декларування пропонується здійснювати з допомогою електронного додатку «Дія». На перший погляд, ідея непогана, і чиновники, як завжди, голосно прокричали «Ура!», замовчуючи ті проблеми, які залишились, а ми спробуємо розібратися.

Добре, що не треба йти на уклін до чиновників, навіть у ЦНАП не потрібно ходити і талончики отримувати: реєструєшся в«Дії» і подаєш усе в електронному вигляді. Справжня діджиталізація.

Проте запитання є. Наприклад, чому такий короткий термін реєстрації вимагається законом? Невже ми повертаємось у старі часи, коли за відсутність реєстрації будуть якісь покарання? А якщо ви влітку поїхали жити на дачу? А якщо в санаторій на тривале відновлення? А якщо в село до старенької матусі, щоб надати їй допомогу? У цих ситуаціях треба також реєструватися протягом 30 днів? І якщо ми цього не зробимо, то будемо порушниками? Депутати, ви це серйозно? Back to USSR?

Так документ ускладнює чи полегшує наше життя? І навіщо тоді такі жорсткі рамки з перереєстрації у 30 днів? Що таке 30 днів з погляду постійного проживання та сплати податків? Тепер декларацію про доходи треба здавати у дві різні податкові, якщо на дачу перереєстровуватися влітку?

Що важливо

Законопроєкт однозначно визначає, що реєстрація є добровільною процедурою.

Також дуже важливим є те, що «декларування місця проживання, реєстрація місця проживання (перебування) особи не є підставою для набуття такою особою права володіння, користування чи розпорядження житлом», і це є дуже правильним. Проте одразу виникають запитання із пропискою/реєстрацією неповнолітніх дітей, бо всі, мабуть, тією чи іншою мірою стикалися з проблемами їх виписки і прописки, що треба було погоджувати із державними органами опіки, і часто-густо це негативно впливало на продаж чи офіційну оренду житла.

Власники житла, налякані різними ситуаціями із «дитячою» пропискою/реєстрацією, не погоджувались оформлювати договори оренди із переселенцями, бо побоювались (і небезпідставно) за своє житло. І хоча діти мають бути прописані з батьками, і на перший погляд проблем з їхньою випискою не повинно виникати, однак власники, як то кажуть, дують на воду. Для того щоб не виникало проблем, не реєструють батьків із дітьми зовсім. І не тому, що вони не люблять дітей, а тому що законодавство таке неврегульоване.

Недоліки

Хоча закон уже ухвалено парламентом, багато питань залишаються все ще неврегульованими, і на це посилається також Головне юридичне управління Верховної Ради. По-перше, невідповідність конституційним нормам, коли регулювання процедур передається Кабміну, хоча згідно з Конституцією закон має містити всі ці норми напряму. Також піддається критиці можлива взаємодія з іншими реєстрами, відсутність достатнього захисту персональних даних, взаємодія з реєстром виборців, яка взагалі не відповідає нормам законопроєкту. Висновок про те, що «положення законопроєкту суперечать вимогам Конституції України та правовим позиціям Конституційного суду України, не відповідають міжнародним актам, не узгоджуються із актами такої ж юридичної сили, не враховують практику Європейського суду з прав людини», змушує замислися над тим, а чи все нормально в цьому законопроєкті, і чи не вийде так, що дуже багато наших даних опиняться в руках нечесних ділків, які ними маніпулюватимуть?

Мабуть, нікому не треба нагадувати про шість вулиць «Садова», які є в Києві, коли таксист може вас повезти в інший кінець міста, якщо ви самі не знаєте, яка саме Садова потрібна. Або про численні садові товариства, які взагалі не мають вулиць, і їх неможливо знайти на картах Google, але реєструватися там можна?

Законопроєкт про реєстр адрес усе ще не прийнятий, а ним передбачається створити, зокрема, «Єдиний державний реєстр адрес та визначення порядку взаємодії реєстрів». Тобто передбачена розглянутим вище законопроєктом «інформаційно-комунікаційна система місцевого органу реєстрації», до якої, власне, і заноситься реєстрація місця перебування громадянина із «Дії», має забезпечувати взаємодію з національним електронним реєстром адрес, який ще не створений.

То чи не біжимо ми тут попереду батька в пекло? Коли реєстру вулиць у містах немає, їхньої кодифікації немає, а ми вже запроваджуємо реєстрацію електронну, яку потім розгрібатимемо вже в електронному хаосі? Це навіщо? Може, все ж таки треба всі кроки робити послідовно і без надмірного піару?